Постанова

від 25.02.2021 по справі 548/2125/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 548/2125/18

провадження № 61-21090св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватна агрофірма Україна ,

третя особа - відділ державної реєстрації Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чубенко Жанни Анатоліївни, на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Пікуля В. П., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватної агрофірми Україна (далі - ПАФ Україна ),третя особа - відділ державної реєстрації Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання договору оренди землі недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, повернення земельної ділянки власнику.

Позов мотивований тим, що вона є власником земельної ділянки площею 7,25 га, кадастровий номер 5324888200000260002, розташованої на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

20 вересня 2008 року між нею та ПАФ Україна , в особі директора Балюка І. М., укладено договір оренди землі, № б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала орендарю - ПАФ Україна в строкове платне користування вказану земельну ділянку строком на 10 років. Договір набирав чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації, яка проведена 03 листопада 2008 року.

Після закінчення строку дії договору позивач не мала наміру продовжувати його дію, про що, починаючи заздалегідь, а саме з 2016 року, неодноразово повідомляла Орендаря, як в усній так і в письмовій формі. Орендар з приводу заяв позивача не надавав ніякої відповіді. Тому 13 вересня 2017 року листом позивач повідомила відповідача, що переукладати чи продовжувати дію договору після його закінчення не буде. В листі позивач просила направити їй у встановлений законом термін відповідь про готовність Орендаря розірвати договір оренди землі та направити позивачу її примірник договору, який до цього часу так їй і не надали.

Листом від 02 жовтня 2017 року № 155 Орендар ПАФ Україна повідомив ОСОБА_1 , що договір оренди землі між ПАФ Україна , в особі директора Балюка І. М. та ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер 5324888200 00 026 0002) був укладений 09 вересня 2016 року та зареєстрований 08 листопада 2016 року, зі строком дії на 10 років. В листі Орендар зазначив, що свій примірник договору позивач отримала 23 липня 2017 року, про що свідчить запис у журналі видачі договорів оренди .

Позивач вважає, що Договір оренди землі № 112 від 09 вересня 2016 року, вчинено внаслідок недобросовісних дій представника відповідача, що полягали у здійсненні впливу на формування її волі шляхом повідомлення таких відомостей, які спонукали до підписання угоди. Спірний договір був укладений під впливом обману, що є однією з підстав визнання угоди недійсною.

На підставі викладеного просила:

визнати недійсним договір оренди землі від 09 вересня 2016 року №112, укладений між позивачем та ПАФ Україна , зареєстрований 08 листопада 2016 року ОСОБА_3 , державним реєстратором Радивонівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області;

зобов`язати ПАФ Україна повернути ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку площею 7,25 га, розташовану на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 30 травня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним Договір оренди землі від 09 вересня 2016 року № 112, укладений між ОСОБА_1 та ПАФ Україна , в особі директора Балюка І. М., який було зареєстровано 08 листопада 2016 року ОСОБА_3 , державним реєстратором Радивонівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, номер запису про інше речове право: 17439855, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 32370176 від 16 листопада 2016 року, та зобов`язано ПАФ Україна повернути ОСОБА_1 , належну їй земельну ділянку площею 7,25 га, кадастровий номер 5324888200:00:026:0002, розташовану на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32370176 від 16 листопада 2016 року, прийняте державним реєстратором Радивонівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області Гришко В. В.

В частині скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - номер запису про інше речове право: 17439855 - відмовлено.

Стягнуто з ПАФ Україна на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1 409,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення та державної реєстрації Договору оренди землі № 112 від 09 вересня 2016 року формування волі власника земельної ділянки відбувалося не вільно, а внаслідок недобросовісних дій представника Відповідача, що полягали у здійсненні впливу на формування її волі шляхом повідомлення таких відомостей, які спонукали до підписання угоди, а відтак суд вважав, що Договір оренди землі від 09 вересня 2016 року №112 був укладений під впливом обману, що є однією з підстав визнання угоди недійсною.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ПАФ Україна задоволено, рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 30 травня 2019 року в частині визнання договору оренди недійсним, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки власнику скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАФ "Україна" про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки власнику відмовлено.

В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правові підстави для визнання недійсним договору оренди землі від 09 вересня 2016 року, як такого, що вчинений внаслідок обману, відсутні, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що обман мав місце і укладення договору відбулося саме внаслідок обману зі сторони відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - Чубенко Ж. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 30 травня 2019 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки обставинам укладення договору оренди землі від 09 вересня 2016 року № 112. Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що у судовому засіданні досліджений оригінал спірного договору, який містить чіткий підпис позивача в відповідній графі підпис . При цьому у постанові не згадує про факт дослідження у судовому засіданні договору оренди землі № б/н від 20 вересня 2008 року та висновки стосовно такого дослідження. Також не надано належної оцінки листу ОСОБА_1 від 13 вересня 2017 року, яким підтверджується доводи позивача, що вона не мала наміру продовжувати дію договору оренди землі № б/н від 20 вересня 2008 року після його закінчення і заздалегідь про це повідомляла орендаря.

Суд апеляційної інстанції обмежив право власності позивача на належну їй земельну ділянку на тривалий строк, що є неприпустимим. Порушив основні завдання цивільного судочинства: про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, не належно досліджено обставини справи, не надано належної правової оцінки, як того вимагають норми цивільного та цивільно-процесуального законодавства України доказам сторін.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки власнику.

Аргументи учасників справи

У січні 2020 року директор ПАФ Україна Балюк І. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року без змін.

Відзив мотивований тим, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з повним дослідженням фактичних обставин у справі, а рішення суду першої інстанції не вмотивовано відхилення або врахування кожного доказу, відсутнє обґрунтування відхилення судом доказів відповідача та мотиви їх відхилення, не надано вмотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи щодо наявності підстав для частково задоволення позову.

Позивач підписала оспорюваний договір не у зв`язку з обманом, а у зв`язку з значним підвищенням орендної плати, підписувала договір особисто, отримала свій примірник оригіналу договору, отримувала протягом трьох років орендну плату, потім вирішила розірвати договір в односторонньому порядку. Оспорюваний договір діє з 08 листопада 2016 року й протягом трьох років сторони виконували істотні умови договору, отже укладення договору відповідало внутрішній волі позивача. Єдиною причиною розірвання первинного договору та укладення між сторонами оспорюваного договору, було суттєве підвищення орендної плати, з чим позивач погодилась, сторони дійшли згоди з усіх істотних умовах договору та підписали договір на новий строк.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року відмовлено.

У вересні 2020 року матеріали цивільної справи № 548/2125/18 надійшли до Верховного Суду та 14 січня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки площею 7,25 га, кадастровий номер 5324888200 00 026 0002, розташованої на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ №676218, виданого Хорольською районною державною адміністрацією та Хорольським районним відділом земельних ресурсів 27 березня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010756300064.

20 вересня 2008 року між позивачем, ОСОБА_1 та ПАФ Україна , в особі директора Балюка І.М., укладений договір оренди землі №б/н, зареєстрований у Хорольському районному відділі Полтавської регіональної філії Центр Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 листопада 2008 року за №040856300026, зі строком дії 10 років.

09 вересня 2016 року між ПАФ Україна , в особі директора Балюка І.М. та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5324888200 00 026 0002, площею 5,44 га, яка знаходиться на території Ялосовецької сільської ради, який зареєстровано 08 листопада 2016 року. Строк дії договору оренди складає 10 років.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що договір оренди від 09 вересня 2016 року укладений під впливом обману щодо істотних умов договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 24 квітня 2020 року в справі № 522/25151/14-ц (провадження № 61-101св19) зроблено висновок по застосуванню статті 215 ЦК України та вказано, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 522/24006/17 (провадження № 61-5213св20) вказано, що тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що: за частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення .

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довела наявність підстав для визнання недійсним договору оренди землі, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди та про скасування рішення про його державну реєстрацію та повернення земельної ділянки, як похідних вимог.

В постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції, що діяла на час розгляду справи у суді першої інстанції, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів .

Отже, доводи касаційної скарги про неправильну оцінку судом апеляційної інстанції доказів у справі є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскарженій частині- без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чубенко Жанни Анатоліївни, залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Приватної агрофірми Україна про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки власнику залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає .

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов