Рішення

від 21.02.2021 по справі 404/8716/19

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/8716/19

Номер провадження 2/404/2341/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого судді Іванової Н.Ю.

при секретарі - Чайка О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом, зобов`язання прийняти рішення по заяві -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток в розмірі 29059,80 грн. за час проходження військової служби за контрактом під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, під час дії в державі особливого періоду, починаючи із 25 червня 2019 року по 30 листопада 2019 року включно.

Під час розгляду справи в суді, позивачем було подано уточнену позовну заяву, відповідно якої остаточно просила:

- поновити їй строк для звернення до суду з позовом;

- визнати незаконним та скасувати наказ № 24 від 26 червня 2019 року, виданий відповідачем про звільнення її із займаної посади старшого диспетчера по п. 4 ст. 40 КЗпП України з 26 червня 2019 року;

- поновити її на роботі у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» на посаді старшого диспетчера з 26 червня 2019 року;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу із дати звільнення 26 червня 20190 року по день ухвалення рішення судом із розрахунку середньоденного заробітку 261,80 грн.;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення по її заяві від 24 червня 2019 року про увільнення від роботи на період проходження військової служби за контрактом під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, під час дії в державі особливого періоду із збереженням посади та середньої заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що із наказу № 24 від 26 червня 2019 року вбачається, що вона звільнена із займаної посади старшого диспетчера за прогул без поважних причин (згідно ст. 40 п.4 КЗпП України) з 26 червня 2019 року.

Вважає, що звільнення з роботи є незаконним, оскільки проведено з грубим порушенням вимог КЗпП України.

Вказано, що із 11 жовтня 2016 року позивач працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» на посаді старшого диспетчера.

За приписами Кропивницького міського військового комісаріату від 21 червня 2019 року № 107 вона мала вибути 25 червня 2019 року до 169 НЦ ЗСУ (для в/ч НОМЕР_1 ) для проходження військової служби за контрактом.

Із 25 червня 2019 року вона проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Збройних сил України за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб сержантського та рядового складу, укладеним 25 червня 2019 року із Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_2 , контракт є строковим та укладений на 3 роки.

По те, що вона буде проходити військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, а відтак буде мати право на збереження за нею робочого місця, вона повідомила відповідною заявою товариство в особі його генерального директора ОСОБА_3 , який безпідставно вказані обставини проігнорував та при ній власноручно розірвав заяву.

За таких обставин, вона вимушена була надіслати товариству поштою рекомендованим відправленням заяву від 24 червня 2019 року, якою просила увільнити її від виконання посадових обов`язків, копію контракту. Товариством поштові відправлення отримані.

Вважає, що будучи прийнятою на військову службу за контрактом під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, під час дії в державі особливого періоду, має право на збереження за нею місця роботи та посади, вона не може бути звільненою з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Зазначено, що відповідач по її заяві від 24 червня 2019 року рішення не прийняв. Наказ відповідача про застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи за прогул без поважних причин, який вона не здійснювала є незаконним. Оскільки позивач була звільнена без законної підстави з 26 червня 2019 року та має бути поновлена на роботі, то має право на виплату суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказано, що з огляду на те, що про стягнення, оголошене в наказі № 24 від 26 червня 2019 року, відповідач не повідомляв її під розписку, копію даного наказу так і не вручив та не видав трудову книжку, про наявність наказу про звільнення вона дізналась фактично лише 23 січня 2020 року, то місячний строк для звернення до суду у справі про звільнення пропустила з поважної причини.

Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня 2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

22 січня 2020 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого вказано, що твердження позивача про те, що вона повідомляла відповідача 24 червня 2019 року про проходження військової служби є неправдивими та не підтверджуються жодними засобами доказування. Так, 24 червня 2019 року ОСОБА_1 не вийшла на роботу о 08.00 год. на телефонні дзвінки не відповідала, про можливу свою відсутність 24 червня 2019 року на роботі заздалегідь не повідомляла. В цей же день о 15 год. 14 хв. позивач з`явилась на роботі, проте на прохання надати письмові пояснення відмовилась і покинула офіс. У зв`язку з чим, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади згідно з п. 4.ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин на підставі наказу оформленого 26 червня 2019 року. Вказано, що позивачем неправильно здійснено обрахунок середнього заробітку.

27 січня 2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив. Вказано, що про те, що вона звільнена з займаної посади за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин на підставі наказу, оформленого 26 червня 2019 року, їй нічого не було відомо до часу отримання відзиву на позов. Відповідач не пропонував їй надавати пояснення про відсутність на роботі 24 червня 2019 року, наказ про звільнення з роботи не вручив, трудову книжку не видав. Розрахунок середньоденного заробітку здійснено орієнтовано, оскільки відповідач на запит адвоката відмовив у наданні довідки про нараховану та виплачену заробітну плату.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 травня 2020 року прийнято заяву позивача про зміну предмету позову від 20 лютого 2020 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача заперечила проти позову та просила у його задоволенні відмовити.

Суд, в межах наданих доказів, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні у справі докази, вважає, що позов слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач перебувала у трудових правовідносинах з відповідачем. Працювала старшим диспетчером Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград».

Міністерством оборони України з позивачем 25 червня 2019 року укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до якого ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання проходити військову службу в Збройних силах України за погодженням сторін строком на 3 роки.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 25 червня 2019 року № 144, ОСОБА_1 , зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду курсантів підготовки військовослужбовців військової служби за контрактом та зараховано на навчання в навчальні механізовані роботи на спеціальні курси по підготовці військовослужбовців військової служби за контрактом.

Відповідно до довідки ТВО начальника штабу військової частини НОМЕР_2 від 04 липня 2019 року, солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_2 з 25 червня 2019 року.

24 червня 2019 року позивачем було надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» заяву про увільнення від виконання обов`язків на час проходження військової служби в особливий період від 24 червня 2019 року у зв`язку з виїздом до м. Києва, а поті м. Чернігова, із збереженням посади та середньої заробітної плати. Позивачем також надіслано разом з заявою копію припису та копію проїзного документа.

Відповідно до доповідної записки від 24 червня 2019 року інженера програміста ОСОБА_4 , складеної на ім`я директора ТОВ «АПС-Кіровоград» ОСОБА_3 , доведено до відома, що 24 червня 2019 року диспетчер ОСОБА_1 не вийшла на роботу, яка повинна була з`явитися на зміну о 8:00 годині ранку. По теперішній час 15:00 24 червня 2019 року, так і не з`явилася на робоче місце. Працівник попередньо про свою відсутність нікого не повідомляв. У зв`язку з чим, був вимушений викликати на зміну 24 червня 2019 року диспетчера ОСОБА_5 .

24 червня 2019 року був складений Акт 1 «Про відсутність працівника на роботі», про те, що 24 червня 2019 року диспетчер ОСОБА_1 не вийшла на роботу о 8:00 годині. Причина відсутності працівника на момент складання акту ними не була встановлена. При цьому працівник попередньо нікого не повідомив про свою відсутність. Пояснення будуть отримувати, коли працівник вийде на роботу.

24 червня 2019 року було складено Акт 2 «Про відсутність працівника на роботі», про те, що 24 червня 2019 року диспетчер ОСОБА_1 не вийшла на роботу о 8:00 годині. Причина відсутності на момент складання акту ними не була встановлена. При цьому працівник попередньо нікого не повідомляв про свою відсутність. ОСОБА_1 з`явилась на роботу 24 червня 2019 року о 15:14. Поважної причини не було нею повідомлено і на прохання надати письмові пояснення працівник відмовився і покинула офіс. Комісією прийнято рішення звільнити за п. 4 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 . В день видання наказу про звільнення працівника на домашню поштову адресу позивача направлено копію наказу про звільнення та лист з пропозицією з`явитися за трудовою книжкою та отримання усіх належним їй сум.

26 червня 2019 року на підставі наказу № 24 ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади старшого диспетчера за прогул без поважних причин (згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України) з 26 червня 2019 року.

Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 30 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 з 25 червня 2019 року по теперішній час перебуває на військовій службі у Збройних Силах України.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Ч. 1 ст. 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (статті 149 КЗпП України).

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

За змістом статті 119 КЗпП України, у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1769-VIII, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу

Згідно пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач уклала контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» середньоденний заробіток позивача становив 219,46 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач на час укладення контакту про проходження військової служби мала право на отримання середнього заробітку за час проходження такої служби.

Суд приводить розрахунок середнього заробітку: за виключенням святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з дати звільнення складає 417 робочих днів, тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 91 514,82 грн. з розрахунку 219,46 грн. (середньоденна заробітна плата) х 417 (кількість робочих днів з часу звільнення по дату ухвалення рішення).

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи встановлені обставини, позов підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період проходження нею військової служби за контрактом у розмірі 91 514,82 грн., а наказ № 24 від 26 червня 2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади старшого диспетчера згідно п.4 ст. 40 КЗпП України з 26 червня 2019 року підлягає скасуванню, як незаконний.

Щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів суд зазначає наступне.

Трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (пункт 2 частини першої статті 221 КЗпП України).

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з поважних причин, так як вона перебувала на військовій службі, а тому з урахуванням особливостей проходження військової служби була обмежена у вільних діях та у можливостях вчасно скористатися своїм правом на судовий захист порушених прав, крім того, вважала, що перебуває у трудових відносинах з підприємством, а про існування наказу дізналась 23 січня 2020 року. Отже, причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом є поважними та підлягають поновленню.

При цьому, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення по її заяві від 24 червня 2019 року про увільнення від роботи на період проходження військової служби за контрактом під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, під час дії в державі особливого періоду із збереженням посади та середньої заробітної плати, оскільки вважає, що задоволення інших вимог буде достатнім для відновлення порушених прав позивача.

Відповідно до частини 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з приписами ч. 1, 2, 7 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вставлених законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з врахуванням того, що суд задовольнив позов частково, на користь держави підлягає стягненню з відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову до суду у розмірі 2731,14 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 141, 258-259, 264-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом, зобов`язання прийняти рішення по заяві задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 24 від 26 червня 2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади старшого диспетчера згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України з 26 червня 2019 року.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого диспетчера Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» з 26 червня 2019 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 червня 2019 року по 22 лютого 2021 року у сумі 91 514,82 грн. (з відрахуванням податку на прибуток та інших загальнообов`язкових платежів).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград» в дохід держави судовий збір в сумі 2731,14 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АПС-Кіровоград», місцезнаходження: м. Кропивницький, вул. Бєляєва, буд.2, код ЄДРПОУ 36584833.

Повний текст судового рішення складено 02.03.2021 року.

Суддя Кіровського Н. Ю. Іванова

районного суду

м.Кіровограда