Постанова

від 17.02.2021 по справі 910/17598/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2021 р. Справа№ 910/17598/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 17.02.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.10.2020 (повний текст складено 20.10.2020)

у справі №910/17598/19 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Петроліум"

2) ОСОБА_1

про стягнення 2 475 337,28 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк" (далі - банк, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Петроліум" (далі - відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2, скаржник) про стягнення заборгованості у сумі 3 278 367,04 грн. за кредитним договором № LV/U/03-2-0459 від 13.11.2018 та договором поруки № LV/U/03-2-0459/P1 від 13.11.2018.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем-1 - ТОВ "СП Петроліум" (позичальником) умов кредитного договору № LV/U/03-2-0459 від 13.11.2018 в частині своєчасного повернення кредитних коштів та відсотків за користування ними, внаслідок чого у ТОВ "СП Петроліум" утворилась заборгованість. Також позивач вказує, що солідарний обов`язок повернути вказану заборгованість виник і у поручителя (фізичної особи) - ОСОБА_1 (відповідача-2) в силу договору поруки №/U/03-2-0459/P1 від 13.11.2018., яким забезпечувалось повернення кредиту.

У позові банк просив солідарно стягнути з ТОВ "СП Петроліум" та ОСОБА_1 прострочену заборгованість за кредитом в сумі 3 033 650,01 грн., прострочену заборгованість за відсотками у сумі 12 297,87 грн., пеню сумі 232 419,16 грн., що разом становить 3 278 367,04 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 позовні вимоги Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Петроліум" та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 2 475 337,28 грн. задоволено.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Петроліум" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" заборгованість за простроченим кредитом у сумі 2 071 116 грн. 87 коп., заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 69 037 грн. 23 коп., пеню у сумі 335 183 грн. 18 коп., судовий збір у сумі 37 130 грн. 06 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення виготовлено 20.10.2020, оприлюднено 23.10.2020 та з повним тестом скаржник ознайомився 02.11.2020 на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, окільний повний текст рішення, на час звернення з апеляційною скаргою, не вручено.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що договір поруки останнім не підписувався, зокрема скаржник зазначає, що лише експерт наділений повноваженнями визначати чи належить підпис та рукописний текст на зазначеному договорі скаржнику.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19. Відновлено ОСОБА_1 строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19. Призначено справу до розгляду на 20.01.2021.

21.12.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19 без змін.

15.01.2021 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшло клопотання про призначення експертизи у справі.

20.01.2021 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю представника останнього в іншому судовому засіданні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19 на 17.02.2021.

15.02.2021 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю представника останнього в іншому судовому засіданні.

В судовому засіданні 17.02.2021 представник позивача заперечив проти клопотання про призначення експертизи, а також заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19 залишити без змін.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідачів про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідачів та їх повноважених представників за наявними у справі матеріалами, у зв`язку із чим клопотання відповідача-2 про відкладення задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо необхідності призначення у даній справі судової експертизи, судова колегія керувалась наступним.

П. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст.ст. 98, 99 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку, що клопотання відповідача-2 про призначення судової експертизи задоволенню не підлягає, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для призначення судової експертизи, та, окрім іншого, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду.

В судовому засіданні 17.02.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 13.11.2018 між Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" (кредитор) та ТОВ "СП Петроліум" був укладений кредитний договір № LV/U/03-2-0459 (далі - кредитний договір). Відповідно до умов цього договору кредитор відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію (відкличну), а позичальник зобов`язується використовувати кредитні кошти на цілі, зазначені в п. 2.2 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, повертати банку кредитні кошти за кредитною лінією в повному обсязі та у строки, передбачені цим договором, а також виконувати інші умов цього договору (п. 1.1 кредитного договору).

Погашення основної заборгованості за кредитом здійснюється відповідно до графіка зменшення ліміту заборгованості, а у випадку, якщо такий не укладений - не пізніше останнього дня користування кредитом, зазначеного в п. 2.3 договору (п. 1.3 кредитного договору).

Ліміт кредитної лінії складає 3 775 000,00 грн. (п. 2.1 кредитного договору). Кредитні кошти надаються на термін з 13.11.2018 по 12.11.2019 (п. 2.3 кредитного договору). Процентна ставка за користування кредитними коштами складає 24 % річних (п. 2.4 кредитного договору).

Днем надання траншів вважається день оплати розрахункових документів позичальника або перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника (п. 2.9 кредитного договору).

Сторони встановлюють, що обчислення строку надання кредиту, нарахування процентів здійснюється щоденно за фактичне число календарних днів користування кредитом в періоді (28-29-30/360) на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту (часткового надання кредиту) до дня повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день повного погашення кредиту. Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредитних коштів в повному обсязі (п. 2.11 кредитного договору).

Позичальник зобов`язаний забезпечити повернення одержання кредитів та сплату нарахованих процентів у порядку, визначеному цим договором (п. 3.4.1 кредитного договору).

Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до остаточного виконання прийнятих сторонами на себе зобов`язань (п. 5.3).

У додатку № 1 до кредитного договору сторони погодили термін користування кредитною лінією - по 12.11.2019 та графік зменшення кредитного ліміту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору банк надав ТОВ "СП Петроліум" грошові кошти в межах встановленого кредитного ліміту, зокрема, у період з червня 2019 року по листопад 2019 року на рахунок позичальника перерахував кошти у сумі 3 775 000,00 грн.

Проте, відповідач-1 (позичальник) неналежним чином виконав покладені на нього зобов`язання, у строк, визначений договором (12.11.2019), кредит у сумі 2 071 116,87 грн. та проценти за користування кредитом з червня 2019 по лютий 2020 р. у сумі 69 037,23 грн. банку не повернув.

Оскільки у відповідача виник обов`язок сплатити вказану заборгованість, 15.11.2019 р. позивач звернувся до ТОВ "СП Петроліум" (позичальника) про повернення кредиту та процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору. Проте, вказана вимога була залишена відповідачем-1 без відповіді та задоволення.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі доказів, які б підтверджували належне виконання ними своїх зобов`язань з повернення банку наданих коштів та зі сплати відсотків за користування ними суду не надали, доводів позивача не спростували, відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості за відсотками та пенею є обґрунтованими.

Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Зважаючи на встановлені обставини у справі та наведені норми чинного законодавства, суд вважає, що у позичальника виник обов`язок сплатити кредитну заборгованість.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми кредиту та процентів за користування ним з червня 2019 по лютий 2020 р., суд дійшов висновку, що з позичальника підлягає стягненню заборгованість за неповернутим кредитом у сумі 2 071 116,87 грн. та заборгованість за відсотками за користування кредитом у сумі 69 037,23 грн., тобто у сумах, заявлених позивачем.

Крім того, за прострочення зобов`язання (сплату кредиту та відсотків) позивач нарахував пеню у сумі 335 183,18 грн., яку просив стягнути з відповідачів.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2 кредитного договору передбачено, що у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, визначених цим договором, а також прострочення строків повернення кредиту, позичальник сплачує кредитодавцю пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов`язань за цим договором за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судова колегія перевіривши розрахунок заявленої позивачем суми штрафних санкцій, вважає, що стягненню підлягає пеня у розмірі 335 183,18 грн., тобто у заявленій позивачем сумі.

Також судовою колегією встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № LV/U/03-2-0459 від 13.11.2018 між Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки № LV/U/03-2-0459/P1 від 13.11.2018 (далі - договір поруки). Відповідно до умов цього договору поручитель зобов`язується перед кредитором в повному обсязі відповідати всім належним йому майном за виконання позичальником зобов`язань, що випливають з кредитного договору та усіх додаткових договорів до нього (п. 2.1 договору поруки). При цьому сторони домовляються про відсутність необхідності додаткового погодження з поручителем внесення будь-яких змін до кредитного договору (п. 2.2 договору поруки).

Сторони договору визначають, що у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та неустойки, передбачених кредитним договором, витрат, що виникають у зв`язку зі стягненням боргу та інших збитків кредитора, які викликані невиконанням чи неналежним виконанням зобов`язань позичальника (п. 4.1 договору поруки).

Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки на підставі п. 2 ст. 554 ЦК України.

Виходячи з умов договору та наведених приписів закону, у поручителя - ОСОБА_1 виник солідарний обов`язок сплатити наявну у ТОВ "СП Петроліум" за кредитним договором заборгованість за тілом кредиту у сумі 2 071 116,87 грн., за процентами, нарахованими з червня 2019 по лютий 2020 р., у сумі 69 037,23 грн., та за пенею у сумі 335 183,18 грн.

Судова колегія відхиляє доводи скаржника про те, що договір поруки він не підписував, враховуючи, що у матеріалах справи наявний договір поруки № LV/U/03-2-0459/P1 від 13.11.2018 р., у графі "поручитель" якого міститься підпис скаржника .

Водночас, судова колегія звертає увагу, що у матеріалах справи наявні копії власноруч завіреного скаржника паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області 24.09.2001, а також підписаного опитувальника клієнта фізичної особи-підпириємця, наданих скаржнику банку під час укладання договору поруки.

Отже, доводи скаржника щодо непідписання договору поруки №/U/03-2-0459/P1 від 13.11.2018 спростовуються матеріалами справи.

Згідно з п. 4.2 договору поруки у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у встановлений договором строки, поручитель зобов`язується сплатити заборгованість позичальника в десятиденний строк з дати пред`явлення кредитором вимоги. Датою пред`явлення кредитором вимоги про оплату заборгованості боржника є день вручення кредитором вимоги поручителя особисто або четвертий день з дня здачі такої вимоги до установи зв`язку.

Також судовою колегією встановлено, що строк поруки, згідно із п. 6.2 договору, становить 15 років з дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя відповідно до п. 4 ст. 559 ЦК України.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач 15.11.2019 звертався до поручителя з вимогою про повернення кредиту та процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору, проте, вказана вимога була залишена поручителем без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, а також враховуючи те, що відповідачі доказів, які б підтверджували належне виконання ними своїх зобов`язань з повернення банку наданих коштів та зі сплати відсотків за користування ними суду не надали, доводів позивача не спростували, відтак колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості за відсотками та пенею є обґрунтованими, у зв`язку із чим позов Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 у справі №910/17598/19 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/17598/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.02.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала