Постанова

від 23.02.2021 по справі 914/625/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа№ 914/625/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Інженерно-виробничого підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю Ременерго

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 27.11.2020

у справі № 914/625/19 (суддя Мельник В.І.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю

Науково-технічна компанія Метрополія

про відстрочення виконання судового рішення

у справі № 914/625/19

за позовом Інженерно-виробничого підприємства в формі Товариства

з обмеженою відповідальністю Ременерго

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю

Науково-технічна компанія Метрополія

2. Товариства з обмеженою відповідальністю

Сервісний Центр-Львів

про стягнення 533 227,40 грн.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технічна компанія Метрополія про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі №914/625/19 задоволено. Відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі № 914/625/19 до 31.12.2020.

Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Інженерно-виробничого підприємство в формі Товариства з обмеженою відповідальністю Ременерго оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати, в задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оцінюючи ступінь вини відповідача у виникненні даного спору, слід врахувати, що порушення прав позивача відповідачем щодо своєчасної оплати виконаних робіт на час прийняття рішення становило понад один календарний рік, і відповідачем за цей період не проводилися будь-яких розрахунків з позивачем. Тим більше, в цей період не встановлювалось будь яких карантинних обмежень на території України, що давало можливість повністю та своєчасно виконати зобов`язання. На переконання апелянта, надання відповідачу відстрочки відповідно до оскаржуваної ухвали місцевого суду призвело до порушення прав позивача та принципу збалансованості інтересів сторін, адже внаслідок невиконання грошових зобов`язань боржником протягом 2-х років, позивач несе матеріальні збитки, зобов`язаний в умовах браку фінансових ресурсів використовувати кредитні кошти з метою забезпечення економічної стабільності підприємства, за яків свою чергу, сплачує відсотки. Крім цього, в оскаржуваній ухвалі, на думку апелянта. суд не навів жодних мотивів прийняття такого рішення, не послався на жодні докази, які свідчать про виключні обставини, що унеможливлюють виконання судового рішення боржником, не проаналізував та не навів будь-яких мотивів, з яких не взято до уваги заперечень апелянта щодо поданої на відстрочку виконання рішення суду заяви.

В судове засідання апеляційної інстанції 23.02.2021 представники сторін не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали суду про призначення справи до розгляду, яку за наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень отримано уповноваженими представниками позивача та відповідача-1 08.02.2021, уповноваженим представником відповідача-2 - 10.02.2021.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 23.02.2021 представники сторін, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надіслали, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цих учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, Інженерно-виробниче підприємство в формі Товариства з обмеженою відповідальністю Ременерго подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технічна компанія Метрополія та Товариства з обмеженою відповідальністю Сервісний Центр-Львів про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 № 914/625/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020, задоволено позовні вимоги. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технічна компанія Метрополія , Товариства з обмеженою відповідальністю Сервісний Центр-Львів на користь Інженерно-виробничого підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю Ременерго основний борг в розмірі 420 000, 00 грн., пеню в розмірі 74 564, 38 грн., 15 % річних в розмірі 38 663, 02 грн., судовий збір в розмірі 7 998, 43 грн.

04.05.2020 на виконання цього рішення суду, яке набрало законної сили, видано накази.

04.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технічна компанія Метрополія звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про відстрочення виконання судового рішення, мотивуючи її запровадженням карантинних заходів на території України, що негативно позначилося на роботі та економічному стані товариства, відтак просило відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі № 914/625/19 до 31.12.2020.

За приписами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17.05.2005р. по справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно рішення від 20.07.2004 Європейського суду з прав людини Шмалько проти України право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Таким чином, відповідно до положень Конституції України, рішення суду у даній справі, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Разом з тим, за приписами ч.1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити та розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Оскільки відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру , а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України , заява № 6962/02).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 р. у справі Корнілов та інші проти України , заява № 36575/02, тривалість виконання вісім місяців).

Таким чином, питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін.

Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Таким чином, можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про відстрочення виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника, позаяк останній не може надаватися виключно в інтересах боржника, із посиланням на необхідність поліпшення його фінансового стану. Також слід враховувати, що довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Як вище згадувалось, обґрунтовуючи необхідність відстрочення рішення суду у даній справі, боржник, зокрема, посилався на те, що на момент звернення з даною заявою до суду немає фінансової можливості одразу виконати рішення суду про стягнення 541 225,83 грн. з огляду на форс-мажорні обставини та надзвичайні події в зв`язку із запровадження карантинних заходів на території України, що негативно позначилося на роботі та економічному стані товариства.

Україна є членом Всесвітньої організації охорони здоров`я - спеціалізованої установи ООН, яка 12.03.2020 оголосила про початок пандемії COVID-19.

У рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , введеному в дію Указом Президента України від 13.03.2020 № 87 констатовано, що епідемічна ситуація в Україні у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, набула надзвичайно загрозливого характеру.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 зі змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215 та від 25.03.2020 року № 239, постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 № 291 та постановою Кабінету Міністрів України від 04 травня 2020 № 343 відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 Кабінет Міністрів України постановив з 12 березня 2020 на усій території України установити карантин.

Відповідно до постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 №956 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641 дію карантину на території України продовжено до 31.12.2020.

Згідно поданої відповідачем 04.11.2020 заяви, він просив відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 у справі № 914/625/19 на період дії обмежувальних карантинних заходів у країні, а саме, до 31.12.2020.

Відстрочення виконання рішення суду здійснено з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника та взагалі невиконання рішення суду на користь кредитора, що в свою чергу свідчить про досягнення балансу інтересів сторін, оскільки строк, на який відповідач просив відстрочити виконання рішення був не надмірно тривалим, з моменту постановлення оскаржуваної ухвали (27.11.2020) складав трохи більше місяця. Відповідно твердження апелянта про те, що надання відповідачу відстрочки відповідно до оскаржуваної ухвали суду першої інстанції призвело до порушення його прав та принципу збалансованості інтересів сторін, не заслуговують на увагу.

З огляду на встановлене на території України певне коло обмежень в зв`язку із введенням режиму карантину, який на час постановлення оскаржуваної ухвали тривав, дотримуючись принципів справедливої рівноваги та справедливого балансу в розумінні ст.6 Конвенції, місцевий господарський суд правомірно вважав за можливе задовольнити заяву про відстрочення виконання рішення до 31.12.2020, тобто на термін дії карантину, продовженого згідно постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 №956 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 № 641 до 31.12.2020.

При цьому, апеляційним судом враховано, що на момент перегляду оскаржуваної ухвали відповідачем-1 виконано рішення суду у даній справі, в зв`язку з чим 01.02.2021 державним виконавцем винесено постанову про закриття виконавчого провадження.

З приводу вимог відповідача-1 про закриття провадження у справі за апеляційною скаргою Інженерно-виробничого підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю Ременерго на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 у справі № 914/625/19 на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ЦК України за відсутністю предмету спору (враховуючи повне виконання судового рішення та закриття виконавчого провадження), слід зазначити, що закриття провадження на підставі цих положень закону не можливе на стадії виконання судового рішення, адже провадження у справі за відсутністю предмету спору може бути здійснено до постановлення остаточного рішення, а не під час його виконання.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийняття судом оскаржуваної ухвали у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні (ухвалі) висновків.

Керуючись ст.ст. 255, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Інженерно-виробничого підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю Ременерго залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 у справі № 914/625/19 - без змін.

Матеріали справи № 914/625/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складено 02.03.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко