Постанова

від 17.02.2021 по справі 233/4822/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 233/4822/18

провадження № 61-20667св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2019 року у складі судді Наумик О. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня

2019 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

Новікової Г. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 04 травня 2007 року він і відповідачка уклали угоду купівлі-продажу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,92 га, розташованої в межах Полтавської сільської ради Костянтинівського району Донецької області.

Відповідно до умов зазначеної угоди він передав відповідачці грошові кошти у сумі 10 000,00 доларів США (станом на момент подання позову еквівалентно

280 956,14 грн), а відповідачка зобов`язалась укласти нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки протягом одного року, до 04 травня 20008 року. Домовленість сторін про підписання договору через рік було зумовлене дією мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Сторони узгодили, що земельна ділянка залишається у користуванні відповідачки до укладення нотаріально посвідченого договору.

Отримання коштів у розмірі 10 000,00 доларів США підтверджується власноруч написаною ОСОБА_2 розпискою.

Мораторій на відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва діє дотепер, що унеможливлює укладення договору купівлі-продажу належної відповідачці земельної ділянки.

До серпня 2018 року ОСОБА_2 обіцяла продати земельну ділянку. Однак у подальшому вона відмовилася від відчуження у майбутньому належної їй земельної ділянки.

Вважав, що оскільки відповідачка визнавала свій обов`язок укласти договір купівлі-продажу землі, про що свідчать записи телефонних розмов сторін, то перебіг позовної давності був перерваний, а тому строк звернення до суду з позовом не пропущений. Крім того, зазначав, що наявність до цього часу мораторію на продаж чи іншим способом відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва додатково підтверджує те, що позовна давність не пропущена.

У зв`язку з наведеним позивач на підставі статей 536, 1048, 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з відповідачки кошти, отримані за розпискою, а також відсотки за користування грошовими коштами у розмірі643 426,08 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області

від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 262 664,16 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 10 000,00 доларів США на підставі розписки від 04 травня 2007 року, яка відмовляється добровільно повернути їх позивачу, а тому відповідно до статті 1212 ЦК України ці кошти підлягають стягненню на його користь. Відмова у стягненні відсотків за користування коштами мотивована тим, що правовідносини між сторонами виникли не на підставі договору позики, у зв`язку з чим суд не вправі застосувати положення статті 1048 ЦК України.

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки про відсутність у відповідачки наміру передати у власність земельну ділянку позивачу стало відомо лише в серпні 2017 року, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні аудіо-записами телефонних розмов сторін щодо предмету спору. ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом у вересні 2018 року без пропуску позовної давності.

Постановою Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вважав рішення про стягнення з відповідачки гривневого еквіваленту 10 000,00 доларів США, отриманих за розпискою

від 04 травня 2007 року, законним та обґрунтованим. Хоча сторони належним чином не оформили договір купівлі-продажу земельної ділянки, вони фактично підтверджували намір укласти його протягом тривалого часу, до моменту звернення позивача до суду, про що свідчать їх дії.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 зазначає, що не зважаючи на те, що у розписці про отримання грошових коштів не вказано, від кого саме вони отримані ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули з неї

10 000,00 доларів США на користь ОСОБА_1 . Записи телефонних розмов сторін є недопустимими доказами, оскільки отримані у незаконний спосіб з грубим порушенням прав ОСОБА_2 на таємницю телефонних розмов. З моменту передачі коштів 04 травня 2007 року розпочався перебіг позовної давності, а 04 травня 2010 року він сплив. Позивач протягом більш як 11 років не пред`являв вимог про повернення коштів, а тому у судів були наявні підстави для застосування частини третьої статті 261 ЦК України до спірних правовідносин.

У лютому 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що в розписці не вказано, від кого відповідачка отримала 10 000,00 доларів США, однак такі посилання були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та їм надана оцінка. Записи телефонних розмов здійснені ним власноруч з використанням безкоштовного програмного забезпечення, встановленого на телефоні, а тому аргумент відповідачки про недопустимість зазначених доказів є необґрунтованим. Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги про пропуск позовної давності, оскільки про відсутність наміру продажу земельної ділянки йому стало відомо тільки у серпні 2017 році, що свідчить про переривання позовної давності.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) оскаржені судові рішення в означеній частині не переглядаються.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,92 га, розташованої в межах Полтавської сільської ради Костянтинівського району Донецької області на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 20 вересня 2005 року на підставі розпорядження голови Костянтинівської районної державної адміністрації

від 02 червня 2005 року № 262.

У матеріалах справи міститься розписка від 04 травня 2007 року наступного змісту: ОСОБА_2 отримала гроші в розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США за продану нею земельну ділянку 6,92 га, розташовану в селі Полтавка Костянтинівського району Донецької області. З огляду на обставини, що склалися зобов`язалась оформити договір купівлі-продажу на зазначену земельну ділянку протягом одного року до 04 травня 2008 року .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (час формування

09 серпня 2018 року) земельна ділянка, розташована на території Полтавської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, кадастровий номер 1422485000:02:000:0005, площею 6,92 га, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 158930, виданого 20 вересня 2005 року.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України .

Встановивши факт отримання відповідачкою від позивача грошових коштів у розмірі 10 000,00 доларів США за продаж у майбутньому належної їй на праві власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення на підставі розписки від 04 травня 2007 року та відмови відповідачки відчужувати земельну ділянку і повернути кошти позивачу, суди із застосуванням положень статті 1212 ЦК України дійшли обґрунтованого висновку про стягнення цих коштів

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що кошти не підлягають поверненню ОСОБА_1 , оскільки в розписці конкретно не зазначено, що ці кошти надавав саме він, з таких підстав.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання наявність боргового документа у боржника варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на знаходження в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно;

(в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку .

ОСОБА_2 не заперечила факту складання зазначеної розписки і отримання за нею коштів в сумі 10 000,00 доларів США. Суди, досліджуючи зміст телефонних розмов встановили, що між сторонами велися переговори і суперечки стосовно продажу відповідачкою земельної ділянки позивачу та повернення останньому сплачених раніше коштів, що узгоджується із змістом розписки. ОСОБА_2 не заперечувала факт отримання нею коштів від позивача тим, що ці кошти їй було передано не позивачем, а іншою особою.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що кошти за розпискою надавалися саме ОСОБА_1 , перед яким у відповідачки виник обов`язок повернути отримані нею кошти, оскільки у нього перебуває розписка, що вказує на наявність невиконаного грошового зобов`язання.

Також необґрунтованими є посилання в касаційній скарзі на пропуск позовної давності.

Відповідно до статті 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Розписка від 04 травня 2008 року не містить строку повернення отриманих коштів. ОСОБА_1 подав 17 вересня 2018 року позов, тобто вимогу в розумінні статті 530 ЦК України, яку відповідач не виконала, тому немає підстав для висновку про сплив позовної давності.

Встановлення у розписці дати (04 травня 2008 року), до якої відповідачка зобов`язалась оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки, не можна розуміти так, що після цієї дати у відповідачки виник обов`язок повернути кошти, а у позивача право на звернення до суду з позовом, оскільки цей термін стосується зазначеного обов`язку (оформити договір купівлі-продажу), а не обов`язку з повернення отриманих коштів, строк виконання якого у розписці не зазначено.

Відповідаючи на доводи касаційної скарги про незаконність запису її телефонної розмови з позивачем, колегія суддів зауважує, що хоча суди першої і апеляційної інстанції послались на цей запис як на один з доказів, не оцінивши його на предмет допустимості, але з врахуванням того, що всі обставини, які входять в предмет доказування в цій справі, встановлені на підставі інших доказів, цей недолік з огляду на положення частини другої статті 410 ЦПК України не може бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень, які є предметом касаційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - залишенню без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року ОСОБА_2 відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня

2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року не пізніше, ніж до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ураховуючи наведене, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 253,28 грн.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого

2020 року), 141, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від

24 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 262 664,16 грн залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 5 253 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят три) гривні 28 копійок (ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 Судовий збір (Верховний Суд, 055) .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук