Постанова

від 18.02.2021 по справі 500/86/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2195/21

Номер справи місцевого суду: 500/86/18

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 5

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року м.Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою Державного підприємства Адміністрація морських портів України на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 травня 2020 року в цивільній справі за позовною заявою Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Ізмаїльського міського голови, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вереск , державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт , приватне підприємство Будівельно-монтажне управління №20 , про скасування свідоцтва про право власності та розпорядження Ізмаїльського міського голови, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

09 січня 2018 року Міністерство інфраструктури України звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Ізмаїльського міського голови, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вереск , державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт , приватне підприємство Будівельно-монтажне управління №20 , в якому просить суд: скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 02.06.2000 року, видане Ізмаїльською міською радою на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та розпорядження Ізмаїльського міського голови від 03.04.2000 року №354р., визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідченого 14.10.2003 року державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О.М. відносно квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , визнати за державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерства інфраструктури України, право власності на трикімнатну житлову квартиру АДРЕСА_1 , яка закріплена за Державним підприємством Адміністрація морських портів України на праві господарського відання (т.1, а.с 1-50).

20 травня 2020 року рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області (головуючий-суддя Пащенко Т.П.) в задоволенні позову Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Ізмаїльського міського голови, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України , виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вереск , державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт , приватне підприємство Будівельно-монтажне управління T70;20 , про скасування свідоцтва про право власності та розпорядження Ізмаїльського міського голови, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно відмовлено (т.2, а.с 181-184).

03 липня 2020 року представник Державного підприємства Адміністрація морських портів України засобами поштового зв`язку направив до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області апеляційну скаргу на рішення від 20 травня 2020 року. Апелянт вважає вказане рішення таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Як зазначає апелянт, твердження щодо правомірності дії посадових осіб виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, що ґрунтується на монополії виконання функцій з приватизації житлового фонду у м. Ізмаїл є помилковим та безпідставним. Судом першої інстанції встановлено, що згідно акту приймання-передачі №2 від 01.02.1996 року на підставі договору № 15 укладеного 28.09.1995 року між фірмою ОЛИМА та ДП Ізмаїльський морський торговельний порт , ДП Ізмаїльський морський торговельний отримало чотири квартири, з них трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . В підтвердження перебування спірного майна у власності держави в особі Міністерства інфраструктури України, яке обліковується на балансі ДП Адміністрація морських портів України , балансоутримувач листом від 18.12.2017 року за № 2127/11/10-17 звернувся до фонду державного майна України про що отримано витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. Відповідно до статуту ДП Ізмаїльський морський торговельний порт , затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 15.03.2004 року за № 206, ДП Ізмаїльський морський торговельний порт є державним транспортним підприємством, що засноване на державній власності, підпорядковане та входить до сфери управління Міністерства транспорту України. Апелянт вказує на те, що ДП ІЗМ МТП так само як ДП АМПУ ніяким чином не є та не може бути власником будь-якого державного майна. Права на майно, що можуть виникнути і бути закріпленим за ДП тільки у формі господарського відання. Апелянт просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 травня 2020 року, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Міністерства інфраструктури України (т.2 а.с.199-206) .

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.02.2021 року клопотання представника Державного підприємства Адміністрація морських портів України - Хотинського Станіслава Валерійовича - задоволено. Ухвалено провести судове засідання, призначене на 18 лютого 2021 року о 10.00 годині в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення EasyCon .

Від представника Міністерства інфраструктури України надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.

В судовому засіданні проведеному в режимі відеоконференції представник апелянта апеляційну скаргу підтримав.

Інші учасники до відеоконференції не приєднались. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам .

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні, проведеному у режимі відеоконференції представника апелянта, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для скасування розпорядження Ізмаїльського міського голови від 03.04.2000 року за №354р. та свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 02.06.2000 року, а отже вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 14.10.2003 року державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О.М. відносно квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності за державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерства інфраструктури України на вказану квартиру також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, та звертає увагу на наступне.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом статей 15, 16 ЦК України, особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту приймання-передачі від 01.02.1996 року на виконання договору №15, укладеного 28.09.1995 року між фірмою Олимп та Ізмаїльським морським торгівельним портом, ДП Ізмаїльський морський торговельний порт отримало чотири трикімнатні квартири, з них трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (т.1 а.с.39).

Крім того, згідно акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 року, в господарське відання ДП АМПУ , серед іншого майна, було передано, зокрема, трикімнатних квартир 4 штуки № НОМЕР_2 , 40, НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , які розташовані по АДРЕСА_2 , двокімнатні квартири АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та трикімнатні квартири АДРЕСА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які розташовані по АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 28-31).

Розпорядженням Ізмаїльського міського голови від 03.04.2000 року №354р Про передачу квартири у власність на підставі розпорядження виконавчого комітету №317р від 01.12.1992 р. вирішено оформити документи на приватизацію квартири наймачу та спільно проживаючим з нею членами сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т.1, а.с.169).

Згідно свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 02.06.2000 року на підставі розпорядження Ізмаїльського міського голови №354р від 03.04.2000 року квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т.2, а.с.123).

Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 вищевказана квартира належить на підставі договору купівлі-продажу від 14.10.2003 року (т.1, а.с.42), посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О.М. в реєстрі №2-5094, зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно в реєстровій книзі за №66в/122 від 05.11.2003 року (т.1, а.с.193).

Згідно ч.3 ст.8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до ч.10 ст.8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До них відносяться відсутність у особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Таким чином, оскільки порушень вказаних вище правил Закону України Про приватизацію державного житлового фонду не встановлено, а тому апеляційний суд у повній мірі погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для скасування розпорядження Ізмаїльського міського голови №354р від 03.04.2000 року, а відтак і виданого на його підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 02.06.2000 року, виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради Одеської області на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Встановлено, що розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП ІЗМ МТП та ДП АМПУ були підписані 13.06.2013 року та згідно наведених документів серед іншого майна було передано і спірне майно. Проте на той час вказане майно вже перебувало у користуванні відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.1 ст.128 ЦК Української РСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.95 № 56, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за № 31/1056 і який є частиною національного законодавства, затверджено Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (надалі - Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна).

Відповідно до п.1.3 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, вони діють на території України і є обов`язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями.

Згідно п.п. 5 п. 1.5. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться квартири багатоквартирних будинків.

Відповідно до п.п а,д,з п. 2.2. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, реєстрація проводиться в такому порядку: заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); при реєстрації об`єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток N 7), до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію. При цьому, згідно п.п. а п.4.1. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку N 12 місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують іх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Аналогічні приписи містить Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5, де в пунктах 1.4, 1.5 Положення зазначається, що реєстрація права власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв`язку з виникненням, існуванням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

В статті 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Закон від 01.07.2004р. № 1952-ІV) вказується, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є визнанням і підтвердженням факту переходу, виникнення прав на нерухоме майно.

Статтею 9 цього Закону закріплені повноваження Державного реєстратора, де зокрема, вказується, що Державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а стаття 18 Закону передбачає, що свідоцтво про право власності підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. № 1952-ІV, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

З 1 січня 2004 року введено в дію Цивільний кодекс України, в частині 2 статті 331 якого вказується на те, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог Міністерством інфраструктури не надано жодного правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості та підтвердження реєстрації права власності на нього.

Однак, згідно довідки КП Ізмаїльське МБТІ від 27.08.2018 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.190).

З урахуванням вищевикладеного, посилання позивача на те, що Міністерство інфраструктури України є власником спірної квартири є безпідставними. А тому, були відсутні правові підстави для передання ДП ІЗМТ за актом приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань ДП АМПУ спірної квартири.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Таким чином, спірним свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 02.06.2000 року, виданим на підставі розпорядження Ізмаїльського міського голови від 03.04.2000 року №354р. відносно квартири АДРЕСА_1 права позивача не порушені, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки факт порушення прав позивача видачею свідоцтва про право власності та укладенням спірного договору не вбачається та останнім не доведений.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ДП Ізмаїльський морський торговельний порт згідно акту приймання-передачі від 01.02.1996 року на виконання договору №15 від 28.09.1995 року, ДП Ізмаїльський морський торговельний порт отримало чотири трикімнатні квартири в тому числі квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, наданий позивачем акт-приймання передачі від 01.02.1996 року ніяким чином не підтверджує факт набуття ДП Ізмаїльський морський торговельний порт права власності на зазначену квартиру, а лише підтверджує факт приймання-передачі майна.

При цьому позивачем не було надано копії договору купівлі-продажу квартир АДРЕСА_5 , укладеного 28.09.1995 року між фірмою Олимп та Ізмаїльським морським торгівельним портом.

Відповідно до листа ДП Ізмаїльський морський торговельний порт від 10.04.2018 року №03-07/62/214 у ДП Ізмаїльський морський торговельний порт не має можливості надати копію документу, що вимагається судом з підстав його відсутності у підприємства (а.с.95 т.1).

Позивач посилається на те, що відповідно до розподільчого балансу та акту приймання-передачі майна в господарське відання ДП АМПУ було передано квартиру АДРЕСА_1 .

Так, в акті приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 року зазначено, що роком введення квартири АДРЕСА_6 в експлуатацію є 2001 рік, в той час як, в акті приймання-передачі квартир від 01.02.1996 року зазначається, що передається квартира АДРЕСА_1 , однак до введення майна в експлуатацію воно є об`єктом незавершеного будівництва, тобто іншим об`єктом права власності.

Тобто, існує невідповідність зазначеного майна у акті приймання-передачі від 01.02.1996 року та акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року.

Окремо, сліз зазначити, що згідно акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, квартири за АДРЕСА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_9 - інвентарний номер 227/512. Разом з тим, як вбачається з акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, кожний об`єкт нерухомості (на відміну від вищевказаних квартир), який був переданий за актом від 13.06.2013 року має окремий (власний) інвентарний номер.

Апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстнції про те, що перебування майна на балансі попередника в особі ДП Ізмаїльський морський торговельний порт не є підтвердженням набуття ДП Адміністрація морських портів України права власності (права повного господарського відання) на це майно.

Зазначення квартири АДРЕСА_1 в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна (а.с.216) не підтверджує права власності позивача на цю квартиру, оскільки згідно листа Фонду державного майна України від 21.01.2019 року №10-25-1168 підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб`єктів управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності. Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління (т.1 а.с.237).

18.12.2017 року ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії було направлено листа до Фонду державного майна України про включення квартири АДРЕСА_1 до Єдиного реєстру об`єктів державної власності (т.1 а.с.35-36).

Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано 17.07.1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №3465/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на повагу своєї власності, безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приймаючи до уваги, що в зв`язку з тим, що відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 02.06.2000 року, виданого на підставі розпорядження Ізмаїльського міського голови від 03.04.2000 року за №354р., у встановленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо неможливості позбавити відповідачів права вільно володіти своїм майном.

За теоретичним визначенням відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2019 року у справі №140/1867/15-ц (провадження №61-11006св19).

Однак, за вимогами про скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 02.06.2000 року, виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , позивачем не заявлено клопотання про залучення належного відповідача - виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, шо є також підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи, що позивачу було відмовлено в позові з мотивів не доведення його права на квартиру, суд першої інстанції вірно не вирішував питання про застосування строків позовної давності.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги представника Міністерства інфраструктури України про те, що перехід права власності об`єкта нерухомого майна з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність у відповідачів здійснений з порушенням норм законодавства, тощо як необґрунтовані, оскільки відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, представник Міністерства інфраструктури України не надав ані у суді першої інстанції, ані протягом апеляційного розгляду справи жодного доказу на підтвердження доводів про те, що апелянт утримував свою, як він вважає, власність; рівно як і не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що спірна квартира знаходилась на балансі позивача.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд зауважує, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, положення діючого національного законодавства, норми міжнародних нормативно-правових актів, які є частиною національного законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Адміністрація морських портів України - залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

Повний текст цієї постанови складено 01 березня 2021 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

18.02.2021 року м. Одеса