Постанова

від 03.03.2021 по справі 340/1916/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 340/1916/20

адміністративне провадження № К/9901/369/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.,

за участі:

секретаря судового засідання Жидецької В. В.,

представника третьої особи Степаненко А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Кропивницького апеляційного суду, за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України, про визнання протиправним та скасування наказу в частині, а також зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року (суддя Казанчук Г.П.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року (судді Чепурнова Д. В., Сафронова С. В., Мельник В. В.).

І. Суть спору

1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кропивницького апеляційного суду, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Кропивницького апеляційного суду № 10 від 29 квітня 2020 року в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн;

- зобов`язати Кропивницький апеляційний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, який становить 115610 грн, щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 80 % посадового окладу, як такому, стаж роботи якого становить понад 35 років і доплату за доступ до державної таємниці з урахуванням утримання з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їхній виплаті за період з 18 квітня 2020 року на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з урахуванням раніше виплачених сум.

2. Ухвалою від 15 червня 2020 року (про відкриття провадження у справі) суд першої інстанції залучив до участі у справі Державну судову адміністрацію України (далі - ДСА України) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

3. Звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 пояснив тим, що з 18 квітня 2020 року він не отримав суддівської винагороди в розмірі, установленому Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII). Причиною цьому, як уважав позивач, є наказ голови Кропивницького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року № 10 (далі - Наказ голови суду), за текстом якого при виплаті суддівської винагороди за квітень 2020 року обмеження, що передбачені Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі - Закон № 553-IX), застосовуються до частини суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

4. Позивач зазначив, що Наказ голови суду є протиправним, позаяк обмежує його право на суддівську винагороду у розмірі, встановленому статтею 135 Закону № 1402-VIII.

ІІ. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

5. Указом Президента України №802/2003 від 04 серпня 2003 року ОСОБА_1 призначений на посаду судді Кіровоградського районного суду Кіровоградської області строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України № 2869-VI від 23 грудня 2010 року ОСОБА_1 обрано на посаду судді апеляційного суду Кіровоградської області.

6. Згідно з наказом в.о. голови Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2018 року № 4-к позивача з 02 жовтня 2018 року зараховано до штату Кропивницького апеляційного суду із встановленням посадового окладу відповідно до штатного розпису та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу.

7. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, яким, серед іншого, передбачено у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обмеження при нарахуванні суддівської винагороди.

8. На підставі цього Закону та з посиланням на статтю 58 Конституції України, статтю 51 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), голова Кропивницького апеляційного суду видав наказ від 29 квітня 2020 року № 10 Про оплату праці суддів , за пунктом першим якого визначено, що при виплаті суддівської винагороди за квітень 2020 року, обмеження, що передбачені Законом № 553-ІХ (йдеться про обмеження нарахування суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року), застосувати до частини суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

9. Позивач уважає пункт 1 Наказу голови суду неправомірним, у зв`язку з чим звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

10. Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 02 вересня 2020 року позовні вимоги задовольнив частково.

10.1. Визнав протиправним та скасував пункт 1 наказу голови Кропивницького апеляційного суду № 10 від 29 квітня 2020 року Про оплату праці суддів стосовно судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 .

10.2. Зобов`язав Кропивницький апеляційний суд нарахувати та виплатити судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду (враховуючи раніше виплачені суми, з урахуванням податків і зборів) за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, без застосування обмеження встановленого статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон № 294-IX).

10.3. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

11. Суд першої інстанції, покликаючись на норми статей 8, 126, 130 Основного Закону України у поєднанні з правовими висновками Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, зокрема стосовно їхнього належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці, висловленими у рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020, виснував, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом № 1402-VIII. У цьому зв`язку суд першої інстанції додав, що положення статті 29 Закону № 294-IX суперечать статті 130 Конституції України, тож до спірних правовідносин потрібно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.

12. Водночас суд першої інстанції зауважив, що Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ зі змінами. Отож, та обставина, що суд конституційної юрисдикції уже вирішив питання про конституційність указаних положень Закону № 294-ІХ, які суперечили Основному Закону України, дає підстави суду першої інстанції, який вирішив застосувати норми Конституції України як норми прямої дії, не звертатися після винесення рішення у цій справі до Верховного Суду для вирішення питання про внесення подання до Конституційного Суду України відповідно до частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

13. Суд першої інстанції наголосив, що розмір суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, інші закони України до цих правовідносин не застосовуються.

14. Проте, за період з 18 квітня 2020 року по 29 травня 2020 року (день звернення до суду) суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону № 294-ІХ у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Це підтверджується, як зазначив суд першої інстанції, довідкою-розрахунком Кропивницького апеляційного суду від 27 серпня 2020 року № 07-21/143/2020 за квітень, травень 2020 року.

15. З огляду на наведені мотиви суд першої інстанції констатував, що спірний Наказ голови суду є протиправним, адже, нарахувавши та виплативши позивачу суддівську винагороду в обмеженому розмірі, суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII. Тому, на думку суду першої інстанції, порушене право має бути поновленим шляхом зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу суддівську винагороду на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону № 1402-VIII з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону № 553-IX (яким Закон № 294-ІХ доповнено статтею 29).

16. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 01 грудня 2020 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

17. Суд апеляційної інстанції в цілому погодився з висновками суду першої інстанції про неправомірність Наказу голови суду та мотивами, якими цей суд керувався при вирішенні спору. З-поміж іншого апеляційний суд наголосив на тому, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України. Додав також, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

IV. Касаційне оскарження

18. У касаційній скарзі ДСА України просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Нормативними підставами для касаційного оскарження судових рішень в цій справі ДСА зазначила пункти 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Щодо першої підстави, то заявник пояснив, що на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

19. Така ситуація, окрім іншого, призвела до того, що у справах подібної категорії суд апеляційної інстанції (йдеться про Третій апеляційний адміністративний суд) по-різному застосовував одні і ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень в однотипних правовідносинах.

20. Аргументуючи свою позицію в цій частині, ДСА України зазначила, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому БК України.

21. З набранням чинності Законом № 553-IX максимальний розмір суддівської винагороди (яка підлягає виплаті) становить 47230,00 грн на місяць. Це питання було темою обговорення на засіданні Ради суддів України, за результатами якого винесено рішення від 24 квітня 2020 року № 22. З-поміж іншого в цьому рішенні зазначено, що суддівська винагорода має розраховуватися на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру потрібно застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.

22. Голова Кропивницького апеляційного суду видав спірний наказ на підставі вимог законів України та з урахуванням роз`яснень щодо їхнього виконання, які надала Рада суддів України у вказаному рішенні. ДСА України наголосила також, що голова суду не може оцінювати законодавчий акт на предмет конституційності, натомість зобов`язаний неухильно його виконувати. У цьому зв`язку заявник наголосив, що з 18 квітня 2020 року відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-IX), яка на той час була чинною. Наказ голови суду є правомірним і підстав для скасування його як протиправного не було.

23. Аргументуючи свою позицію в частині оскарження судових рішень з підстави, встановленої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, ДСА України зазначила, що сума недоотриманої позивачем суддівської винагороди, за її розрахунками, становить 396014,90 грн, тож ця справа має істотне значення і значний суспільний інтерес.

24. Пояснив, що ситуація з фінансовим забезпеченням судів першої та апеляційної інстанцій така, що потреба у фінансових ресурсах на 2020 рік за КПКВК 0501020 Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя забезпечена лише на 60 відсотків. Однак, хаотичний процес стягнень цих коштів (суддівської винагороди) за рішеннями судів, який останнім часом набирає обертів, поставить судову систему у ще скрутніше становище, адже призведе до невиплати заробітної плати працівникам апарату. Фонд плати праці є спільним як для них, так і для суддів. Утім на відміну від останніх заробітна плата працівників є менш захищеною (законодавчо), тож за недостатності коштів для всіх, перевагу матиме суддівська винагорода.

25. Таким чином ДСА України доводить, що ця справа, з огляду на її значимість і складність, обсяг і характер доказів мала б розглядатися за правилами загального позовного провадження, а не спрощеного, як зробив суд першої інстанції.

26. Ухвалою від 11 січня 2021 року Верховний Суд відкрив провадження у цій справі з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

27. За наслідками підготовчого провадження суддя-доповідач постановив ухвалу від 16 лютого 2021 року, якою справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи. Відповідно до цієї ухвали, розгляд справи призначено на 03 березня 2021 року о 09:30 год у приміщенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Про дату, час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належними чином, свідченням чого є повідомлення про вручення поштового відправлення (судових повісток).

28. На судовому засіданні представник ДСА України підтримала вимоги касаційної скарги з мотивів, які написано вище.

29. Позивач та представник відповідача в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Станом на дату розгляду справи клопотань процесуального характеру не від них не надходило. Відзивів на касаційну скаргу сторони також не подали. З урахуванням вимог частини четвертої статті 344 КАС України неприбуття сторін не перешкоджає судовому розгляду справи.

V. Релевантні джерела права

30. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

31. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

32. У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

33. За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

34. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів (частина друга статті 4).

35. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

36. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

37. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

38. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

39. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

40. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).

VІ. Висновки Верховного Суду

41. Перед тим, як перейти до правового оцінювання спірних правовідносин колегія суддів вважає за необхідне спочатку окреслити предмет спору та стисло визначити питання, на які потрібно відповісти в межах касаційного перегляду судових рішень у цій справі.

42. Позивач оспорює пункт 1 Наказу голови суду, на підставі якого, як він вважає, з 18 квітня 2020 року й надалі (включно до дати звернення до суду) йому виплачували суддівську винагороду у меншому розмірі, аніж це визначено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

43. Така ситуація зумовлена набранням чинності Законом № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ доповнено статтею 29, текст якої наведено вище.

44. У цьому зв`язку нагадаємо, що на дату виникнення спірних відносин і звернення з цим позовом до суду Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року (яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II Прикінцеві положення Закону № 553-IX) ще не було, тож аргументація позивача, з якою погодилися суди попередніх інстанцій, побудована на положеннях статті 130 Конституції України як нормах прямої дії та статті 135 Закону № 1402-VIII.

45. Водночас Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року вже існувало на дату ухвалення судових рішень в цій справі, які зараз є предметом касаційного перегляду, що власне вплинуло на спосіб захисту порушеного права позивача, адже суди зобов`язали відповідача нарахувати та виплатити йому суддівську винагороду за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року, тобто до дати ухвалення згаданого Рішення, а не тільки за період, протягом якого позивач, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, отримував суддівську винагороду у меншому розмірі (квітень-травень 2020 року). Окрім того, зважаючи на головну тезу судових рішень, яка полягає у застосуванні норм Конституції України як норм прямої дії, наявність на дату вирішення спору Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року слугувало аргументом, яким суди попередніх інстанцій пояснили відсутність потреби їм звертатися до Верховного Суду відповідно до вимог частини четвертої статті 7 КАС України.

46. Беручи до уваги вимоги частини першої статті 341 КАС України колегія суддів зазначає, що на дату ухвалення цієї постанови відсутній висновок щодо застосування норми права у правовідносинах, подібних до тих, які маємо у цій справі, тож судові рішення першої та апеляційної інстанцій переглядатимуться в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

47. Отже, у цій справі колегія суддів вважає за необхідне спершу висловити свою позицію стосовно застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, а потім екстраполювати свої висновки вже в площину встановлених фактичних обставин цієї справи (зокрема, з`ясувати правову природу Наказу голови суду як акта правозастосування, з виданням якого пов`язується виплата суддівської винагороди позивачу протягом квітня-травня 2020 року у меншому розмірі; правовий статус ДСА України у спірних правовідносинах, зокрема її участь у виділенні коштів на виплату суддівської винагороди в повному обсязі; спосіб захисту порушеного права, який застосували суди, у площині предмета доказування у цій справі).

48. Стосовно першого блоку питання, то суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

49. Колегія суддів у цілому погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, у зв`язку з чим зазначає таке.

50. З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII).

51. Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій .

52. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

53. Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Додамо також, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

54. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

55. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

56. Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), на який покликається відповідач у спірному Наказі (який позивач, водночас, трактує як правову підставу для обмеження виплати йому суддівської винагороди), то у вимірі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.

57. Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як-от як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.

58. У цьому зв`язку колегія суддів, у доповнення до написаного вище, вважає за потрібне зазначити, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож спеціальність Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її продовженням , у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

59. Зауважимо також, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

60. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку мовиться вище.

61. Зважаючи на вказане, колегія суддів констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним. Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість доводів позивача в цій частині.

62. Повертаючись до фактичних обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне спочатку розглянути оскаржений Наказ голови суду в частині пункту першого. Нагадаємо, у ньому передбачено таке: При виплаті суддівської винагороди за квітень 2020 року, обмеження, що передбачені Законом № 553-ІХ, застосувати до частини суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року , пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) .

63. Лінгвістичний в поєднанні з цільовим аналізом наведеного тексту розпорядчого акта дає підстави вважати, що він не є актом застосування, на підставі якого позивачу протягом квітня-травня 2020 року виплачували суддівську винагороду у розмірі десяти прожиткових мінімумів як це передбачено статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).

64. Цим наказом Голова суду визначив порядок нарахування та виплати суддівської винагороди (суддям Кропивницького апеляційного суду) у квітні 2020 року, що було обумовлено невизначеністю у застосуванні статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Доречним буде пояснити, що Закон № 553-ІХ набрав чинності з 18 квітня 2020 року і двозначним було застосування передбаченого ним обмеження у виплаті суддівської винагороди у квітні 2020 року, адже до вказаної дати таких обмежень не існувало і суддівську винагороду нараховували та виплачували суддям у повному обсязі; окрім того, частину суддівської винагороди за квітень 2020 року (аванс) виплачують через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, у робочі дні, зазвичай до 15 числа поточного місяця, тож непоодиноко виникали сумніви стосовно того, як виплачувати суддівську винагороду за період з 01 квітня по 17 квітня 2020 року та чи ці кошти враховуються при розрахунку суддівської винагороди (в цілому за квітень 2020 року) через призму обмежень, встановлених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).

65. Відповідь на це запитання надала Рада суддів України, прийнявши рішення від 24 квітня 2020 року № 22. З-поміж іншого, в ньому зазначено, що: 1. Виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 має здійснюватися у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ; 2. При оплаті заробітної плати та суддівської винагороди за квітень 2020 року слід виходити з того, що передбачені Законом № 553-ІХ обмеження у виплаті суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ слід застосовувати виключно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) .

66. Якщо зіставити текст пункту 2 рішення Ради суддів України від 24 квітня 2020 року № 22 з текстом пункту 1 спірного Наказу голови суду, то можемо простежити, що за сутнісним наповненням ці пункти однакові, останній дублює (повторює) роз`яснення Ради суддів України щодо виплати суддівської винагороди після 18 квітня 2020 року (з тією лише відмінністю, що стосується тільки суддівської винагороди суддів Кропивницького апеляційного суду).

67. Водночас позивач інтерпретує спірний Наказ голови суду (в частині пункту 1) як правозастосовний акт, на підставі якого йому протягом квітня-травня 2020 року виплачували суддівську винагороду у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів. Зважаючи на зміст мотивувальної та резолютивної частин рішень судів першої та апеляційної інстанцій, суди таку думку поділяють.

68. У цьому зв`язку звертає увагу також те, що задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (без застосування згаданих обмежень) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (а не з 18 квітня 2020 року на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин , як просив позивач), спираючись на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 взагалі припинено спір щодо застосування Закону № 553-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, а судове рішення не може стосуватися майбутніх правовідносин.

69. Не заперечуючи в цілому обраний підхід, колегія суддів усе ж змушена зауважити, що спір щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди не в повному обсязі стосувався періоду квітень-травень 2020 року і саме в такому обсязі суд першої інстанції досліджував докази (зокрема, згадану вище довідку-розрахунок Кропивницького апеляційного суду за квітень, травень 2020 року, якою підтверджено той факт, що суддівська винагорода обмежувалася при виплаті). На підставі з`ясованих фактичних обставин суд першої інстанції (з яким погодився апеляційний суд) констатував, що за період з 18 квітня 2020 року по 29 травня 2020 року (дата звернення до суду) обмеження виплати позивачу суддівської винагороди було неправомірним. Водночас у підсумку суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дещо розширили діапазон спірного періоду до 28 серпня 2020 року. Та обставина, що саме в той день Конституційний Суд України постановив згадане Рішення є загальновідомою, проте для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи та правильного вирішення спору суди попередніх інстанцій, якщо дійшли висновку про захист порушеного права саме в такий спосіб, мали б дослідити також у якому розмірі позивачу виплачували суддівську винагороду протягом червня-серпня 2020 року (тобто в повному обсязі чи із застосуванням обмежень). Зі змісту судових рішень очевидно, що цей аспект залишився поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, що свідчить про поспішність висновків судів про задоволення позовних вимог в цій частині.

70. Повертаючись до Наказу голови суду (в частині пункту 1) у контексті написаного вище маємо звернути увагу на те, що цей акт за своєю правовою природою не призначений і не мав на меті реалізувати (щодо певного кола осіб - суддів Кропивницького районного суду) вимоги частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ, яка була чинна на час виникнення спірних відносин) у розумінні обмежити їм виплату суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами з 18 квітня 2020 року й на весь період дії карантину (включно зі спірним періодом у цій справі).

71. Норми частини першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) є нормами зобов`язального характеру і якщо розглянути їх в такій площині, то для застосування обмежень, про які йде мова, не потрібно встановлювати певні факти, що мають юридичне значення (як, приміром, для встановлення доплати за вислугу років, для виплати якої потрібно встановити наявність необхідного стажу роботи). Реалізація вимог частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) не вимагала від відповідача (в обов`язковому порядку) окремого правозастосовного акта (як умови для втілення законодавчих обмежень при виплаті суддівської винагороди протягом дії карантинних обмежень). У такому сенсі Голова суду (як посадова особа, яка очолює Кропивницький апеляційний суд), видавши спірний Наказ (в частині пункту 1), не діяв неправомірно чи явно всупереч, не на підставі наданих йому повноважень, чим обмежив право позивача на суддівську винагороду.

72. Участь Кропивницького апеляційного суду та Голови цього суду (як посадової особи, яка представляє суд як орган державної влади ; пункт 1 частини першої статті 29 Закону № 1402-VIII) в окресленому законодавчому механізмі фінансового забезпечення суддів на рівні відповідного суду полягає у виконанні функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (у системі головного розпорядника).

73. Колегія суддів погоджується з доводами ДСА України про те, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.

74. Повторимо, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.

75. Щодо останнього зауважимо, за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

76. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

77. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, до яких апелює ДСА України у касаційній скарзі, правильними є доводи останньої, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Кропивницького апеляційного суду) є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

78. В обсязі встановлених в цій справі обставин колегія суддів не має підстав у категоричній формі стверджувати, що обсяг асигнувань відповідачу було зменшено після набрання чинності Законом № 553-ІХ, адже суди попередніх інстанцій не досліджували обставин справи в цій площині. Водночас згадане правове регулювання у поєднанні з аргументами ДСА України щодо виплати суддівської винагороди в межах видатків державного бюджету (на ці потреби) дає підстави вважати, що застосування (відповідачем) обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) при виплаті позивачу суддівської винагороди, могло бути обумовлено, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань відповідачеві на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що своєю чергою передбачає безпосередню участь також і ДСА України у цьому процесі (мається на увазі виділення відповідному суду бюджетних коштів на виплату суддівської винагороди).

79. Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (як-от у цій справі) чи відповідач (другий відповідач).

80. У цьому зв`язку потрібно пояснити, що з огляду на доводи ДСА України, викладені у касаційній скарзі, причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

81. Воднораз у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

82. Нагадаємо, що в цій справі позивач заявив позов до Кропивницького апеляційного суду, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.

83. В обсязі встановлених обставин цієї справи колегія суддів, зважаючи на наведені мотиви, не може беззастережно погодитися з висновком судів (як і категорично його заперечити) про обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до відповідача, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядження ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували, тому їхні висновки в цій частині є поспішними.

84. Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до Кропивницького апеляційного суду. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з`ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.

85. У цьому зв`язку зауважимо, що вимоги про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди та зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII) є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації).

86. Позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).

87. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

88. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

89. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частина четверта статті 341 КАС України).

90. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

91. Відповідно до частини шостої статті 353 КАС України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

92. Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

93. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина п`ята статті 353 КАС України).

94. Стосовно доводів ДСА України про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження потрібно зауважити таке. Ця справа у розумінні частини шостої статті 12 КАС не належить до справ незначної складності. Водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.

95. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

96. За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

97. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

98. Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

99. Ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, водночас суд (першої інстанції), беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її за правилами загального позовного провадження, якщо дійде такого висновку.

100. Резюмуючи зазначимо, що розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на остаточний результат касаційного перегляду оскаржених судових рішень.

101. Ухвалою від 28 січня 2021 року касаційний суд зупинив виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року у справі № 340/1916/20 до закінчення перегляду рішення в касаційному порядку.

102. Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

103. З огляду на результат касаційного перегляду, підстав для поновлення дії зазначених судових рішень немає.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

2. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року в цій справі скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст виготовлено 04 березня 2021 року.

Головуючий суддя М. І. Смокович

Судді О. Р. Радишевська

Н. В. Шевцова