Рішення

від 04.03.2021 по справі 569/15184/20

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/15184/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретар судового засідання Добровчан К.Ю.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

До Рівненського міського суду Рівненської області звернулася з позовом ОСОБА_2 , про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 30000 доларів США, що станом на 14.09.2020 р відповідно курсу НБУ еквівалентно 837000,00 грн. Також просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати по справі.

Свої вимоги мотивує тим, що 11 серпня 2016 року між сторонами було укладено усний договір позики, у відповідності до якого ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 30000,00 доларів США (що станом на 14.09.2020 року еквівалентно 837000,00 грн.) про що було складено розписку від 11 серпня 2020 року. У розписці зазначалося, що відповідач повинен повертати кошти повністю або частинами до 02 березня 2020 року. Проте, на даний час борг йому повернутий не був, а тому утворилася заборгованість у розмірі 30000,00 доларів США.

Ухвалою суду від 20.11.2020 року по справі відкрито загальне позовне провадження.

Протокольною ухвалою суду 28 січня 2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги своєї довірительки повністю.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судових засідань, про причини неявки відповідач суд не повідомив, відзив не подав і представник позивача не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, таким чином суд проводить розгляд справи на підставі ст. 280 ЦПК України в заочному порядку, на підставі наявних у справі даних та доказів за згодою представника позивача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 11 серпня 2016 року ОСОБА_3 написав розписку, що зобов`язався повернути ОСОБА_2 борг у сумі 30000,00 доларів США, повністю або частинами до 02.03.2020 року.

Суд також встановив, що отримані у позику грошові кошти у сумі 30000,00 доларів США, на теперішній час відповідачем позивачу не повернуті.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України ) за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Вирішуючи справу суд враховує, що позивач на підтвердження своїх вимог надала для огляду в судовому засіданні відповідний оригінал розписки від 11 серпня 2016 року, складений відповідачем про те, що він отримав в борг грошові кошти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як роз`яснив Верховний суд України у постанові від 13 грудня 2017 року у справі №309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Однак відповідач грошові кошти не повернув. Про неналежне виконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення грошових коштів також свідчить наявність боргового документа (розписки) саме у кредитора, який надав її для огляду в судовому засіданні.

Таким чином, оскільки відповідач на час написання розписки мав в користуванні грошові кошти, належні позивачу, та сторони дійшли обопільної згоди про те, що такі кошти будуть перебувати у користуванні відповідача певний час, про що склали відповідну розписку, зазначене підтверджує факт укладення договору позики між ними та його умови. Знаходження розписки у позивача свідчить про невиконання відповідачем свого обов`язку про повернення боргу, а тому наявні підстави для стягнення боргу. З матеріалів справи вбачається, що взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав в повному обсязі, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 30000,00 доларів США.

В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України , а також ч. 1ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, яку викладено у постанові від 04.07.2018 в справі № 14-134цс18 вказавши, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Як вбачається із правової позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц, за змістом ч. 1ст. 1046 ЦК України позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості. За правилами ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Суд не вбачає підстав відступати від вищевикладеної правової позиції.

З огляду на офіційний курс гривні щодо іноземної валюти Долара США на день подання позову (1 долар США 27,9003 грн.) сума заборгованості відповідача по розписці від 11 серпня 2016 року становить в загальній сумі 30000,00 доларів США, що еквівалентно до національної валюти України 837 000, 00 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності суд вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до повного задоволення, до того ж відповідачем встановлених обставин не спростовано.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

При зверненні до суду з позовом, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 8370,00 грн., відповідно до ціни позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10 , 12 , 81 , 89 , 258-259 , 263-265 , 268 ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 11 серпня 2016 року в розмірі 30 000 доларів ( тридцять тисяч) США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 8370 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 VIII від 03 жовтня 2017 року ) протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Рівненського міського суду Н.Г. Кучина