Постанова

від 01.03.2021 по справі 420/877/18

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Чалий А.В.

Доповідач -Луганська В.М.

Справа № 420/877/18

Провадження № 22-ц/810/71/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Луганської В.М.

суддів: Гаврилюка В.К., Коновалової В.А.

за участю секретаря : Вовчанської С.В.

учасники справи

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма Закотненська

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2

на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 листопада 2020 року, ухвалене судом у складі судді Чалого А.В.

за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Закотненська про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення об`єкта оренди,

в с т а н о в и в:

У червні 2018 року позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами в обґрунтування яких вказав, що він є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 3,24 га, яка розташована на території Закотненської селищної ради Новопсковського району Луганської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ № 038284, виданий 10.02.2002 року на підставі рішення Закотненської сільської ради від 30.11.2001 року № 20/4, зареєстрований в книзі записів державних актів на праві приватної власності на землю за № 796.

12.12.2012 року між ним та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 6974984 від 19.10.2013 року, строк дії договору становить 5 років.

На підставі додаткової угоди до договору оренди землі від 17.06.2015 року строк дії договору оренди землі продовжено до 2028 року.

Позивач зазначив, що додаткова угода ним не підписувалась, оскільки він не мав наміру укладати такий договір та бажав самостійно обробляти вказану земельну ділянку.

02.02.2018 року позивачем на адресу відповідача направлена вимога про розірвання додаткової угоди до договору за взаємною згодою сторін.

На адресу позивача надійшов лист від 30.03.2018 року, в якому зазначено, що 17.06.2015 року секретарем Закотненської сільської ради було посвідчено доручення про те, що він уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси в центрі надання адміністративних послуг та повідомив, що додаткова угода укладена представником за дорученням позивача, однак, позивач зазначає, що вказаного доручення він не підписував та розпоряджень з цього приводу нікому не надавав.

Позивач вважає, що незаконні дії відповідача порушують його право на вільне розпорядження своїм майном, оскільки наміру укладати додаткову угоду позивач не мав.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд визнати недійсною додаткову угоду від 17.06.2015 року до договору оренди земельної ділянки від 12.12.2012 року; повернути позивачу земельну ділянку, площею 3,24 га, яка розташована на території Закотненської сільської ради Новопсковського району Луганської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 20 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Закотненська про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення об`єкта оренди.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд скасувати рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки і в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовну вимогу про повернення позивачу земельної ділянки.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд в оскаржуваному рішенні послався на висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року, однак суд перефразував висновки Великої Палати Верховного суду у зазначеній справі, виклавши в оскаржуваному рішенні висновок суду про невірно обраний ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права шляхом визнання в суді додаткової угоди недійсною та неможливості застосування наслідків недійсності правочину.

Суд не взяв до уваги те, що позивач ОСОБА_1 , намагаючись захистити своє порушене право на власне майно, яке не пов`язане з позбавленням права власності на майно, подавав позовну заяву у відповідності до існуючої судової практики і, відповідно до чинного законодавства, яке регулювало подібні спори, при цьому не міг передбачати такого тривалого розгляду його позовної заяви, однак, розраховував на безумовне дотримання судом завдань та основних засад цивільного судочинства.

Суд зобов`язаний був застосувати у даному спорі спосіб захисту порушеного права власності позивача, який передбачено ст.391 ЦК України шляхом усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом зобов`язання відповідача повернути позивачу його земельну ділянку.

У відзиві на апеляційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Закотненська не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд у повному обсязі встановив та дослідив обставини справи і при прийнятті рішення у вказаній справі керувався вимогами ч. 4 ст. 263 ЦПК України та погоджується з висновком суду про те, що позовні вимоги позивача про визнання недійною додаткової угоди до договору оренди землі не є ефективним способом захисту права, яке позивач як власник землі вважає порушеним.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала посилаючись на доводи, які викладені в апеляційній скарзі.

В судове засідання представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Закотненська не з`явився про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності нез`явившихся сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась та відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Згідно апеляційної скарги відповідачем рішення суду оскаржується в частині відмови у поверненні ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 4423382000:10:003:0077. Рішення суду в частині відмови у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним не оскаржується учасниками справи, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині відмови у поверненні ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Рішення суду в оскаржуваній частині вказаним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того ним були встановлені наступні обставини: ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,242 га, кадастровий номер 4423382000:10:003:0077, розташованої на території Закотненської сільської ради Новопсковського району Луганської області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ЛГ №038284 від 10.02.200 року.

12.12.201 рок2 між ОСОБА_1 та СТОВ АФ Закотненська був укладений договір оренди зазначеної вище земельної ділянки, строком дії на п`ять років.

17.06.2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ АФ Закотненська до вказаного договору оренди землі укладена додаткова угода.

Згідно висновку експерта Луганського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №19/113/7/7-133-е від 23.08.2019 року підпис від імені ОСОБА_1 , розташований у розділі Орендодавець у графі Від Орендодавця у додатковій угоді до договору оренди землі б/н від 12.12.2012 року, укладеній 17.06.2015 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Закотненська , щодо користування земельною ділянкою загальною площею 3,24 га, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування підпису ОСОБА_1 .

Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що додаткова угода від 17.06.2015 року є неукладеною і позивачем обрано не той спосіб захисту свого порушеного права. При цьому, суд зазначив, що у цьому випадку ефективним способом захисту права для позивача як власника земельної ділянки є усунення перешкод в користуванні належним йому майном земельною ділянкою, зокрема, шляхом покладення обов`язку на особу, яка утримує її у себе, повернути її позивачу, однак дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в частині повернення земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що висновок суду в оскарженій частині рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в частині повернення земельної ділянки не відповідає вимогам закону і встановленим по справі обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Вказані конституційні права знайшли своє відображення і деталізацію у ЦК України та відповідних законах.

Так, у частині першій статті 317 ЦК України вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а у частинах першій та другій статті 319 цього Кодексу вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Крім того, у частині шостій зазначеної статті прямо передбачено, що держава не втручається у здійснення власником права власності.

У частині першій статті 321 ЦК України також зазначено про непорушність права власності та те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,242 га, кадастровий номер 4423382000:10:003:0077, розташованої на території Закотненської сільської ради Новопсковського району Луганської області, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ЛГ № 038284 від 10.02.2002 року.

12.12.2012 року між ОСОБА_1 та СТОВ АФ Закотненська був укладений договір оренди зазначеної вище земельної ділянки, строком на п`ять років.

Судом встановлено, що додаткова угода від 17.06.2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ АФ Закотненська є неукладеною. Рішення суду в частині висновку про те, що додаткова угода від 17.06.2015 року є неукладеною сторонами не оскаржується.

Звертаючись до суду за захистом порушеного права, позивач в позовній заяві вказав, що він як власник земельної ділянки має право та бажає самостійно вирішувати як розпоряджатися своєю власністю та просив суд повернути йому земельну ділянку, яка фактично знаходиться у користуванні у відповідача без установлених законом підстав.

Згідно правового висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявленя вимоги про повернення таких ділянок.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Колегія суддів вважає, що відповідач СТОВ АФ Закотненська , який після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 12.12.2012 року, який сплив у жовтні 2018 року, користується земельною ділянкою без установлених законом підстав, зобов`язаний повернути позивачу його земельну ділянку.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, позивач наполягає у цій справі на поверненні йому земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених документів, та те, що справа знаходилась досить тривалий час на розгляді у суді, колегія суддів приходить до висновку, що задоволення позовної вимоги позивача про повернення земельної ділянки є ефективним захистом його порушеного права на володіння та користування земельною ділянкою, яка належить позивачу на праві приватної власності.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про повернення позивачу земельної ділянки, кадастровий номер 4423382000:10:003:0077, площею 3,24 га, яка розташована на території Закотненської сільської ради Новопсковського району Луганської області та належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно до державного акті на право власності на земельну ділянку серія та номер IV-ЛГ №038284 виданий 10.02.2002 року.

В ч. 1ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1362, 20 грн, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, то з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Закотненська на користь позивача підлягають стягненню судові втрати по сплаті судового збору у розмірі 1362, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 256 , 259 , 367 , 374 , 3 76, 382 , 384 ЦПК України , апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 10 листопада 2020 року в оскаржуваній частині про відмову у задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки скасуватии, ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Закотненська про повернення земельної ділянки задовольнити.

Повернути ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 4423382000:10:003:0077, яка розташована на території Закотненської сільської ради Новопсковського району Луганської області, площею 3.24 га та належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія та номер IV-ЛГ № 038284 виданий 10.02.2002 року.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Закотненська , код ЄДРПОУ30714350 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 судові втрати по сплаті судового збору у розмірі 1362, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 04 березня 2021 року.

Головуючий

Судді: