Постанова

від 25.02.2021 по справі 53/325-08

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2021 р. Справа № 53/325-08

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання - Чумак Д.В.

та за участю представників сторін:

від позивача - не з`явилися;

від відповідача - не з`явилися;

від апелянта - Цуварев О.Ф., довіреність від 11.01.2021 №08-21/187/2-21;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. №3294 Х/1),

на рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008, ухвалене у складі судді Прохорова С.А.,

у справі №53/325-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2", м. Харків

до відповідача Приватного підприємства "Руно", м. Харків

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Руно", в якій просить визнати право власності на нежитлові будівлі літ „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08 позовні вимоги задоволено, визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю „Євроконсалтингінвестбуд-груп 2» (61023, м. Харків, вул. Сумська, 124, Р/р НОМЕР_1 в АКІБ „УкрСиббанк» , МФО 351005, Код ЄДРПОУ 35070925) право власності на нежитлові будівлі літ „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові.

Харківська міська рада, яка не є стороною та учасником провадження у даній справі у листопаді 2020 року звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення від 10.11.2008, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування права на звернення з апеляційною скаргою апелянт зазначає, що нежитлові будівлі, які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові на підставі рішення 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 12 скликання від 28.09.1992 зараховані до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Зазначені нежитлові будівлі наразі перебувають у господарському віданні Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" на підставі договору про передачу нежитлових будівель у господарське відання від 11.11.2011 №1504, укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Оскаржуваним рішенням господарського суду, без залучення до участі у розгляді справи Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, було визнано право власності на нежитлові будівлі літ „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові за Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2".

Однак, Харківська міська рада, як власник спірних об`єктів, не надавала згоди на таке вибуття, у зв`язку із чим спірне нерухоме майно вибуло із власності територіальної громади м. Харкова неправомірно, що призвело до порушення прав та інтересів територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2020 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючи суддя Шутенко І.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08 залишено без руху. Встановлено Харківській міській раді строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: надати до Східного апеляційного господарського суду вмотивоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08. Роз`яснено апелянту, що невиконання вимог даної ухвали може мати наслідки, передбачені статтями 260, 261 ГПК України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 поновлено Харківській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08. Встановлено сторонам строк до 18.01.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання іншим учасникам справи. Призначено справу до розгляду на 26.01.2021 об 11:30 годині.

19.01.2021 до апеляційного суду від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надійшли пояснення, в яких останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволення позову.

25.01.2021 до Східного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії Рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.11.2007 №1065 "Про передачу нежитлових будівель в господарське відання комунальному ремонтно-будівельному підприємству Комінтерніського району Харківської області" з додатком та копії Рішення 5 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 23.02.2011 №192/11 "Про створення комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №53/325-08 до 09.02.2021 об 11:30 год. Харківській міській раді до 09.02.2021 встановлено надати до Східного апеляційного господарського суду письмові пояснення з обґрунтуванням відповідними доказами: чи перебувають нежитлові будівлі літ. "В-1", літ. "Г-1", які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 "В" у м. Харкові також у комунальній власності? Чим це підтверджується? з якого пункту переліку об`єктів, що були прийняті у комунальну власність міста Харків (що є додатком №1 до Рішення 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 21 скликання від 28.09.1992) вбачається, що нежитлові будівлі літ „А-1» , літ. „Б-1» загальною площею 899,5 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові були зараховані до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова? якими документами встановлено, що нежитлові будівлі літ „А-1» , літ. „Б-1» , які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові перебували на балансі КВЖРЕП-2 Московського району та дійсно були передані у 1992 році у комунальну власність? чим підтверджується право Харківської міської Ради народних депутатів на прийняття у комунальну власність нежитлових будівель літ „А-1» , літ. „Б-1» , які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові?

09.02.2021 до початку судового засідання від Харківської міської ради на виконання вимог ухвали апеляційного суду ввід 26.01.2021 надійшли пояснення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №53/325-08. Судове засідання відбудеться 25.02.2021 о 12:00 год. Харківській міській раді до 23.02.2021 ухвалено надати до Східного апеляційного господарського суду письмові пояснення з обґрунтуванням відповідними доказами щодо переходу права власності на будівлі літ. „А-1» , літ. „Б-1» по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові з державної до комунальної власності, а також щодо наявності у виконавчого комітету Харківської міської ради повноважень передавати спірне майно у господарське відання іншого комунального підприємства.

10.02.2021 до апеляційного суду від Харківської міської ради надійшли додаткові узагальнені пояснення по справі в обґрунтування своєї правової позиції.

25.02.2021 від апелянта до Східного апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали від 09.02.2021 надійшли письмові пояснення, в яких міська рада просить поновити строк на подання письмових пояснень по справі, долучити письмові пояснення до матеріалів справи, рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

25.02.2021 у судовому засіданні апеляційної інстанції був присутній представник апелянта, який наполягав на доводах апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що суд першої інстанції не мав права визнавати право власності будівлі за позивачем, оскільки останні перебувають у власності територіальної громади м. Харкова. У судовому засіданні представник підтримав клопотання про поновлення строку на подання письмових пояснень.

Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на подання письмових пояснень, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З матеріалів справи судом встановлено, що пояснення по справі апелянта (вх. №2448 від 25.02.2021) надані до апеляційного суду на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2021, якою було встановлено строк для надання письмових пояснень до 23.02.2021.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання письмових пояснень апелянт зазначає, що на виконання вимог ухвали апеляційного суду у зв`язку з необхідністю підготовки пояснень Харківської міської ради Юридичним департаментом направлено запити до відповідних виконавчих органів Харківської міської ради. Отримання відповідної запитуваної інформації від інших виконавчих органів Харківської міської ради для формування правової позиції, аналіз наданих документів, їх перевірка та оцінка вимогам законодавства унеможливило надання скаржником пояснень в строк встановлений судом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про поважність пропуску строку на подання письмових пояснень, його поновлення та долучення їх до матеріалів справи.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 25.02.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлялися у відповідності до ч. 11 ст. 240 ГПК України.

Поштове відправлення ухвал Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2020, 26.01.2021, 09.02.2021 що надсилалися ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" та ПП "Руно" на їх адреси, що міститься матеріалах справи та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулися до апеляційного суду не врученими з підстав відсутності адресатів за вказаними адресами.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене, всі учасники апеляційного провадження належним чином повідомлені про розгляд справи апеляційним судом.

Розглянувши апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

З 15.12.2017 набув чинності Господарський процесуальний кодекс України в новій редакції. Згідно з п. 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, незважаючи а те, що рішення Господарського суду Харківської області винесено 10.11.2008, тобто до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в новій редакції, розгляд апеляційної скарги здійснюється за чинними на момент її розгляду процесуальними нормами.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Порядок реалізації конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення передбачений положеннями процесуального закону.

Так, відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч.1, 3 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Тобто, положеннями господарського процесуального законодавства визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

У разі, якщо апеляційним господарським судом буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки апелянта не вирішувалися, зазначене в силу положень статті 264 Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття апеляційного провадження.

Відтак, чинний господарський процесуальний кодекс передбачає необхідність з`ясування апеляційним господарським судом наявності правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі; чи вирішено місцевим господарським судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Слід враховувати, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №5023/4734/12.

В обґрунтування порушення своїх прав та інтересів апелянт зазначає, що нежитлові будівлі літ „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові є об`єктами комунальної власності на підставі на підставі рішення 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів ХХІ скликання від 28.09.1992.

Оскаржуваним рішенням господарського суду, без залучення до участі у розгляді справи Харківської міської ради було визнано право власності на нежитлові будівлі літ „А-1" загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1" загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1" загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1" загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В" у м. Харкові за ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2".

Однак, Харківська міська рада, як власник спірних об`єктів, не надавала згоди на таке вибуття, у зв`язку із чим спірне нерухоме майно вибуло із власності територіальної громади м. Харкова неправомірно, що призвело до порушення прав та інтересів територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Указом Президії Верховної Ради України від 26.08.1991 №1435-ХІІ Про тимчасове припинення діяльності Компартії України припинено діяльність Компартії України до остаточного розслідування обставин пов`язаних з державним переворотом 19-21 серпня 1991 року. Місцевим Радам народних депутатів доручено до закінчення розслідування прийняти на баланс майно (будинки, споруди, друкарні, транспортні засоби, іншу власність), що належить організаціям Компартії України.

За розпорядженням голови Верховної Ради України від 13.09.1991 №1541-ХІІ, майно колишніх обкомів партії прийняли на баланс обласні Ради народних депутатів, міськкомів партії - міські Ради народних депутатів, райкомів партії - районні Ради народних депутатів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" до комунальної власності було передано житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Апелянт зазначає, що на підставі рішення Х сесії міської Ради народних депутатів від 19.03.1992, рішення виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів №68 від 12.03.1992 "Про розмежування комунальної власності між адміністративно-територіальними одиницями Харківської області", розпорядження представника Президента України по Харківській області №85 від 08.06.1992 було прийнято рішення 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 21 скликання від 28.09.1992 "Про комунальну власність міста", яким затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова, на підставі якого було прийнято у власність будівлі разом з допоміжними приміщеннями та майном по проспекту Тракторобудівників,105-В у м. Харкові.

Відповідно до договору №710 від 21.12.1995 про передачу майна у повне господарське відання з державним комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством №2 Московського району м. Харкова, до складу якого було включено все майно, яке було закріплено за ЖЕУ-176 Московського району м. Харкова.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.11.2007 №1065 "Про передачу нежитлових будівель в господарське відання комунальному ремонтно-будівельному підприємству Комінтернівського району м. Харкова" комунальному ремонтно-будівельному підприємству Комінтернівського району м. Харкова на баланс було передано нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "Б-1" по пр. Тракторобудівників, 105-В від комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №2 Московського району м. Харкова.

Рішенням Харківської міської ради від 23.02.2011 №192/11 "Про створення комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" створено Комунальне підприємство "Харківське ремонтно-будівельне підприємство".

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 №808 "Про передачу майна в господарське відання комунальному підприємству "Харківське ремонтно-будівельне підприємство нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "Б-1 по пр. Тракторобудівників, 105-В загальною площею 899,5 кв.м передані в господарське відання Комунальному підприємству "Харківське ремонтно-будівельне підприємство".

Розпорядженням Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 11.11.2011 №2071 вирішено укласти з Комунальним підприємством "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" договір про передачу нежитлових будівель по пр. Тракторобудівників, 105-В у м. Харкові, загальною площею 899,5 кв.м, в господарське відання.

Згідно п. 1.1. договору про передачу майна в господарське відання №1504 від 11.11.2011 Власник передає, а користувач приймає майно в господарське відання на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 №808 та розпорядження управління комунального майна та приватизації від 11.11.2011 №2071.

Майно загальною первісною вартістю 691542,57 грн зазначене в Додатку №1, що є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до Додатку №1 до Договору (акт приймання-передачі) нежитлові будівлі по пр. Тракторобудівників, 105-В, площею 899,5 кв. м. передано Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Комунальному підприємству "Харківське ремонтно-будівельне підприємство".

Згідно з довідкою управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, нежитлові будівле літ. "А-1", літ. "Б-1" по пр. Тракторобудівників, 105-В у м. Харкові загальною площею 899,5 кв.м належать до комунальної власності територіальної громади міста Харкова.

З наданих до матеріалів справи копій інвентаризаційної справи вбачається, що нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1" по пр. Тракторобудівників, 105-В у м. Харкові перебували у господарському віданні комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №2 Московського району м. Харкова, яким здійснювалося виготовлення технічних паспортів на зазначені будівлі, виготовлення акту поточних змін у 2000 та 2004 роках.

Рішенням Харківської міської ради від 06.10.2004 №161/04 "Про деякі питання діяльності комунальних підприємств" закріплено за головним управлінням економіки та комунального майна функції управління комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством №2 Московського району м. Харкова.

Рішенням Харківської міської ради від 26.07.2006 №96/06 "Про створення комунального підприємства "Жилкомсервіс" створено Комунальне підприємство "Жилкомсервіс".

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.09.2006 №711 "Про передачу майна в господарське відання КП "Жилкомсервіс" майно надано в господарське КП "Жилкомсервіс".

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 №1186 "Про визначення виконавців послуг в житловому фонді міста Харкова" визначено виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова з управління будинком, спорудою або групою будинків КП "Жилкомсервіс".

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26.03.2008 №189 "Про внесення змін до рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 №1186 "Про визначення виконавців послуг в житловому фонді міста Харкова".

Відповідно до с. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Враховуючи, що рішенням Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08 було визнано за ТОВ „Євроконсалтингінвестбуд-груп 2» право власності на нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-12 по пр. Тракторобудівників, 105-В у м. Харкові, які на підставі рішень виконавчого комітету Харківської міської ради було передано до господарського відання комунальних підприємств, зазначене рішення впливає на права та інтереси Харківської міської ради.

Вирішуючи питання прийняття наданих скаржником до суду апеляційної інстанції нових доказів, колегію суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а додаткові докази подаються виключно у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Однак, як вбачається з апеляційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржуване рішення у даній справі ухвалено без залучення Харківської міської ради до участі у розгляді справи.

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що суд апеляційної інстанції приймає дані додаткові докази до розгляду і даним доводам апелянта і наданим додатковим доказам буде надана відповідна правова оцінка в мотивувальній частині постанови.

Розглянувши клопотання апелянта про залучення третіх осіб, колегія суддів зазначає про таке.

За приписами ст.50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Названа норма ст.50 ГПК України зобов`язує заявника зазначити, яким чином рішення у справі може вплинути на права або обов`язки осіб, щодо яких заявлено про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, щодо однієї із сторін, тобто які обов`язки можуть виникнути або який вплив зазнають права третіх осіб у майбутньому у відносинах зі сторонами справи в разі задоволення або відмови у задоволенні позову.

Підставою для залучення особи до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, за нормами ст.50 ГПК України є обґрунтоване твердження про вплив на права та/або обов`язки третіх осіб у майбутньому у відносинах зі сторонами справи в разі задоволення або відмови у задоволенні позову.

Як встановлено судом, КП "Харківське ремонтно-будівельне підприємство було утворено рішенням Харківської міської ради від 23.02.2011 №192/11, дата державної реєстрації - 03.08.2011.

Оскаржуване рішення у даній справі ухвалено судом 10.11.2008.

Тобто на момент розгляду справи судом першої інстанції КП "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" ще не існувало, спірне майно не було передано до його господарського відання, а отже результати розгляду даної справи судом першої інстанції не впливали на права, обов`язки та інтереси зазначеного підприємства.

А тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для залучення КП "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Колегія суддів також не вбачає достатніх правових підстав для задоволення клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Статтею 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради (ч. 2 ст. 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Таким чином, управління комунального майна входить до системи місцевого самоврядування, підзвітне та підконтрольне Харківській міській раді, яка вже є учасником апеляційного провадження.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.07.2008 між ТОВ „Євроконсалтингінвестбуд-груп 2 (замовник, позивач у справі) та ПП „РУНО (підрядник, відповідач у справі) було укладено договір підряду на виконання будівельних робіт (реконструкції), відповідно до умов якого, підрядник зобов`язується за дорученням замовника виконати роботи з реконструкції громадської нежитлової будівлі літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1" по пр. Тракторобудівників, 105-В у м. Харкові, ввести об`єкт в експлуатацію та передати його замовнику у встановлений договором строк, а замовник зобов`язується надати підряднику об`єкт, прийняти закінчений реконструкцією об`єкт та здійснити оплату виконаних робіт.

Відповідно до п. 4.2. Договору підрядник зобов`язується виконати за даним договором: ремонт м`якої покрівлі; штукатурку, покраску.

На замовлення ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" Приватним підприємством "Зембудпроект" було виконано технічний висновок (Инв. №29-08), згідно якого стан досліджуваних будівель оцінюється у цілому як нормальне. В цілому технічний стан основних будівельних конструкцій забезпечує надійну, безпечну та безаварійну експлуатацію об`єктів.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначав, що реконструкція нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-12, літ. "Г-1" по пр. Тракторобудівників, 105-В у м. Харкові була здійснена за кошти ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2", разом з тим, на даний час позивач не має можливості користуватися вказаними нежитловими будівлями, оскільки ПП „РУНО відмовляється здати реконструйовані будівлі.

На письмову вимогу позивача від 22.09.2008, в якій він просив ПП „РУНО» передати об`єкт, а саме: нежитлові будівлі літ. „А-1, „В-1» , „Б-1» , „Г-1» за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 105 „В» в порядку, передбаченому договором підряду на виконання будівельних робіт (реконструкції) від 22.07.2008, ПП „РУНО» надіслало відповідь від 02.10.2008, в якій відмовилось передавати позивачу об`єкт, оскільки вважає, що він належить йому на праві приватної власності.

За таких обставин, ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" звернулось до місцевого господарського суду з позовом та, посилаючись на норми ст. ст. 321, 331, 392 ЦК України, просило визнати за позивачем право власності на нежитлові будівлі літ. літ „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові, посилаючись на те, що його право власності на зазначені будівлі не визнається іншою особою - ПП „РУНО, оскільки останній відмовляється передати реконструйований об`єкт в порядку, встановленому договором підряду на виконання будівельних робіт (реконструкції) від 22.07.2008 так, як вважає, що вказані нежитлові будівлі належать ПП „РУНО на праві приватної власності.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд Харківської області визнав доведеним той факт, що відповідач незаконно обмежує право власності ТОВ ТОВ Євроконсалтингінвестбуд-груп 2 на реконструйовані нежитлові будівлі літ. літ „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові, у зв`язку з чим, керуючись нормами ст.ст. 321, 331, 392 ЦК України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Нормами статті 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права у судовому порядку.

В силу ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України)

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

У відповідності до приписів ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

В якості правових підстав позовних вимог позивач посилається на приписи ч. 2 ст. 331 ЦК України, за змістом положень якої встановлено підстави набуття права власності на новостворене нерухоме майно, а також на приписи ст. 392 ЦК України, якою встановлено право власника майна на предявлення позову про визнання його права власності в разі оспорення або не визнання такого права іншою особою.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що нежитлові приміщення будівлі літ „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові, знаходяться у його користуванні. Відповідач, який на замовлення позивача здійснив реконструкцію за договором підряду (реконструкції), відмовляється передати позивачу вказані приміщення в порядку, передбаченому вказаним договором підряду, чим незаконно обмежує право власності позивача на реконструйовані нежитлові будівлі.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва(створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на приписи ч. 2 ст. 331 ЦК України, отже виходив з того, що з моменту завершення підрядних робіт (реконструкції нежитлових приміщень) позивач набуває права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що посилання місцевого господарського суду на положення ст. 331 ЦК України не можна вважати обґрунтованим, оскільки нормами ст. 331 ЦК України встановлено правові підстави набуття права власності саме на новостворене нерухоме майно, а не на реконструйоване майно, що існувало раніше.

Так, відповідно до будівельних норм Державного комітету з будівництва та архітектури ("Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва" ДБН А.2.2-3-2004 від 20.01.2004 №8) реконструкцією є перебудова вже існуючих об`єктів виробничого та цивільного призначення, пов`язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості виробленої продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивачем не було створено нову річ, що в даному випадку виключає застосування до спірних правовідносин положень ст. 331 Цивільного кодексу України.

Крім того, положеннями ст. 331 Цивільного кодексу України встановлено такий першопочатковий спосіб виникнення права власності як створення нової речі, який передбачає відсутність при створенні нової речі відносин правонаступництва, оскільки на цій підставі виникає право власності на річ, яка раніше не існувала, тобто виникає на цю річ вперше, тоді як в даному випадку, як було наведено вище, позивач зазначає про здійснення саме реконструкції нерухомих приміщень, тобто речі, яка вже існувала на момент проведення робіт з реконструкції. Докази того, що спірний об`єкт був саме збудований позивачем, в матеріалах справи відсутні.

До того ж, в позовній заяві позивач зазначає, що реконструкція нежитлових приміщень на підставі договору підряду (реконструкції) проводилась ПП „РУНО, тобто підтверджує той факт, що не свідчить про створення нової речі саме позивачем та прийняття її в експлуатацію, як цього вимагає частина 2 ст. 331 ЦК України.

При цьому, обставини, на які посилається позивач, зводяться до факту здійснення реконструкції нерухомого майна за його замовленням іншою особою підрядником (відповідачем) за договором підряду. Разом з тим, такі обставини в якості підстав набуття права власності чинним законодавством не передбачені.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що виходячи із змісту частин 1, 2 статті 331 ЦК України, частини 1 статті 182 ЦК України та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було досліджено, а позивачем належними доказами не підтверджено виконання всіх умов, які є обов`язковими для набуття, а отже, і для визнання права власності на новостворене нерухоме майно, а тому, враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності в порядку ч. 2 ст. 331 ЦК України.

Також, як на правову підставу правомірності заявлених позовних вимог позивач посилався на норми ст. 392 Цивільного кодексу України.

За приписами частини першої статті 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Відповідно до ст. 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів.

Позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб`єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно, право на яке оспорюється або не визнається іншою особою.

Вказаний спосіб захисту права власності пов`язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами, які це право не визнають або оспорюють.

Таким чином, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним судовим актом, і спрямоване на захист вже наявного у позивача права власності.

За змістом ст. 392 ЦК України цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов`язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання або невизнання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Отже, як свідчить аналіз чинного законодавства і практики його застосування, лише власники майна можуть заявляти позов про визнання права власності. Це означає, що ним є особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Отже, з наведених вище норм вбачається, що умовами визнання судом права власності за особою, яка звертається з відповідним позовом є доведення такою особою належними та допустимими доказами наявності обставин, які відповідно до норм законодавства є підставами виникнення у нього права власності і оспорення чи невизнання такого права іншою особою. Інакше кажучи, особа, яка вважає що її право оспорюється або не визнається іншою особою повинна довести, що на момент звернення до суду з позовом право власності у нього вже виникло на підставах, передбачених законом.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що належних та допустимих доказів, які б належним чином підтверджували наявність у ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" будь-яких правовстановлюючих документів, що підтверджують приналежність нежитлових приміщень будівель літ „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові, позивачу, матеріали справи не містять і таких доказів позивачем не надано ані до суду першої, ані апеляційної інстанції.

Зі змісту ст. 392 ЦК України також випливає, що необхідними умовами її застосування є наявність фактів оспорювання цього права іншими особами.

Між тим, задовольняючи вимоги позову місцевий господарський суд не навів будь-яких обставин, що підтверджують порушення або невизнання відповідачем права позивача на спірне майно, а також не встановив, в чому саме полягають відповідні порушення відповідача. Разом з тим, наявні матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач у справі не визнавав або оспорював право власності позивача на нежитлові будівлі літ. „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові.

При цьому, лист ПП „РУНО від 02.10.2008, на який позивач посилається як на підставу оспорення та невизнання відповідачем права власності ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" на реконструйовані нежитлові будівлі не може бути прийнятий колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджує наявність обставин, які б свідчили про обмеження прав позивача щодо володіння, користування або розпорядження спірними нежитловими будівлями.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційний господарський суд у складі Верховного суду в постанові від 20.02.2020 № 5006/5/39б/2012 зазначив, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом зазначеної норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача таке право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за ст. 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до зазначеної норми є саме оспорення або невизнання права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи, що позивачем належними доказами не доведено, що він є особою, у якої виникло право власності на спірний об`єкт, а відповідач є особою, яка не визнає або оспорює таке право, посилання суду на приписи ст. 392 ЦК України як на підставу задоволення позовних вимог ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" про визнання права власності на нежитлові приміщення будівель літ. „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові, є безпідставним.

Відтак, встановлені по справі обставини свідчать, що даний позов направлений не на визнання права власності позивача як такого, а на його набуття.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій".

Згідно статей 12, 23 Закону України "Про планування та забудову територій", статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність будівництво" (в даному випадку реконструкція) об`єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

З урахуванням приписів ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" та ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій", самочинним будівництвом є як нове будівництво, так і реконструкція, реставрація або капітальний ремонт вже існуючих об`єктів нерухомості, преобладнання нежитлової будівлі в житлову, а також розширення й технічне переоснащення підприємств.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту наведених норм, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ст. 376 ЦК України.

Відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1.Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146 (далі Методичні рекомендації № 146).

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2 2 2009 "Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі ДБН), відповідно до якого реконструкція це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Виключення з цієї норми визначено частиною 3 зазначеної статті ЦК України, якою встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відтак, для визнання за позивачем права власності суд має встановити, що самовільно збудовані приміщення завершені будівництвом, а також те, що земельна ділянка, надана йому в установленому законом порядку.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вищевикладених положень чинного законодавства вбачається, що визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду можливе за наявності певних умов, а саме: надання забудовнику земельної ділянки у встановленому порядку, відсутність порушень будівельних норм і правил, заперечень з боку власника земельної ділянки, відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Як свідчать матеріали справи, посилаючись на існування у нього права користування та розпорядження спірними нежитловими будівлями, позивач здійснив реконструкцію нежитлових будівель літ. „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові.

На замовлення ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" Приватним підприємством „Зембудпроект» було виконано технічний висновок (Инв. №29-08), згідно якого стан досліджуваних будівель оцінюється у цілому як нормальне. В цілому технічний стан основних будівельних конструкцій забезпечує надійну, безпечну та безаварійну експлуатацію об`єктів.

Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів.

Таким чином, вимагаючи визнати право власності на нежитлові будівлі літ. „А-1» загальною площею 501,8 кв.м., літ. „Б-1» загальною площею 397,7 кв.м., літ. „В-1» загальною площею 19,1 кв.м., літ. „Г-1» загальною площею 8,6 кв.м., які знаходяться по пр. Тракторобудівників, 105 „В» у м. Харкові, позивач мав довести та підтвердити належними і допустимими доказами дотримання ним вимог, встановлених законодавством щодо правомірності здійснення будівництва (реконструкції) спірних будівель, а також прийняття їх в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Разом з тим, позивачем не було надано доказів, а судом першої інстанції не з`ясовано правовий статус земельної ділянки, на якій здійснено будівництво (проведено реконструкцію нежитлових будівель), не досліджено, чи надавалась позивачу земельна ділянка, на якій здійснено реконструкцію нежитлового приміщення, у встановленому порядку під уже збудоване майно; не досліджено обставин стосовно прийняття спірного об`єкту до експлуатації в установленому порядку; не досліджено питання відповідності реконструйованого нерухомого майна, на які позивач просить визнати право власності, будівельним нормам, правилам і стандартам.

Обґрунтовуючи правомірність заявлених вимог, позивач у позовній заяві також стверджував, що спірні нежитлові приміщення, знаходяться в користування ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2", отже, відмова ПП „РУНО у здаванні реконструйованих будівель порушує право позивача на його користування вказаними приміщеннями.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В силу ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, дослідженням документів, наданих заявником апеляційної скарги в обґрунтування її доводів та вимог, судом встановлено, що нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "Б-12, літ. "В-1", літ. "Г-1" по пр. Тракторобудівників, 105-В у м. Харкові на підставі рішення 12 сесії Харківської міської Ради народних депутатів 21 скликання від 28.09.1992 зараховані до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова та в подальшому радою передано до господарського відання комунальних підприємств.

Будь-яких доказів, що спірні нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1" по пр. Тракторобудівників, 105-В у м. Харкові на момент виникнення спірних правовідносин знаходились у користуванні ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2", позивачем до суду не надано, як не надано і доказів наявності обставин, які б підтверджували правомірність набуття позивачем у користування вказаних нежитлових будівель.

Натомість, з матеріалів справи, зокрема копій інвентаризаційної справи, пояснень КП Харківське ремонтно-будівельне підприємство вбачається, що спірні будівлі перебували у користуванні комунальних підприємств.

Згідно статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не використовуючи при цьому своє право на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Разом з тим, судом першої інстанції не було досліджено питання щодо правового статусу спірних нежитлових будівель, а також не надано оцінки обставинам, що підтверджують доводи позивача про знаходження нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1" по пр. Тракторобудівників, 105-В у м. Харкові у користуванні ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2".

На підставі викладеного, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, вважає, що рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 року по справі №53/325-08 прийняте при неповному з`ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2008 у справі №53/325-08 скасувати.

Прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 287-289 ГПК України.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 25.02.2021 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 05.03.2021.

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий