Рішення

від 23.02.2021 по справі 922/3541/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3541/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сервіс-Агромаркет", м. Дніпро до Фермерського господарства "Лавров Максим Анатолійович", с. Гряниківка Харківської області про та зустрічним позовом до про стягнення 448686,85 грн. Фермерського господарства "Лавров Максим Анатолійович", с. Гряниківка Харківської області 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сервіс-Агромаркет", м. Дніпро 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Джевелін Проджек", м. Чоп визнання договору недійсним за участю представників:

позивача за первісним позовом - не з`явився;

відповідача за первісним позовом - не з`явився;

відповідача-2 за зустрічним позовом - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сервіс-Агромаркет" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Лавров Максим Анатолійович" про стягнення основного боргу в сумі 257019,84 грн., пені в сумі 33352,05 грн., 48% річних у сумі 128496,76 грн., штрафу в сумі 25701,98 грн., інфляційних втрат у сумі 4116,22 грн. Судові витрати (судовий збір у сумі 6730,31 грн.) позивач за первісним позовом просить покласти на відповідача за первісним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на порушення відповідачем за первісним позовом грошових зобов`язань за договором поставки № 15 від 24.04.2019 року, право вимоги за яким перейшло до позивача за первісним позовом на підставі договору про відступлення права вимоги № 10-111119 від 11.11.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

01.12.2020 року відповідач за первісним позовом подав відзив (вх.№ 28142), в якому проти задоволення первісних позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що вимоги суперечать закону та змісту договору про відступлення права вимоги №10-111119 від 11.11.2019 року. Відповідач також вказав, що розрахунок позовних вимог здійснений з 16.10.2019 року, в той час як договір про відступлення права вимоги укладений сторонами 11.11.2019 року та не містить будь-яких штрафних санкцій та інших нарахувань, а лише суму основного боргу у розмірі 257019,84грн. Відтак, відповідач вважає, що період нарахування штрафних санкцій з 16.10.2019 року по 11.11.2019 року є безпідставним. На думку відповідача за первісним позовом,

02.12.2020 року Фермерське господарство "Лавров Максим Анатолійович" звернулося до Господарського суду Харківської області з зустрічним позовом (вх.№28163), в якому просить визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №10-111119 від 11.11.2019 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "САМ ТЕХНО", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сервіс-Агромаркет" та Фермерським господарством "Лавров Максим Анатолійович".

Зустрічні позовні вимоги вмотивовані тим, що спірний договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, а оскільки ТОВ "Торговий дім "Сервіс-Агромаркет" не є фінансовою установою і не має права здійснювати факторингові операції, то відповідно до ст. 227 ЦК України такий правочин має бути визнаний судом недійсним, як правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії).

22.12.2020 року позивач за первісним позовом подав відповідь на відзив (вх.№29887), в якій зазначив, що він скористався правами в обсязі та на умовах, що належали первісному кредитору, керуючись умовами договору поставки №15 від 24.04.2019 року та договором про відступлення права вимоги.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.12.2020 року зустрічну позовну заяву Фермерського господарства "Лавров Максим Анатолійович" прийнято до розгляду; розгляд справи № 922/3541/20 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.01.2021 року на 12:00 год.

22.01.2021 року відповідач-1 за зустрічним позовом подав відзив (вх.№ 1659), в якому проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відступлення прав вимоги здійснено з дотриманням вимог законодавства, чинного на момент укладення договору, зокрема ст.ст. 512-519, ст. 656 ЦК України. При відступленні права вимоги не були порушені права та інтереси позивача за зустрічним позовом, оскільки підписуючи договір, він належним чином був повідомлений та ознайомлений з умовами договору про відступлення права вимоги № 10-111119 від 11.11.2019 року та не висунув жодних заперечень в момент укладення договору. Крім того, відповідач-1 за зустрічним позовом вважає, що спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі - продажу права вимоги, то він не може одночасно бути іншим договором, зокрема договором факторингу, який спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.01.2021 року підготовче засідання відкладено на 09.02.2021 року на 11:50 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.02.2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.02.2021 року на 11:00 год.

Представники сторін у судове засідання 23.02.2021 року не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. 05.02.2021 року відповідач за первісним позовом подав клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх.№2926).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд установив такі обставини.

24.04.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сам Техно" (Постачальник) та Фермерським господарством "Лавров Максим Анатолійович" (Покупець, відповідач за первісним позовом) укладено договір поставки №15 (далі - Договір поставки), за умовам якого Постачальник зобов`язався поставити у власність Покупця товар, вказаний в специфікації та/або видатковій накладній, а Покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

24.04.2019 року Фермерським господарством "Лавров Максим Анатолійович" було здійснено передоплату у розмірі 64254,96 грн.

Поставка товару відбулася в повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною № 239 від 24.04.2019 року на суму 321274,80 грн.

Сума заборгованості ФГ "Лавров Максим Анатолійович" за Договором поставки перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Сам Техно" за поставлений товар (основний борг) склала 257019,84 грн.

Вказані обставини визнаються сторонами.

11.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сам Техно" (Первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сервіс-Агромаркет" (Новий кредитор, позивач за первісним позовом) та Фермерським господарством "Лавров Максим Анатолійович" (Боржник, відповідач за первісним позовом) укладено договір про відступлення права вимоги №10-111119 від 11.11.2019 року (далі - Договір про відступлення права вимоги).

Пунктом 1.1. Договору про відступлення права вимоги передбачено, що Новий кредитор набуває (приймає) від належного Первісному кредитору право грошової вимоги згідно договору поставки №15 від 24.04.2019 року з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами від відповідача за первісним позовом (Боржника), а саме: під відступленими правами розуміється право грошової вимоги на отримання усіх грошових коштів, які належать до сплати боржником первісному кредитору, в тому числі основний борг у сумі 257019,84 грн. та інші можливі нарахування відповідно до договору поставки №15 від 24.04.2019 року з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами.

У пункті 2.3. Договору про відступлення права вимоги сторони погодили, що з моменту укладення даного договору новий кредитор наділяється всіма правами первісного кредитора, що випливають з умов договору поставки №15 від 24.04.2019 року з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами.

Пунктом 6.2. Договору поставки передбачено, що у разі прострочення грошового зобов`язання Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання за весь період прострочки. Крім того, при простроченні оплати товару тривалістю більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів Постачальник додатково нараховує штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від неоплаченої в установлений строк вартості товару.

Пунктом 6.3. Договору поставки встановлено розмір процентів - 48% з простроченої суми та відшкодування інфляційних збитків.

Позивач за первісним позовом зазначає, що відповідач за первісним позовом зобов`язання стосовно сплати боргу за Договором поставки не виконав, у зв`язку з чим нараховано пеню в сумі 33352,05 грн., 48% річних у сумі 128496,76 грн., штраф в сумі 25701,98 грн. та інфляційні втрати в сумі 4116,22 грн.

У свою чергу позивач за зустрічним позовом вважає, що спірний договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, а оскільки ТОВ "Торговий дім "Сервіс-Агромаркет" не є фінансовою установою і не має права здійснювати факторингові операції, відповідно до ст. 227 ЦК України такий правочин має бути визнаний судом недійсним, як правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу частини 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 та статті 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до статті 350 Господарського кодексу України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 року "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, аналіз статей 512, 1077 Цивільного кодексу України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, такі не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг згідно з пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 2, 512 - 518 Цивільного кодексу України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Аналіз частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частини 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні пункту 11 частини 1 статті 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16.

Врахувавши викладене, зокрема зазначену правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року, суд доходить висновку, що характерними ознаками договору факторингу є те, що:

- йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

- його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

- метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

- відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

- вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Так, відповідно до п. 3.1. Договору про відступлення права вимоги ціна цього договору складає суму грошових коштів в національній валюті України - гривні - в розмірі 257019,84 грн.

Пунктом 3.3. Договору про відступлення права вимоги передбачено строк розрахунку між Первісним кредитором та Новим кредитором - до 01 жовтня 2020 року, але в будь-якому випадку не раніше дати здійснення повного розрахунку Боржником з Новим Кредитором.

Отже, розрахунок між Первісним кредитором та Новим кредитором передбачений лише після фактичного отримання Новим кредитором (ТОВ "ТД "Сервіс-Агромаркет") від Боржника суми боргу. Тобто умовами Договору про відступлення права вимоги не було передбачено фінансування Первісного кредитора, що свідчить про те, що і метою укладення договору не є фінансування ТОВ "ТД "Сервіс-Агромаркет".

Крім того, право вимоги, яке відступається (передається) не змінює обсяг майнових зобов`язань ТОВ "ТД "Сервіс-Агромаркет", оскільки до останнього перейшли права в тому ж розмірі, які існували у ТОВ "Сам Техно", не змінився строк погашення боргових зобов`язань боржника, а розмір і порядок компенсації та оплати вартості відступленого права вимоги не стосується прав та обов`язків "ТД "Сервіс-Агромаркет".

При цьому в Договорі про відступлення права вимоги чітко зазначено, що Новим кредитором можуть бути нараховані штрафні санкції за Договором поставки, які не є платою в розумінні частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, оскільки пеня, за визначенням статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Беручи до уваги викладене, суд відхиляє твердження позивача за зустрічним позовом про те, що вимога про стягнення пені, штрафу, річних та інфляційних втрат є платою за договором факторингу.

Суд наголошує, що Договір про відступлення права вимоги є оплатним договором, а не договором факторингу, оскільки за укладеними договором жодна із сторін не передавача грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату взамін права вимоги, та жодна із сторін не отримувала послугу, що полягає в передачі їй грошових коштів у розпорядження на певний час з обов`язком поверненням цих коштів та оплати часу користування ними (процентів).

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним Договору про відступлення права.

Щодо вимог первісного позову, суд зазначає таке.

Як вже було зазначено, умовами Договору про відступлення права вимоги передбачено, що Новий кредитор набуває (приймає) від належного Первісному кредитору право грошової вимоги згідно Договору поставки №15 від 24.04.2019 року з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами від відповідача за первісним позовом (Боржника), а саме: під відступленими правами розуміється право грошової вимоги на отримання усіх грошових коштів, які належать до сплати боржником первісному кредитору, в тому числі основний борг у сумі 257019,84 грн. та інші можливі нарахування відповідно до договору поставки №15 від 24.04.2019 року з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами.

Відповідно до п.1.2. Договору поставки найменування товару, умови його поставки та оплати, а також інші умови узгоджуються сторонами у специфікації.

Згідно з умовами специфікації № 15/1 від 24.04.2019 року остаточний розрахунок за товар на суму 321274,80 грн. мав бути здійснений до 15.10.2019 року включно.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, відповідач за первісним позовом за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, внаслідок чого його заборгованість склала 257019,84 грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем за первісним позовом строку оплати товару, позивачем за первісним позовом нараховано пеню в сумі 33352,05 грн., 48% річних у сумі 128496,76 грн., штраф в сумі 25701,98 грн. та інфляційні втрати у сумі 4116,22 грн.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 6.2. Договору поставки передбачено, що у разі прострочення грошового зобов`язання Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання за весь період прострочки. Крім того, при простроченні оплати товару тривалістю більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів Постачальник додатково нараховує штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від неоплаченої в установлений строк вартості товару.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що позивачем за первісним позовом враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України та нараховано пеню за період з 16.10.2019 року по 15.04.2020 року, який не перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, тому вимога про стягнення пені в сумі 33352,05 грн. є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд зазнає, що він є арифметично вірним, а тому вимога про стягнення з відповідача штрафу у сумі 25701,98 грн. є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Таким чином, в даному випадку не йдеться про притягнення особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як форм її сплати.

Наведена правова позиція викладена, поміж інших, у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України гарантовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.3. Договору поставки встановлено розмір процентів - 48% з простроченої суми та відшкодування інфляційних збитків.

Таким чином, умовами Договору поставки передбачений інший ніж ч. 2 ст. 625 ЦК України розмір річних, а саме 48%, тому вимога про стягнення з відповідача 48% річних у сумі 128496,76 грн. підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд доходить висновку, що вимога про стягнення інфляційних втрат за період листопад 2019 року - жовтень 2020 року підлягає задоволенню у сумі 4116,22 грн.

Суд відхиляє твердження відповідача за первісним позовом про те, що період нарахування штрафних санкцій з 16.10.2019 року по 11.11.2019 року є безпідставним, оскільки відповідно до п. 2.3. Договору про відступлення права вимоги сторони погодили, що з моменту укладення даного договору позивач за первісним позовом (Новий кредитор) наділяється всіма правами Первісного кредитора, що випливають з умов Договору поставки з усіма додатками, специфікаціями та додатковими угодами.

За таких підстав, заперечення відповідача за первісним позовом позбавлені фактичного та правового обґрунтування, є такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв`язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у відзиві, що порушує умови ч.1 ст. 74 ГПК України, за приписами якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сервіс-Агромаркет" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову покладає на відповідача за первісним позовом. Водночас витрати позивача за зустрічним позовом, у зв`язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову, відшкодуванню не підлягають.

На підставі ст.ст. 6, 11, 202, 203, 215, 227, 512, 525, 530, 547, 626, 712, 1077, 1079, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Фермерського господарства "Лавров Максим Анатолійович" (62701, Харківська обл., Дворічанський р-н, село Гряниківка, вул. Гагаріна, будинок 5, код ЄДРПОУ 42070494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сервіс-Агромаркет" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Маршала Малиновського, буд. 2, Башта А5-7, офіс 4-5, код ЄДРПОУ 41970112) основний борг у сумі 257019,84 грн., пеню в сумі 33352,05 грн., 48% річних у сумі 128496,76 грн., штраф у сумі 25701,98 грн., інфляційні втрати в сумі 4116,22 грн. та судовий збір у сумі 6730,31 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено "05" березня 2021 року.

Суддя О.В. Смірнова