Ухвала

від 04.03.2021 по справі 906/138/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 906/138/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури - Шелест М.В. (прокурор)

в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області (далі - Управління Північного офісу Держаудитслужби, позивач) - не з`явився,

відповідача - Левківської сільської ради Житомирської області (далі - Сільська рада) - не з`явилися,

відповідача - Фізичної особи - підприємця Саргсян Асмік Смбатівни (далі - ФОП Саргсян А.С., Підприємець, скаржник) - Красовський В.М. (адвокат),

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Міністерство економічного розвитку і торгівлі України - не з`явилися,

2) Управління Державної казначейської служби України у Житомирському районі Житомирської області - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу ФОП Саргсян А.С.

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2020 (головуючий - суддя Філіпова Т.Л., судді: Гудак А.В., Бачинська Г.Б.)

у справі № 906/138/19

за позовом Заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби

до 1) Сільської ради

2) ФОП Саргсян А.С.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

2) Управління Державної казначейської служби України у Житомирському районі Житомирської області

про визнання недійсними договорів підряду.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби, за участю третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Управління Державної казначейської служби України у Житомирському районі, до Сільської ради та ФОП Саргсян А.С. про визнання недійсними договорів підряду на капітальний ремонт в с. Левків Житомирського району, укладених між відповідачами:

- від 18.10.2018 № 6 - вул. Донецька - на суму 1 180 737,40 грн без ПДВ;

- від 06.11.2018 №12 - вул. Донецька (від церкви до буд. № 37) - на суму 649 405,54 грн без ПДВ.

Позовні вимоги (уточнена позовна заява) обґрунтовані, порушенням Сільською радою порядку проведення публічних закупівель, зокрема, допущення необґрунтованої класифікації закупівлі як роботи, а не послуги; включення до вартості проведених робіт (послуг) 313 900,00 грн на відшкодування ПДВ, чим порушено принципи максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості, недискримінації учасників.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.07.2019 (суддя Лозинська І.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інформація, отримана від органів державної влади про наявність ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель є підставою для прийняття керівником органу державного фінансового контролю або його заступником рішення про початок моніторингу закупівлі. Тому прокуратура наділена правом як аналізувати інформацію, оприлюднену в електронній системі закупівель, так і повідомляти орган державного фінансового контролю про наявність ознак порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель.

Суд першої інстанції погодився з доводами прокурора щодо того, що спірні договори підряду передбачають ідентичні за своїм змістом роботи (не залежно від того, поточний це ремонт чи капітальний) стосовно одного й того ж лінійного об`єкта інженерно - транспортної інфраструктури - вулиці Донецької, тому поділ предмету закупівлі суперечить вимогам частини сьомої статті 2 Закону № 922-VIII. Укладенням двох спірних договорів Сільською радою уникнуто проведення відкритих торгів, чим порушено вимоги вказаної статті 2 Закону № 922-VIII.

Суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку з відсутністю календарного графіку виконання робіт не можливо встановити, капітальний чи поточний ремонт проводився на вул. Донецькій у с. Левків. Крім того, проведення оплати за спірними договорами підряду, відповідно, від 18.10.2018 - через сім днів після його укладення, а від 06.11.2018 - в день його укладення викликає сумнів щодо здійснення будь - яких робіт за вказаним об`єктом. Тому відсутність належного реагування на очевидні порушення, інформацію про які було надано позивачу прокуратурою разом із доказами їх вчинення, є бездіяльністю.

Судом першої інстанції встановлено, що не отримали відповідного реагування з боку Управління Північного офісу Держаудитслужби станом на дату винесення рішення у цій справі виявлені прокуратурою та зазначені у листі від 22.01.2019 вих. № 32-84-420 вих-19 порушення.

Проте, суд відмовляючи у позові виходив з того, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2020: рішення Господарського суду Житомирської області скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсним договір підряду від 18.10.2018 № 6 на капітальний ремонт вулиці Донецької в селі Левків Житомирського району на загальну суму 1 180 737,40 грн без ПДВ, укладений між Сільською радою та ФОП Саргсян Асмік Смбатівною; визнано недійсним договір підряду від 06.11.2018 № 12 на капітальний ремонт вулиці Донецької в селі Левків Житомирського району на загальну суму 649 405,54 грн без ПДВ, укладений між Сільською радою та ФОП Саргсян Асмік Смбатівною; стягнуто з Левківської сільської ради на корить Прокуратури Житомирської області 1 921 грн витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 2 881,50 грн витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги; стягнуто з ФОП Саргсян Асмік Смбатівни на корить Прокуратури Житомирської області 1 921 грн витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 2 881,50 грн витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції, зокрема мотивована тим, що;

- договори підряду від 18.10.2018 № 6 та від 06.11.2018 № 12 передбачають ідентичні за своїм змістом роботи, що здійснюються стосовно частин одного й того ж лінійного об`єкта інженерно-транспортної інфраструктури, проектна документації щодо яких розроблялася тією ж проектною організацією, укладені з тим же підрядником з інтервалом в двадцять днів, що дає підстави для висновку про штучний поділ одного об`єкта інфраструктури на дві частини;

- сторонами укладено два договори підряду на суму 1 180 737,40 грн та 649 405,54 грн (всього на 1 830 142,94 грн), шляхом штучного поділу одного об`єкта (капітальний ремонт вул. Донецької) на дві частини, без проведення процедури закупівлі , що є порушенням законодавства про здійснення публічних закупівель;

- 22.01.2019 місцевою прокуратурою на адресу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області направлено лист №32-84-420вих-19 щодо проведення моніторингу закупівель №UA-2018-10-19003623-b. UA-2018-11-06-000863-c, та вирішення питання щодо вжиття заходів для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів капітального підряду від 18.10.2018 №6 та від 06.11.2018 №12. Проте, Управлінням Північного офісу Держаудитслужби листом від 05.02.2019 №06-31-15/1/540 повідомило місцеву прокуратуру про неможливість проведення моніторингу закупівель у порядку, передбаченому статтею 7-1 Закону України "Про публічні закупівлі", а відтак і здійснення державного контролю у сфері публічних закупівель;

- звертаючись до суду з позовом, прокурор обґрунтував та довів бездіяльність Північного офісу Держаудитслужби, оскільки компетентному органу було відомо про порушення інтересів держави, а також в нього були наявними необхідні повноваження для вжиття заходів з метою захисту інтересів держави, але у розумний строк таких заходів вжито не було,

-тощо.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФОП Саргсян А.С. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2020 у справі № 906/138/19, а рішення Господарського суду Житомирської області від 16.07.2019 у справі № 906/138/19 залишити в силі.

На обґрунтування своєї правової позиції ФОП Саргсян А.С. у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17.

Скаржник зазначає, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. Відтак, лише після цього, судом може бути підтверджено наявність підстав для представництва в суді законних інтересів держави. Водночас, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції при вирішенні цього спору було залишено поза увагою ту обставину, що на порушення вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" відповідний компетентний орган був повідомлений прокурором про представництво державних інтересів шляхом пред`явлення позову до господарського суду лише 07.02.2020 відповідним листом, тобто тим самим числом, яким і датована сама позовна заява прокурора . Вказане, на переконання скаржника, свідчить про недотримання прокурором встановленого порядку звернення до суду та відповідно про відсутність підстав для здійснення представництва у суді законних інтересів держави, а отже вирішуючи цей спір судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Підприємець вважає, що оскільки контрольні заходи в Сільській раді Управлінням Північного офісу Держаудитслужби станом на момент звернення прокурора до суду із цим позовом не проводилися, у органу державного фінансового контролю були відсутні правові підстави та повноваження для здійснення захисту законних інтересів держави у спосіб, який обрав прокурор, а саме шляхом звернення до суду із відповідним позовом, як і шляхом проведення моніторингу закупівлі після фактичного виконання оспорюваних правочинів.

Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 906/138/19 за касаційною скаргою ФОП Саргсян А.С. на підставі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Житомирська місцева прокуратура 01.03.2021 направила, засобами поштового зв`язку, на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість касаційної скарги, просила касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Прокуратура зазначає, що 22.01.2019 місцевою прокуратурою на адресу Управління Північного офісу Держаудитслужби направлено лист №32-84-420вих-19, в якому наведено виявлені порушення при здійсненні Сільською радою закупівель №№UA-2018-10-19-003623-b, UA-2018-11-06-000863-c, порушено питання про проведення їх моніторингу та вжиття заходів для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів капітального підряду №6 від 18.10.2018 та №12 від 06.11.2018.

Прокуратура наголошує на тому, що Управління Північного офісу Держаудитслужби, будучи структурним підрозділом органу виконавчої влади, на якого в силу Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" покладено функцію державного контролю за дотриманням законодавства про закупівлі, не потребує вказівки місцевої прокуратури для вжиття належних процесуальних заходів щодо захисту інтересів держави у цій сфері, навпаки своєчасне та ефективне здійснення таких заходів є його нормативним обов`язком та метою існування.

Прокуратура вказує на те, що сукупність встановлених у справі юридичних фактів, зокрема поінформованості органу державного контролю про наявність порушення інтересів держави, та невжиття ним заходів щодо незвернення до суду за їх захистом свідчить про наявність у прокурора процесуальної дієздатності на пред`явлення позову в порядку представництво інтересів держави.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права .

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження .

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №906/138/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо , обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, то Верховний Суд зазначає таке.

Так, предметом позовних вимог у справі, що переглядається є визнання недійсними договорів підряду від 18.10.2018 № 6 на суму 1 180 737,40 грн без ПДВ та від 06.11.2018 №12 на суму 649 405,54 грн без ПДВ, укладених між відповідачами, на капітальний ремонт в с. Левків Житомирського району.

Прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги, зокрема, тим, що:

- спірні договори Левківською сільською радою укладено без проведення відкритих торгів та інших процедур публічних закупівель з огляду на невідповідність вартості предмету закупівлі у кожному окремому випадку вартісним межам, що передбачені для робіт частини першої статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", що є порушенням порядку проведення публічних закупівель;

- спірними договорами оформлено єдине існуюче між сторонами правовідношення , відповідно до якого відповідач зобов`язалася здійснити ремонт дорожнього покриття вулиці Донецької в с. Левків Житомирського району, а Сільська рада оплатити ці послуги (роботи) на загальну суму 1 830 142,94 грн;

- Сільською радою укладено договори підряду від 18.10.2018 № 6 та від 06.11.2018 №12, які передбачають капітальний ремонт вул. Донецької в селі Левків, таким чином, що за кожним з договорів вартість предмету закупівлі склала менше 1,5 мільйона гривень, внаслідок чого замовником не проводилося відкритих торгів на інших тендерних процедур, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі";

- проектантом не було складено документів, що складають зміст технічно-економічного обґрунтування та техніко-економічного розрахунку, а визначення обсягу робіт здійснено лише на підставі дефектних актів, які не погоджені з Укравтодором, що свідчить про недотримання вимог пункту 5.1 ДБН Г.- 218 -182-2011;

- розроблення та затвердження документації, на підставі якої були укладені оспорювані договори, здійснено в порядку, передбаченому для здійснення поточного, а не капітального ремонту; крім того, співставлення переліку робіт, визначених п. 5.2.2. ДБН зі змістом дефектних актів на "Капітальний ремонт вул. Донецька (від церкви до буд. № 37) с. Левків Житомирського району Житомирської області" та на "Капітальний ремонт вул. Донецька с. Левків Житомирського району Житомирської області";

- Сільською радою з метою уникнення проведення відкритих торгів здійснено поділ предмету закупівлі , а також необґрунтовано включено до його вартості 313 900,00 грн на відшкодування ПДВ, чим порушено принципи максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості, недискримінації учасників;

- укладення спірних договорів підряду між відповідачами відбулося з порушенням вимог статей 1-3, 36 Закону України "Про публічні закупівлі", розділу ІІІ Порядку визначення предмету закупівлі, затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 17.03.2016 №454, тому вони не відповідають вимогам частини першої статті 203 Цивільного кодексу України тощо.

Судами встановлено, що 18.12.2018 заступником керівника Житомирської місцевої прокуратури направлено запит до Левківського сільського голови (вих. №68-11837 вих18) щодо здійснення капітального ремонту вул. Донецької в с. Левків без проведення тендерних процедур, шляхом укладення прямих договорів.

На вказаний запит Левківський сільський голова, зокрема, повідомив про укладення 18.10.2018 договору підряду № 6 з загальною вартістю робіт за договором у розмірі 1 180 737,40 грн; залишок коштів на рахунках сільської ради планувалось направити на будівництво футбольного поля у с. Левків на умовах співфінансування з Житомирською районною радою; однак, в кінці жовтня стало відомо, що Житомирська обласна рада вирішила не надавати кошти на вказаний проект будівництва, тому було прийнято рішення спрямувати залишок коштів на ремонт доріг до закінчення бюджетного року; враховуючи викладені обставини, 06.11.2018 було укладено договір підряду № 12; додатково наголошено, що всі річні плани закупівель Левківською сільрадою оприлюднювались згідно із законодавством за посиланням https://prozorro.gov.ua, про що свідчить лист від 03.01.2019, вих. №7/02-16.

У листі заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури 22.01.2019 вих.№32-84-420вих.19, адресованого Управлінню Північного офісу Держаудитслужби в Житомирської області, зазначено, зокрема, про порушення Сільською радою вимог законодавства у сфері публічних закупівель, висловлено прохання про проведення моніторингу цих публічних закупівель в порядку, передбаченому статтею 7-1 Закону України "Про публічні закупівлі" та прохання повідомити прокуратуру про те чи здійснюватиме Управління Північного офісу Держаудитслужби звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів капітального підряду №6 та №12 та прохання направити до місцевої прокуратури відповідну інформацію про прийняте рішення .

У відповіді від 05.02.2019 , вих.№ 06-31-15/1/540 на вказаний лист Житомирської місцевої прокуратури позивачем повідомлено , зокрема, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 7-1 Закону України "Про публічні закупівлі", моніторинг закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладання договору про закупівлю та його виконання; відповідно до інформації єдиного веб-порталу використання публічних коштів, договори розміщені за номерами ІD:UA-2018-10-19-003623-b та UA-2018-11-06-000863-с виконані сторонами в повному обсязі; порушені у листі питання можливо дослідити лише під час проведення в замовника контрольного заходу .

Житомирською місцевою прокуратурою направлено на адресу Управління Північного офісу Держаудитслужби повідомлення від 07.02.2019 за вих. № 32/1/84-20-вих-19 про звернення з цим позовом до суду.

Позовна заява вих. №20190000087391, у цій справі, датована 07.02.2019 та направлена до суду 08.02.2019 .

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, як факт звернення прокурора до компетентного органу про порушення законодавства, з пропозицією повідомити про необхідність вжиття відповідних заходів реагування з метою захисту інтересів (прав) держави; так і факт отримання відповіді від уповноваженого органу, і вже в подальшому, за результатом отриманої відповіді встановлено факт повідомлення уповноваженого органу про звернення прокуратури до суду в інтересах держави та звернення прокуратури до суду.

При цьому, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд з додержанням приписів норм ГПК України та частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру досліджував та оцінював дотримання прокурором розумних строків для реагування позивачем на стверджувальне порушення.

У справі ж № 587/430/16-ц , на яку посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги заступника керівника Сумської місцевої прокуратури Сумської області (далі - прокурор) до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, ОСОБА_1 про: визнання незаконним і скасувати наказу ГУ Держземагентства у Сумській області від 24.12.2014 № 18-5645/16-14-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 46 га; визнання незаконним і скасувати наказу ГУ Держземагентства у Сумській області № 18-773/16-15-СГ від 08.05.2015 (далі разом - оскаржені накази) про надання земельної ділянки площею 46 га на території Низівської селищної ради Сумського району; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.05.2015; зобов`язання повернути земельну ділянку вартістю 1 128 022,12 грн до земель запасу державної власності.

Постановлюючи ухвалу про залишення без розгляду позовної заяви прокурора , суд першої інстанції виходив з того, що прокурор лише формально вказав про те, що у цій справі відсутній орган , уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; Держгеокадастр України в особі голови на виконання повноважень у сфері розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності має право у позасудовому порядку скасувати повністю або частково акт головного управління. Крім того, територіальний орган Держгеокадастру, яким є ГУ Держгеокадастру у Сумській області, має право звертатися до суду у сфері розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та здійснювати державний нагляд у сфері землеустрою. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що помилковими є доводи прокурора щодо відсутності органу, уповноваженого державою на виконання функцій розпорядника земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності та здійснення державного нагляду у цій сфері.

Судом апеляційної інстанції названу ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи ухвали судів першої та апеляційної інстанції та передаючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, зазначила, що невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 45 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були. При цьому, стаття 119 ЦПК України вимагає вказувати у позовній заяві докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог (на підтвердження обставин, якими обґрунтовані ці вимоги). Незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання частини сьомої цієї статті обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади , які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У справі № 912/2385/18 , на яку посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю Укртранссервіс-груп (далі - ТОВ Укртранссервіс-груп ) та відділу освіти, молоді та спорту Устинівської РДА (далі - Відділ освіти) про визнати недійсними додаткові угоди № 1-3 від 24.10.2017, № 4 від 15.11.2017 до укладеного відповідачами договору № 17-91 про постачання природного газу від 23.10.2017, а також стягнути з ТОВ Укртранссервіс-груп на користь бюджету надмірно сплачені грошові кошти в розмірі 90 577,26 грн. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що оспорювані додаткові угоди суперечать пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України Про публічні закупівлі , оскільки вони укладені без належного підтвердження коливання цін на ринку природного газу в період виконання умов договору, що у свою чергу спричинило державі збитки у вигляді надмірно сплачених грошових коштів в оспорюваній сумі.

Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 18.01.2019 позов задовольнив, а Центральний апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2019 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 18.01.2019 скасував, позовну заяву прокурора залишив без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прокурор не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді , зокрема не довів, що компетентні органи, яких прокурор зазначив як позивачів, не здійснюють своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Скасовуючи названу постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, Велика Палата Верховного Суду вказала на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо ненаведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді, зазначила, що наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. З матеріалів справи №912/2385/18 вбачалося, що на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне , на його думку, здійснення захисту інтересів держави Устинівською РДА та Східним офісом Держаудитслужби, які не вжили заходів до оспорювання додаткових угод у судовому порядку, про що вони повідомили прокуратуру відповідними листами (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що порушення процедури державних закупівель та укладення відповідних додаткових угод унеможливило раціональне та ефективне використання бюджетних коштів, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом). Устинівська РДА та Східний офіс Держаудитслужби, надаючи відповідь прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловили, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили , водночас не спростували й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства . Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.

У справі № 924/1256/17 , на яку посилається скаржник, розглядалися позовні вимоги

заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до ПАТ "Хмельницькобленерго" про визнання недійсним рішення тендерного комітету ПАТ "Хмельницькобленерго", оформленого протоколом розгляду тендерних пропозицій №ТЕ-130/1-Р, про визнання переможцем відкритих торгів ТОВ "Еліз", та про визнання недійсним договору поставки від 04.09.2017 №ТЕ-130, укладеного між ПАТ "Хмельницькобленерго" та ТОВ "Еліз". Позов мотивовано недотриманням тендерним комітетом під час відкритих торгів вимог пункту 4 частини першої статті 17, 27 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки ТОВ "Еліз" притягувалося до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), тому ТОВ "Еліз" не мало права приймати участі в процедурі закупівлі.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 26.02.2018 у справі № 924/1256/17 позов задоволено. Визнано недійсним рішення тендерного комітету ПАТ "Хмельницькобленерго", оформлене протоколом розгляду тендерних пропозицій №ТЕ-130/1-Р, про визнання переможцем відкритих торгів ТОВ "Еліз", визнано недійсним договір поставки №ТЕ-130 від 04.09.2017, здійснено розподіл судових витрат. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.07.2018 скасовано рішення господарського суду Хмельницької області від 26.02.2018 у справі № 924/1256/17 та прийнято нове рішення, яким відмовлено заступнику прокурора Хмельницької області у задоволенні позову. Постанова мотивована тим, що прокурор не визначив орган , уповноважений державою здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а також не довів суду, що даний орган (органи) не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави. Відсутність такого органу також підтверджена не була. Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази дотримання прокурором частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду.

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 містяться, зокрема, такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу , що свідчать про наявність підстав для такого представництва; наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваному судовому рішенні у справі № 906/138/19, яка розглядається, не свідчить про його невідповідність висновкам, викладених у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду та постанові Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки зроблені з урахуванням та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справах .

Постанови у зазначених вище справах ухвалені хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин, саме у частині застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", однак встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у цих справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Верховний Суд зауважує, що згідно із положеннями статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими , збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у контексті наведеного Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції у справі №906/138/19 прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, оскільки відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права, зокрема статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Верховний Суд зауважує, що обираючи підстави касаційного оскарження скаржник не зазначав про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу для касаційного оскарження, зокрема щодо порушень порядку надання, отримання, оцінки доказів у суді першої та апеляційної інстанції.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (близький за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, Верховний Суд переглядає справу в межах усіх доводів касаційної скарги, та з урахуванням установлених у справі конкретних обставин, та не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Саргсян А.С.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Саргсян Асмік Смбатівни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2020 у справі № 906/138/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос