Постанова

від 03.03.2021 по справі 357/649/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 357/649/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/824/2021

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Кошеля Б.І. в м. Біла Церква 15 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Каліпсо-КРЦ , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У січні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, просив стягнути солідарно з ТОВ Каліпсо-КРЦ та ОСОБА_1 на свою користь шкоду, завдану вчиненням злочину, в сумі 214039,10 грн., яка складається з 14039,10 грн. майнової шкоди та 200000 грн. моральної шкоди.

Заявлені вимоги мотивував тим, що згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, 08 травня 2011 року близько 03 години ОСОБА_1 , перебуваючи на добовому чергуванні в Каліпсо-КРЦ по вул. Я.Мудрого, 24 в м. Біла Церква Київської області, на ґрунті неприязних відносин до ОСОБА_3 та його товариша ОСОБА_4 , що раптово виникли під час з`ясування стосунків з приводу небажання останнім залишити нічний заклад, переслідуючи мету умисного заподіяння тілесних ушкоджень останнім, вчинив бійку. В ході вказаної бійки ОСОБА_1 наніс цілеспрямований удар кулаком правої руки в область правого боку обличчя ОСОБА_3 , від якого останній впав на підлогу та втратив свідомість. Згідно з висновком експерта, у потерпілого мала місце черепно-мозкова травма, можливо в строк та за обставини, вказані в постанові, в даний час в потерпілого мають місце залишкові явища перенесеної черепно-мозкової травми, що відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Таким чином, ОСОБА_1 своїми умисними діями, які виразились в умисному заподіянні середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2018 року було задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та звільнено ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а судове провадження закрите у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Вказував, що у зв`язку із завданими ОСОБА_1 тілесними ушкодженнями він частково втратив працездатність і медичною комісією йому призначена інвалідність 3 групи, з 08 травня 2011 року він постійно лікується через отримане ушкодження, несе витрати майнового характеру на закупівлю ліків та медичних препаратів, а також проходження діагностичних процедур по стаціонарному та амбулаторному лікуванню. Згідно наявних чеків, оригінали яких знаходяться в матеріалах кримінального провадження, ним витрачено на лікування 14039,10 грн. Крім того, внаслідок злочину йому завдано моральної шкоди, яка виразилась у фізичному болі, емоційних та душевних стражданнях, погіршенню сну та зміною звичного способу життя. Умисне спричинення тілесних ушкоджень нанесло йому психологічну травму, він не зміг реалізувати свої плани як підприємець, а саме організувати роботу кафе та обслуговування у ньому громадян, ним втрачено довіру до оточуючих, а також соціальні зв`язки з друзями, стан його здоров`я значно погіршився, що вимагає регулярного лікування, яке має продовжуватись і в майбутньому, через страх залишитись інвалідом на все життя, він переживає до цього часу. Відповідачі впродовж більш ніж 8 років не вибачились перед ним, не відшкодували, навіть частково, завданої моральної та матеріальної шкоди. Зважаючи на ці обставини, розмір моральної шкоди він оцінює у 200000 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2020 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 завдану вчиненням злочину майнову шкоду в розмірі 14039,10 грн. та моральну шкоду в розмірі 200000 грн., а всього 214039,10 грн. та судовий збір в розмірі 3000 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що позивач надав суду додатки до позовної заяви у такому стані, який унеможливлює зчитування з них інформації, та які не відповідають вимогам, встановленим ст. 95 ЦПК України. В ході розгляду справи, зокрема на стадії огляду матеріалів справи, суд не оголошував зміст наданих позивачем письмових доказів, що підтверджує те, що зчитування інформації із наданих позивачем письмових доказів неможливе через вкрай неякісне виконання ксерокопій. Тобто, суд не мав об`єктивної можливості перевірити належним чином доводи позивача про обставини, викладені у зазначених додатках, зокрема перебування його на лікуванні у певний період часу та з певним діагнозом, встановлення відповідної групи інвалідності, понесення витрат на лікування у певному розмірі. Та обставина, що на придбання ліків позивачем було витрачено 14039,10 грн., доводилась ним виключно незасвідченими належним чином копіями чеків, які не були підтверджені жодним чином іншим доказом, та за відсутності відповідних записів у медичній документації про необхідність їх застосування, про хворобу, у зв`язку з якою вони мали застосовуватись, та про те, чи були вони застосовані в процесі лікування. Незважаючи на це, суд визнав цю обставину доведеною, у зв`язку з чим висновки суду про зазначені обставини викликають сумнів у їх обґрунтованості, що свідчить про недоведеність позивачем обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Вказував, що суд дійшов до висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача, його виною у вчиненні кримінального правопорушення та наслідками у вигляді заподіяння позивачу майнової та моральної шкоди, з яким він не погоджується, оскільки додані до матеріалів справи обвинувальний акт та ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області можуть бути належними доказами лише тієї обставини, що відповідач завдав удар позивачеві, у справі відсутній висновок експерта № 239/13 від 21 березня 2014 року, на який мається посилання в обвинувальному акті, відсутність інших доказів в підтвердження причинно-наслідкового зв`язку доводить невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Вказував, що 08 травня 2011 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді охоронника ТОВ Каліпсо-КРЦ , вживав заходи щодо припинення протиправної поведінки позивача та його товариша, які порушували громадський порядок в залі, кілька раз словесно попередив їх про недопустимість порушення громадського порядку, але вони не реагували на зауваження, а після чергового зауваження ОСОБА_1 . ОСОБА_3 неадекватно відреагував на його слова, схопив зі столу столовий ніж та замахнувся на нього, оцінюючи ситуацію як загрозливу для власного життя, ОСОБА_1 рефлекторно наніс йому один удар кулаком в обличчя. Зазначені обставини відповідач мав намір доводити у судовому засіданні при розгляді справи по суті, однак в судове засідання не з?явився через відсутність представника, задіяного в іншому судовому процесі, і незважаючи на клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд розглянув справу, позбавивши можливості сторону відповідача реалізувати свої процесуальні права та здійснювати судочинство на засадах змагальності сторін.

Зазначав, що він є ветераном війни - учасником бойових дій, пенсіонером по інвалідності, інвалідом другої групи, має на утриманні малолітніх дітей, його дружина також є інвалідом першої групи, однак докази в підтвердження наведеного не були надані суду у зв`язку з розглядом справи за відсутності відповідача та його представника.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2018 року в справі № 357/16449/14-к за обвинуваченням в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, ОСОБА_1 , задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Звільнено ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності; судове провадження № 357/16449/14-к, 1-кп/357/515/18 щодо ОСОБА_1 закрито у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (а. с. 6 - 8).

На а. с. 9 - 10 знаходиться копія обвинувального акту від 13 жовтня 2017 року із врахуванням зміненого обвинувачення в суді, у кримінальному провадженні за № 42013100030000034 від 01 лютого 2013 року щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, згідно якого 08 травня 2011 року близько 03 год., ОСОБА_1 , перебуваючи на добовому чергуванні в Каліпсо-КРЦ по вул. Я.Мудрого, 24 в м. Біла Церква Київської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_3 та його товариша ОСОБА_4 , які виникли під час з?ясування стосунків з приводу небажання останніми залишати нічний заклад Каліпсо-КРЦ , переслідуючи мету умисного заподіяння тілесних ушкоджень, вчинив бійку; в ході вказаної бійки ОСОБА_1 наніс один цілеспрямований удар кулаком правої руки в область правого боку обличчя ОСОБА_3 , від якого останній впав на підлогу та втратив свідомість; згідно з висновком експерта № 239/13 від 21 березня 2014 року у потерпілого ОСОБА_3 мала місце черепно-мозкова травма у вигляді забою головного мозку легкого ступеня, субарахноідального крововиливу та синця навколоочної ділянки справа, яка утворилась від одноразової дії тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, індивідуальні особливості якого не знайшли своє відображення в морфологічній характеристиці тілесного ушкодження, можливо в строк та за обставин вказаних в постанові. В даний час у потерпілого мають місце залишкові явища перенесеної черепно-мозкової травми у вигляді стійкого антено-вегетативного стану з явищами іпохондрії, що відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень , затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6, відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості ; органами досудового розслідування дане діяння кваліфіковано за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне заподіяння середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 0403747, ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності загального захворювання на строк із 01 травня 2014 року до 01 травня 2015 року (а. с. 13).

На а. с. 14 - 31 знаходяться копії виписок з історії хвороби та копії індивідуальної програми реабілітації інваліда, із яких вбачається, що ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні Білоцерківської міської лікарні № 2 з 08 травня 2011 року по 31 травня 2011 року з приводу забою головного мозку середньої тяжкості, в серпні 2011 року, з 25 листопада по 15 грудня 2011 року, в березні 2012 року, з 26 жовтня 2012 року по 05 листопада 2012 року, в квітні 2013 року, з 25 жовтня по 04 листопада 2013 року з діагнозом посттравматичний церебральний арахноїдит (05 травня 2011 року забій головного мозку).

На а. с. 32 - 42 знаходяться копії фіскальних чеків на оплату ліків і медичних засобів, акту прийняття-передачі наданих медичних послуг від 25 лютого 2014 року (МРТ головного мозку).

На а. с. 50 знаходиться копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 23 липня 2008 року.

На а. с. 77 знаходиться копія наказу ТОВ Каліпсо-КРЦ № 173-к від 05 серпня 2009 року по особовому складу, згідно якого з 05 серпня 2009 року за згодою сторін звільнений з посади охоронника казино ОСОБА_1 .

На а. с. 78 знаходиться копія наказу ТОВ Каліпсо-КРЦ № 222-к від 05 серпня 2011 року по особовому складу, згідно якого з 05 серпня 2011 року ОСОБА_1 прийнято на роботу охоронником ТОВ Каліпсо-КРЦ .

19 січня 2017 року на підставі наказу № 3-к від 19 січня 2017 року ОСОБА_1 звільнений з посади охоронника в ТОВ Каліпсо-КРЦ за згодою сторін (а. с. 79).

Згідно листа ГУ ПФУ у Київській області від 26 червня 2020 року на запит суду, в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про перебування у трудових відносинах ОСОБА_1 у травні 2011 року з будь-яким страхувальником; ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ Каліпсо-КРЦ з 01 серпня 2011 року по 19 січня 2017 року, єдиний соціальний внесок за даний період сплачено, страховий стаж зараховано в повному обсязі (а. с. 125).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем до апеляційної скарги надано нові докази - копії посвідчень ветерана війни - інваліда війни, інваліда війни - учасника бойових дій, ветерана військової служби, пенсійного посвідчення, копії свідоцтва про шлюб, про народження дітей, копія довідки МСЕК про присвоєння групи інвалідності, із посиланням на те, що не міг їх подати раніше у зв`язку з розглядом справи за відсутності відповідача та його представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Статтею 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2020 року у даній справі відкрито провадження у справі і призначено справу до підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження; відповідачу роз`яснено, що він має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, право пред`явити зустрічний позов (а. с. 59).

Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому заперечував проти позову, посилався на неналежну якість копій документів, доданих позивачем до справи, виклав свій погляд на обставини подій, які повторно викладені ним в апеляційній скарзі, посилання на будь-які власні докази та будь-які інші клопотання у відзиві відсутні (а. с. 73).

Таким чином, оскільки відповідачем не надано докази неможливості подання вищезазначених доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, зазначені докази не можуть бути прийняті і оцінені апеляційним судом.

Із цих же підстав, враховуючи відсутність у відзиві ОСОБА_1 на позовну заяву посилань на зустрічні докази і те, що право на вчинення процесуальної дії, а саме подання доказів разом із відзивом, втрачене із закінченням строку, встановленого судом, і в підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 30 червня 2020 року за участі обох сторін, відповідач і його представник при вирішенні питання про закриття судового засідання не висловили заперечень, поклавшись на розсуд суду, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що доведення фактичних подій, які мали місце 08 травня 2011 року, відповідач мав намір доводити в судовому засіданні при розгляді справи по суті.

При цьому апеляційний суд враховує, що 17 липня 2020 року набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18 червня 2020 року № 731-IX, згідно якого процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Таким чином, строки для подання доказів, продовжені Прикінцевими положеннями ЦПК України на строк дії встановленого Кабінетом Міністрів України карантину згідно із Законом № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчилися 06 серпня 2020 року, і відповідачем клопотання на продовження цих строків до суду першої інстанції не подавалося.

За таких обставин судом першої інстанції правомірно розглянуто справу на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, в частині позовних вимог до ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_5 завдав позивачу тілесні ушкодження середньої тяжкості, кримінальне провадження у справі за його обвинуваченням закрито з нереабілітуючих підстав, в результаті отриманих травм позивач змушений був нести витрати на лікування на суму 14039,10 грн., які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача. Крім того, оскільки неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його нормальних життєвих зв`язків, що потягло за собою додаткові зусилля для їх відновлення, суд знайшов обґрунтованою вимогу про відшкодування моральної шкоди з відповідача в розмірі 200000 грн.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що докази, наявні в матеріалах справи, надані позивачем у неналежній якості, що унеможливлює їх зчитування, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Разом із тим, у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач не заявляв клопотання про витребування оригіналів письмових доказів і сумнівів про відповідність поданих копій письмових доказів їх оригіналам ним не висловлено.

Апеляційний суд також приймає до уваги, що відповідачем в апеляційній скарзі не заперечується факту кримінального провадження щодо нього, яким він обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, і яке було закрито ухвалою суду у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Водночас, з метою перевірки доводів відповідача за клопотанням представника позивача апеляційним судом витребувано матеріали кримінальної справи № 357/16449/14-к (1-кп/357/515/18) з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області і встановлено відповідність копій письмових доказів, наявних в матеріалах справи, з оригіналами та копіями належної якості цих доказів, які містяться в кримінальній справі, а саме ухвали від 23 серпня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, обвинувального акту, медичної документації, фіскальних чеків.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Отже, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У тих випадках, коли шкоду завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України).

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Встановивши, що на час подій, які сталися 08 травня 2011 року, ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ Каліпсо-КРЦ , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого в цій частині доводами апеляційної скарги, з яким погоджується апеляційний суд, що у останнього не виникло передбаченого законом обов`язку відшкодувати заподіяну позивачу шкоду у відповідності до ст. 1172 ЦК України.

У частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.

Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Звільняючи ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України (умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження) від кримінальної відповідальності ухвалою від 23 серпня 2018 року в кримінальній справі № 357/16449/14-к, потерпілим в якій визнано ОСОБА_3 , Білоцерківський міськрайонний суд Київської області виходив із положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України і посилався на те, що злочин вчинено 08 травня 2011 року, і з дня його вчинення минув строк понад п`ять років.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 5 Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності роз`яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Судом першої інстанції надано належної оцінку зазначеним обставинам і зроблено правильний висновок, з яким погоджується апеляційний суд, що звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для особи підстав.

Таким чином, клопотання відповідача про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності у судовому засіданні з клопотанням про застосування до нього строків давності притягнення до кримінальної відповідальності свідчить про визнання відповідачем факту вчинення ним вказаного злочину, вини та факту заподіяння своїми діями позивачу майнової та моральної шкоди, що входить до складу цього злочину (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року в справі 395/1110/15-ц).

За таких умов, є доведеними обставини щодо неправомірності дій відповідача, заподіяння ним шкоди позивачу, наявності безпосереднього причинного зв`язку між ними і шкодою та вини відповідача.

Сама по собі відсутність в матеріалах справи висновку експерта № 239/13 від 21 березня 2014 року, на який мається посилання в обвинувальному акті, не спростовує наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача і заподіяною позивачу шкодою, оскільки виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 не ухвалювався, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону і відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що тілесні ушкодження середньої тяжкості відповідач заподіяв позивачу в результаті самооборони, оскільки будь-якими доказами ці обставини не підтверджуються.

Крім того, судом першої інстанції досліджено наявні в матеріалах справи копії медичної документації, фіскальних чеків та квитанцій, згідно яких позивач ОСОБА_3 після заподіяння йому тілесних ушкоджень середньої тяжкості, в результаті яких отримав черепно-мозкову травму і супутні травми, за власний кошт придбавав ліки та інші медичні препарати, оплачував медичні процедури на загальну суму 14 039,10 грн.

За таких обставин, оскільки позивачем надано суду належні докази, які підтверджують розмір понесених витрат на медичне обслуговування та оплату ліків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір завданої майнової шкоди у вигляді витрат на лікування є доведеним.

Заперечуючи в апеляційній скарзі проти рішення суду в цій частині, відповідач в порушення принципу змагальності сторін не довів, що будь-які витрати на лікування, понесені позивачем, не пов`язані з тілесними ушкодженнями середньої тяжкості, заподіяними ним 08 травня 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Згідно положень ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

При цьому, вимоги абз. 2 частини третьої статті 23 ЦК України передбачають, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Законом не визначено єдиного розміру грошового відшкодування моральної шкоди у випадку відшкодування потерпілій особі моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз`яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 9 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено також, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вина особи, яка завдала потерпілому моральної шкоди у даній справі - ОСОБА_1 , установлена судовим рішенням, яке набрало законної сили у кримінальній справі, і яке ухвалене за наслідками визнання останнім своєї вини та застосування до нього ст. 49 КК України про звільнення від кримінальної відповідальності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що відповідач завдав позивачу моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню на користь останнього, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в сумі 200000 грн., враховуючи при цьому, що дії відповідача спричинили порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, що потягло за собою додаткові зусилля для їх відновлення, зокрема в результаті отриманих тілесних ушкоджень (черепно-мозкова травма у вигляді забою головного мозку легкого ступеня, субарахноідального крововиливу та синця навколоочної ділянки) позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, йому встановлювалася третя група інвалідності і він двічі (в 2012 та 2014 році) проходив індивідуальну програму реабілітації інваліда.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, вважаючи, що визначена судом першої інстанції сума відшкодування відповідає принципам розумності та справедливості.

Апеляційний суд приймає до уваги, що доводи апеляційної скарги відносно висновків суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди та зокрема її розміру взагалі відсутні.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення спростовуються обставинами, встановленими у відповідній кримінальній справі, матеріалами даної справи та правильними висновками суду першої інстанції.

Разом із тим, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду в частині розподілу судових витрат і покладення судових витрат в розмірі 3000 грн. судового збору на відповідача, оскільки із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2018 року в кримінальній справі № 357/16449/14-к про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності (а. с. 6 - 7), пенсійним посвідченням (а. с. 164) і відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір він звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув і безпідставно стягнув судові витрати з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині із прийняттям нової постанови про компенсацію понесених ОСОБА_3 судових витрат в розмірі 3000 грн. за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2020 року є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2020 року скасувати в частині стягнення судових витрат та постановити в цій частині нове судове рішення, яким понесені ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 3000 грн. компенсувати йому за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.