Постанова

від 03.03.2021 по справі 361/2390/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 361/2390/19 Головуючий у суді І інстанції Петришин Н.М.

Провадження № 22-ц/824/6/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою колективного сільськогосподарського підприємства Літківське на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2020 року у справі за позовом колективного сільськогосподарського підприємства Літківське до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - комунальне підприємство Київської обласної ради Лівобережне бюро технічної інвентаризації , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності,

в с т а н о в и в:

У квітні 2019 року колективне сільськогосподарське підприємство Літківське (далі - КСП Літківське ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - комунальне підприємство Київської обласної ради Лівобережне бюро технічної інвентаризації (далі - КП КОР Лівобережне бюро технічної інвентаризації ), про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

На обґрунтування позову зазначено, що позивачу на праві колективної власності належить гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , право на який було зареєстроване 11 вересня 2018 року. Після реєстрації права власності на гуртожиток з Державного реєстру прав власності стало відомо, що в гуртожитку АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної власності приміщення гуртожитку, як квартиру в„– 8 за відповідачами. Підставою реєстрації права власності є свідоцтво про право власності на житло, видане Радгоспом Літківський згідно розпорядження № 131 від 19 грудня 1997 року. Проте, позивач як власник гуртожитку жодних свідоцтв про право власності на житло видавати 19 грудня 1997 року не могло, як і Радгосп Літківський , оскільки з 1 листопада 1997 року відбувались оформлення та безоплатна передача частки держави у майні Радгоспу Літківський колективу КСП Літківське , у зв`язку з чим таке свідоцтво про право власності на житло є недійсним. Оскільки державна реєстрація права відповідачів на спірне приміщення була проведена на підставі документу, який позивач вважає недійсним, то запис про проведену державну реєстрацію права власності підлягає скасуванню.

Посилаючись на зазначені обставини, з метою захисту своїх порушених прав КСП Літківське просило суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане Радгоспом Літківський згідно розпорядження № 131 від 19 грудня 1997 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 та скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності № 29157983 від 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на вищевказану квартиру, загальною площею 66,8 кв. м, житловою площею 33,2 кв. м.

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що розпорядження № 131 від 19 грудня 1997 рокує правомірним, не оскарженим, що підтверджує дійсність оскаржуваного свідоцтва про право власності. Крім того, відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, яку обґрунтовує тим, що позивач є правонаступником Радгоспу Літківський з 22 грудня 1997 року, тому з цього моменту мав довідатись про порушення своїх прав. Отже, строк позовної давності минув 22 грудня 2000 року, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог КСП Літківське відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що орган приватизації - Радгосп Літківський усупереч вимогам чинного на той час законодавства, дозволив приватизувати відповідачам кімнати у гуртожитку, хоч вони й були названі квартирою, що є підставою для визнання оскаржуваного свідоцтва про право власності недійсним, однак до спірних правовідносин необхідно застосувати позовну давність, оскільки з часу видачі оскаржуваного свідоцтва від 19 грудня 1997 року пройшло більше 20 років і позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважних причин, що перешкоджали йому подати позов протягом такого тривалого часу.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Басараб Н.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Як на підставу своїх вимог посилається на те, що згідно вимог законодавства Радгосп Літківський не міг бути органом приватизації і видавати розпорядження, відповідно, не видаючи розпорядження на приватизацію та свідоцтво про право власності на житло, не знав і не міг знати, що відповідачам було видане свідоцтво про право власності на житло КП Броварської районної ради Київської області Госпрозрахункова група з приватизації державного житлового фонду району , що вбачається з печаток на самому свідоцтві. Оскільки позивач не міг видавати ні розпоряджень про приватизацію, ні свідоцтв про право власності на житло, то й не мав можливості передбачити, що у гуртожитку одна родина приватизує квартиру, тим більше тільки після реєстрації 11 вересня 2018 року права власності на гуртожиток позивачу стало відомо, що в гуртожитку є зареєстрованим право власності на відповідачів на квартиру. Таким чином, позивачем було доведено суду, що про своє порушене право він дізнався і міг дізнатись лише з Державного реєстру прав власності 11 вересня 2018 року.

Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили, натомість у письмовому запереченні на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Маковій В.В. вказував, що позивач у даній справі як правонаступник Радгоспу Літківський , який був органом приватизації, втупив у свої права з моменту підписання акту приймання-передачі державного майна, а саме 22 грудня 1997 року і саме з цієї дати обраховується початок перебігу строку позовної давності.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 11 вересня 2018 року було зареєстроване право колективної власності КСП Літківське на гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 8, 9, т. 1).

Підставою для виникнення права власності позивача на гуртожиток були наказ 6/440-ВП, виданий 15 грудня 1997 року виконуючим обов`язки начальника Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області Марценюк О.О., акт прийому-передачі державного майна радгоспу Літківський від 22 грудня 1997 року, договір № 466-ВП безоплатної передачі державного майна від 22 грудня 1997 року, додаток до акту прийому-передачі державного майна КСП Літківське Броварського району Київської області від 11 серпня 1999 року. (а.с. 10-36, т. 1).

Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 26 листопада 2018 року було зареєстроване право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 39-41, 102-104, т. 1).

Підставою виникнення права власності відповідачів на квартиру є довідка, видана 10 жовтня 2018 року КП КОР Лівобережне бюро технічної інвентаризації , свідоцтво про право власності на житло, видане 19 грудня 1997 року Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації (а.с. 42-44, т. 1).

Так, відповідно до довідки № 415701, виданої 10 жовтня 2018 року КП КОР Лівобережне бюро технічної інвентаризації , повідомляється про те, що станом на 1 січня 2013 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної спільної сумісної власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 44, 99, т. 1).

У свідоцтві про право власності на житло, яке видане 19 грудня 1997 року Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зазначено, що свідоцтво видане згідно з розпорядженням від 19 грудня 1997 року № 131, орган приватизації - Радгосп Літківський (а.с. 42, 43, 97, т. 1).

З наданих відповідачем доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 16 липня 1997 року звернувся із заявою до голови райдержадміністрації Хоменка В.Н. із питанням переобладнання кімнати в гуртожитку в жилу квартиру, так як у нього багатодітна сім`я (а.с. 98, т. 1).

У розпорядженні № 131 від 19 грудня 1997 року зазначено, що розглянуто прохання наймача ОСОБА_1 та вирішено передати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у приватну спільну (сумісну) власність. Розпорядження підписане керівником органу приватизації ОСОБА_5 (а.с. 193, т. 1).

З вищевказаного розпорядження неможливо розібрати, який саме орган приватизації видав дане розпорядження, проте як видно з акту прийому-передачі державного майна радгоспу Літківський від 22 грудня 1997 року, договору безоплатної передачі державного майна від 22 грудня 1997 року, додатку до акту прийому-передачі державного майна КСП Літківське Броварського району Київської області від 11 серпня 1999 року, ОСОБА_5 станом на грудень 1997 року обіймав посаду голови КСП Літківське .

Частиною першою статті 127, статтями 128, 129 ЖК УРСР та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 № 208 (в редакції та чинних на час видачі оспорюваного свідоцтва)передбачено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Статтею 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані державою повноваження щодо обліку житлового фонду та здійснення контролю за його використання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що оскільки житлові будинки реєструються як гуртожитки органами місцевого самоврядування, то питання зміни статусу цих будинків, а також перевірка законодавчого обґрунтування приватизації їх окремих житлових приміщень та встановлення відповідності цих дій чинному законодавству України, належить саме до їх компетенції. Одночасно, власник гуртожитку - КСП Літківське жодних свідоцтв про право власності на житло видавати 19 грудня 1997 року не могло, як і Радгосп Літківський , оскільки з 1 листопада 1997 року відбувались оформлення та безоплатна передача частки держави у майні Радгоспу Літківський колективу КСП Літківське .

Встановлено, що відповідачі набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 , внаслідок приватизації житлового приміщення у грудні 1997 року відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду .

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний гуртожиток по АДРЕСА_1 перебував у державній власності Радгоспу Літківський та відповідно до акту приймання-передачі державного майна Радгоспу Літківський 22 грудня 1997 року переданий у колективну власність КСП Літківський .

Статтею 1 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XІІ Про приватизацію державного житлового фонду (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), який визначав правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання, передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 2482-XІІ до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Частина друга статті 2 вищевказаного Закону (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлювала, що не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до вимог частини першої статті 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Отже, на момент приватизації відповідачем квартири в гуртожитку, який перебував у державній власності, законом була заборонена приватизація кімнат у гуртожитках, а доказів того, що гуртожиток переобладнаний та переведений у житловий будинок до суду не надано.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що орган приватизації - Радгосп Літківський усупереч вимогам чинного на той час законодавства, дозволив приватизувати відповідачам кімнати у гуртожитку, хоч вони й були названі квартирою, що є підставою для визнання оскаржуваного свідоцтва про право власності недійсним.

Утім, відповідач звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності, посилаючись на те, що позивач про оспорюване свідоцтво про право власності повинен був дізнатися з моменту підписання акту прийому-передачі державного майна 22 грудня 1997 року та пропустив трирічний строк на звернення до суду із даним позовом.

Згідно з роз`ясненнями, які викладені в пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необгрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, на які посилався позивач.

Згідно пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справах ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії від 20 вересня 2011 року, Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства від 22 жовтня 1996 року).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою № 23890/02 у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

При цьому як норма статті 76 Української РСР так і норма частини першої статті 261 ЦК України містять презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі могло стати (стало) відомо про порушення свого права, покладається саме на позивача.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

В контексті вищевказаного судом першої інстанції було встановлено, що позивач, як власник майна, повинен був вчиняти дії щодо збереження свого майна та при належній турботливості і обачності мав об`єктивну можливість дізнатися про стан та обсяг свого майна. Крім того, з долучених доказів встановлено, що свідоцтво видане на підставі розпорядження органу приватизації Радгоспу Літківський , правонаступником якого є КСП Літківське , що додатково підтверджує обізнаність позивача про оскаржуване розпорядження.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог з посиланням на положення статей 71, 75, 80 ЦК УРСР, тобто з підстав пропуску строку позовної давності, правильно застосував до спірних правовідносин інститут позовної давності, оскільки з часу видачі оскаржуваного свідоцтва від 19 грудня 1997 рік пройшло більше 20 років і позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважних причин, що перешкоджали йому подати позов протягом такого тривалого часу.

Враховуючи викладене, правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, яке видане згідно розпорядження № 131 від 19 грудня 1997 року Радгоспу Літківський , відсутні через пропуск строку позовної давності, про застосування якого також просив відповідач у відповідній заяві.

Позовна вимога про скасування реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачами є похідною від вищевказаної вимоги, тому обґрунтовано залишена судом першої інстанції без задоволення.

Посилання апеляційної скарги на те, що Радгосп Літківський , правонаступником якого є позивач, не міг бути органом приватизації і не видавав розпорядження на приватизацію ОСОБА_1 квартири у гуртожитку не заслуговують на увагу, оскільки як правильно встановлено судом ОСОБА_5 , який ставив свій підпис у графі керівника органу приватизації у даному розпорядженні, а також оспорюваному свідоцтві, станом на грудень 1997 року обіймав посаду голови КСП Літківське .

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не знав і не міг знати, що відповідачам було видане свідоцтво про право власності на житло КП Броварської районної ради Київської області Госпрозрахункова група з приватизації державного житлового фонду району є безпідставними з огляду на те, що таке свідоцтво було видано 19 грудня 1997 року Радгоспом Літківський та зареєстроване Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації, а печатка на ньому КП Броварської районної ради Київської області Госпрозрахункова група з приватизації державного житлового фонду району мітиться тільки з однією метою, а саме засвідчення допущеної описки в зазначені по батькові ОСОБА_2 .

З наведених вище підстав, колегія суддів також вважає необґрунтованими аргументи апеляційної скарги про те, що про своє порушене право позивач дізнався з Державного реєстру прав власності лише 11 вересня 2018 року.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу колективного сільськогосподарського підприємства Літківське залишити без задоволення , а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній