Ухвала

від 04.03.2021 по справі 349/1244/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 349/1244/20

провадження № 61-3145ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації про нарахування та виплату коштів за вислугу років,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації (далі - Відділ культури, молоді та спорту Рогатинської РДА) про нарахування та виплату коштів за вислугу років.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 01 липня 1994 року вона працює директором будинку культури села Верхня Липиця Рогатинського району Івано-Франківської області . Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1026 Питання виплати працівникам державних і комунальних клубних закладів, парків культури та відпочинку, центрів (будинків) народної творчості, центрів культури та дозвілля, інших культурно-освітніх центрів доплати за вислугу років, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань їй, як особі, що має понад 20 років відповідного стажу роботи починаючи із січня 2016 року повинна виплачуватися доплата у розмірі 30 відсотків від посадового окладу. Проте, доплата за вислугу років не нараховувалася та не виплачувалася. Листом відповідача від 17 червня 2020 року їй відмовлено у виплаті надбавки у зв`язку із відсутністю фінансування цих коштів.

Вважаючи таке рішення та дії Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської РДА протиправними, позивач просила зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй надбавку до заробітної плати за вислугу років за період із січня 2016 року по дату проведення розрахунку.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність у неї як директора будинку культури права на отримання доплати за вислугу років, а у відповідача - кореспондуючого обов`язку виплачувати цю доплату.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Зобов`язано Відділ культури, молоді та спорту Рогатинської РДА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку до заробітної плати за вислугу років за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2020 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що посада директора (завідувача) клубного закладу, центру (будинку) народної творчості, центру культури та дозвілля, іншого культурно-освітнього центру належить до числа посад, які за переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року № 150, дають право на виплату доплати за вислугу років. За таких обставин ОСОБА_1 має право на отримання доплати у розмірі 30 відсотків посадового окладу за вислугу років, а роботодавець має обов`язок нараховувати та виплачувати їй ці кошти.

26 лютого 2021 року Відділ культури, молоді та спорту Рогатинської РДА звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської РДА не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках :

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці не є підставою для відкриття касаційної провадження згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України мають рекомендаційний характер.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; Brualla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу культури, молоді та спорту Рогатинської районної державної адміністрації про нарахування та виплату коштів за вислугу років повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак