Постанова

від 04.03.2021 по справі 621/885/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року

м. Харків

справа №621/885/19

провадження № 22ц/818/1018/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Тичкової О.Ю.

суддів - Маміна О.В.., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання - Супрун Я.С.,

сторони у справі:

позивач - заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області Черкашина Оксана Юріївна, яка діє в інтересах держави в особі Нижньобишкинської сільської ради Зміївського району Харківської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2020 року, в складі судді Вельможної І.В.,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області Черкашина О.Ю., яка діє в інтересах держави в особі Нижньобишкинської сільської ради Зміївського району Харківської області, звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів. Позивач просив стягнути з відповідача на користь Нижньобишкинської сільської ради Зміївського району безпідставно збережені кошти у сумі 127752,54 грн., судові витрати покласти на відповідача.

10.07.2019 заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області вказаний позов було задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 02.03.2020 за заявою ОСОБА_1 вказане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2020 року позовна заява заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області Черкашиної О.Ю., яка діє в інтересах держави в особі Нижньобишкинської сільської ради Зміївського району Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів залишена без розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що позовна заява не містить належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва. Посилаючись на неодноразову неявку належним чином повідомленого позивача в призначені судові засідання, суд дійшов висновку, що позивач рухом справи не цікавиться, отримання судової кореспонденції ігнорує, в засідання не з`являється, що свідчить про недобросовісність користування процесуальними правами.

Не погоджуючись з ухвалою суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, якою просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до того ж суду; здійснити перерозподіл судових витрат у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про відсутність у прокуратури встановлених законом підстав представляти інтереси держави в спірних правоівдносинах не відповідає обставинам у справі та вимогам закону. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Так, з лютого 2019 року до моменту подання позову прокурором заходи щодо стягнення з відповідача коштів за фактичне користування земельною ділянкою не вживались, що свідчить про нездійснення сільрадою захисту порушених інтересів держави та наявність у прокурора підстав для їх представництва.

Щодо неявки прокурора в призначені судові засідання апелянт вказує, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача про призначені судові засідання. Крім того, до канцелярії суду прокурором, яка не брала участі в попередніх судових засіданнях по даній справі та не була знайома з матеріалами справи, 29.10.2020 подано заяву про відкладення судового засідання для надання часу для ознайомлення з матеріалами справи. Необхідність її участі в судовому засіданні викликана перебуванням всіх інших працівників Зміївського відділу Чугуївської місцевої прокуратури на лікарняному в зв`язку з коронавірусною інфекцією. Указаний прокурор одноособово виконувала функціональні повноваження прокуратури. Проте, зазначена заява прокурора судом проігнорована, без її участі та відома винесено оскаржувану ухвалу.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури необхідно задовольнити, ухвалу суду - скасувати.

Судова колегія не може погодитися з висновокм суду про відсутність підстав для звернення прокурора до суду з указаним позовом виходячи з наступного.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частин 3, 4 статті 56 Цивільного процесуаотного кодексу України (далі - ЦПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява №61517/00, пункт 27).

Водночас, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15 січня 2009 року, заява №42454/02, пункт 35) Суд висловив позицію, згідно якої сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі, право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, зокрема, у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру .

Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, з наведених вище положень законодавства вбачається, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 квітня 2019 року, справа №924/349/18.

Відповідно до статей 5 , 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування , місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

В силу частин 3, 5 статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статями 13 , 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

Відповідно до положень Конституції України право комунальної власності територіальної громади захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №1-1/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене вище, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2018 року, справа №4/166 Б .

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідачки безпідставно збережених грошових коштів, які вона не сплачувала за володіння і користування земельною ділянкою під належним їй комплексом нежитлових будівель, не укладаючи договору оренди, що призвело до виникнення кондикційного зобов`язання та недоотримання цих коштів територіальною громадою в особі сільської ради.

В обґрунтування підстав для звернення до суду в інтересах сільської ради прокурор посилався на те, що відповідач є власником комплексу нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці, якою вона користується без укладення договору оренди землі, у зв`язку з чим значні грошові кошти від сплати орендної плати не отримує бюджет сільської ради.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №160646817 від 22.03.2019 ОСОБА_1 належить на праві власності комплекс нежитлових будівель загальною площею 1424,70 кв.м, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного договору №784 від 03.03.2017, виданного приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А. (а.с. 12-13).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №160648882 від 22.03.2019 вбачається, що власником земельної ділянки за указаною адресою, з кадастровим №6321783001:01:002:0050, є Нижньобишкинська сільська рада Зміївського району Харківської області, форма власності - комунальна. 02.08.2013 між ОСОБА_2 та Нижньобишкинською сільською радою укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1 , кадастровий №6321783001:01:002:0050, площа земельної ділянки - 0,4947 га. (а.с. 14-15).

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 02.03.2018 розірвано договір оренди земельної ділянки від 02.08.2013, зареєстрований Нижньобишкинською сільською радою Зміївського району Харківської області, про що в Державному реєстрі вчинено запис від 02.08.2013 за №25. Суд прийшов до висновку, що з моменту переходу права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_1 , припиняється й право тимчасового користування ОСОБА_3 земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомості, та яка надавалась їй в оренду на підставі договору оренди земельної ділянки від 02.08.2013 для обслуговування саме цих житлових будівель (а.с. 16-17).

На підставі рішення №376-VII 34 сесії Нижньобишкинської сільської ради 7 скликання від 27 березня 2018 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 6321783001:01:002:0050 в натурі (на місцевості) для передачі в оренду для обслуговування будівель ринкової інфраструктури за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,4947 га. Зобов`язано ОСОБА_1 виготовити технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі в оренду та подати на розгляд чергової сесії Нижньобишкинської сільської ради згідно чинного законодавства (а.с. 18).

Згідно інформації, наданої листом за підписом сільського голови Нижньобишкинської сільської ради від 05.02.2019 №02-19/91 на лист заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області, звернення від ОСОБА_1 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим №6321783001:01:002:0050 до сільської ради не надходили. На листи про надання інформації щодо розробки технічної документації сільська рада відповіді не отримала (а.с. 34).

Рішенням №541-VII Про затвердження суми шкоди 46 сесії Нижньобишкинської сільської ради 7 скликання від 22 лютого 2019 року затверджено розрахунок завданої шкоди, внаслідок використання земельної ділянки з кадастровим №16321783001:01:002:0050 ОСОБА_1 . З урахуванням розміру ставки орендної плати, прийнятої рішенням №248 22 сесії 7 скликання від 27.04.2017 в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 29).

Згідно наданого розрахунку з 08.06.2017 по 01.02.2019 сума заборгованості з урахуванням даних ГУ ДФС становить 127752,54 грн. (а.с. 30).

26.03.2019 Чугуївською місцевою прокуратурою направлено листа за №03-22-142вих19 на ім`я Нижньобишкинського сільського голови, яким повідомлено, що вивченням місцевою прокуратурою питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері земельних правовідносин, встановлено порушення вимог законодавства під час використання ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої на території Нижньобишкинської сільської ради Зміївського району. Повідомлено про намір Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області на підставі та в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру звернутися до Зміївського районного суду Харківської області за захистом прав та інтересів держави в особі Нижньобишкинської сільської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 127752,54 грн. (а.с. 35).

Наданими доказами підтверджується, що Нижньобишкинською сільською радою з часу встановлення факту порушень вимог законодавства при використанні ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, не вживались заходи щодо захисту у судовому порядку порушених прав з метою стягнення з відповідачки безпідставно збережених коштів.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що з відповідним позовом до ОСОБА_1 з цим же предметом та з цих же підстав Нижньобишкинська сільська рада до суду не зверталась та не заперечувала проти звернення прокурора до суду в її інтересах.

Прокурор за своїм процесуальним статусом не є представником особи, в інтересах якої подає позов, та його повноваження на звернення до суду передбачені законом.

Згідно з частиною 5 статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру : прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Як вбачається з позовної заяви, прокурором згідно вимог частини 4 статті 56 ЦПК України , абзацу 1 частини 3, абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру у тексті позовної заяви обґрунтовано неналежне здійснення захисту державних інтересів уповноваженим органом у спірних правовідносинах (тобто, наведено підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтовано, у чому, з його погляду, полягає порушення цих інтересів (тобто наведено підстави позову).

Незгода суду з наведеним у позовній заяві обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів нездійснення органом влади, який має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважав суд першої інстанції.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема, повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

До подібних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, провадження №14-104/цс 19; Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2019 року, справа №495/10988/17, провадження №61-29св19.

Таким чином, підставами для звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави стало порушення інтересів держави в особі територіальної громади у сфері використання земель, а саме використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, що призвело до безпідставного збереження коштів у вигляді орендної плати, які недоотримано місцевим бюджетом, та бездіяльність Нижньобишкинської сільської ради, як органу, уповноваженого на виконання відповідних функцій у даних правовідносинах щодо вжиття заходів до стягнення з відповідача вказаних коштів.

Факт безоплатного використання земель комунальної власності порушує інтереси держави в особі Нижньобишкинської сільської ради, а також ослаблює економічні основи територіальної громади.

Як вбачається із позовної заяви, звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру та статті 56 ЦПК України належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави в особі територіальної громади та зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Прокурором виконано вимоги частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру щодо повідомлення сільської ради про вжиття заходів представницького характеру у її інтересах.

В свою чергу, Нижньобишкинська сільська рада проти подання прокурором позову в її інтересах не заперечувала, не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду з власним позовом на захист інтересів територіальної громади. Факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 жовтня 2019 року, справа №903/129/18, провадження №12-72гс19.

Позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), на яку посилається відповідач у поданому клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду, не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним вище.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції посилався на правові висновки Європейського суду з прав людини, в контексті того, що участь прокурора у справі порушує принцип рівності сторін, однак, судова колегія їх не приймає до уваги, оскільки Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні та вирішує питання щодо відповідності участі прокурора у справі принципу рівності сторін у кожному окремому випадку.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїй практиці не заперечує існування категорій справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу прав сторін, зокрема, у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Отже, враховуючи нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом, прокурор мав право звернутися до суду з даним позовом, тому висновок суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви прокурора без розгляду є необґрунтованим.

Крім того необгрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, оскільки матеріалами справи не підтверджується належне повідомлення прокурора про дату і час призначених судових засідань на 02.03.2020, 14.04.2020, 12.05.2020, 23.06.2020, 22.07.2020, 10.08.2020, 08.10.2020, 29.10.2020. При цьому, 29.10.2020 прокурором Зміївського відділу Чугуївської місцевої прокуратури до канцелярії суду подано заяву про відкладення судового розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи.

Наявність вказаної заяви в оскаржуваній ухвалі не відображена, не наведено підстав не взяття її судом до уваги.

З матеріалів справи вбачається, що повістки про виклик до суду по даній справі на ім`я заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області отримував ОСОБА_4 .

До апеляційної скарги додані копії листків непрацездатності від 03.10.2020 і від 13.10.2020, виданих Комунальним некомерційним підприємством Зміївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Зміївської районної ради Харківської області, згідно яких ОСОБА_4 в період з 05.10.2020 по 12.10.2020 і з 13.10.2020 по 02.11.2020 знаходився на лікарняному.

З огляду на вищезазначене судова колегія вважає, що суд порушив норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури - задовольнити.

Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2020 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Повний текст постанови складено 05 березня 2021 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

Н.П.Пилипчук