Постанова

від 02.03.2021 по справі 463/2950/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/2950/18 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/854/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Жукровської Х.І.

з участю представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 31 січня 2019 року в складі судді Стрепка Н.Л. у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської обласної організації Всеукраїнської молодіжної організації Молодь проти корупції про зобов`язання до вчинення дій та відшкодування моральної шкоди,-

встановила:

У травні 2018 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача Львівської обласної організації Всеукраїнської молодіжної організації Молодь проти корупції про зобов`язання до вчинення дій та відшкодування моральної шкоди.

Вимоги обгрунтовувала тим, що відповідач двічі поширив про неї інформацію негативного характеру, яка за своїм змістом є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями, які не відповідають дійсності. Відповідач, поширюючи дану інформацію, був зобов`язаний переконатись в її достовірності, однак не зробив цього. В підтвердження недостовірності даної інформації вказує на відсутність відомостей про неї в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення, та на постанову про закриття кримінального провадження від 26 березня 2018 року, з якої вбачається, що факти зловживання позивачем владою або службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди, не знайшли свого підтвердження. Підтвердженням порушення своїх особистих немайнових прав позивач зазначає приниження її честі і гідності та ділової репутації як публічної особи - сільського голови, в результаті чого позивач втратила повагу серед колег, авторитет серед виборців, що потребує від позивача додаткових зусиль для нормалізації свого життя, що спричинило для неї моральні страждання. Крім цього, поширення неправдивої інформації зумовило в позивача тривалий стресовий стан, емоційне перевантаження, наслідком чого стало загострення хронічних захворювань. Як на підставу задоволення вимог вказує на положення ст. ст. 32, 38, 62, 68 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 275, 277, 278, 297, 302 Цивільного кодексу України та ст. 30 Закону України Про інформацію .

Просила визнати інформацію, поширену ЛОО ВМО Молодь проти корупції відносно ОСОБА_2 , у публікації на сайті Електронна книга скарг України за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 та у зверненні на урядову гарячу лінію НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_2 за допомогою третіх осіб здійснює вимагання неправомірної вигоди , голова Убинівської селищної ради є корупціонером , голова Убинівської сільської ради має не задекларовані та незаконні джерела доходу недостовірною; зобов`язати ЛОО ВМО Молодь проти корупції спростувати недостовірну інформацію шляхом повідомлення про ухвалене судове рішення на урядову гарячу лінію 1545 та на сайт Електронна книга скарг України за посиланням http://www.reaction.org.ua/, протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили; стягнути з відповідача 100 000 гривень в якості відшкодування моральної школи на користь ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 31 січня 2019 року у задоволені позову ОСОБА_2 до Львівської обласної організації Всеукраїнської молодіжної організації Молодь проти корупції про зобов`язання до вчинення дій та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Рішення суду оскаржила представник позивачки ОСОБА_1 , вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що висловлювання відповідача про те, що голова Убинівської селищної ради є корупціонером є оціночним судженням.

Вважає, що зазначене висловлювання свідчить про факт, який можна перевірити на достовірність.

Аналогічно вважає, що твердження відповідача про те, що голова Убинівської селищної ради має не задекларовані та незаконні джерела доходу є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями, оскільки такі можна перевірити.

Разом з цим, відповідач, не звертаючись до компетентних органів для перевірки відповідної інформації, поширює недостовірну інформацію та безпідставно ставить під сумнів інформацію, відображену у щорічних деклараціях позивачки.

Звертає увагу на те, що під час розгляду справи в суді відповідач не надав доказів, які б засвідчували достовірність поширеної про позивачку інформації.

Поширенням відповідної інформації, а саме безпідставне звинувачення у вчиненні корупційного правопорушення, зумовило приниження честі і гідності та ділової репутації позивачки, як публічної особи - сільського голови, посада якої є виборною, представляє територіальну громаду, сільську раду та виконавчий комітет.

Цим самим позивачці завдано втрати немайнового характеру, що потребує від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Також, поширена негативна інформації вплинула на стан фізичного здоров`я та перебування у тривалому стресовому стані, зважаючи на вік, хронічні захворювання суттєво загострилися.

Звертає увагу на те, що публічні особи мають бути готові до критики, про що зазначено і судом, однак не звинувачень у вчиненні корупційних діянь.

Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м.Львова від 31 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким визнати поширену відповідачем інформацію недостовірною та зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом повідомлення про ухвалене судове рішення на сайт Електронна книга скарг України за посиланням http://www.reaction.org.ua/, протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили, стягнути з відповідача 100 000 гривень в якості відшкодування моральної школи, а також вирішити питання судових витрат.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Представник позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, в обґрунтування надала пояснення, аналогічні доводам скарги.

Представник відповідача ЛОО ВМО Молодь проти корупції в судове засідання не прибув, не повідомив суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що факт поширення відповідачем оспорюваної інформації у зверненні на урядову гарячу лінію 1545 не може вважатись поширенням відомостей, які принижують честь, гідність чи ділову репутацію позивача, оскільки відповідач, скориставшись своїм конституційним правом на подання скарги про притягнення до відповідальності позивача за вчинення протиправних діянь, до уповноваженого законом органу на розгляд таких звернень (ст. 40 Конституції України), мав на меті отримати результати перевірки інформації, яка була викладена в його зверненні, а не довести ці відомості до громадськості чи окремих громадян, тобто вважав, що подає звернення про протиправну поведінку позивачки.

При цьому, про факт поширення відповідачем оспорюваної інформації може йти мова лише у випадку з інформаційним матеріалом на веб-сайті Електронна книга скарг України , який було розміщено в мережі Інтернет у вільному доступі, що дає можливість ознайомитись з ним невизначеній кількості осіб.

Разом з цим, дослідивши та оцінивши в повному обсязі інформаційний матеріал, який містить такі вислови, як голова Убинівської селищної ради є корупціонером , голова Убинівської сільської ради має не задекларовані та незаконні джерела доходу , суд дійшов висновку, що такі твердження є оціночними судженнями, оскільки ці вислови є лише критичною оцінкою певних фактів, які, будучи вираженням суб`єктивних думок і поглядів відповідача, не вказують на будь які факти, які мають юридичне значення і які можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не поширювалась недостовірна інформація, а вислови про позивача є лише оціночними судженнями, які не можуть бути предметом судового захисту, незважаючи на те, що поширена відповідачем інформація про позивача є неприємною для останньої, однак вона не виходить за рамки суспільної моралі.

Оцінюючи аргументи позивача про заподіяну їй моральну шкоду, яка полягає у приниженні її честі та гідності, а також ділової репутації, що спричинена поширенням відповідачем інформації, суд дійшов висновку, що оспорювана інформація для позивача є образливою та принизливою, однак в межах допустимої критики, що не передбачає відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач є сільським головою, тобто головною посадовою особою територіальної громади, яка здійснює публічну владу на місцевому рівні, та обирається територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо позивача є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, бо, позивач, обираючись на посаду сільського голови, вирішила апелювати до довіри громадськості та погодилася виставити себе на публічне обговорення, чим залишила себе відкритою для суворої критики і пильного нагляду з приводу того, як вона виконує свої функції, і це той тягар, який позивач має прийняти в демократичному суспільстві (рішення у справі Українська Прес-Група проти України від 29 березня 2005 року, параграф 67).

Зважаючи на те, що позивач не оскаржує рішення суду в частині зобов`язання відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом повідомлення про ухвалене судове рішення на урядову гарячу лінію 1545, колегія суддів за правилами ст. 367 ЦПК України законність оскаржуваного рішення в цій частині не перевіряє.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

08 листопада 2017 року на урядовій гарячій лінії 1545 за номером ЛЬ-751344 було зареєстровано звернення відповідача про притягнення позивачки ОСОБА_2 до встановленої чинним законодавством відповідальності, в якому містилося таке твердження: голова Убинівської сільської ради Камянка-Буського району Львівської області ОСОБА_2 за допомогою третіх осіб здійснює вимагання неправомірної вигоди за протиправне сприяння стороні в отриманні земельної ділянки в оренду . Дане звернення було скеровано для розгляду до Національної поліції України.

Факт подання даного звернення підтверджується його письмовою формою, яка складена за допомогою електронних технічних засобів Урядового контактного центру (а.с. 15).

На веб-сайті Електронна книга скарг України в мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 розмістив інформаційний матеріал на тему Корупція в селі Убині Львівської області , в якому містилася така інформація: читачка ОСОБА_3 стверджує, що голова Убинівської селищної ради є корупціонером та голова Убинівської сільської ради має не задекларовані доходи та незаконні джерела доходів .

Як вбачається із змісту звернення, зареєстрованого на урядовій гарячій лінії , та інформаційного матеріалу, розміщеного на веб-сайті Електронна книга скарг України , відповідач є автором оспорюваних позивачем тверджень, які фактично стосуються безпосередньої діяльності позивача, сільського голови с. Убині, Камянка-Буського району, Львівської області.

В свою чергу, постановою про закриття кримінального провадження від 26 березня 2018 року, повідомлені факти щодо зловживання, на думку заявника, позивачем владою або службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди, не знайшли свого підтвердження, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №4201814120000007 від 16лютого 2018 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_2 зазначала, що відповідач двічі поширив про неї інформацію негативного характеру, яка за своїм змістом є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями, які не відповідають дійсності, поширюючи дану інформацію, відповідач мав переконатись в її достовірності, однак не зробив цього, просить зобов`язати відповідача спростовувати поширену інформацію. Також стверджує, що своїми діями відповідач завдав їй моральної шкоди, яку оцінює у 100000 грн.

Заперечення відповідача з приводу заявлених позовних вимог фактично зводилися до того, що Львівська обласна організація Всеукраїнської молодіжної організації Молодь проти корупції є неналежним відповідачем, оскільки автором інформації, про яку зазначає позивач, є анонімний дописувач.

Стаття 3 та стаття 28 Конституції України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності.

Згідно із статтею 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно із частиною 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України ).

Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК).

Відповідно до статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно із ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Підставою для задоволення позову у справах про захист ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

При цьому недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь - яких інших дій і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзацах 3, 4, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Ляшко проти України зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до інформації чи ідей , які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство . Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46).

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах Нікула проти Фінляндії , Яновський проти Польщі та інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Зі змісту пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи випливає, що при вирішенні спорів, пов`язаних з поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) про право на недоторканість приватного життя.

У вказаній Резолюції зазначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи будь-якій іншій галузі).

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (абзац п`ятий пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи ).

Наведене дає підстави для висновку про те, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі Лінгенс проти Австрії ).

У рішенні Європейського суду з прав людини Лінгенс проти Австрії суд також розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Колегія суддів погоджується з оцінкою суду першої інстанції характеру поширеної про позивачку інформації та виходить з того, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири) і ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за їх висловлення та вимагати їх спростування ( ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про інформацію ).

Таким чином, поширена інформація про те, що голова Убинівської селищної ради є корупціонером , голова Убинівської сільської ради має не задекларовані та незаконні джерела доходу , є оціночними судженнями, оскільки повне речення щодо першої інформації у Електронній книзі скарг зазначено як до Електронної книги скарг України написала наша читачка ОСОБА_3 , вона стверджує, що голова Убинівської селищної ради є корупціонером , при цьому повне речення із другою інформацією зазначено як З уього вищезазначеного можна зробити висновок, що або ОСОБА_2 знає місця, де продають за безцінь землю та нерухомість, або про те, що Голова Убинівської сільської ради має не задекларовані та незаконні джерела доходу . На переконання колегії суддів, ці вислови є лише критичною оцінкою певних фактів, які вираженні у формі суб`єктивних думок і поглядів відповідача, не вказують на будь-які факти, які мають юридичне значення і які можна перевірити на предмет їх відповідності і дійсності з метою відповідних правових наслідків.

Дійсно слідуючи практиці Європейського суду з прав людини існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі Лінгенс проти Австрії від 8 липня 1986 року, параграф 46).

Зважаючи на наведені обставини, які у своїй сукупності дають підстави для висновку про те, що відповідачем не поширювалась недостовірна інформація, а вислови про позивача є лише оціночними судженнями, відтак такі не можуть бути предметом судового захисту.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що незважаючи на те, що поширена інформація про позивача є неприємною для неї, однак така не виходить за рамки суспільної моралі.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4. ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Як роз`яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати зокрема у: приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях .

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині заподіяння моральної шкоди врозмірі 100000 гривень, позивач свої доводи зводила до того, що поширенням відповідної інформації про неї зумовило тривалий стресовий стан, емоційне перевантаження наслідком чого стало загострення хронічних захворювань.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, як про це зазначив Пленум ВСУ в п. 5 Постанови № 4 від 31.03.1995р. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зважаючи на те, що поширена інформація є в межах допустимої критики, що не передбачає відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач є сільським головою, тобто головною посадовою особою територіальної громади, яка здійснює публічну владу на місцевому рівні, обирається територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо позивача є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, оскільки позивач, обираючись на посаду сільського голови, вирішила апелювати до довіри громадськості та погодилася виставити себе на публічне обговорення, чим залишила себе відкритою для суворої критики і пильного нагляду з приводу того, як вона виконує свої функції, і це той тягар, який позивач має прийняти в демократичному суспільстві (рішення у справі Українська Прес-Група проти України від 29 березня 2005 року, параграф 67).

Колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 31 січня 2019 року - залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 03 березня 2021 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк