Постанова

від 16.02.2021 по справі 814/441/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа №814/441/16

касаційне провадження №К/9901/27908/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - Управління) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.06.2016 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Преміум (далі - Товариство) до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.03.2016: № 0000272202 в частині визначення основного платежу на суму 1231508,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 307878,00 грн.: № 0000282202 - у повному обсязі.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що під час проведення перевірки, результати якої оформлені актом від 10.02.2016 № 5/14-29-22-02/32996973, перевіряючим були надані належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи, які підтверджують списання та утилізацію зіпсованого товару та, як наслідок, підтверджують правомірність формування Товариством витрат, які враховуються при обчисленні при обчисленні об`єкта оподаткування, з огляду на що висновки податкового органу про те, що Товариство занизило валові доходи внаслідок невключення до їх складу вартості списаних товарів, які, на думку податкового органу є безоплатно переданими та, відповідно, вважаються реалізованими у розумінні підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені жодним належним та допустимим доказом. Також, Товариство послалося на те, що Управління дійшло протиправного висновку про необхідність зменшення Товариством витрат згідно акту перевірки від 15.05.2013 № 1055/22-200/32996973, оскільки податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі зазначеного акту перевірки, зокрема, щодо збільшення податку на прибуток, були оскаржені Товариством в судовому порядку та скасовані судом (справа № 814/2532/13-а). Крім іншого, Товариство посилалося на те, що постачання товару згідно договору купівлі-продажу № 10-10-11 від 10.10.2011 з ТОВ Саноіл Торг здійснювалось на умовах EXW: м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, термінал ТОВ Евері , що і зумовлює відсутність у Товариства товарно-транспортних накладних.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 01.06.2016 позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 02.03.2016 № 0000272202 та № 0000282202.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що: Товариством під час проведення перевірки були надані належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи, які підтверджують списання та утилізацію зіпсованого товару та, у тому числі й угоди про надання послуг із вивезення відходів, акти надання послуг по збиранню та вивезенню тощо, що знайшло своє відображення у акті перевірки, з огляду на що висновки податкового органу про те, що Товариство занизило валові доходи внаслідок невключення до їх складу вартості списаних товарів, є безпідставними; постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2013 у справі № 814/2532/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014, були скасовані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту перевірки від 15.05.2013 № 1055/22-200/32996973, з огляду на що доводи податкового органу про необхідність зменшення Товариством витрат згідно висновків зазначеного акту перевірки, є протиправними; за результатами перевірки, висновки якої оформлені актом ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 17.01.2013 № 164/22-200/37585953 Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ Инфинити з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.03.2011 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 21.03.2011 по 30.09.2012 , податкове повідомлення-рішення не приймалося, тоді як висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.11.2016 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 02.03.2016 № 0000272202 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1231508,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 307878,00 грн.; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 02.03.2016 № 0000282202.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, проте помилково не врахував заяву Товариства про зменшення позовних вимог.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 20.12.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: Товариством до перевірки були надані накладні на повернення товарів, у яких відсутній опис причини, за якою покупцем був повернутий товар, а надані Товариством акти на списання товарів містили загальні підстави такого списання, як-то: закінчився термін реалізації, розгерметизація упаковки, втрата товарного вигляду, з огляду на що неможливо з`ясувати точну причину списання в розрізі кожної товарної партії; підприємством не доведено неможливість переробки продукції, наведеної в актах на списання, та не надано документів, які б підтверджували вивезення та передачу для подальшої утилізації чи знищення такої молочної продукції; постановою Вищого адміністративного суду України від 11.05.2016 у справі № 814/647/13-а було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання неправомірними дій ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва по зазначенню в акті перевірки від 17.01.2013 № 164/22-200/37585953 висновків щодо непідтвердження фактичної реалізації та постачання товарів ТОВ Инфинити та в частині зобов`язання ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва вилучити з автоматизованих систем Результати співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та Аудит інформацію, внесену на підставі акту перевірки від 17.01.2013 № 164/22-200/37585953 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.02.2021 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив справу до попереднього розгляду на 16.02.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Управління провело документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлені актом від 10.02.2016 № 5/14-29-22-02/32996973, за висновками якого Товариством були порушені, зокрема, вимоги: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.1.4 пункту 135.1 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту в підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 169, пункту 144.1 статті 144, пункту 146.2 статті 146 Податкового кодексу України, в результаті чого: занижено податок на прибуток на загальну суму 123140,00 грн. (у тому числі: за 2012 рік - 715,00 грн., за 2013 рік - 671768,00 грн., за 2014 рік - 570657,00 грн.); завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за 2013 рік на суму 449603,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки вказано, що відповідно до наданих Товариством документів на його адресу здійснювалось повернення товарів покупцями, що було оформлено накладними на повернення товарів (Товариством проведено відповідні коригування в податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість), проте у накладних на повернення товарів відсутній опис причини, за якою товар повернуто покупцем; на запит Управління Товариство надало відповідь від 08.02.2016 № 3, у якій зазначено, що перевіряючим надано документи на списання та утилізацію зіпсованого товару з балансу підприємства, а саме: акти списання повернутого покупцями товару, облікові регістри по рахунку 946 Втрати від знецінення товарів та по рахунку 281 Товари на складі , бухгалтерські довідки, розрахунки податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, податкові накладні з умовної реалізації зіпсованого товару, податкові декларації з податку на додану вартість та інші документи, а також зазначено, що подальшої реалізації зіпсованої продукції Товариство не здійснювало, станом на 3.12.2014 залишки зіпсованої продукції на підприємстві станом на 31.12.2014 відсутні. Разом з цим, в актах на списання товарів відсутня причина, за якою здійснюється списання в розрізі товарних позицій, внаслідок чого відсутні підстави вважати, що вказані акти на списання товарів складені у зв`язку з непридатністю таких товарів до використання та/або подальшої реалізації. З огляду на викладене, вказані операції є операціями з безоплатної передачі товару та, відповідно, є продажем товару у розумінні підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Вказані операції вплинули на розмір від`ємного значення з податку на прибуток.

Також, у акті перевірки було вказано, що перевіркою було встановлено завищення задекларованих Товариством показників у рядку 05 декларацій з податку на прибуток Витрати операційної діяльності за 2013 рік на загальну суму 1001950,00 грн., оскільки: на підставі акту перевірки від 15.05.2013 № 1055/22-200/32996973 Товариству було зменшено, зокрема, витрати за 3 квартал 2012 року на суму 1500071,00 грн. та за 4 квартал 2012 року на суму 1500436,00 грн. по господарських операціях, здійснених з ТОВ Саноіл Торг згідно договору купівлі-продажу № 10-10-11 від 10.10.2011; Товариством не було надано до перевірки товарно-транспортні накладні та документи, які підтверджують якість та походження сільськогосподарської продукції, отриманої від ТОВ Саноіл Торг ; згідно акту ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 17.01.2013 № 164/22-200/37585953 встановлено непідтвердження фактичної реалізації та постачання товарів ТОВ Инфинити його контрагентам.

На підставі висновків акта перевірки Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення від 02.03.2016: № 0000272202, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1242421,00 грн. - за основним платежем, 310605,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000282202, яким зменшила Товариству суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 449603,00 грн.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Частиною другою статті 6 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

При цьому, пунктом 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до пункту 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до інших операційних витрат включаються, зокрема, втрати від знецінення запасів.

Пунктом 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 Запаси , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) запасів списуються на витрати звітного періоду.

За визначенням, наведеним, у статті 1 Закону України Про відходи (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що між Товариством та ТОВ ЕКО був укладений договір поставки №10758К від 03.01.2012, умовами якого було передбачено, що покупець має право повернути товар постачальнику у випадках коли товар не користується попитом у кінцевого покупця; товар, у якого закінчився термін реалізації; товар, що залишився не реалізованим на момент закінчення дії договору; акцизний товар по закінченню акції; сезонний товар по закінченню сезону; з інших причин на розсуд покупця.

На виконання вказаного договору, Товариством було поставлено молочну продукцію відповідно до товарно-транспортних накладних, а у відповідності до умов договору ТОВ ЕКО було здійснено повернення товару на підставі накладних.

Повернуті товари (молочна продукція) були відображені Товариством у актах списання за 2013-2014 роки, перелік яких був наведений податковим органом у додатку 7 до акту перевірки.

Під час проведення перевірки Товариством були надані перевіряючим документи щодо списання та утилізації зіпсованого товару з балансу підприємства, а саме акти списання зіпсованого товару, повернутого покупцями, облікові регістри по рахунку 946 Втрати від знецінення товарів та по рахунку 281 Товари на складі , бухгалтерські довідки та розрахунки податкових зобов`язань/податкового кредиту з податку на додану вартість, податкові накладні з умовної реалізації зіпсованого товару, податкові декларації з податку на додану вартість. Окрім цього, Товариством було зазначено, що подальшої реалізації зіпсованої продукції за період перевірки не здійснювалось, у зв`язку з чим відсутні документи, які б підтверджували такі операції.

Також, судами було встановлено, що Товариством були укладені договори про надання послуг з вивезення відходів з ТОВ Грінко-Миколаїв №35 від 04.01.2012 та з ТОВ Екопоінт-Миколаїв №115 від 01.06.2013 року, виконання яких підтверджено актами наданих послуг.

Порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи, встановлений статтею 135 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Положеннями підпунктів 135.5.4, 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Отже, під час збільшення активу підприємства, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, визнається дохід такого підприємства.

Враховуючи наведене, у разі збільшення активу підприємства на суму безоплатно отриманих оборотних активів, що зумовлює зростання його власного капіталу, підприємство зобов`язане віднести до складу інших доходів від безоплатного отримання оборотних активів (товарів).

За визначеннями, наведеним у підпункті а підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), безоплатно надані товари, роботи, послуги - це: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів.

Таким чином, умовою для віднесення товарів до безоплатно отриманих платником є передача таких товарів, яка не передбачає грошову або іншу компенсацію.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що будь-яких доказів того, що Товариство передало списану продукцію іншій особі без вимоги компенсації вартості Управління під час розгляду справи не надало.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про безпідставність доводів Інспекції щодо заниження позивачем доходу внаслідок невключення до його складу вартості списаної продукції.

Щодо формування Товариством витрат, враховуються для визначення об`єкта оподаткування, по господарських операціях, здійснених з ТОВ Саноіл Торг згідно договору купівлі-продажу № 10-10-11 від 10.10.2011, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов наступних висновків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, враховуються для визначення об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат чи податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що реальність господарських операцій між Товариством та ТОВ Саноіл Торг згідно договору купівлі-продажу № 10-10-11 від 10.10.2011 була підтверджена, крім іншого, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2013 у справі № 814/2532/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014, були скасовані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту перевірки від 15.05.2013 № 1055/22-200/32996973, з огляду на що суди дійшли правомірного висновку про відсутність у Товариства обов`язку коригувати витрати, з огляду на висновки акту перевірки від 15.05.2013 № 1055/22-200/32996973.

При цьому, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду враховано, що судові рішення у справі № 814/2532/13-а були залишені без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.08.2018 (К/9901/9597/18).

Також, суди правомірно відхилили посилання податкового органу на відсутність у Товариства товарно-транспортних накладних на отриманий від контрагентів товар, оскільки, відсутність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, з огляду на що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи, з урахуванням того, що умовами договору купівлі-продажу № 10-10-11 від 10.10.2011 з ТОВ Саноіл Торг постачання товарів здійснювалось на умовах EXW: м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, термінал ТОВ Евері , що і зумовлює відсутність у Товариства товарно-транспортних накладних.

Щодо посилання Управління у касаційній скарзі на необхідність врахування висновків акту ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 17.01.2013 № 164/22-200/37585953 Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ Инфинити з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.03.2011 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 21.03.2011 по 30.09.2012 , з огляду на постанову Вищого адміністративного суду України від 11.05.2016, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення за висновками цього акту перевірки не приймалося, тоді як висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у даній справі рішення суду апеляційної інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова