Постанова

від 04.03.2021 по справі 908/2247/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2021 року м.Дніпро Справа № 908/2247/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Вечірко І.О., Чередко А.Є.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гнатко Павла Юрійовича

на рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 (суддя Федорова О.В.)

у справі №908/2247/20

за позовом Приватного спеціалізованого виробничого підприємства АСКОМ , Запорізька область, смт. Якимівка

до відповідача Фізичної особи-підприємця Гнатко Павла Юрійовича, Запорізька область, смт. Якимівка

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося приватне спеціалізоване виробниче підприємство "АСКОМ" з позовом до фізичної особи-підприємця Гнатка Павла Юрійовича про стягнення заборгованості з орендних платежів у розмірі 345 485,00 грн.

Підставою для звернення з позовом зазначено невиконання відповідачем зобов`язань щодо оплати орендних платежів за період користування частини нежитлового приміщення загальною площею 547,5 кв.м. за адресою Запорізька область, смт. Якимівка, вул. Заводська, буд. 1 в рамках договору оренди від 31.07.2018.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 позов Приватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ" задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Гнатка Павла Юрійовича на користь Приватного спеціалізованого виробничого підприємства АСКОМ 345 485,00 грн. заборгованості з орендної плати за договором оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018 та 5 182,27 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням Фізичною особою-підприємцем Гнатко Павлом Юрійовичем подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 у справі №908/2247/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Приватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ" до Фізичної особи-підприємця Гнатка Павла Юрійовича.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт стверджує, що він не має заборгованості перед позивачем, що можуть підтвердити свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Наголошує, що Договір оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018 укладався на інших умовах порядку та розміру оплати орендної плати.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гнатка Павла Юрійовича на рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 у справі №908/2247/20, розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 28.01.2021р. о 14 год. 40 хв.

26.01.2021 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

28.01.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналу договору оренди та клопотання про призначення судової технічної експертизи документів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 04.03.2021р. о 14:00 год.; задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Гнатко Павла Юрійовича про витребування доказів; Витребувано у Приватного спеціалізованого виробничого підприємства АСКОМ (код ЄДРПОУ 20492235, МФО 352479, вул. Першотравнева, 1а, смт. Якимівка, Запорізька область, 72501) оригінал договору оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018р., укладеного між Приватним спеціалізованим виробничим підприємством АСКОМ та фізичною особою-підприємцем Гнатко Павлом Юрійовичем.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із перебуванням на лікарняному судді Кузнецова В.О., згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2021, визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Мороза В.Ф., суддів - Вечірко І.О., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2021 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гнатко Павла Юрійовича на рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 у справі №908/2247/20.

04.03.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про призначення комплексної судової експертизи.

04.03.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 надано оригінал Договору оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018р.

У судове засідання 04.03.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні 04.03.2021 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзиві, просили суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Приватне спеціалізоване виробниче підприємство АСКОМ (орендодавець, позивач у справі) та фізична особа-підприємець Гнатко Павло Юрієвич (орендар, відповідач у справі) 31.07.2018 уклали договір оренди частини нежитлового приміщення (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти у строкове (тимчасове) платне користування (оренду) приміщення, а саме - частину нежитлового приміщення загальною площею 547,5 кв.м. (перший поверх - 163,75 кв.м., другий поверх 384,10 кв.м.) за адресою: Запорізька область, смт. Якимівка, вул. Заводська, буд. 1.

Об`єкт оренди знаходиться у власності орендодавця відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.01.2001, виданого Якимівською районною радою Запорізької області на підставі розпорядження №316 від 04.12.2000 (1.2 договору) (а.с. 31).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що факт передачі об`єкта оренди орендарю підтверджується актом прийому-передачі в оренду об`єкта оренди.

Пунктом 4.4 договору встановлено, що орендар зобов`язаний вчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, встановлену цим договором, та плату за комунальні послуги.

Згідно з п. 5.1 договору оренда плата визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площу об`єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на вартість одного квадратного метру.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що розмір орендної плати за місяць оренди за цим договором сплачується починаючи з дати підписання акту прийому-передачі в оренду об`єкта оренди. Вартість одного квадратного метру складає тридцять гривен без ПДВ.

Орендна плата вноситься орендарем щомісячно в строк не пізніше 10 числа наступного календарного місця, за поточний календарний місяць, за який вноситься орендна плата, шляхом переказу відповідної суми коштів у безготівковій формі на банківський рахунок орендодавця на підставі рахунку орендодавця. У разі припадання строку платежу на вихідний або святковий день переказ відповідної суми здійснюється орендарем наступного робочого дня на умовах, визначених абзацем першим цього пункту (п. 5.4 договору).

Відповідно до п. 9.1 - 9.2 договору цей договір укладено строком на 1 рік. Обчислення строку Договору оренди починається з моменту підписання Акту приймання-передачі в оренду об`єкта оренди. Оплата оренди здійснюється орендарем по день фактичного звільнення приміщення.

При відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця до закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах, які були передбачені договором.

На виконання умов договору сторонами підписаний Акт приймання-передачі орендованих приміщень розташованих за адресою: Запорізька область, смт. Якимівка, вул. Заводська, 1.

У відповідності до п. 4.4 договору позивач надіслав на адресу орендаря рахунки-фактури про сплату орендних платежів №СФ-0000001 від 01.06.2020 за період з вересня 2018 по грудень 2019 на суму 315 360,00 грн. та №СФ-0000002 від 01.06.2020 за період з січня 2020 по травень 2020 на суму 82125,00 грн. Про факт надсилання свідчать поштова накладна, опис вкладення від 19.06.2020.

Зазначені рахунки отримані відповідачем 23.06.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення від 19.06.2020.

Позивач надав суду докази часткової сплати відповідачем заборгованості за оренду нежитлового приміщення в рамках договору оренди від 31.07.2018 у розмірі 52 000,00 грн., у зв`язку з чим заборгованість склала 345 485,00 грн.

У зв`язку з наявністю порушень умов договору з боку відповідача, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки доказів оплати наявної заборгованості відповідач суду не надав, факт наявності господарських правовідносин, які регулюються умовами договору оренди б/н від 31.07.2018 не спростував, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 345 485,00 грн. заборгованості з орендних платежів за період з вересня 2018 р. по травень 2020 р. підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду та з приводу доводів апеляційної скарги зазначає наступне.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що істотними умовами, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

За приписами ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 285 ГК України орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ст. 286 ГК України).

Пунктом 5.2 договору встановлено, що розмір орендної плати за місяць оренди за цим договором сплачується починаючи з дати підписання акту прийому-передачі в оренду об`єкта оренди. Вартість одного квадратного метру складає тридцять гривен без ПДВ.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Орендна плата вноситься орендарем щомісячно в строк не пізніше 10 числа наступного календарного місця, за поточний календарний місяць, за який вноситься орендна плата, шляхом переказу відповідної суми коштів у безготівковій формі на банківський рахунок орендодавця на підставі рахунку орендодавця. У разі припадання строку платежу на вихідний або святковий день переказ відповідної суми здійснюється орендарем наступного робочого дня на умовах, визначених абзацем першим цього пункту (п. 5.4 договору).

Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не сплачував орендну плату за користування об`єктом оренди у період з вересня 2018 р. по травень 2020 р.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до приписів ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відтак на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджували б сплату орендних платежів за період з вересня 2018 р. по травень 2020 р. та погашення існуючої заборгованості в розмірі 345 485,00 грн.

Натомість, апелянт стверджує, що Договір оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018 укладався на інших умовах порядку та розміру оплати орендної плати і він не має заборгованості перед позивачем, що можуть підтвердити свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

З даного приводу колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1 та 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як передбачено ч. 1 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Так, відповідачем додано до апеляційної скарги на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем нотаріально посвідчені заяви свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 72-74).

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний суд зауважує, що з наданих заяв не вбачається підтвердження проведення взаєморозрахунків між Орендарем та Орендодавцем, зокрема, на підставі вказаних заяв неможливо встановити коли, за який період та в якому розмірі здійснювалася оплата орендної плати за Договором оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018р..

Так само, зі змісту вказаних заяв неможливо встановити, на яких умовах Сторони погодили порядок здійснення оплати за користування нежитловим приміщенням загальною площею 547,5 кв.м. (перший поверх - 163,75 кв.м., другий поверх 384,10 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, відповідачем до апеляційної скарги долучено копію Договору оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018 (а.с. 56-62), з якого вбачається, що він містить інші умови розділу 5 Орендна плата і порядок розрахунків, оплата інших послуг , відмінні від умов, зазначених у копії Договору, що була надана позивачем разом з позовною заявою (а.с. 4-7).

Необхідно наголосити, що посилання скаржника на погодження сторонами в п. 5.4. Договору умови, згідно якої орендна плата вноситься Орендарем щомісячно в строк не пізніше 10 (десятого) числа наступного календарного місяця за поточний календарний місяць, за який вноситься орендна плата, шляхом передачі відповідної суми коштів у готівковій формі Орендодавцю при присутності свідків, суперечить чинному законодавству України, оскільки згідно ч. 1 ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

В свою чергу, за приписами ч. 1-3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідачем інших доказів виконання своїх зобов`язань зі сплати орендної плати, аніж заяви свідків, які не можуть підтверджувати факт передачі грошових коштів, суду не надано.

Також, надаючи оцінку копії Договору оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018 (а.с. 56-62), що була подана відповідачем, апеляційний суд наголошує, що остання не містить підпису уповноваженої особи - директора ПСВП АСКОМ ОСОБА_4 в графі Орендодавець.

В той же час, 04.03.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 надано оригінал Договору оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018р.

Вказаний документ був оглянутий колегією суддів в судовому засіданні, явних (очевидних) ознак підміни сторінок чи штучної зміни способу складання документу не встановлено, як і інших сумнівів щодо його справжності та автентичності.

Колегія суддів звертає увагу, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Апеляційний суд зауважує, що поданий позивачем оригінал Договору оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018р., який підписаний сторонами та скріплений печаткою юридичної особи орендодавця, копія якого досліджувалася судом першої інстанції, не визнавався в судовому порядку недійсним в цілому чи в окремій частині, й доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Не містять матеріали справи і доказів сплати оренди за користування нежитловим приміщенням загальною площею 547,5 кв.м. (перший поверх - 163,75 кв.м., другий поверх 384,10 кв.м.) за адресою: Запорізька область, смт. Якимівка, вул. Заводська, буд. 1, за період з вересня 2018 р. по травень 2020 р. в розмірі 345 485,00 грн., як і доказів того, що зазначене приміщення у вказаний період відповідачем не експлуатувалося або що договір був розірваний.

Як вже було вказано, копія Договору оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018 що була подана відповідачем, не містить підпису уповноваженої особи - директора ПСВП АСКОМ Саларова А.Є. в графі Орендодавець, що об`єктивно ставить під сумнів дійсність даної редакції договору.

Відтак, наявні в матеріалах справи докази свідчать про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався позивач, щодо укладення Договору оренди саме на умовах, наведених у наданій ним редакції (а.с. 4-7), й, відповідно, непідтвердженність обставин, якими обґрунтовував відповідач свої заперечення щодо визначення сторонами іншого порядку розрахунків та розміру орендної плати, а також відсутності заборгованості.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданих апелянтом до Центрального апеляційного господарського суду 28.01.2021 клопотання про призначення судової технічної експертизи документів та 04.03.2021 клопотання про призначення комплексної судової експертизи, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При цьому, учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Як передбачено ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Так, апелянтом не надано доказів щодо причин неможливості замовити дані експертизи на стадії розгляду судом першої інстанції справи. В матеріалах справи відсутні докази того, що останнім ставилось в суді першої інстанції питання стосовно проведення даного роду експертиз у справі.

З даного приводу скаржник зазначає, що він не отримував жодних процесуальних документів у справі №908/2247/20, оскільки не проживав за адресою: АДРЕСА_2, а був лише там тимчасово зареєстрований, як внутрішньо переміщена особа з АР Крим, що підтверджується довідкою з Управління соцзахисту від 18.11.2020р. №2920 (а.с. 55).

Колегія суддів відмічає, що вказаний доказ не підтверджує зміну фактичного місця проживання відповідача з АДРЕСА_2, на іншу, в той час, як з довідки від 16.03.2016р. № 2305/739 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається зазначення саме цієї адреси, як фактичного місце проживання Гнатко П.Ю .

При цьому, з матеріалів справи слідує, що за вищезгаданою адресою відповідачу направлялися: копія позовної заяви з додатками (а.с. 17); копія ухвали про відкриття провадження у справі №908/2247/20 від 03.09.2020р. разом з копією ухвали 03.09.2020р. про відмову в задоволенні заяви ПСВП АСКОМ про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (а.с. 28); копія рішення від 28.10.2020р. у справі №908/2247/20 (а.с. 42). Кореспонденція від суду отримувалася особисто Гнатко П.Ю. , що підтверджується відміткою у рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень.

Окрім того, 10.11.2020р. представник ФОП Гнатко П.Ю. адвокат Тарасов Д.О., що діє на підставі ордеру про надання правничої (правової) допомоги серія АР №1028071 на підставі Договору про надання правової допомоги № б/н від 06.11.2020р. (а.с. 45-46), ознайомився з матеріалами справи №908/2247/20, що свідчить про його обізнаність щодо предмету спору та доказів, якими обгрунтовувалися позовні вимоги.

Відповідно до положень частини 1 статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Апеляційний господарський суд також зауважує, що заявником не зазначено чи звертався він самостійно з відповідним замовленням про проведення експертиз до профільної експертної установи та чи отримував в результаті висновок експерта з поставлених питань, як і не зазначено про існування причин, що перешкоджали б такому зверненню після ознайомлення з матеріалами справи №908/2247/20.

Колегією суддів враховано, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 року у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 року у справі № 925/1082/18).

Поміж іншого, у своїй апеляційній скарзі відповідач не ставив під сумнів дійсність свого підпису на Договорі оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018р., а вже у поданому 04.03.2021 до суду клопотанні про призначення комплексної судової експертизи просить на вирішення експерта поставити питання щодо визначення: чи виконано підпис від імені Гнатко Павла Юрійовича у договорі оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018р. та акті приймання-передавання орендованих приміщень від 31.07.2018р. Гнатко Павлом Юрійовичем чи іншою особою? (1.2.).

Вмотивованих аргументів щодо підстав виникнення відповідних сумнівів щодо дійсності його підпису на вказаних документах апелянтом суду не наведено, при тому, що клопотання було виготовлено (надруковане) завчасно, тобто ще до ознайомлення з оригіналом Договору оренди частини нежитлового приміщення від 31.07.2018р..

За таких умов, твердження, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 року у справі №908/2247/20.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гнатко Павла Юрійовича на рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 року у справі №908/2247/20 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 28.10.2020 року у справі №908/2247/20 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Гнатко Павла Юрійовича.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.03.2021

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.О. Вечірко

Суддя А.Є. Чередко