Постанова

від 09.03.2021 по справі 504/3401/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 березня 2021 року

місто Київ

справа № 504/3401/17

провадження № 61-2370св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія АЛЬКОР ІНВЕСТ , Товариство з обмеженою відповідальністю АСПІС-БІЛД ,

треті особи: Публічне акціонерне товариство ПІРЕУС БАНК МКБ , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Верповська Олена Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року у складі судді Доброва П. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія АЛЬКОР ІНВЕСТ

(далі - ТОВ ФК АІ ), Товариства з обмеженою відповідальністю АСПІС-БІЛД (далі - ТОВ АБ ), треті особи які не заявляють самостійних вимог: Публічне акціонерне товариство ПІРЕУС БАНК МКБ (далі - ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Верповська О. В., про витребування майна.

На обґрунтування позову посилався на те, що 24 січня 2008 року між позивачем Відкритим акціонерним товариством Міжнародний комерційний банк (далі - ВАТ МКБ ), правонаступником якого є ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ , укладений договір іпотеки, відповідно до якого позивач передав в іпотеку земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, цього ж дня між сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого сторони визначили можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Позивач надав кредитору згоду на перехід права власності на предмет іпотеки за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність.

Пізніше ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки на користь ТОВ ФК АІ , яке в подальшому звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності та здійснило відчуження його на користь ТОВ АБ .

Враховуючи відсутність належним чином нотаріально посвідченого договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 січня 2008 року та договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 24 січня 2008 року, ТОВ ФК АІ є особою, яка не набула будь-якого права на спірну земельну ділянку, в тому числі і права відчуження та розпорядження майном, як наслідок, незаконно розпорядилася ним.

Позивач просить застосувати до правочину відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ та ТОВ ФК АІ , у частині відступлення прав та обов`язків первісного кредитора до нового кредитора , укладеного в простій письмовій формі за договором іпотеки, посвідченим 24 січня 2008 року приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Заботкіною Т. Ю., за реєстровим № 84, наслідки нікчемного правочину та витребувати у ТОВ АБ на користь позивача земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі надали відзиви на позов, відповідно до яких просили відмовити у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовувалося тим, що укладений між ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ та позивачем договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 24 січня 2008 року, відповідно до умов якого сторони визначили можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України

Про іпотеку , є правовою підставою для реєстрації іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником (іпотекодавцем) умов кредитного договору, договору іпотеки. Щодо відступлення права вимоги за договором про задоволення вимог іпотекодержателя суд зазначив, що іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно із Законом України Про іпотеку іпотека має похідний від основного зобов`язання характер. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки і є частиною іпотечних правовідносин. Відступлення права вимоги за договором іпотеки згідно із статтею 24 Закону України Про іпотеку має наслідком набуття новим іпотекодержателем прав за договором іпотеки, договором про задоволення вимог іпотекодержателя та усіма додатками, додатковими угодами, угодами про внесення змін до договору іпотеки.

Крім того, встановлено, що відповідно до рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 січня 2012 року у справі № 2-2148/11 на користь ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ із позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно стягнуто заборгованість у розмірі 3 815 619, 63 грн та у рахунок погашення заборгованості суд звернув стягнення на земельну ділянку, площею 1, 0466 га, розташовану на масиві АДРЕСА_1, кадастровий номер 5122783200:01:002:0392. Зі змісту рішення випливає, що позивач не заперечував проти задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач не заперечував проти невиконання взятих на себе зобов`язань за договором іпотеки, а також те, що надав кредитору (іпотекодержателю) право на перехід права власності на предмет іпотеки за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя. Крім того, одночасне застосування реституції та віндикації як способів захисту є неможливим, оскільки за таких умов у разі задоволення позову це призведе до порушення прав іпотекодержателя за договором іпотеки та унеможливить реалізацію ним своїх зобов`язань. Окрім того, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину виключає право витребувати майно у набувача і навпаки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначив, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між позивачем та банком, є окремим цивільно-правовим договором. Права та обов`язки за зазначеним договором не були предметом договору про відступлення права вимоги, що свідчить про нікчемність договору про відступлення права вимоги у частині відступлення прав та обов`язків за договором іпотеки від 24 січня 2008 року. Враховуючи, що предмет іпотеки перейшов у власність ТОВ ФК АІ без достатніх правових підстав, майно підлягає поверненню від ТОВ АБ на користь позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві ТОВ ФК АІ просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що 14 січня 2008 року між ВАТ МКБ , правонаступником якого є ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ , та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № ОК/08- 02.

24 січня 2008 року між ВАТ МКБ , правонаступником якого є ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ , та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений 24 січня 2008 року Заботкіною Т. Ю., приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області, за реєстровим № 84.

Згідно з цим договором іпотеки позивач передав в іпотеку земельну ділянку, площею 1, 0466 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122783200:01:002:0392.

24 січня 2008 року між ВАТ МКБ , правонаступником якого є ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ , та ОСОБА_1 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із пунктами 5, 6 зазначеного договору у разі набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки. При цьому ціною придбання у власність предмета іпотеки є його ринкова вартість на день відчуження. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність. Цей договір згідно зі статтями 36, 37 Закону України Про іпотеку є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору, який є правовстановлюючим документом.

Наведене не заперечувалося сторонами та підтверджується належними доказами, що містяться в матеріалах справи.

11 травня 2016 року ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ направив ОСОБА_2 вимогу про усунення порушення рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням вих. № 108/28. Відповідно до інформації на зворотному повідомленні лист отримано 13 травня 2016 року ОСОБА_2 особисто.

11 травня 2016 року ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ направив ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням вих. № 109/28. Відповідно до інформації на зворотному повідомлені лист отримано 14 травня 2016 року ОСОБА_1 особисто.

Надалі 26 липня 2016 року між ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ та ТОВ ФК АІ укладено договір відступлення права вимоги № 26/07/2016-ВКД, відповідно до якого ТОВ ФК АІ набуло право вимоги щодо договорів, у тому числі щодо права вимоги за кредитним договором (реєстраційний номер

№ ОК/08-02), укладеним 14 січня 2008 року між ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ та ОСОБА_2

26 липня 2016 року між ПАТ ПІРЕУС БАНК МКБ та ТОВ ФК АІ укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним 24 січня 2008 року між ВАТ ПІРЕУС БАНК МКБ та ОСОБА_1 , посвідченим 24 січня 2008 року приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Заботкіною Т. Ю., за реєстровим № 84, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., зареєстрований в реєстрі за № 2962.

Таким чином, ТОВ ФК АІ набуло статусу кредитора та іпотекодержателя за цими договорами, а також право задовольнити свої вимоги, які випливають з умов кредитного договору, за рахунок предмета іпотеки відповідно до договору іпотеки.

ТОВ ФК АІ скористалося своїм правом та звернуло стягнення на предмет договору іпотеки у порядку, визначеному договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 24 січня 2008 року та Закону України Про іпотеку , а саме шляхом набуття права власності на зазначену земельну ділянку.

Надалі 04 серпня 2016 року ТОВ ФК АІ відчужило на користь ТОВ АБ спірну земельну ділянку.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу

(частина друга статті 1050 ЦК України).

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України Про заставу , стаття 572 ЦК України).

У статті 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Водночас відповідно до частини першої статті 35 Закону України

Про іпотеку у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі статтею 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Верховним Судом враховано, що позивачем не заперечується, що кредитор згідно із наведеними положеннями законодавства виконав своє зобов`язання та усі необхідні дії, а підставою позову є нікчемність договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором через відсутність його нотаріального посвідчення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому необхідно враховувати, що у зв`язку зі заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині особи кредитора.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судами, договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26 липня 2016 року посвідчений нотаріально, отже висновки судів про відсутність підстав встановлювати нікчемність зазначеного договору є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

Верховним Судом також враховано, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

ЦК України способами захисту порушених прав передбачено, зокрема, віндикацією або реституцією.

У цій справі для відновлення порушеного права позивач заявив вимогу про витребування спірної земельної ділянки у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції, тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК є помилковим.

В оцінці доводів про те, що права за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 24 січня 2008 року не відступалися, Верховним Судом враховано, що судами встановлено як визнання позивачем факту невиконання умов кредитного, іпотечного договорів, так і незаперечення ним можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок невиконаного зобов`язання.

Верховним Судом враховано, що відповідно до пунктів 4, 5 договору про задоволення вимог іпотекодержателя (а. с. 14) - іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору та договору іпотеки; цим договором, у разі набуття права звернення на предмет іпотеки, іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки; при цьому ціною придбання у власність предмета іпотеки є його ринкова вартість на день відчуження.

За змістом пункту 6 наведеного договору підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність.

На підставі аналізу змісту договорів іпотеки та про задоволення вимог іпотекодержателя Верховний Суд зробив висновки про те, що другий договір має похідний характер від договору іпотеки, який встановлює один зі способів виконання умов договору іпотеки. Укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя не носить самостійного характеру та об`єктивно є частиною іпотечного зобов`язання позивача у цій справі.

Повноваження на задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку за змістом зазначеного договору належать чинному іпотекодержателю, відповідно, зміна особи іпотекодержателя має своїм наслідком й заміну уповноваженої особи за договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Заборона на заміну сторони договору в цій угоді сторонами не застережена.

Таким чином, відповідач мав право на реалізацію повноважень іпотекодержателя відповідно до умов зазначеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку.

З урахуванням наведеного, у справі, що переглядається, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що відступлення права вимоги за договором іпотеки згідно із статтею 24 Закону України Про іпотеку мало наслідком набуття новим іпотекодержатилем прав як за договором іпотеки, так і за договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Підсумовуючи оцінку наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд додатково врахував, що вимога про повернення майна відповідно до мотивувальної та прохальної частини позову заявлена позивачем саме у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26 липня 2016 року, однак позивач не довів, що зазначений договір є нікчемним.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, перевірені судом апеляційної інстанції та були відхилені з огляду на непідтвердження їх належними та допустимими доказами.

Вирішуючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

З урахуванням наведених норм щодо принципів змагальності судового процесу та обов`язку сторони довести обґрунтованість своїх позовних вимог Верховний Суд констатує, що позивач, реалізувавши на власний розсуд свої права та обов`язки, не довів у сукупності обґрунтованості та підставності пред`явлених позовних вимог, що і мало наслідком відмову у позові.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ( Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень та правовий результат не впливають.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак