Постанова

від 10.03.2021 по справі 911/1999/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2021 р. Справа№ 911/1999/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Попікової О.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,

представників сторін:

позивача: Саєнко М.І. ,

відповідача: не з`явилися ,

розглянувши апеляційну скаргу

Васильківської районної спілки споживчих товариств

на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2020

у справі № 911/1999/20 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Васильківської районної спілки споживчих товариств

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний кадастр"

про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення майна,

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Васильківської районної спілки споживчих товариств до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний Кадастр" про стягнення 100.103,28 грн неустойки за несвоєчасне повернення майна.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.11.2020 у позові відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що суду не надано доказів виконання сторонами умови, погодженої у договорі оренди, з виконанням якої, пов`язано момент початку користування орендарем об`єктом оренди (факт передачі об`єкта у користування), а відтак і обов`язку сплати неустойки за весь час безпідставного користування вказаним майном.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Васильківська РССТ звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Дідиченко М.А., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2021 поновлено Васильківській районній спілці споживчих товариств пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Васильківської районної спілки споживчих товариств на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2020 у справі №911/1999/20, розгляд справи призначено на 15.02.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 відкладено судове засідання на 10.03.2021.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А. (у зв`язку з відпусткою судді Дідиченко М.А.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 прийнято апеляційну скаргу Васильківської районної спілки споживчих товариств на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2020 у справі №911/1999/20 до провадження у визначеному складі суду.

Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення місцевого суду ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, що свідчить про його незаконність і необґрунтованість та наявність підстав для скасування, виходячи з приписів ч. 1 ст. 277 ГПК України.

Внаслідок ухвалення незаконного рішення у справі суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог позивача. Відповідач понад рік безпідставно та безкоштовно користувався майном позивача, а місцевий суд не врахував цієї обставини та не відреагував на необхідність захисту очевидно порушеного права позивача як власника такого майна. Суд першої інстанції фактично не вирішив спір по суті, порушені права позивача залишилися без судового захисту, а тому, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені ст. 269 ГПК України, та повноваження суду апеляційної інстанції, визначені ст. 275 ГПК України, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні 10.03.2021 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представники відповідача справи в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до свідоцтва від 14.09.2000 про право власності, яке видано на підставі рішення виконкому Васильківської міської ради №174 від 30.08.2000 на магазин "Крамниця" №1, що знаходиться за адресою: м. Васильків, вул. Соборна, 70, право власності на вказане приміщення належить Васильківській районній спілці споживчих товариств.

01.11.2016 між Васильківською районною спілкою споживчих товариств (орендар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Земельний Кадастр" (орендар) укладений Договір оренди нерухомого майна №5 (далі - Договір), за яким орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування приміщення нежитлової будівлі першого поверху адмінбудівлі Васильківський РССТ загальною площею 68 кв. м та супутні споруди - підсобні приміщення загальною площею 68 кв. м, що знаходиться за адресою: 08600, м. Васильків, вул. Соборна, 70, Київської області (далі - об`єкт оренди).

Відповідно до п. п. 2.1-2.3 Договору об`єкт оренди передається орендарю у термін не пізніше 34 днів після укладення цього Договору за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору (додаток). Об`єкт оренди повертається орендодавцеві орендарем за актом приймання-передачі, в якому сторони зазначають склад об`єкта оренди, його стан на момент повернення, протягом 34 днів з моменту закінчення строку дії Договору або в разі дострокового припинення строку дії Договору - з дати припинення дії Договору. Обов`язок зі складання акта приймання-передачі покладається на сторону, яка є власником об`єкта оренди.

Цей Договір діє з 01.11.2016 до 01.11.2017 включно. Якщо орендар користується орендованим майном після закінчення строку Договору у разі відсутності заперечень зі сторони орендодавця, договір вважається продовженим до терміну не більше одного року або укладення нового договору чи його розривання, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць (п. п. 4.1, 4.2 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору сторони дійшли згоди, що орендна плата за користування одним квадратним метром об`єкта оренди становить 56,25 грн за місяць, в т.ч. ПДВ. Загальний розмір орендної місячної плати за користування об`єктом оренди становить 3.085,00 грн.

Відповідно до п. п. 8.1, 8.4 Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену нормами чинного законодавства України і цим Договором. У разі несплати оренди протягом 2-х місяців Договір оренди розривається без попередження. У разі звільнення орендарем об`єкта оренди без письмового попередження, а також без складання акта про передачу об`єкта оренди в належному стані, орендар несе повну матеріальну відповідальність за понесені у зв`язку з цим збитки в повному їх розмірі та сплачує орендодавцю орендну плату, платежі за фактично отримані комунальні послуги, за користування телефоном, та інші платежі за весь період користування до дня фактичної здачі приміщення по акту.

До Договору оренди нерухомого майна №5 від 01.11.2016 сторони уклали Додаткову угоду №1 від 01.07.2017, якою встановили новий розмір орендної плати у розмірі 3.600,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з такого.

З положень Договору, як зазначив місцевий суд, вбачається, що сторони визначили чітку юридично значиму подію (складання акту приймання-передачі) з настанням якої, у орендаря б виникло право користування об`єктом оренди та, відповідно у орендодавця право на нарахування орендних платежів та право вимоги щодо їх оплати.

Водночас позивач не додав до матеріалів справи вказаного акта приймання-передачі та не надав відповідних пояснень щодо неможливості його подання, втрати тощо, а отже у суду відсутні підстави стверджувати про факт передачі орендованого приміщення відповідачу.

Позивач також не надав суду доказів виконання вказаного договору оренди (орендних платежів, комунальних платежів тощо), за відсутності яких суд не може прослідкувати наявність дій сторін зі схвалення вказаного Договору.

Крім того позивач не надав суду доказів, які підтверджували б несплату орендних платежів відповідачем за 2019 рік (довідки з банківських рахунків, банківські виписки тощо), як доказ того, що відповідач користувався приміщенням безпідставно.

Позивач також не надав суду пояснень щодо неможливості подати вказані докази та (у разі відсутності у позивача акту приймання-передачі) не використав процесуальний інструмент у вигляді застосування ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування вказаного акта прийому-передачі у особи, в якої він знаходиться (може знаходитись).

З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку, що позивач не надав доказів виконання сторонами умови, погодженої у відповідному Договорі, з виконанням якої, пов`язаний момент початку користування орендарем об`єктом оренди (факт передачі об`єкта у користування), а відтак і обов`язку сплати неустойки за весь час безпідставного користування вказаним майном.

Отже, за висновком місцевого суду, між позивачем та відповідачем наявні договірні відносини, які вбачаються з укладеного між сторонами Договору оренди, проте позивач не довів належними та допустимими доказами факту передачі майна в оренду відповідачу, а відтак і наявності у позивача права на нарахування неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта оренди.

Колегія суддів з таким висновком місцевого суду не погоджується з огляду на таке.

Передовсім апеляційний суд відзначає, що до Договору оренди нерухомого майна №5 від 01.11.2016 сторони уклали Додаткову угоду №1 від 01.07.2017, якою встановили новий розмір орендної плати у розмірі 3.600,00 грн (т. 1 а. с. 36). Вказана додаткова угода підписана керівниками сторін і скріплена відповідними печатками. Укладення цієї додаткової угоди, метою якої було внесення змін до Договору в частині розміру орендної плати, через вісім місяців після укладення основного Договору вже само по собі свідчить про наявність між сторонами реальних орендних відносин за відсутності в цій угоді (як і в Договорі) будь-яких застережень щодо моменту початку користування майном.

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовані положеннями ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, які передбачають, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином до предмету доказування у даному випадку входить факт неповернення відповідачем належного позивачу майна.

При цьому колегія суддів відзначає, що необхідності у окремому доведенні факту користування відповідачем нерухомим майном позивача, а саме об`єктом оренди, не було з огляду на приписи ч. 1 ст. 75 ГПК України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, даний факт визнавався відповідачем і ніколи не заперечувався.

У ч. 1 ст. 75 ГПК України зазначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Факт користування відповідачем об`єктом оренди вбачається з ряду доданих до позовної заяви доказів, зокрема, з листів, актів, постанов та вимог, у яких, в тому числі є посилання на позицію відповідача щодо відмови у звільненні об`єкта оренди з тих підстав, що він вважає договір оренди переукладеним на новий строк. Жодних заперечень щодо обставин користування вказаним об`єктом оренди відповідач не висловив.

Пунктом 3 ч. 5 ст. 13 ГПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Відтак, якщо у місцевого суду виникли сумніви щодо факту отримання відповідачем у користування об`єкта оренди, суд не був позбавлений можливості роз`яснити позивачу наслідки невчинення ним процесуальних дій щодо долучення доказів, які додатково підтверджували б вказану обставину. Тим більше, враховуючи обставину розгляду справи у порядку письмового провадження, що обмежує процесуальні можливості сторін у порівнянні із загальним позовним провадженням, ненадання відповідачем відзиву на позов (який був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом, докази чого наявні в матеріалах справи), місцевий суд обмежився передчасним посиланням на ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У свою чергу, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Відтак суд, розглядаючи справи у порядку письмового провадження, мав виходити, перш за все, із завдання господарського судочинства та забезпечити розгляд справи з метою ефективного захисту порушеного права позивача, про яке він заявив у позовній заяві.

Як зазначає апелянт, він володіє рядом доказів, які беззаперечно підтверджують факт користування відповідачем об`єктом оренди у період, зазначений у позовній заяві, у т.ч. виписки з банківського рахунку позивача за період дії Договору та після закінчення його дії, листи відповідача до позивача, у яких він підтверджує факт користування об`єктом оренди, заяву про вчинення посадовими особами відповідача кримінальних правопорушень, а також відео- докази, якими додатково зафіксовано обставини неодноразового звернення позивача до відповідача з вимогою звільнити об`єкт оренди.

Вказані докази, як зазначає апелянт, підтверджують обставини користування відповідачем об`єктом оренди, належним позивачу, під час дії Договору, а також факт неправомірної відмови відповідача від повернення вказаного об`єкту оренди позивачу після закінчення строку дії Договору, попри неодноразові вимоги позивача.

Апелянт також звертає увагу суду на об`єктивну неможливість подання акта прийому-передання об`єкту оренди від позивача до відповідача, оскільки такий акт було втрачено через вилучення більшості документів позивача колишнім Головою Правління відповідача Бреус В.І, яка після припинення повноважень відмовилась передати документи Васильківської районної спілки споживчих товариств новообраній Голові Правління Іщенко В.В. З цього приводу позивач був змушений звертатись до правоохоронних органів, на підставі чого 14.02.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено інформацію про кримінальне провадження №42018111200000109 за фактом відмови колишньої Голови правління Васильківської районної спілки споживчих товариств Бреус В.І. передати новообраній Голові правління ВРССТ Іщенко В.В. статутні документи, печатку, ключі від сейфу, документи, що підтверджують право власності на рухоме та нерухоме майно, документи фінансово-господарської діяльності, що свідчить про протиправне заволодіння майном ВРССТ (докази додано до апеляційної скарги).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України передбачена процесуальна можливість сторони подати до суду докази, які не були подані у встановлений законом строк, з обґрунтуванням поважності причин такого неподання.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Як зазначає апелянт, причиною неподання позивачем доказів, які підтверджують факт користування відповідачем об`єктом оренди, було визнання цього факту обома сторонами, та, як наслідок, даний факт не підлягав окремому доказуванню. Однак з незалежних від позивача причин відповідач не скористався правом подання відзиву у справі, що призвело до формальної відсутності у матеріалах справи письмового підтвердження з боку відповідача про користування ним належним позивачу об`єктом оренди.

Апеляційний суд відзначає, що дана справа розглядалась місцевим судом у порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Водночас справи чи окремі процесуальні питання, які розглядаються в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) або без виклику сторін, мають своє обмеження щодо реалізації права бути вислуханим, від чого залежить забезпечення права бути почутим (Рішення ЄСПЛ у справі "Сase of Fomin v. Moldova" від 11.10.2011, п. 22-34).

Ефективність розгляду справи досягається тоді, коли сторони мають право надати суду ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом, що знаходить своє відображення у судовому рішенні, яке й буде свідчити про справедливість здійсненої судової процедури. Право бути вислуханим, як відзначив Європейський Суд у рішенні у справі "Fomin v. Moldova" у п. 31, не тільки включає можливість робити подання суду, але й обумовлює наявність обов`язку суду відобразити у рішенні причини, тобто, вказати, чому відповідні аргументи були прийняті або відхилені.

Обмеження права бути вислуханим збалансоване законодавством, зокрема, можливістю перегляду відповідного рішення в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ) право на доступ до суду не є абсолютним (рішення ЄСПЛ у справі Голдер проти Сполученого Королівства ( Golder v. the United Kingdom ). Однак застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більш того, обмеження не входить у сферу застосування статті 6 § 1, якщо не переслідує законну мету і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (Ashingdane v. the United Kingdom (Ашинґдейн проти Сполученого Королівства), § 57; Fayed v. the United Kingdom (Файєд проти Сполученого Королівства), § 65; Markovic and Others v. Italy (Марковіч та інші проти Італії) [ВП], § 99).

ЄСПЛ у своїй практиці також зазначає, що надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі Zubacv. Croatia ( Зубац проти Хорватії ) від 05 квітня 2018 року).

Ураховуючи, що оскаржуване рішення місцевого суду було прийняте за відсутності апелянта, без надання йому належної можливості подати суду додаткові докази на підтвердження своїх пояснень (у зв`язку з виникненням у суду сумніву щодо доказів, поданих із позовною заявою), колегія суддів вважає, що з метою дотримання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме права бути вислуханим судом, мають бути враховані усі доводи і аргументи апелянта, прийняті додатково подані ним докази, оскільки апелянт був позбавлений можливості надати такі пояснення та докази в ході розгляду справи місцевим судом.

Відтак апеляційний суд долучає приймає такі додатково подані апелянтом докази:

1) виписки з банківського рахунку позивача щодо надходження від відповідача орендної плати за Договором за період 01.11.2016 - 01.11.2018, які підтверджують сплату відповідачем орендної плати за Договором під час його дії;

2) виписки з банківського рахунку позивача за період 02.11.2018 - 04.12.2020, які підтверджують, що користування відповідачем об`єктом оренди після закінчення дії Договору відбувалось без правових підстав;

3) листи відповідача до позивача №15 від 19.11.2018, №45 від 27.12.2019, які підтверджують продовження користування відповідачем об`єктом оренди після закінчення дії Договору;

4) заяву про вчинення посадовими особами відповідача кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.162, 356 Кримінального кодексу України, від 15.11.2019, зареєстровану Васильківським УП;

5) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження № 42018111200000109, зареєстрованого в ЄРДР 14.02.2018, за фактом відмови колишньої Голови правління Васильківської районної спілки споживчих товариств Бреус В.І. передати новообраній Голові правління ВРССТ Іщенко В.В. статутні документи, печатку, ключі від сейфу, документи, що підтверджують право власності на рухоме та нерухоме майно, документи фінансово-господарської діяльності;

5) відео-докази від 05.11.2019, 12.11.2019, якими додатково зафіксовано обставини неодноразового звернення позивача до відповідача з вимогою звільнити об`єкт оренди, а також зафіксовано факт користування відповідачем об`єктом оренди після закінчення строку дії Договору.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень апелянта, до закінчення строку дії Договору позивач пропонував відповідачу укласти новий договір оренди на нових умовах у зв`язку з прийняттям правлінням позивача рішення про збільшення розміру орендної плати, однак відповідач відмовився укласти такий договір із збільшеною орендною платою.

У зв`язку з відмовою відповідача укласти новий договір оренди та сплачувати збільшену орендну плату позивач як власник об`єкта оренду після закінчення строку оренди почав вимагати звільнення цього об`єкта відповідачем; позивач неодноразово надсилав вимоги відповідачу про звільнення об`єкта оренди (докази наявні у матеріалах справи), однак замість звільнення належних позивачу приміщень відповідач почав перераховувати на рахунок позивача кошти у сумі, еквівалентній розміру орендної плати, яку відповідач сплачував під час дії Договору.

Оскільки після закінчення дії Договору у позивача не було правових підстав для прийняття вказаних коштів, вони повертались відповідачу, що підтверджується наданими апеляційному суду виписками з банківського рахунку позивача.

На підтвердження факту користування відповідачем об`єктом оренди після закінчення строку оренди за Договором, а також несплати відповідачем позивачу неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за таке користування, позивач надав апеляційному суду виписки станом за період 02.11.2018 - 04.12.2020.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю, критично оцінив надані позивачем акт про неповернення приміщення від 05.11.2019 та акт про опломбування приміщення від 06.12.2019, пославшись на те, що вони безпосередньо складені заінтересованою особою (позивачем), а зазначені у вказаних актах свідки жодним чином не встановлені. При цьому місцевий суд не звернув уваги, що такі акти містять паспортні дані свідків, що їх підписали, що дозволяло суду встановити їх особи та свідчить про невідповідність висновку суду обставинам справи у в цій частині.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення них дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Позивач посилався на обставину незвільнення відповідачем належного позивачу об`єкта оренди та неповернення його позивачу після закінчення строку оренди, визначеного Договором, попри неодноразові вимоги позивача, підтверджені доказами, долученими до позовної заяви.

Відтак місцевий суд, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, не був позбавлений можливості зобов`язати відповідача надати докази повернення об`єкта оренди позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Місцевий суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що не можуть також братись судом до уваги і наявні в матеріалах справи докази у вигляді акта про неповернення приміщення від 05.11.2019 та акта про опломбування приміщення від 06.12.2019 позаяк, останні безпосередньо складені заінтересованою особою (позивачем), а зазначені у вказаних актах свідки, жодним чином не встановлені.

Однак, виходячи з принципу вірогідності доказів, та з урахуванням ненадання відповідачем жодних доказів на спростування обставин, на які посилався позивач, та на підтвердження яких надав ряд доказів, колегія суддів вважає встановленим факт неповернення об`єкта оренди.

В оскаржуваному рішенні місцевий суд також зробив висновок про відсутність у матеріалах справи доказів отримання відповідачем листів, доданих до позовної заяви. Однак такі висновки місцевого суду спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, листами: № 111 від 31.10.2018, № 125 від 28.11.2018, №13 від 21.02.2019, №27 від 27.03.2019, №71 від 27.09.2019, факт особистого отримання яких керівником відповідача Мазуренко С.Ю. підтверджений її підписом на таких листах (зокрема, т. 1 а. с. 39, 41, 45).

Як встановлено апеляційним судом, відповідно до п. 4.2 Договору його дію було продовжено до 01.11.2018 включно.

05.10.2018 позивач як власник приміщень направив на адресу відповідача цінного листа вих. №102 про припинення Договору оренди з 01.11.2018 з вимогою звільнити вказані приміщення та повернути їх власнику.

Однак відповідач у визначений строк приміщення не звільнив.

Протягом 2018 - 2019 позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути приміщення їх законному власнику, сплатити заборгованість за фактичне користування приміщенням та заборгованість за спожиті комунальні послуги, що підтверджується, зокрема листами: №111 від 31.10.2018, №125 від 28.11.2018, №13 від 21.02.2019, №27 від 27.03.2019, №71 від 27.09.2019.

Листа №80 від 05.11.2019 з вимогою звільнити приміщення та повернути їх законному власнику, який не бажає пролонгувати будь-які орендні відносини з відповідачем, було вручено та додатково надіслано відповідачу 05.11.2019.

05.11.2019 комісія у складі уповноважених представників позивача прибула до належних позивачу приміщень для підписання акта повернення приміщень з відповідачем.

Однак керівник відповідача Мазуренко С.Ю. відмовилась звільняти приміщення, посилаючись на те, що у неї є продовжений договір оренди. На прохання надати для огляду цей договір власнику, який заперечує факт його укладення, Мазуренко Г.Ю. відмовилась. Було викликано наряд поліції, який зафіксував даний інцидент та відібрав пояснення у сторін. Однак договору поліції Мазуренко С.Ю. також не пред`явила.

12.11.2019 комісія позивача знову прибула до приміщень та, переконавшись, що всередині нікого немає, не відкриваючи наявний замок та не заходячи до приміщень, навісила додатковий замок на двері приміщень та наклеїла інформаційні повідомлення про те, що приміщення опечатані їх власником і доступ до приміщень без згоди власника є забороненим та вважатиметься незаконним проникненням, про що склала вищевказаний акт.

14.11.2019 встановлений власником замок було зірвано. З цього приводу позивач подав відповідну заяву до правоохоронних органів, за фактом чого наразі ведеться досудове розслідування.

29.11.2019 та 06.12.2019 Правління позивача повторно приймало рішення про необхідність опломбування приміщень, на виконання яких уповноваженими представниками позивача було опломбовано приміщення та складено відповідні акти. Однак, як зазначає позивач, щоразу вказані пломби самовільно зривались відповідачем та відбувалось проникнення у приміщення.

Чергову вимогу про звільнення приміщень було надіслано відповідачу 26.12.2019 вих. № 95, однак її також було проігноровано відповідачем.

Отже, попри численні звернення власника та вимоги звільнити приміщення і повернути їх позивачу відповідач продовжував безпідставно користуватись приміщеннями.

Відповідач продовжував безпідставно використовувати приміщення аж до 02.01.2020, не йдучи на контакти з позивачем. 02.01.2020 позивачу, як зазначено у позовній заяві, стало випадково відомо про факт вивезення відповідачем речей з приміщень.

Розпорядженням в. о. Голови Правління позивача №2 від 02.01.2020 було створено комісію для невідкладного обстеження технічного стану приміщень та складення відповідного акта обстеження.

За результатом обстеження технічного стану приміщень, що проводився в присутності представників Національної поліції України, викликаної на місце обстеження, було складено акт огляду від 02.01.2020, яким зафіксовано стан приміщень та вказано перелік пошкоджень, допущених за час користування відповідачем приміщеннями.

Згідно з ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. ст. 251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з п. 2.2. Договору відповідач зобов`язаний був повернути приміщення до 04.11.2018 включно у зв`язку із припиненням дії Договору 01.11.2018, однак приміщення у вказаний строк повернуті не були. Відтак позивач має право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за період з 05.11.2018 по 02.01.2020 включно (період фактичного користування приміщеннями відповідачем).

Відповідно до умов Додаткової угоди №1 до Договору оренди від 01.07.2017 розмір орендної плати за користування приміщеннями складає 3.600,00 грн за місяць.

Термін прострочення повернення приміщень з боку ТОВ Земельний кадастр станом на 02.01.2020 становить 13 місяців та 28 днів.

Відтак, нарахована позивачем неустойка згідно зі ст. 785 ЦК України, розрахунок якої перевірений апеляційним судом, становить 100.103,28 грн та підлягає стягненню з відповідача з огляду на обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень на апеляційну скаргу відповідач суду апеляційної інстанції не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не надав вичерпної відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки колегія суддів встановила наявність підстав для задоволення позовних вимог, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Васильківської районної спілки споживчих товариств на рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2020 у справі №911/1999/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 09.11.2020 у справі №911/1999/20 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний кадастр" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Соборна, 70, ідент. код 32514940) на користь Васильківської районної спілки споживчих товариств (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Соборна, 70, ідент. код 01755203) 100.103,28 грн неустойки за несвоєчасне повернення майна та 2.102,00 грн судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Земельний кадастр" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Соборна, 70, ідент. код 32514940) на користь Васильківської районної спілки споживчих товариств (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Соборна, 70, ідент. код 01755203) 3.153,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

6. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1999/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 11.03.2021.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

О.В. Попікова