Рішення

від 01.03.2021 по справі 902/1177/15(902/702/20)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" березня 2021 р. Cправа № 902/1177/15(902/702/20)

Господарський суд Вінницької області у складі

головуючого судді Лабунської Т.І.,

за участю: секретаря судового засідання - Сідлецької Ю.М.,

представник ПП "Адіс" - Максимчук А.І.,

представник ДП "Мурафський кар`єр" - Панчук А.В.,

представника Фонду державного майна України - Тихонюк С.Л.,

представника Центрально - Західного міжрегіональне управління юстиції - Глінчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом : Приватного підприємства "АДІС" (вул. Чехова, буд.29, к. 308, м. Вінниця, код 31576283)

до : Державного підприємства "Мурафський кар`єр" (вул. Зарічна, б.1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530, код 00371943)

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133)

про стягнення 714 336,03 грн.

за зустрічним позовом: Державного підприємства "Мурафський кар`єр" (вул. Зарічна, б.1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530, код 00371943)

до: Приватного підприємства "АДІС" (вул. Чехова, буд.29, к. 308, м. Вінниця, код 31576283)

про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 10 від 05.01.2018

В С Т А Н О В И В :

15.07.2020 до суду надійшла позовна заява № б/н від 15.07.2020 Приватного підприємства "АДІС" до ДП "Мурафський кар`єр" про стягнення 875 112,43 грн.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що відповідач всупереч умовам договору купівлі-продажу № 10 від 05.014.2018 не виконав в повному обсязі договірних зобов`язань щодо оплати отриманого від ПП "АДІС" товару.

Внаслідок чого за твердженням позивача у відповідача перед ПП "АДІС" виник борг у розмірі 612 377,40 грн.

Неналежне виконання умов договору стало підставою для нарахування, крім основного боргу в сумі 612 377,40 грн., штрафу у розмірі 10% від суми основного боргу - 61 237,74грн., пені в сумі 99540,66грн., інфляційних втрат в сумі 72 260,53грн., 3% річних в сумі 29 696,10грн.

Враховуючи те, що ДП "Мурафський кар`єр" в добровільному порядку не розрахувалося з ПП "АДІС" за отриманий товар, позивач з метою захисту своїх порушених прав звернувся з вказаним позовом до суду для стягнення заборгованості в судовому порядку.

Ухвалою суду від 20.07.2020 за вказаним позовом відкрито провадження в межах справи №902/1177/15, визначено, що розгляд справи підлягає здійсненню за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.09.2020.

11.08.2020 до суду надійшла зустрічна позовна заява ДП "Мурафський кар`єр" б/н від 07.08.2020 року до ПП "АДІС" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №10 від 05.01.2018.

Позов мотивовано тим, що згідно із фінансовим звітом суб`єктом малого підприємництва станом на 01.01.2018 балансова вартість активів ДП "Мурафський кар`єр" становила 7 923 100,00грн. При цьому загальна вартість договору купівлі-продажу складала 1 427 240,56 грн., що значно перевищує 1 % балансової вартості активів боржника. Враховуючи, що ДП "Мурафський кар`єр" перебувало у стані банкрутства на стадії процедури розпорядження майном, то керівник підприємства мав право укладати договір купівлі-продажу виключно за погодженням з розпорядником майна, а докази такого дозволу матеріали справи не містять.

Ухвалою суду від 08.09.2020 зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом в межах справи 902/1177/15, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, залучено до участі у справі Фонд державного майна України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні ДП "Мурафський кар`єр", призначено справу для розгляду в підготовчому засіданні на 24.09.2020.

Вказаною ухвалою також відстрочено Державному підприємству "Мурафський кар`єр" сплату судового збору за подання до суду зустрічної позовної заяви б/н від 07.08.2020 ДП "Мурафський кар`єр" до Приватного підприємства "АДІС" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №10 від 05 січня 2018 року у справі № 902/1177/15 до ухвалення судового рішення по даному спору.

23.09.2020 на адресу суду від ДП "Мурафський кар`єр" надійшов відзив на позовну заяву від 17.09.2020, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу №10 від 05.01.2018 є недійсним, оскільки на час його укладення директор ОСОБА_1 діючи від імені ДП "Мурафський кар`єр" не мав відповідного обсягу повноважень та позбавлений був права укладати договори на суму більше 79 231,00 грн. Як зазначає відповідач, вказаний договір мав укладатися тільки за погодженням з розпорядником майна. Також, ДП Мурафський кар`єр заперечує реальну поставку йому товару за Договором та відповідно реальність здійснення даної господарської операції, оскільки дані бухгалтерського обліку ДП Мурафський кар`єр не підтверджують отримання такого обсягу товарів та відповідних змін в структурі активів підприємства. Відповідна господарська операція з поставки нафтопродуктів не відображена у бухгалтерському обліку та податковій звітності підприємства.

Окрім того, за твердженням відповідача придбання палива за даним договором здійснювалося по завищеній ціні без жодного економічного обгрунтування.

24.09.2020 на адресу суду від ПП "АДІС" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що зустрічного позову не визнає, та просить відмовити в його задоволенні з наступних підстав.

Доводи ДП "Мурафський кар`єр" про відсутність у директора боржника повноважень на його підписання не відповідають дійсності, так само як і твердження про неотримання товару за договором.

Реальність господарських операцій за оскаржуваним договором підтверджується поданими до суду первинним документами, що засвідчують факт поставки (транспортування) товару та його отримання безпосередньо виконавчим органом боржника. Крім того, за правилом першої події (поставки товару) боржник отримав від позивача зареєстровані у встановленому порядку податкові накладні та набув податковий кредит із ПДВ (20% від вартості поставленого товару).

Бухгалтер та розпорядник майна боржника були проінформовані про вищевказані господарські операції за оскаржуваним договором, та не заперечували проти їх здійснення виконавчим органом (директором) боржника. Так, арбітражний керуючий Куц І.Я. не довів, що будучи розпорядником майна боржника та маючи обов`язок по належному контролю за зміною структури майна боржника (його активів), не давав свою згоду на укладення та не знав про укладення директором такого правочину у 2018 році, не знав про відповідні господарські операції за ним, зокрема про рух коштів по рахунку боржника, складський облік та інші данні бухгалтерського обліку боржника з даного приводу. Подальша доля (мета використання) отриманого боржником за оскаржуваним договором товару позивача не обходить та не стосується.

24.09.2020 на адресу суду від ПП "АДІС" надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої останній скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 46 ГПК України зменшив розмір штрафу по договору на 61 236,74 грн. із 61 237,74 грн до 1,00 грн., та розмір пені по договору на 99 539,66 грн. із 99 540,66 грн. до 1,00 грн. та просив стягнути суму основного боргу по договору №10 купівлі-продажу від 05.01.2018 в розмірі 612 377,40 грн., штраф в сумі 1,00 грн, пеню в сумі 1,00 грн., інфляційні втрати в сумі 72 260,53грн., - 3% річних в сумі 29 696,10.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Передбачені статтею 46 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов`язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв`язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

За таких обставин, враховуючи що ПП "АДІС" скористалося правом на зменшення позовних вимог, вказана заява приймається судом, як така, що не суперечить приписам ст. 46 ГПК України.

Ухвалою суду від 24.09.2020 підготовче засідання відкладено на 12.10.2020.

У відповіді на відзив, яка надійшло до суду 06.10.2020 року ДП "Мурафський кар"єр" вказало про необгрунтованість та безпідставність аргументів та мотивів наведених у відзиві.

Ухвалою суду від 28.10.2020 у справі №902/1177/15(902/702/20) призначено комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, проведення якої доручено Київському науково - дослідному інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

22.12.2020 до суду надійшов лист №32622/20-3432623/32624/20-32 від 17.12.2020 за підписом директора Київського науково - дослідного інституту судових експертиз О. Рувіна про погодження терміну виконання експертизи понад 90 днів. До листа додано клопотання судових експертів І. Заіка та М. Голіян про надання додаткових матеріалів, необхідних для подальшого проведення судової почеркознавчої та технічної експертизи.

В судовому засіданні 17.02.2021 судом розглядалось клопотання судових експертів від 16.12.2020 про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою суду від 17.02.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Київського науково - дослідного інституту судових експертиз, що міститься в листі №32622/20-3432623/32624/20-32 від 17.12.2020 про погодження строку виконання експертизи у термін більше, ніж 90 календарних днів. Відмовлено в задоволенні клопотання експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз від 16.12.2020 про надання додаткових матеріалів. Закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/1177/15(902/702/20) для судового розгляду по суті на 01 березня 2021.

В судовому засіданні 01.03.2021 представник ПП "АДІС" первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з урахуванням зави про зменшення позовних вимог, проти зустрічного позову заперечив.

Представник ДП "Мурафський кар"єр" зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти первісного позову заперечив.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

05.01.2018 року між ПП "АДІС" та ДП "Мурафський кар`єр" було укладено договір купівлі-продажу № 10.

За умовами вказаного договору, продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому - "Товар" у відповідності з умовами, визначеними цим Договором та/або Додатками до нього (в подальшому "Додатки"), які є його невід`ємною частиною (п.1.1. договору).

Асортимент, ціна, кількість та загальна вартість партії Товару узгоджується Сторонами у кожному випадку окремо при поставці партії Товару та визначається у рахунках-фактурах (видаткових накладних) або Додатках, які являються невід`ємною частиною даного Договору (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п.2.2. Договору загальна сума даного Договору складає загальну вартість поставленого Товару, яка зазначена у всіх видаткових накладних та ТТН, що засвідчують прийом-передачу Товару.

Відповідно до п. 3.1. Договору поставка Товару Покупцю здійснюється окремими партіями автомобільним транспортом Постачальника на умовах поставки СРТ - пункт призначення Покупця, або по домовленості Сторін поставки Товару може здійснюватися транспортом Покупця із складу Постачальника на умовах поставки ЕХW- резервуар нафтобаз/ зберігання, вказаної Постачальником, на підставі заявки Покупця, в якій вказується найменування Товару та його кількість.

Термін поставки Товару: два робочих дні з моменту отримання заявки, яка може бути передана будь-яким зручним шляхом (п.3.2. Договору).

У разі наявності заборгованості по оплаті поставленого Товару з боку Покупця Постачальник зараховує одержані грошові кошти від Покупця незалежно від призначення платежу в першу чергу на погашення наявності заборгованості, а залишок зараховується в рахунок оплати узгодженої між Сторонами партії Товару (п.3.6. Договору).

Відповідно до п.5.1. Договору 5.1. оплата Товару за цим Договором проводиться Покупцем в безготівковій формі в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, 100% попередня оплата та/або протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки Товару. Момент поставки Товару (п. 3,3 даного Договору) є перехід права власності Товару Покупцю.

При виставленні рахунку на оплату Товару Постачальником допускається використання факсимільних засобів зв`язку (п.5.2. Договору).

Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п.5.3. Договору).

В платіжному дорученні обов`язково вказується даний Договір та номер рахунку-фактури на оплату (п.5.4. Договору).

Відповідно до п.6.2. Договору у разі несвоєчасної оплати за товар у вказаний термін покупець виплачує постачальнику штрафні санкції в розмірі 10% від суми неоплаченого товару. Крім штрафних санкцій покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки оплати.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та скраплення печатками Сторін, та діє до 31 грудня 2018 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між Сторонами (п.8.1. Договору).

На виконання умов договору ПП "АДІС" передав ДП "Мурафський кар"єр" товар (дизельне пальне ДП-3-К5, сорт С, код УКТ ЗЕД 2710.19.43.00) на загальну суму 1 427 240,56 грн., що стверджується видатковими накладними № РН-0000009 від 17.01.2018, № РН-0000057 від 18.01.2018, № РН-0000092 від 30.01.2018, № РН-0000208 від 27.02.2018, № РН-0000301 від 20.03.2018, № РН-0000781 від 22.06.2018, № РН-0000834 від 21.08.2018, товарно - транспортними накладними (т.1 а.с.51, 53, 55-56, 59, 61-62). Накладні підписані представниками сторін та скріплена їх печатками.

В матеріалах справи наявні рахунки на оплату виставлені позивачем відповідачу (т.1 а.с.50-63).

Відповідач на виконання взятих на себе зобов`язань сплатив позивачу лише 814 863,16 грн, що стверджується банківськими виписками (т.1. а.с.33-48).

Таким чином, борг ДП "Мурафський кар`єр" перед ПП "АДІС" складає 612 377,40 грн., що і стало причиною звернення останнього із позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони маю право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Разом з тим, суд, дослідивши укладений сторонами договір, прийшов до наступних висновків.

Ухвалою суду від 05.10.2015 року порушено провадження у справі про банкрутство Державне підприємство "Мурафський кар`єр", введено процедуру розпорядження майном боржника. Крім того, вказаною ухвалою розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Куца Ігор Ярославович,

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Як вбачається із матеріалів справи договір купівлі-продажу № 10 було укладено між сторонами 05.01.2018 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу № 10,керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо:

відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб; одержання та видачі позик (кредитів), надання поруки, гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження у будь-який спосіб іншим майном боржника,балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника, та укладання інших значних правочинів (договорів).

Балансова вартість активів боржника, станом на 01.01.2018 р, становила 7 923 100,00 грн., тоді, як згідно договору поставки купівлі-продажу № 10 від 05.01.2018 року, ДП "Мурафський кар"єр" взяло на себе зобов"язання щодо оплати товару на суму 1 427 240,56 грн, що перевищує 1% балансової вартості активів підприємства.

Матеріали справи не містять доказів укладення договору купівлі-продажу № 10 від 05.01.2018 року за погодженням з розпорядником майна.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину .

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 року "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, договір купівлі-продажу № 10 від 05.01.2018 року необхідно визнати недійсними.

Згідно ст. 1212 ГПУ України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи викладене, наявність факту передачі позивачем товару відповідачу, часткову оплату останнім, виникнення боргу та те, що договір, визнано недійсними, борг в сумі 612 377,40 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Окрім боргу в сумі 612 377,40 грн. позивач (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) заявив до стягнення штраф у розмірі 1,00 грн., пеню у розмірі 1,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 72 260,53грн. за період з 28.08.2018 по 14.07.2020, 3% річних у розмірі 29 696,10 грн. за період з 28.08.2018 по 14.07.2020.

Відповідно до ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, ухвалою суду від 18.12.2020 закрито провадження у справі № 902/1177/15 про банкрутство ДП "Мурафський кар`єр", припинено дію мораторію введеного ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.10.2015 у справі № 902/1177/15.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов`язання у вказаний строк, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов`язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Дослідивши розрахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1,00 грн., пені у розмірі 1,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 72 260,53грн. за період з 28.08.2018 по 14.07.2020, 3% річних у розмірі 29 696,10 грн. за період з 28.08.2018 по 14.07.2020, перевіривши правильність їх нарахування, суд дійшов висновку що дані позовні вимоги є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суд обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЛ від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України".

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позову ПП "АДІС" до ДП "Мурафський кар`єр" про стягнення 612 377,40грн. боргу, штрафу у розмірі 1,00 грн., пені у розмірі 1,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 72 260,53грн., 3% річних у розмірі 29 696,10 грн. та про задоволення зустрічної позовної заяви ДП "Мурафський кар"єр" до Приватного підприємства "АДІС" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №10 від 05.01.2018 року укладеного між ПП "АДІС" та ДП "Мурафський кар"єр".

Відповідно до ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

ПП "АДІС" при зверненні з позовом до суду було сплачено судовий збір в сумі 13 126,69 грн. з майнової вимоги на суму 875 112,43грн.. В подальшому позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до суми 714 336,03грн..

Тобто з нової ціни позову - 714 336,03 позивач мав би сплатити 10 715,04грн., з урахуванням наведеного позивачем, було переплачено 2 411,65 грн. (13 126,69 -10 715,04=2 411,65) судового збору.

Враховуючи викладене, на підставі ч. 4 ст. 129 ГПК, витрати по сплаті судового збору у вказаній справі за позовом ПП "АДІС" до ДП "Мурафський кар`єр" судом покладаються на відповідача в сумі 10 715,04грн.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.6 п.4 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.

Враховуючи наведене, надмірно сплачений судовий збір ПП "АДІС" в сумі 2 411,65 грн. підлягає поверненню останньому із державного бюджету.

Також, суд звертає увагу на те, що ухвалою суду від 08.09.2020 у справі № 902/1177/15(902/702/20) відстрочено ДП "Мурафський кар`єр" сплату судового збору за подання до суду зустрічної позовної заяви б/н від 07.08.2020 ДП "Мурафський кар`єр" до Приватного підприємства "АДІС" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №10 від 05 січня 2018 року у справі № 902/1177/15 до ухвалення судового рішення по даному спору.

Згідно статті 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Виходячи з підпункту 2.2 ч.2 ст.4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні.

Отже, згідно вищевказаних приписів законодавства, при поданні до суду позову про визнання недійсним договору, позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 2 102,00 (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Судом встановлено, що Позивачем не надано суду доказів на підтвердження сплати судового збору у відповідних розмірах за подання до суду заяви після відстрочення ухвалою суду сплати судового у цій справі.

Приписами п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року 7 (чинної на даний час) визначено, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про покладення судових витрат зі сплати судового збору в сумі 2 102,00 грн на ПП "АДІС" згідно вимог ст. 129 ГПК України та стягнення відповідних витрат із ПП "АДІС" в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 2, 7, 9, 41 Кодексу України з процедур банкрутства; ч.8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства; ст.ст. 2, 3, 11, 12, 13, 18, 20, 42, 46, 73, 74, 76-78, 86, 91, 129, 196, 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 256, 326, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Мурафський кар`єр" (вул. Зарічна, буд. 1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530, код 00371943) на користь Приватного підприємства "АДІС" (вул. Чехова, буд.29, к.308, м. Вінниця, 21034, код 31576283) 612 377,40грн. боргу, штраф у розмірі 1,00 грн., пеню у розмірі 1,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 72 260,53грн., 3% річних у розмірі 29 696,10 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4 . Повернути Приватному підприємству "АДІС" (вул. Чехова, буд.29, к.308, м. Вінниця, 21034, код 31576283) з Державного бюджету України 2 411,65 грн. надміру сплаченого судового збору, згідно платіжного доручення № 570 від 14.07.2020.

6. Засвідчений гербовою печаткою суду примірник даного рішення є підставою для повернення Приватному підприємству "АДІС" судового збору у встановленому цим рішенням розмірі.

7. Оригінал платіжного доручення № 570 від 14.07.2020 на суму 13 126,69 грн. знаходиться в матеріалах справи №902/1177/15 (902/702/20).

8. Зустрічний позов Державного підприємства "Мурафський кар`єр" до Приватного підприємства "АДІС" про визнання недійсним договору купівлі - продажу № 10 від 05.01.2018 задовольнити.

9. Визнати недійсним договір купівлі - продажу № 10 від 05.01.2018, укладений між Приватним підприємством "АДІС" та Державним підприємством "Мурафський кар`єр".

10. Стягнути з Приватного підприємства "АДІС" в дохід Державного бюджету України 2102,00 грн (дві тисячі сто дві грн.) - судового збору (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

11. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

12. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

13. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

14. Копію рішення суду надіслати на електрону адресу ДП "Мурафський кар`єр" - dp_murafskiy@ukr.net; Фонду державного майна України - info@spfu.gov.ua; Регіональному відділенню ФДМУ по Вінницькій та Хмельницькій областях - vinnytsia@spfu.gov.ua; представнику ПП "Адіс", адвокату Максимчуку А.І. - ІНФОРМАЦІЯ_1; Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції - bankrut@vn.minjust.ua.

Примірник ухвали з підписом судді та відтиском гербової печатки суду направити ПП "АДІС" рекомендованим листом.

Повне рішення складено 11 березня 2021 р.

Суддя Лабунська Т.І.

віддрук. прим.:

1 - до справи