Постанова

від 11.03.2021 по справі 540/824/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/824/20

Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В. Дата і місце ухвалення: 20.10.2020р., м. Херсон Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправними та скасування вимог, стягнення утриманих сум із заробітної плати, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54 та від 14.11.2019р. №Ф-2428-54, стягнення відповідача 8644,43 грн. утриманих сум із заробітної плати згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54.

Позов обґрунтовував тим, що в період нарахування сум єдиного внеску з 01.01.2017р. після закінчення строку, встановленого пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання №2390-VI від 01.07.2010р., у позивача не було статусу фізичної особи-підприємця, оскільки ним не було подано державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У зв`язку з цим, у ОСОБА_1 не виникло обов`язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також, позивач зазначав, що у період з 29.10.2012р. він працював в АТ Херсонгаз та платником єдиного внеску за нього був роботодавець. На виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54 Генічеський районний відділ ДВС Південного міжрегіонального управління Мінюсту необґрунтовано стягнув із заробітної плати позивача борг в сумі 8644,43 грн., який підлягає поверненню відповідачем на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.10.2020р. позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54 та від 14.11.2019р. №Ф-2428-54.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 20.10.2020р. з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача, що звернувшись до суду 30.03.2020р. з позовом про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54 та від 14.11.2019р. №Ф-2428-54 ОСОБА_1 пропустив 10-денний строк звернення до суду, встановлений Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування . Позивач ввів суд в оману тим твердженням, що оскаржувані вимоги не надсилалися на адресу його реєстрації та фактичного проживання, що позбавило його можливості своєчасного звернення до суду.

Також, апелянт посилається на те, що фізичні особи-підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе. У такому разі сплата єдиного внеску не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний внесок сплачує роботодавець.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що листом від 03.10.2019р. №36149/21480-26-19/8.4.3 Міністерство юстиції України надало роз`яснення з питання позбавлення фізичної особи статусу підприємця, який набуто до 01.07.2004р. Зокрема, фізичні особи-підприємці, стосовно яких не проводилася державна реєстрація припинення підприємницької діяльності (у тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи-підприємця.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.09.2000р. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець (запис від 19.12.2018р. №24870170000008582), вид діяльності: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний).

З 01.09.2000р. по 19.12.2018р. позивач перебував на податковому обліку як платник податків, а з 11.09.2000р. як платник єдиного внеску у Генічеській об`єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Херсонській області.

Підприємницьку діяльність припинено 19.12.2018р.

08.11.2018р. Головним управлінням ДФС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2428-54, згідно з якою станом на 31.10.2018р. заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн.

14.11.2019р. Головним управлінням ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2428-54, згідно з якою станом на 31.10.2019р. заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 13277,27 грн.

Не погоджуючись з правомірністю вказаних вимог про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У постанові від 04.12.2019р. по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_1 обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який був зареєстрований як фізична особа-підприємець, за умови, що у цей період він був найманим працівником та роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Як вбачається з матеріалів справи, спірними вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54 та від 14.11.2019р. №Ф-2428-54 позивачу нараховано до сплати єдиний внесок за 2017-2018р.р.

Матеріалами справи, також, підтверджено, що 29.10.2012р. позивач прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів ІІІ класу автотранспортної дільниці у ПАТ Херсонгаз . Відмітка про звільнення в трудовій книжці відсутня.

Згідно довідок акціонерного товариства Херсонгаз у 2017-2018 роках позивачем відпрацьовано на вказаному підприємстві повних 12 місяців та із заробітної плати його нараховано та перераховано єдиний соціальний внесок в розмірі 22% (всього за 2017 рік - 11687,95 грн., за 2018 рік - 13086,22 грн.).

Оцінюючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54 та від 14.11.2019р. №Ф-2428-54 є незаконними та підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку посиланням апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 3 вказаної статті Кодексу для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч.4 ст.122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами.

Разом з цим, пропущення строків звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для застосування наслідків порушення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС.

Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом.

При цьому, загальні правила, закріплені у вищенаведеній нормі адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів, у тому числі за результатом процедури адміністративного оскарження цих рішень, дій чи бездіяльності.

Колегія суддів враховує, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010р. №2464-VI.

Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до абз.абз. 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Таким чином, облік платників єдиного внеску, їх права та обов`язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

У тому числі, вказаними положеннями визначений порядок дій платника у разі незгоди із отриманим рішенням про сплату недоїмки з єдиного внеску, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.

Наведені правові норми свідчать проте, що як в адміністративному так і в судовому порядку платнику встановлюється десятиденний строк на оскарження відповідної вимоги контролюючого органу.

При цьому, такий строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав.

Як вбачається з матеріалів справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54 направлялася на поштову адресу: Херсонська область, м.Генічеськ, проспект Миру, 149.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що з 04.12.2007р. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт отримання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54 за адресою: АДРЕСА_2 , позивач заперечує. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладає обов`язок доказування в адміністративному суді, належними доказами протилежного не доведено.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018р. №Ф-2428-54 направлено податковим органом не за адресою реєстрації позивача, це фактично позбавило його можливості своєчасно звернутись до суду з метою оскарження такої вимоги.

Що ж до вимоги про сплату боргу від 14.11.2019р. №Ф-2428-54, то матеріалами справи підтверджується її отримання позивачем 12.03.2020р. (рекомендоване повідомлення за штрих-кодом №7550401182514) за адресою: Херсонська область, м.Генічеськ, вул.Ковпака, 36. З позовом про її скасування ОСОБА_1 звернувся до суду 30.03.2020р., тобто з пропуском десятиденного строку.

Однак, при вирішенні спору колегія суддів враховує, що постановою КМУ від 11.03.2020р. №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України встановлено карантин.

Оскільки закінчення строку, встановленого на оскарження вимоги від 14.11.2019р., припадає на строк дії карантину, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про залишення позову без розгляду та поновив ОСОБА_1 строк на оскарження вимоги як такий, що пропущений з поважних причин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі висновків суду про задоволення позову не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі залишити без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 березня 2021 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук