Постанова

від 09.03.2021 по справі 370/71/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 370/71/20 Суддя (судді) першої інстанції: Мазка Н.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 13 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області про визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Макарівського районного суду Київської області з позовом до Виконавчого комітету Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області, в якому просила:

- скасувати характеристику від 22.12.2018 року №02-21/452, видану виконкомом Вільнянської сільської ради;

- визнати протиправною та нечинною характеристику від 22.12.2018 року №02-21/452, видану виконкомом Вільнянської сільської ради;

- визнати протиправними дії члена виконкому Вільнянської сільської ради Ракова О.В. та секретаря виконкому Вільнянської сільської ради Захарчук І.І ;

- стягнути з Виконавчого комітету Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області код ЄДРПОУ 05408869, завдану ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000.00 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 13 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з посиланням на те, що останнє не відповідає обставинам справи, вказує на неправильне та неповне встановлення обставин справи, неповне дослідження всіх доказів, неправильну оцінку, повне ігнорування та неврахування доводів позивача судом першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

15 лютого 2021 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Виконкомом Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області видана характеристика від 22.12.2018 року №02-21/452 за підписом в.о. сільського голови І.І. Захарчук, яка є секретарем виконкому, щодо неадекватної та агресивної поведінки позивача з посиланням на дві заяви Ракова О.В. , які надійшли до сільської ради протягом 2018 року та колективне звернення від мешканців села Вільне від 14.09.2018.

Позвиачем подано звернення №02-14/102 від 14.12.2018 року щодо розгляду прийнятих рішень відносно неї на засіданнях виконкому Вільнянської сільської ради.

На вказане звернення позивач отримала відповідь Вільнянської сільської ради від 17.12.2018 року про те, що з вересня 2016 року по 17.12.2018 року на жодному засіданні виконавчого комітету питання щодо неї не розглядалися і відповідно ніякі рішення не приймалися.

Зі слів позивача, остання дізналась про оскаржувану характеристику випадково, під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12018110210000462 від 01.07.2018 року, у якому вона, як позивач має процесуальний статус потерпілого.

Згідно з відповідей Вільнянської сільської ради від 22.11.2018 року №02-14/404 та №02-14/406 Вільнянська сільська рада направила дільничному інспектору Макарівського відділу поліції Андріященку В.В. заяви Ракова О.В. №02-14/52 від 10.08.2018 року, №02-14/56 від 16.08.2018 року та колективне звернення №02-14/67 від 14.09.2018 року.

У відповіді Вільнянської сільської ради від 20.11.2019 року №02-24/389 зазанчено, що про результати розгляду вказаних звернень Ракова О.В. та колективного звернення Макарівське ВП інформує заявників.

У позовній заяві позивач вказує, що в оскаржуваній характеристиці не зазначено, що секретар виконкому Захарчук І.І ,, та член виконкому Раков О.В. , які є заявниками, ознайомились та ознайомили інших членів виконкому Вільнянської сільської ради з результатами перевірок Макарівського відділення поліції по вказаним двом заявам Ракова О.В. та вказаному колективному зверненню до прийняття рішення про видачу характеристики негативного характеру від 22.12.2018 року №02-21/452.

Позивач зазначає, що членами виконкому Вільнянської сільської ради було допущено службову недбалість, яка виражається у прийнятті рішення з посиланням на неперевірену, недостовірну інформацію, що завдало істотної шкоди правам, свободам та інтересам позивача, без повідомлення її про розгляд та наміри прийняти відповідне рішення. А саме: у виданій виконкомом характеристиці від 22.12.2018 року №02-21/452 міститься завідомо неправдива інформація, яка на думку позивачки, не відповідає дійсності та ганьбить честь, гідність та ділову репутацію. Таким чином, вказана характеристика є необґрунтованою, упередженою, недобросовісною, нерозсудливою, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для її прав, свобод та інтересів, без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

Позивач звертає увагу суду, що останньою було вжито заходів досудового врегулювання спору, а саме: подана заява за №02-24/103 від 12.11.2019 до виконкому Вільнянської сільської ради з проханням спростувати інформацію, викладену у вказаній характеристиці та визнати останню недійсною. Однак, жодних заходів для скасування, спростування інформації, визнання вказаної характеристики нечинною посадовими особами Вільнянської сільської ради вжито не було.

На думку позивача, в результаті таких неправомірних дій відповідача їй завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни в її житті: насторога, знижений настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, погіршення самопочуття, емоційна напруга.

Позивач стверджує, що у момент ознайомлення з вказаною характеристикою вона пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє майбутнє.

Позивач вважає, що своїми діями відповідач поширював свідомо неправдиві відомості, що ганьблять її честь, гідність і ділову репутацію, давав непристойну оцінку її поведінки і особистості у формі, що суперечить формі спілкування між людьми, заподіяв їй моральну шкоду.

Моральна шкода виявляється в тому, що відповідач своїми діями принизив честь, гідність та ділову репутацію позивачки. Порушився нормальний хід її життя, настали тяжкі зміни у її життєвих і виробничих стосунках, знизився ступінь її престижу, протягом тривалого часу вона витрачає час та зусилля для відновлення попереднього стану.

Протягом тривалого часу позивачу доводиться пояснювати і спростовувати завідомо неправдиву інформацію, яка вказана у характеристиці від 22.12.2018 року №02-21/452, поширювану відповідачем перед посадовими особами Макарівського ВП, що вимагає додаткової організації її життя.

Так, позивач змушена була звернутись до Макарівського ВП з клопотанням про долучення до матеріалів кримінального провадження копій результатів перевірок по двом заявам та колективному зверненню, про які йдеться у характеристиці від 22.12.2018 року. Далі позивачу довелось звернутись до Макарівського районного суду зі скаргою на бездіяльність слідчого, оскільки слідчий не розглянув клопотання позивача. У зв`язку з чим позивач змушена була відірватись від звичайних занять, нею було витрачено власний час на написання спочатку клопотання потім скарги, приїзд до відділку поліції та суду для подачі вказаних документів та отримання ухвали суду, що супроводжувалось її негативними переживаннями.

Зі слів позивача, члени виконкому Вільнянської сільської ради поширюють неправдиву інформацію, яка стосується особистості позивача, шляхом надання третім особам копій заяв члена виконкому Ракова О.В. №02-14/52 від 10.08.2018 та №02-14/56 від 16.08.2018 та колективного звернення №02-14/67 від 14.09.2018, що підтверджується відзивом на позовну заяву від 16.10.2018 (завдяки якому позивач отримала копії вказаних звернень та вперше ознайомилась з ними), в результаті чого у неї порушені стосунки з оточуючими людьми. У зв`язку з такими протиправними діями відповідача, позивач змушена була, витрачаючи власний час, відірватися від звичайних занять та звертатись до Макарівської ЦРЛ за довідками від нарколога та психіатра, що призвело до порушення її ходу життя, відчуття сорому, приниження, розгубленості, тривоги за власне майбутнє. Поширення відповідачем негативних характеризуючих даних відносно позивачки, які містяться у вказаній характеристиці та вказаних зверненнях, перед третіми особами призвело до труднощів з працевлаштуванням. Також, інформація із вказаної характеристики та вказаних звернень швидко поширилась від людини до людини в селі Вільне, де вона проживає. У зв`язку з такими протиправними діями відповідача, вона протягом тривалого часу відчуває негативні емоції та дискомфорт, вона позбавлена засобів до існування, прикладає додаткові зусилля для організації свого життя та змушена захищати свої права у суді.

Позивач наголошує, що їй невідомо, яку ще завідомо неправдиву інформацію вигадає відповідач, де її поширить, яким чином використає власне службове становище, вказану характеристику разом із вказаними заявами Ракова О.В. та колективним зверненням для розправи над нею у зв`язку з чим відчуває сильні моральні страждання і нервовий стрес.

Позивач вважає, що протиправними діями відповідача їй була завдана моральна шкода у розмірі 50000,00 гривень (п`ятдесят тисяч) з урахуванням тривалості негативного впливу на її здоров`я та жахливе становище, в якому вона опинилась.

На підставі викладеного, вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що характеристика №02-21/452 від 22.12.2018, видана виконкомом Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області не є нормативно-правовим актом або індивідуальним актом, тому вимога про скасування вказаної характеристики, визнання її протиправною та нечинною не є належним способом захисту.

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень, тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015р. по справі №21-34а15 зазначено, що за змістом статті 6 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003).

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 року у справі №21-5361а15 та від 01.12.2015 року у справі №21-3222а15.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. № 2138а15.

Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи -позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 та від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18.

Так, відповідно до ст.4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що характеристика №02-21/452 від 22.12.2018, видана виконкомом Вільнянської сільської ради Макарівського району Київської області не є нормативно-правовим актом або індивідуальним актом у розумінні КАС України, тому вимога про скасування вказаної характеристики, визнання її протиправною та нечинною не є належним способом захисту.

В той же час, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій члена виконкому Вільнянської сільської ради Ракова О.В. та секретаря виконкому Вільнянської сільської ради Захарчук І.І. є похідними від позовних вимог в частині скасування оскаржуваної характеристики, визнання її протиправною та нечинною, оскільки протиправність дій члена виконкому Вільнянської сільської ради Ракова О.В. та секретаря виконкому Вільнянської сільської ради Захарчук І.І. , позивач пов`язує із виданням оскаржуваної характеристики від 22.12.2018 №02-21/452.

Надаючи оцінку доводам позивача в частині стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При цьому, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Втім, позивач не довів суду ані факту спричинення моральної шкоди, ані причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачем фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи, зокрема доказів звернення до Макарівської ЦРЛ за довідками від нарколога та психіатра, відтак позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 13 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Глущенко Я.Б.

Суддя Черпіцька Л.Т.