Постанова

від 10.03.2021 по справі 220/331/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/420/21

220/331/19

Головуючий у 1 інстанції Яненко Г.М.

Доповідач Принцевська В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого суді Принцевської В.П.

суддів Лопатіної М.Ю., Биліни Т.І.

секретар Сидельнікова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору емфітевзісу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , в особі представника, адвоката Король Т.В. звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору емфітевзісу. Вимоги позивача мотивовано наявністю в неї такого права, що передбачено ч.2 ст. 408 ЦК України та спірним договором.

Рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

З вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 і оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилався на те, що суд не повно з`ясував обставини справи і ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 до суду не з`явився, повідомлений про час і місце судового засідання належним чином.

Представник позивачки в судовому зсіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Позивачка до суду не з`явилася, повідомлена про час і місце судового засідання належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача з наступних підстав.

Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном (ст. 317 ЦК України).

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приписами ст. 148-1 ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

В порядку ч.3 ст. 148-1 ЗК України, особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням:

кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки;

найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника;

місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси;

платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки (ч.4 ст. 148-1 ЗК України).

Змістом ч. 1 ст. 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік (ч. 2 ст. 408 ЦК України).

Відмова від правочину, у відповідності до приписів ч.3 ст. 214 ЦК України, вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Згідно з ч. 2 ст. 412 ЦК України, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Приписами ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За правилами ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У відповідності до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Стаття 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює перелік документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності та інших речових прав, до яких віднесено, серед іншого, судові рішення, що набрали законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

При цьому, за ч.2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що реєстрація припинення права користування земельною ділянкою без оформленого у встановленому порядку розірвання договору, чи постановлення з цього приводу судового рішення є неможливим.

З огляду на це, суд дійшов правильного висновку щодо безпідставності доводів відповідача про невірно обраний позивачем спосіб захисту його права.

Судом правильно встановлено, що 19.05.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до змісту договору ОСОБА_3 передав в безстрокове користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,7913 га., кадастровий номер 1421280800:01:001:0491, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області., за плату в розмірі 30000 гривень.

Спірний договір підписано сторонами 19.05.2014 року та цього ж дня зареєєстровано державним реєстратором Великоновосілківськоого управління юстиції Ніколабай І.М. номер запису про інше речове право 5696352.

Пунктом 5в) договору передбачено право сторін відмовитись від договору після попередження про це іншої сторони не менш, як за один рік.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Як вбачається зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 серпня 2015 року, належну спадкодавцю земельну ділянку площею 3,7913 га., кадастровий номер 1421280800:01:001:0491, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, успадкувала його донька ОСОБА_2 (позивач у справі).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 25 серпня 2015 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 3,7913 га., кадастровий номер 1421280800:01:001:0491, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Багатирської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області.

Листом б/н, б/д направленим кур`єрською доставкою за адресою вказаною в договорі емфітевзису 15 січня 2016 року позивач повідомляла землекористувача про зміну власника земельної ділянки та своє волевиявлення на розірвання договору.

Лист було повернуто без вручення адресату через закінчення терміну зберігання.

На замовлення позивача у Великоновосілківській суспільно-політичній газеті Сільський край № 99 (11176) від 28.12.2017 року було розміщено повідомлення про намір припинити дію договору емфітевзису, укладеного 19.05.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Серед іншого, оглошення містить інформацію про кадастровий номер, місце розташування та площі земельної ділянки, прізвище, ім`я, по батькові нового власника, місце проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси.

19 грудня 2018 року уповноваженим представником на адресу відповідача було направлено примірники угоди про розірвання договору про встановлення сервітуту від 19 травня 2014 року, акта приймання-передачі земельної ділянки, документи, що підтверджують повноваження представника власника.

Лист повернуто на адресу відправника без вручення за закінченням терміну зберігання.

Судом також з`ясовано, що 15 серпня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував своє місце проживання за адресою АДРЕСА_1 . У період з 07 жовтня 1998 року по 15 серпня 2018 року місце реєстрації проживання ОСОБА_1 було АДРЕСА_2 .

Відомості щодо повідомлення власника земельної ділянки про зміну місця проживання орендарем, матеріали справи не містять.

Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначився з нормами права, які регулюють правовідносини між сторонами і дійшов правильного висновку щодо безпідставності доводів відповідача про невірно обраний позивачем спосіб захисту його права.

Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік (ч. 2 ст. 408 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 26 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені.

30 жовтня 2019 року відповідач ОСОБА_1 отримав копію цього заочного рішення суду.

27 листопада 2019 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд вказаного заочного рішення.

Майже через рік - 30 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні і заперечував проти задоволення вимог позивачки про розірвання спірного договору посилаючись на те, що позивачка в порушення вимог ч. 2 ст. 408 ЦК України не повідомила його про свої наміри відмовитися від спірного договору.

На цей час (10 березня 2021 року) відповідач також заперечує проти вимоги позивачки про розірвання вказаного договору, хоча відповідачу вже більш ніж рік відомо про законні наміри позивачки - сторони договору згідно з вимогами ст. 408 ч. 2 ЦК України розірвати цей договір.

Апеляційний суд вважає, що суд повно і всебічно дослідив обставини справи і ухвалив рішення з дотриманням вимог процесуального і матеріального Закону і тому, апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді