Постанова

від 09.03.2021 по справі 562/4405/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2021 року

м. Рівне

Справа № 562/4405/17

Провадження № 22-ц/4815/248/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С. С.,

секретар судового засідання - Москалик Т. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Здолбунівська міська рада Рівненської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватне

підприємство ФІРМА ТОПАС ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 11 листопада 2020 року у складі судді Назарука В. А., ухвалене в м. Острозі Рівненської області, повний текст рішення складено 20 листопада 2020 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Здолбунівської міської ради Рівненської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приватне підприємство ФІРМА ТОПАС , ОСОБА_2 , про визнання права власності на гараж. В обґрунтування заявлених позовних вимог вказував, що в кінці 1991 року він як голова кооперативу Ремонтник звертався до Здолбунівської міської ради народних депутатів Рівненської області і отримав рішення цієї ради №278/6 від 25.12.1991 року Про надання дозволу на будівництво автогаражів кооперативу Ремонтник , після чого було розпочато будівництво, яке кооператив не завершив у зв`язку з його ліквідацією та яке було відновлено правонаступником кооперативу - приватним підприємством ФІРМА ТОПАС , яке по праву засновництва належить йому, після попереднього погодження з новим власником приміщення лазні та земельної ділянки - ВАТ Волинь . Зазначав про те, що у 2008 році нові власники приміщення лазні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звертались до суду з вимогою до нього про знесення гаража, однак в позові їм було відмовлено, а по їх заяві до прокуратури щодо правомірності його дій було встановлено, що будівництво зазначеного гаража не є самовільним. Посилався на те, що в 2011 році Здолбунівська міська рада зверталась до суду з заявою про визнання гаража нічийним і по цій справі його було визнано зацікавленою стороною, а в задоволені заяви відмовлено. Зазначав, що в 2012 році виготовив технічний паспорт на гараж і звернувся до міської ради із заявою про визнання права власності на нього, де від нього зажадали документи про право власності на земельну ділянку на якій знаходиться приміщення гаража, яким він безперешкодно користувався з 1997 року по 02.10.2013 року, коли власники частини лазні парканом перегородили йому заїзд до гаража і він звернувся до міської ради з проханням передати йому земельну ділянку під гаражем, в чому йому було відмовлено. В грудні 2016 року він дізнався, що земельна ділянка під приміщенням гаража належить власникам лазні і звернувся до суду з вимогою про скасування рішення про передачу їм зазначеної земельної ділянки, але в позові йому було відмовлено з посиланням на те, що в нього відсутнє право власності на гараж. Покликаючись на те, що не існує інших осіб, які б могли заявити свої права на приміщення гаража, на який поширюються положення законодавства про набувальну давність, просить визнати за ним як власником приватного підприємства ФІРМА ТОПАС , за статутом якого все майно підприємства є його власністю, право власності на капітальний гараж, прибудований до приміщення лазні по АДРЕСА_1 .

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 11 листопада 2020 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст. 331 ЦК України, яка передбачає, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва та обґрунтоване відсутністю належних і достатніх доказів на підтвердження факту завершення будівництва гаража (створення майна). Судом також взято до уваги, що не доведення факту створення унеможливлює застосування положень ЦК України про набувальну давність, на які посилався позивач.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що місцевий суд при вирішенні спору не встановив правовий статус спірного майна. Додає, що рішення ухвалене судом на підставі другорядних обставин, та натомість залишено поза увагою такі суттєві обставини, як зловживання з боку голови Здолбунівської міської ради, які проявилися у фальсифікації документів, заволодінні чужим майном і землею, корупції. Стверджує, що голова Здолбунівської міської ради, зловживаючи владою, позбавив його права на викуп приміщення лазні, права на компенсацію вартості майна цільового призначення, права отримати земельну ділянку під гаражем і права на користування гаражем. Акцентує увагу на тому, що станом на сьогоднішній день ні відповідач, ні треті особи не заявляють жодних вимог щодо спірного гаража, тобто у нього немає жодних перешкод для отримання права власності на нього. Вказує на те, що законного власника спірних приміщень не існує, а має місце лише незаконне заволодіння чужим майном. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Здолбунівської міської ради народних депутатів Рівненської області №278/6 від 25.12.1991 року кооперативу Ремонтник було надано дозвіл на будівництво двох автогаражів і комори, зблокованих з існуючим приміщенням лазні, та зобов`язано зазначений кооператив виготовити технічну документацію у встановленому порядку.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та законом України від 01.07.2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до ст.376 ЦК України, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Частиною 2 зазначеної статті визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а частинами 3 та 5 визначено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно та на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Будівництво спірного гаража було розпочате на підставі виданого виконавчим комітетом Здолбунівської міської ради дозволу, а відтак не може вважатися самочинним будівництвом.

Відомостей про те, що кооператив Ремонтник виготовив на виконання рішення місцевої ради необхідну технічну документацію щодо спірного гаража, так само, як і доказів існування кооперативу Ремонтник та його ліквідації (статуту, витягу з Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій чи довідки Державної служби статистики України) суду не надано та судом таких обставин достеменно не встановлено.

Відповідно до ст.5 Закону СРСР Про кооперацію в СРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), кооператив є організацією громадян СРСР, які добровільно об`єднались на основі членства для спільного провадження господарської та іншої діяльності на базі належного йому на праві власності, орендованого або наданого в безплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також матеріальної заінтересованості членів кооперативу і найбільш повного поєднання їх інтересів з інтересами колективу і суспільства.

Відповідно до ст.24 Закону України Про власність (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), об`єктами права власності кооперативу (колгоспу) є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ним продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгоспу), а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Позивачем не надано суду доказів того, яким чином було утворено та ліквідовано кооператив Ремонтник , в той же час відповідно до ст.11 Закону України Про кооперацію в СРСР зазначений кооператив не міг бути утворений лише однією особою, а щонайменше мав бути утворений трьома особами, в той час як позивач одноособово претендує на майно кооперативу, хоча ч.3 ст.24 Закону України Про власність було визначено, що при ліквідації кооперативу майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу.

Відповідно до ст.7 закону СРСР Про кооперацію в СРСР , власністю кооперативу є засоби виробництва та інше майно, які належать йому і необхідні для здійснення статутних завдань. Кооперативові можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей його діяльності.

Як зазначено апелянтом, після ліквідації кооперативу Ремонтник будівництво спірного гаража було закінчено приватним підприємством ФІРМА ТОПАС як правонаступником кооперативу. Таке твердження не може братися до уваги, оскільки суперечить ч.3 ст.15 закону СРСР Про кооперацію в СРСР , відповідно до якої при ліквідації кооперативу майно, яке лишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу, а позивач не довів того, що він чи ПП ФІРМА ТОПАС були членами кооперативу Ремонтник і могли претендувати на майно зазначеного кооперативу.

Більш того, відсутні докази того, що спірний гараж чи його незавершене будівництво перебував на балансі кооперативу Ремонтник , та за рішенням загальних зборів кооперативу та ліквідаційним балансом право власності на спірний гараж набув будь-хто з членів кооперативу чи приватне підприємство ФІРМА ТОПАС як правононаступник кооперативу, оскільки установчі документи ПП ФІРМА ТОПАС не містять відомостей про те, що зазначене підприємство є правонаступником кооперативу Ремонтник .

Зокрема, в судовому засіданні встановлено, що розпорядженням представника Президента по Здолбунівському району №51 від 03.02.1993 року було зареєстровано статут приватного підприємства ФІРМА ТОПАС , засновником якого є позивач по справі. Відповідно до п.4.1 зазначеного статуту майно зазначеного підприємства є власністю засновника.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 підставою визнання за ним права власності на гараж зазначає про те, що в кінці 1991 року він, як голова кооперативу Ремонтник звертався до Здолбунівської міської ради народних депутатів Рівненської області і отримав рішенням зазначеної ради №278/6 від 25.12.1991 року Про надання дозволу на будівництво автогаражів кооперативу Ремонтник після чого було розпочато будівництво, яке кооператив не завершив у зв`язку з його ліквідацією та яке було відновлено правонаступником кооперативу - приватним підприємством ФІРМА ТОПАС , яке по праву засновництва належить йому, після попереднього погодження з новим власником приміщення лазні та земельної ділянки - ВАТ Волинь , проте такі твердження не ґрунтуються на доказах в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка під гаражем на законних підставах не належить жодній особі не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Так, як вбачається із договору купівлі-продажу від 20.12.2007 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частинах прийняли у власність нежитлову будівлю - будівлю лазні, розташовану на АДРЕСА_2 , загальною площею 182,9 кв.м., на підставі чого в КП Здолбунівське міське бюро технічної інвентаризації ними було зареєстровано і отримано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.01.2008 №17279118, реєстраційний №18017008.

На підставі рішення Здолбунівської міської ради Рівненської області від 12.08.2008 №894 між зазначеною місцевою радою та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі (зареєстрований у Державному реєстрі земель Здолбунівського районного відділу ДП Рівненський регіональний центр ДЗК від 07.10.2008 за №040859600026), згідно якого вищезазначеним громадянам надана в оренду земельна ділянка площею 400 кв.м. із земель комунальної власності для обслуговування будівлі лазні по АДРЕСА_2 .

24 грудня 2008 року на підставі рішення Здолбунівської міської ради №1065 від 17.12.2008 між зазначеною міською радою та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (посвідчений нотаріально і зареєстрований в реєстрі за №2560), згідно якого вищезазначені громадяни прийняли у власність в рівних частках земельну ділянку загальною площею 400 м.кв. для обслуговування будівлі лазні із земель комунальної власності по АДРЕСА_2 .

Як вбачається інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5622610100:00:001:0168 загальною площею 0,04000 га для обслуговування лазні 17.07.2015 року була переоформлена на ОСОБА_2 ..

Судом встановлено, що в грудні 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Здолбунівської міської ради Рівненської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Здолбунівської міської ради Рівненської області від 12 серпня 2008 року № 894 про передачу СПД ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельної ділянки в оренду терміном на 5 років для обслуговування будівлі лазні по АДРЕСА_2 ; скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 24 грудня 2008 року серії ВМА №728625728626 реєстраційний номер 2560, укладеного між Здолбунівської міською радою та СПД ОСОБА_4 та ОСОБА_3 площею 0,04 га; скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ080388 від 02.02.2009 року площею 0,04 га для обслуговування будівлі лазні за адресою: АДРЕСА_2 виданого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5622610100:00:001:0168 площею 0,04 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, для обслуговування будівлі лазні за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 . В позові йому було відмовлено, оскільки судами було встановлено, що правовстановлюючі документи, які б свідчили, що в позивача у власності чи користуванні перебував зазначений гараж, спірна земельна ділянка чи її частина відсутні і будь-яких належних та допустимих доказів про наявність таких правовстановлюючих документів позивач не надав (рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24.07.2017, ухвала Апеляційного суду Рівненської області від 12.10.2017, постанова Верховного суду від 31.10.2019).

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, законним власником земельної ділянки, на якій розташована спірна будівля гаража, є ОСОБА_2 ..

При цьому, спірний гараж не було прийнято в експлуатацію і право власності на нього не зареєстровано, хоча сам ОСОБА_1 звертався в вересні 2009 року до Здолбунівської міської ради з заявою щодо реєстрації права власності на зазначений гараж, а також звертався до зазначеної ради за наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 , однак рішенням Здолбунівської міської ради №48 від 23.12.2015 року в наданні такого дозволу йому було відмовлено у зв`язку з перебуванням земельної ділянки у власності інших осіб.

У відповідності до ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном; не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Враховуючи обставини справи у їх взаємозв`язку з нормами закону, котрими ті регулюються, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про визнання права власності є необґрунтованими, непідтвердженими належними та достовірними доказами, а висновки суду про відмову у їх задоволенні обґрунтовані та не спростовані доводами апеляційної скарги, з огляду на що вона підлягає відхиленню.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 11 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року.

Головуючий Н. М. Ковальчук

Судді: С. В. Боймиструк

С. С. Шимків