Рішення

від 03.03.2021 по справі 922/2199/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2199/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , с. Лизогубівка, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, м. Харків; до 1. Фізичної особи ОСОБА_2 , м. Харків , 2. Фізичної особи ОСОБА_3 , м. Харків, 3. Приватного підприємства "В`ячеслав", смт. Васищеве , Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні третього відповідача: - Фізична особа ОСОБА_4 , м. Харків; - Фізична особа ОСОБА_5 , м. Харків. 4. Харківської районної державної адміністрації в Харківській області в особі Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, м. Харків. про переведення прав та обов`язків покупця части, визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації. за участю представників:

позивача - Щербань С.Г., адвокат; Блудова Т.О. - законний представник позивача;

відповідачів - не з`явились;

третіх осіб - не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фізична особа ОСОБА_1 , с. Лизогубівка, звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до відповідача 1 - фізичної особи ОСОБА_2 , м. Харків, відповідача 2 - фізичної особи ОСОБА_3 , м. Харків, відповідача 3 - Приватного підприємства "Вячеслав", смт. Васищеве, відповідача 4 - Харківської районної державної адміністрації в Харківської області в особі Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, м Харків, в якому просить суд:

1. Визнати недійсним з моменту прийняття рішення зборів власників Приватного підприємства «В`ячеслав» код ЄДРПОУ 22679908 від 11.07.2018 року про звільнення ОСОБА_6 з просади керівника Підприємства у зв`язку зі смертю, призначення ОСОБА_4 на посаду керівника Підприємства з 11.07.2018 та покладення на керівника ( ОСОБА_4 ) обов`язків щодо проведення державної реєстрації змін, що відбулись.

2. Скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 12.07.2018 № 14711070026000982.

3. Визнати недійсним з моменту прийняття рішення власника 50% Приватного підприємства «В`ячеслав» код ЄДРПОУ 22679908 Четверикової Наталії Федорівни від 13.07.2018 № 04/13-07-18 про здійснення відчуження своєї частки в приватному підприємстві «В`ячеслав» яка складає 50% статутного капіталу (фонду) підприємства, що в номінальному вираженні становить 25 (двадцять п`ять) гривень на користь ОСОБА_2 .

4. Перевести на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права і обов`язки покупця частки, яка складає 50% статутного капіталу (фонду) Приватного підприємства "В`ячеслав" код ЄДРПОУ 22679908 за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі приватного підприємства "В`ячеслав" код ЄДРПОУ 22679908, який укладений 13.07.2018 року між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) зі сплатою ОСОБА_2 25 (двадцяти п`яти) грн., які знаходяться на депозиті господарського суду Харківської області.

5. Визнати недійсним з моменту прийняття рішення № 05/13-07-18 власника приватного підприємства "В`ячеслав" код ЄДРПОУ 22679908 Зарайського Андрія Олександровича від 13.07.2018 про затвердження нової редакції статуту приватного підприємства "В`ячеслав" код ЄДРПОУ 22679908 в цілому.

6. Визнати недійсним з моменту реєстрації статут Приватного підприємства "В`ячеслав" код ЄДРПОУ 22679908 в редакції 2018 року затверджений рішенням № 05/13-07-18 власника приватного підприємства "В`ячеслав" код ЄДРПОУ 22679908 Зарайського Андрія Олександровича від 13.07.2018.

7. Скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 17.07.2018 № 14711070029000982.

Ухвалою господарського суду від 29.10.2020 призначено справу № 922/2199/19 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 18.11.2020 об 11:15 год.

18.11.2020 третім відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 26891), в якому відповідачем, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 вересня 2020 року, зазначено, що рішення 04/13-07-18 та 05/13-07-18 від 13 липня 2018 року власника ПП «В`ячеслав» були прийняті до вступу ОСОБА_1 (05.07.2019 - дата вступу) до складу учасників ПП «В`ячеслав» , а тому не могли бути направлені на порушення права та законних інтересів позивача. Позивач - ОСОБА_1 набула «корпоративних прав» не з моменту відкриття спадщини, а з моменту реєстрації її як учасника (власника) ПП «В`ячеслав» , тобто з 05 липня 2019 року - через рік після прийняття рішення ОСОБА_3 про відчуження своєї частки ОСОБА_2 , що в свою чергу вказує на відсутність у ОСОБА_1 , станом на 13 липня 2018 року, переважного права на придбання частки учасника підприємства, оскільки дане право, на думку третього відповідача, є одним із прав притаманних власнику «корпоративних прав» , тобто, учаснику юридичної особи. Таким чином, як вказує третій відповідач, ані рішення власника ПП «В`ячеслав» за № 04/13-07-18 та № 05/13-07-18 від 13.07.2018, ані нова редакція статуту ПП «В`ячеслав» , що була затверджена одним із цих рішень та зареєстрована 16.07.2018, ані договір купівлі-продажу частки в статутному капіталів ПП «В`ячеслав» від 13.07.2018 не порушили і не могли порушити будь які права ОСОБА_1 , адже на момент вчинення цих юридичних дій ОСОБА_1 не була учасником ПП «В`ячеслав» , а тому, не мала права приймати участь в загальних зборах ПП «В`ячеслав» станом на 13.07.2018 та не мала переважного права на придбання частки у статутному капіталі станом на 13.07.2018, адже учасником остання стала лише 05 липня 2019 року, тобто, через рік.

Ухвалою господарського суду від 09.12.2020 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, задоволено заяву позивача про витребування доказів.

Ухвалою господарського суду від 23.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 29 січня 2021 року.

Ухвалою господарського суду від 12.01.2021 залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні третього відповідача - фізичних осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Ухвалою господарського суду від 27.01.2021 задоволено клопотання третього відповідача про витребування доказів (вх. № 2080).

Ухвалою господарського суду від 28.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/2199/19 до судового розгляду по суті на 01.02.2021 об 11:00 год.

Протокольними ухвалами, під час розгляду справи по суті, у судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва, в порядку ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 03.03.2021 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником третього відповідача надано до суду заяву (вх. № 1237) про розгляд справи за відсутності представника ПП "В`ячеслав".

Представники третіх осіб у судове засідання 03.03.2021 не з`явились, про причину неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники позивача погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами, у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 03.03.2021, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серія НОМЕР_4 .

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 ОСОБА_1 (позивач) є донькою ОСОБА_6 ..

19.07.2018 ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Богуновою Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2-608, успадкувала 1/2 частки статутного фонду Приватного підприємства «В`ячеслав» . Ця частка статуного фонду приватного підприємства «В`ячеслав» , яка в цілому складає статутний капітал грошовою сумою 50,00 грн. належала померлому ОСОБА_6 .

08.07.2019 внесено зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, зміна складу або інформації про засновників.

У зв`язку із внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач вважає, що прийнятими рішеннями № 05/13-07-18 від 13.07.2018 про відчуження своєї частки в приватному підприємстві «В`ячеслав» та рішенням від 13.07.2018 № 05/13-07-18 про затвердження нової редакції статуту Приватного підприємства «В`ячеслав» було порушено її право.

13.07.2018 відповідачем 2 - ОСОБА_3 прийнято рішення № 04/13-07-18 про відчуження своєї частки у приватному підприємстві «В`ячеслав» , яка складає 50 % від статутного капіталу (фонду) підприємства, що в номінальному вираженні становить 25,00 грн. на користь ОСОБА_2

13.07.2018 відповідач 1 - ОСОБА_2 рішенням № 05/13-07-18 власника Приватного підприємства «В`ячеслав» затверджено нову редакцію статуту в цілому.

14.07.2018 відповідач 2 - ОСОБА_7 відповідно до заяви про вихід зі складу засновників (учасників) підприємства за власним бажанням вийшла зі складу учасників підприємства, у зв`язку із відчуженням належної їй частки статутного капіталу у розмірі 50 % що складає 25,00 грн. громадянину ОСОБА_2 .

На думку позивача, відчуження частки відповідачем 2 на користь відповідача 1, а також прийняття рішень і подальша реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено незаконно із порушенням вимог чинного законодавства України та статуту підприємства, прав та законних інтересів позивача, що стало причиною звернення із відповідним позовом до суду.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суд у постанові від 08 вересня 2020 року зауважив, що без дослідження положень статуту Приватного підприємства «В`ячеслав» (Підприємство) в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передчасними є будь-які висновки судів як першої, так і апеляційної інстанції стосовно моменту набуття позивачем прав щодо Підприємства, за захистом яких він звернувся з позовом у даній справі, а відтак щодо наявності чи відсутності підстав для висновку про їх порушення у зв`язку з відчуженням частки в статутному капіталі Підприємства відповідачем 2 на користь відповідача 1, ухваленням спірних рішень, затвердженням статуту Підприємства в новій редакції. Також зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням позиції Верховного Суду у цій справі, суд виходить з наступного.

У силу положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 2 ГПК України кожна особа має право на захист свого права (охоронюваного законом інтересу) у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку.

Способами захисту цивільних (господарських) прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, ч. 4 ст. 362 ЦК України передбачено, що в разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Корпоративні права визначені у ч. 1 ст. 167 ГК України, як права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

П. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України до господарських організацій віднесені юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Ч. 1 ст. 62 ГК України визначено підприємство, як самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з положеннями ст. 63 ГК України, з огляду на форми власності передбачена дія, зокрема, приватних підприємств, що діють на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи). Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Положеннями ст. ст. 83, 84 ЦК України також передбачено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Підприємницькі товариства можуть бути створені лише, як господарські товариства або виробничі кооперативи.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства (ст. 113 Цивільного кодексу України).

Так, ЦК України використовує поняття організаційно-правова форма , але не розкриває його зміст. Прийнято вважати, що під цим терміном позначається закріплена нормами права модель організації, визнаної юридичною особою. Поняття організаційно-правова форма і юридична особа не можна відділяти одне від одного, а для визначення видів юридичних осіб необхідно встановити відповідні критерії. Цими критеріями вважаються об`єкти права власності учасників та їхня відповідальність за боргами юридичної особи.

ГК України також вказаного поняття не розкриває, допускаючи при цьому значне розмаїття термінології: організаційно-правові форми , організаційні форми тощо.

При цьому, стосовно власне приватного підприємства неможливо визначити, чи є воно видом чи організаційно-правовою формою юридичної особи, адже ст. 63 ГК України відмежовує види та організаційно-правові форми підприємств, прямо вказуючи на те, що приватне підприємство є видом підприємств у класифікації останніх залежно від форм власності.

Так, норми ГК України, що регламентують питання класифікації юридичних осіб (суб`єктів господарювання, які є юридичними особами), не піддаються систематизації. Повною мірою це стосується й приватних підприємств, стосовно яких аналіз приписів статей 55, 62, 63, 113 ГК України дозволяє стверджувати, що такі підприємства можуть бути, як унітарними, так і корпоративними, як власниками, так і невласниками, відповідати за своїми зобов`язаннями, як самостійно, так і зі своїм засновником тощо.

Отже, оскільки приватні підприємства можуть утворюватися, як підприємства корпоративні (тобто за термінологією ЦК - товариства), то слід кваліфікувати такі підприємства, як господарські товариства, які мають одного чи декількох учасників.

Стосовно ж того, до якого саме виду господарських товариств за такого підходу слід віднести приватні підприємства, необхідно зазначити, що найбільш гнучким та непереобтяженим надмірною корпоративною регламентацією (а значить - найбільш придатним як для великих, так і для малих за обсягом майна та підприємницької діяльності суб`єктів) є товариство з обмеженою відповідальністю, як різновид господарських товариств. Але, приписи частини 5 статті 63 та ст. 113 ГК України не дозволяють абсолютно ототожнити конструкції приватного підприємства та господарського товариства.

З викладеного вище, слідує висновок, що правовий режим часток у статутному капіталі приватного підприємства, яке є корпоративним, такий самий, як і правовий режим часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

У зв`язку з цим необхідно зауважити, що правовий режим корпоративної власності загалом характеризується подвоєнням правових режимів. Одним з аспектів такого подвоєння є виокремлення права на акцію (частку, пай тощо) і права з акції (частки, паю тощо). При цьому, перше є речовим правом на певний оборотоздатний об`єкт (акцію, частку, пай та ін.) і як таке постає у тому числі, як елемент відносин власності. Друге ж полягає у системі певних майнових та організаційних прав, які є елементами спеціального правового статусу особи саме, як учасника (акціонера, члена) певного товариства.

Потреби обороту, включаючи розумні вимоги сталості правовідносин за участю товариства (як зовнішніх, з контрагентами, так і внутрішніх, корпоративних), зумовлює те, що учасником корпоративних правовідносин й особою, якій належать права з акції (частки, паю) є саме той, хто є учасником (акціонером, членом) товариства. Інший відповідного статусу не має й жодною правомочністю учасника не володіє.

Зазначена модель має застосовуватись як до товариств, так і до приватних підприємств - як унітарних, так і корпоративних. Цілком відповідає вона й конструкції приватного підприємства, що не є власником закріпленого за ним майна: усі правомочності власника майна і в цьому разі переходять до самого приватного підприємства, а об`єкт права власності трансформується - замість майна в уречевленому вигляді ним стає зобов`язальне право на це майно, на єдиний майновий комплекс приватного підприємства.

При цьому, визнання самого майна приватного підприємства - невласника об`єктом спільної власності можливе лише в порядку застосування доктрини зняття корпоративної вуалі , але таке є принципово можливим й щодо юридичних осіб - власників, включаючи господарські товариства.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що з доктринальних позицій, приватне підприємство не може бути визнано окремою самостійною організаційно-правовою формою юридичної особи приватного права. Його слід розглядати, як узагальнюючу категорію, але проведене Господарським кодексом України законодавче відмежування приватних підприємств від господарських товариств не дозволяє однозначно стверджувати, що усі організаційно правові форми підприємств, створених на основі приватної власності, охоплюються поняттям приватного підприємства. Те саме виключає висновок й про тотожність приватного підприємства моделі товариства з обмеженою відповідальністю.

Однак з практичних позицій до відповідного реформування цивільного законодавства доцільно вважати приватні підприємства надзвичайно близькими до моделі товариства з обмеженою відповідальності й застосовувати до відносин з приводу цього різновиду підприємств норм про цивільне законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю в порядку аналогії закону. Істотної різниці між приватним підприємством та товариством з обмеженою відповідальністю при цьому не буде.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів (ч. 3 ст. 80 ГК України).

Закон України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній станом на 5 вересня 2017 року) у ст. ст. 53, 55 передбачав, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. У зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

П. 2 глави VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (який набрав чинності з 17 червня 2018 року, крім частини другої статті 23 цього Закону) визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про господарські товариства" у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю.

Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у статті 20 передбачає переважне право учасника товариства на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. У наведеній статті Закону закріплено право учасника товариства вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. Ст. ст. 30, 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначена компетенція загальних зборів учасників та порядок прийняття ними рішень з питань порядку денного.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_6 , частки у статутному капіталі ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) успадкувало дві його доньки по 1/2 части кожна - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 10 липня 2018 року, видане на ім`я ОСОБА_3 , зареєстроване в реєстрі за № 2-551 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 липня 2018 року, видане на ім`я ОСОБА_1 , зареєстроване в реєстрі за № 2-608. Обидва свідоцтва видані державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області, ОСОБА_8 .

Розмір статутного фонду складає 50 гривень, що підтверджується Статутом ПП «В`ячеслав» (п. 4.6. Статуту) в редакції 2005 року зареєстрованого державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Чухлєбовою С.М. 13.10.2005. Розмір статутного фонду ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) не змінився і після реєстрації статуту у новій редакції 2018 року (п. 5.1. Статуту у новій редакції). Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.07.2019 № 1005530539 поданого позивачем, станом на день подання позову, розмір статутного фонду ПП «В`ячеслав» не зазнав змін.

Стосовно позовної вимоги позивача, щодо визнання недійсним з моменту прийняття рішення зборів власників ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) від 11.07.2018 щодо звільнення ОСОБА_6 з посади директора та призначення ОСОБА_4 на посаду директора; рішення власника від 13.07.2018 № 04/13-07-18 про здійснення відчуження частки ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 ; рішення № 05/13-07-18 від 13.07.2018 про затвердження нової редакції статуту ПП «В`ячеслав» , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 ГК України, власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Згідно з п. 5.3. Статуту ПП «В`ячеслав» (п. 4.6. Статуту) в редакції 2005 року, що був чинний на момент звільнення ОСОБА_6 з посади директора та призначення ОСОБА_4 на посаду директора, виключною компетенцією засновника є - призначення і звільнення директора.

Відповідно до п. 28-30 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2018 року у справі № 907/167/17 в якій зазначається: "Разом з тим Суд враховує, що порядок створення та діяльності уповноважених власником органів управління приватним підприємством не врегульований, ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України. Зокрема, наведеними нормативно-правовими актами не передбачений порядок скликання та проведення загальних зборів учасників приватного підприємства".

Відтак, відповідно до положень ст. 8 ЦК України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Оскільки, Підприємство засноване на приватній власності двох осіб (засновників), а статутний капітал Підприємства поділений між учасниками на частки, суд вважає правильним застосування до спірних у справі правовідносин положень Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про господарські товариства", які регулюють правовідносини щодо порядку скликання та проведення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю.

Суд зазначає, що Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» врегульовані питання щодо оформлення рішень прийнятих Загальними зборами.

Таким чином, призначення виконавчого органу - директора відноситься до виключної компетенції загальних зборів або до компетенції єдиного учасника Товариства.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті, статутний фонд ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) був успадкований, відповідно до заповіту, його доньками - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частинах по 1/2 частки кожною.

Однак, слід відрізняти набуття права власності на частку у статутному капіталі та набуття спадкоємцем корпоративних прав у підприємстві.

У постанові від 20.02.2020 у справі № 922/333/19 Верховний Суд зауважив, що з набуттям особою права власності на частку у статутному капіталі товариства така особа автоматично не набуває корпоративних прав. Набуття права на частку в статутному капіталі товариства надає такій особі право на вступ до товариства, яке новий власник частки, як зацікавлена в набутті корпоративних прав особа може реалізувати та набути корпоративних прав учасника товариства шляхом звернення до державного реєстратора для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства, про розміри часток у статутному капіталі в порядку, передбаченому частиною 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній після внесення змін Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» ).

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права, в таких організаційно-правових формах юридичних осіб, як Товариства з обмеженою відповідальністю, Товариства з додатковою відповідальністю, Приватні підприємства виникають з моменту державної реєстрації таких прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» .

Отже, ОСОБА_3 набула корпоративні права 11.07.2018, номер запису про реєстрацію 14711070025000982.

ОСОБА_1 набула корпоративні права 08.07.2019, номер запису про реєстрацію 14711070030000982 та на день розгляду даної справи є учасником ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) з часткою у розмір 50% статутного фонду ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908).

Таким чином, на момент прийняття рішення про звільнення ОСОБА_6 із займаної посади директора ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) та призначення на посаду директора ОСОБА_4 , рішення ОСОБА_3 про що було прийняте 11.08.2018 - ОСОБА_1 не набула корпоративних прав, так як, такі в неї виникли лише 08.07.2019, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.07.2019 № 1005530539 поданого позивачем, в якому зазначається запис про проведення реєстраційних дій 08.07.2019 № 14711070030000982 здійснений приватним нотаріусом Марюхніч Ж.Є.

З урахуванням положень зазначених в Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2018 року у справі № 927/699/17, яка зазначила, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи, факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Крім того, відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 вересня 2020 року у даній справі, Верховний Суд вказав, що без дослідження положень статуту ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) у редакції, що діяла на моменти виникнення спору, тобто, у редакції станом на 2005 рік, робити висновки про порушення прав позивача при прийнятті оскаржуваних рішень позивачем - є передчасним.

Відповідно до п. 1.9. статуту ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) (в редакції 2005 року, зареєстрованого державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Чухлєбовою С.М. 13.10.2005, № 14711050001000982 у випадку смерті засновника Підприємства та його майно переходить у спадок спадкоємця у відповідності з законодавством України.

Так, у справі № 761/27538/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що ст. 1219 ЦК України імперативно встановлено, що особисті немайнові права, яким є право участі у товаристві, не входять до складу спадщини.

У справі №740/2194/15-ц Верховний Суд зазначив, що факт одержання статусу спадкоємця учасника товариства лише засвідчує перехід до спадкоємця майнових прав померлого (частка у статутному капіталі, яка належала померлому учаснику товариства) та дає спадкоємцю право на вступ до господарського товариства. Право ж безпосередньої участі в управлінні господарським товариством (корпоративні права) спадкоємці набувають тільки з моменту вступу до господарського товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів товариства (витяг з постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-151гс14).

З огляду на вказане, вбачається, що порядок спадкування частки ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) є загальним і визначається відповідно до норм законодавства України, що були чинними на момент відкриття спадщини, а отже, з урахуванням висновків Верховного Суду у справі 922/333/19 від 20 лютого 2020 року.

Рішення загальних зборів (рішення єдиного власника приватного підприємства) є індивідуальним актом, що узгоджується з правовою позицією викладеною в Постановах Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 916/375/17 та 28 березня 2018 року у Справі № 910/22291/16.

З урахуванням ст. 15 ЦК України, суд приходить до висновку, що особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зі змісту положень п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України та ст. 167 ГК України сторонами у корпоративних спорах є:

- учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи в тому числі, які вибули пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, тобто - спори між учасниками юридичної особи;

- юридичні особи та її учасники (засновники, акціонери, члени), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи - спори між юридичною особою та учасником.

Дана позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладених у Постанові від 02 травня 2018 року у справі № 912/779/17.

Відповідно до висновку, наведеного у постанові від 03.12.2019 у справі № 909/230/19 Верховного Суду рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення загальних зборів не можуть визнаватись недійсними будь-якими особами, які не були учасниками юридичної особи на момент прийняття таких рішень загальними зборами, тобто, рішення, що є предметом даного спору були прийняті до моменту вступу позивача до складу учасників ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908).

В свою чергу, позивачем не було доведено, що вказані рішення порушують її права та законні інтереси.

Водночас, суд зазначає, що позивач не позбавлена можливості скликати загальні збори в силу положень Закону України «Про товариства з обмежено та додатковою відповідальністю» на яких розглянути будь-які питання, що стосуються господарської діяльності ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908), в тому числі, щодо звільнення та призначення директора.

Щодо порушення переважного права позивача на придбання частки у статутному фонді ПП «В`ячеслав» , слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В судовому засіданні були надані пояснення відповідачами - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , щодо правової природи укладеного між ними правочину 13.07.2018, відповідно до якого від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 перейшло право власності на частку у статутному фонді ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908). ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомили, що між ними був укладений саме договір дарування корпоративних прав підприємства. Грошові кошти ОСОБА_2 ОСОБА_3 за цим правочином не передавались та не передбачались для передання в майбутньому, послуги та роботи не надавались та не передбачалось в майбутньому.

Судом встановлено, що 13 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір відчуження частки у статутному капіталі (фонді) ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908). Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_3 передала в дар, а ОСОБА_2 прийняв у дарунок 100% корпоративних прав, що належали ОСОБА_3 , що склало 50% статутного фонду ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908). Договір ніким не оспорювався. Не визнавався судом недійсним чи неукладеним.

Таким чином, інформацію, про укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу корпоративних прав від 13 липня 2018 року, предметом якого були корпоративні права ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) спростовують відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які в судовому засіданні пояснили, що помилка в назві договору, ніяким чином не впливає на його правову природу та була допущена юристами при складанні документів, а саме: рішення про вихід зі складу учасників, що було підписано ОСОБА_3 та заява про вихід зі складу засновників, підписана ОСОБА_3 . Інші, будь-які договори щодо корпоративних прав ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) між ними не укладались.

Суд зауважує, що позивачем не було надано будь-яких інших доказів, які б спростовували інформацію про укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не договору дарування частки Підприємства, а договору купівлі-продажу.

Відтак, суд зазначає, що при визначенні правової природи укладеного між сторонами договору необхідно виходити з його змісту, а не з назви.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з ч. 2 ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Відповідно до ст. 362 ЦК України переведення прав та обов`язків покупця можливе лише при оплатному відчуженні майна, що перебуває у спільній частковій власності. При укладенні безоплатного договору - таке переведення не допускається.

За твердженням позивачки, зазначений спірний договір суперечить Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки був укладений відповідачами - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за відсутності її згоди на продаж частки Підприємства іншій особи та відсутності її відмови на придбання цієї частки, що порушує її переважне права на придбання частки Підприємства.

Закон України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній станом на 5 вересня 2017 року) у ст.ст. 53, 55 передбачав, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. У зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

П. 2 Гл. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (який набрав чинності з 17 червня 2018 року, крім частини другої ст. 23 цього Закону) визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про господарські товариства" у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю.

Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", у ст. 20 передбачає переважне право учасника товариства на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. У наведеній статті Закону закріплено право учасника товариства вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.

Ст. ст. 30, 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначена компетенція загальних зборів учасників та порядок прийняття ними рішень з питань порядку денного.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право на відчуження своєї частки (її частини) у статутному капіталі третім особам за умови дотримання переважного права інших учасників товариства на придбання цієї частки.

Разом з цим, у ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" йдеться про переважне право саме на купівлю частки (її частини). Учасники товариства з обмеженою відповідальністю користуються переважним правом купівлі частки у іншого учасника товариства за наявності у нього наміру здійснити відчуження такої частки саме шляхом укладення договору купівлі - продажу. У разі відступлення учасником товариства своєї частки іншим чином, відмінним від її продажу, зокрема шляхом дарування, переважне право на її придбання у інших учасників товариства не виникає.

Врахувавши наведене, суд зазначає про те, що саме договір дарування від 13.07.2018 (спірний договір) став правовою підставою для безоплатного переходу права власності на частку Приватного підприємства "В`ячеслав" від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , а тому у позивача не виникло переважного права на придбання частки ОСОБА_3 .

Крім того, суд зазначає про те, що ОСОБА_3 втратила свої права на частку Підприємства з 13.07.2018, тобто з моменту укладення нею, як дарувальницею та ОСОБА_2 , як обдарованим договору дарування та прийняття дарунку обдарованим.

Отже, суд дійшов висновку про те, що спірний договір не суперечить Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та не порушує переважного права позивачки на придбання частки Підприємства.

Така правова позиція викладена у Постанові КГС ВС від 15.10.2020 у справі № 916/2303/19.

Щодо скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.07.2018 № 14711070026000982, скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.07.2018 року № 14711070029000982, визнання недійсним з моменту реєстрації статуту ПП «В`ячеслав» (код ЄДРПОУ 22679908) в редакції 2018 року суд зазначає таке.

Дані позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання рішень загальних зборів незаконними в силу положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальність» та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та підлягають розгляду господарським судом. Однак, у зв`язку з тим, що основні позовні вимоги не підлягають задоволенню, а тому і похідні вимоги не можуть бути судом задоволені, адже знаходяться у прямій залежності від основних позовних вимог.

Щодо заявлених позивачем вимог до четвертого відповідача - Харківської районної державної адміністрації в Харківської області в особі Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Як вбачається із змісту заявлених позовних вимог, позивачем не заявлені вимоги до Харківської районної державної адміністрації в Харківській області в особі Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у зв`язку з чим, суд відмовляє в задоволенні вимог до четвертого відповідача.

Відповідно ст. 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні заявлених Фізичною особою ОСОБА_1 , с. Лизогубівка, позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за звернення до господарського суду з даним позовом залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач - Фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );

Відповідач - Фізична особа ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 );

Відповідач - Фізична особа ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 );

Відповідач - Приватне підприємство "В`ячеслав" (62491, Харківська обл., Харківський район, смт. Васищево, вул. Промислова, 14);

Відповідач - Харківська районна державна адміністрація в Харківській області в особі Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (61098, м. Харків, Григорівське шосе, 52);

Третя особа - Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, 55);

Третя особа - Фізична особа ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 );

Третя особа - Фізична особа ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ).

Повне рішення складено 12.03.2021.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2199/19