Постанова

від 11.03.2021 по справі 472/438/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 472/438/19

провадження № 61-175св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство Комерційний банк Надра в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра Стрюкової Ірини Олександрівни,

третя особа - Веселинівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Серебрякової Т. В., Галущенка О. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра Стрюкової Ірини Олександрівни, третя особа - Веселинівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про зняття арешту з майна.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра (далі - ПАТ КБ Надра ) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Надра про зняття арешту з майна.

Позов мотивовано тим, що 22 вересня 2018 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на майно після смерті її матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадкового майна увійшли земельні ділянки площею 6,0526 га та 0,0746 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області та квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

При отриманні позивачем свідоцтва про право на спадщину приватний нотаріус її повідомила про те, що на все її нерухоме майно 28 листопада 2013 року накладено арешт та заборону на відчуження.

Згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі державної виконавчої служби Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області (далі - ВДВС Веселинівського РУЮ) перебував виконавчий лист № 2-8013/10, виданий 20 березня 2013 року Веселинівським районним судом Миколаївської області про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ Надра заборгованості в сумі 890 672,42 грн та судових витрат в розмірі 1 820,00 грн.

27 грудня 2013 року виконавче провадження було завершено на підставі пункту 2 статті 47 Закону України Про виконавче провадження , тобто у зв`язку з відсутністю майна у боржника.

Станом на 08 травня 2018 року виконавчі листи стосовно позивача у Веселинівському районному відділі ДВС на виконані не перебувають.

Також зазначає, що вона не мала і не має боргових зобов`язань ні перед банком, ні перед іншими особами, кредитні договори не укладала. Про накладений арешт на все майно, позивач дізналась лише у 2018 році.

Накладений арешт на все належне нерухоме майно не дозволяє їй реалізувати свої права власника та розпорядитись належним їй на праві власності майном.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила зняти арешт з усього нерухомого майна, що їй належить, накладений постановою державного виконавця ВДВС Веселинівського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 листопада 2013 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2019 року у складі судді Тустановського А. О. позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Постановлено зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця ВДВС Веселинівського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 листопада 2013 року.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що виконавче провадження, у якому накладено арешт на нерухоме майно, було завершено 27 грудня 2013 року ВДВС Веселинівського РУЮ , матеріали цього виконавчого провадження знищені. Позивач не має боргу перед відповідачем, тому суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргуПАТ КБ Надра в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Надра задоволено.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2019 року скасовано та прийнято постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 у позові до ПАТ КБ Надра в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Надра про зняття арешту з майна .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з відповіді державного виконавця Корабельного ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області від 17 грудня 2018 року № 39593 вбачається, що на виконанні названого органу перебуває виконавче провадження № 50731778 за виконавчим листом № 2-8012/10, виданим Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Надра заборгованості за кредитом в сумі 890 672,42 грн та судових витрат в розмірі 1 820,00 грн, а всього 892 492,42 грн. За таких обставин, позов ОСОБА_1 не може бути задоволений, оскільки солідарна відповідальність передбачає рівну відповідальність солідарних боржників до повного погашення боргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Веселинівського районного суду Миколаївської області.

11 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно листа Корабельного ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області від 12 грудня 2018 року № 39593 зазначено, що боржником у виконавчому провадженні є ОСОБА_3 , а відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 відсутні.

У касаційній скарзі зазначається, що відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо того чи виконано боржником ОСОБА_3 зобов`язання перед банком. Крім того, відповідач зазначав, що позивач ОСОБА_1 є поручителем, але доказу на підтвердження вказаного не надав.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 22 вересня 2018 року, виданих приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області належать: земельна ділянка, кадастровий номер 4821783400:02:000:0496, площею 0,0746 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельна ділянка, кадастровий номер 4821783400:02:000:1520, площею 0,2921 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельна ділянка, кадастровий номер 4821783400:03:000:0354, площею 6,0526 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та квартира, розташована у АДРЕСА_1 (а. с. 34, 35).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 02 листопада 2018 року № 143805075 постановою державного виконавця ВДВС Веселинівського РУЮ від 26 листопада 2013 року на все нерухоме майно позивача накладено арешт із забороною здійснення відчуження майна (а. с. 39 - 41).

Відповідно до інформації Веселинівського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_1 боргів, згідно автоматизованої системи виконавчого провадження та журналів реєстрації загальної вхідної кореспонденції та журналів обліку виконавчих проваджень за 2015 - 2018 роки, на виконання не надходили та станом на 16 травня 2019 року не перебувають. Також додатково повідомлялось, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження на виконані у ВДВС Веселинівського РУЮ перебував виконавчий лист № 2-8013/10, виданий 20 березня 2013 року Веселинівським районним судом Миколаївської області про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ Надра заборгованості в сумі 890 672,42 грн та судових витрат в розмірі 1 820,00 грн (а. с. 33, 69).

З інформації Веселинівського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 21 травня 2019 року вбачається, що 14 листопада 2013 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та 26 листопада 2013 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору на суму 89 249,24 грн.

26 листопада 2013 року у даному виконавчому провадженні державним виконавцем ВДВС Веселинівського РУЮ винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження. Відповідні дані внесено до державного реєстру обтяжень рухомого майна та державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

27 грудня 2013 року вказаний виконавчий лист був повернутий на підставі пункту 2 статті 47 Закону України Про виконавче провадження .

Матеріали зазначеного виконавчого провадження знищено у зв`язку зі закінченням строків зберігання (а. с. 80).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із статтею 47 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною першою статті 50 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Відповідно до статті 56 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно із статтею 59 зазначеного Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/23139/18(провадження № 61-14832св19).

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права та є різновидом негаторного позову (пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18).

Позивач вважала, що у зв`язку з відсутністю у неї боргових зобов`язань перед відповідачем, є достатньо підстав для зняття арешту з майна судом.

Проте, з відповіді державного виконавця Корабельного ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області від 17 грудня 2018 року № 39593 вбачається, що на виконанні названого органу перебуває виконавче провадження № 50731778 за виконавчим листом № 2-8012/10, виданим 20 березня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Надра заборгованості за кредитом в сумі 890 672,42 грн та судових витрат в розмірі 1 820,00 грн, а всього 892 492,42 грн.

Доводи позивача щодо відсутності на цей час відкритих виконавчих проваджень щодо неї відхиляються, оскільки постанова про арешт майна боржника було винесена в межах відкритого на той час виконавчого провадження. Виконавчий документ був повернутий на підставі пункту 2 статті 47 Закону України Про виконавче провадження (у відповідній редакції) у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. Виконавче провадження закінчене не було, а чинність арешту зберігалася відповідно до частини першої статті 50 Закону України Про виконавче провадження .

Факт поручительства ОСОБА_1 встановлений у рішенні суду, яким з неї стягнуто борг на користь ПАТ КБ Надра .

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що позов ОСОБА_1 не може бути задоволений, оскільки рішенням суду покладено солідарну відповідальність на боржників до повного погашення боргу.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко