Постанова

від 02.03.2021 по справі 314/228/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.03.2021 Справа № 314/228/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №314/228/20 Головуючий у 1 інстанції: Кіяшко В.О.

Провадження № 22-ц/807/753/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського (фермерського) господарства Карпенко М.І. про відшкодування збитків та матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до СФГ Карпенко М.І. про відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 зазначав, що постановою Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 314/3112/16-ц було встановлено, що договір оренди земельної ділянки № 54 від 09 вересня 2009 року між СФГ Карпенко М.І. та ОСОБА_1 , зареєстрований у відділі Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області 28 травня 2012 року за № 232150004000875 є неукладеним.

Земельна ділянка була повернута позивачу 04 вересня 2019 року згідно відповідного акту.

Посилаючись на те, що відповідач використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав, ОСОБА_1 зазначав, що на його користь підлягають стягненню доходи, отримані від безпідставно набутого майна.

Так, протягом 2017-2019 року позивачу завдані збитки. Відповідач вирощував сільськогосподарську продукцію. Розрахунок таких збитків позивач здійснив на підставі врожайності та середньої ціни с/х культур по Вільнянському району за 2017-2019 рік, а саме сума збитків, завданих власнику земельної ділянки шляхом її використання склала 276446,71 грн.

Крім того, протягом липня - серпня 2017 року, після збору відповідачем врожаю, позивач, маючи намір самостійно обробляти земельну ділянку, за власний рахунок придбав паливні матеріали і насіння соняшника, провів роботи з підготовки земельної ділянки для використання - лущіння стерна пшениці, оранку, боронування, культивації, засів насіння соняшника. Вартість палива, насіння, оплати оренди техніки та інш. склала 11000 грн. Сума витрат на підготовку земельної ділянки для використання та посів насіння соняшника складає 34256 грн.

Проте, 11 травня 2018 року відповідач знищив рослини посіяного позивачем соняшника завдавши останньому матеріального збитку.

Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що судовий процес у іншій справі № 314/3112/16-ц про визнання відповідного договору оренди земельної ділянки недійсним затягувався з вини представника відповідача, витрачалися кошти на поїздки до суду, розмір цих витрат склав 2015,40 грн.

Загальна сума збитків склала 312718,11 грн. Також позивачем понесені витрати, пов`язані із отриманням інформаційних довідок, загальна сума цих витрат склала 198,14 грн.

Крім цього, ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, зважаючи на те, що він тривалий час був змушений захищати свою власність від протиправних посягань відповідача, нервував з приводу неодноразового перенесення судових засідань, відшукував кошти для сплати витрат на проведення експертиз, з урахуванням віку та стану здоров`я позивача (особа з інвалідністю 2 групи), вартість цієї шкоди позивач оцінив в 20000 грн.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з СФГ Карпенко М.І. на його користь: збитки, завдані власнику земельної ділянки шляхом її використання в 2017-2019 роках без належних правових підстав в сумі 27446,71 грн.; витрати на підготовку земельної ділянки для використання та посів насіння соняшника в сумі 34256 грн.; витрати на придбання пального в сумі 2015,40 грн., а всього на загальну суму 312718,11 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 20000 грн., та судові витрати.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених ОСОБА_1 вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року, та прийняти нове рішення. Яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що саме перебування земельної ділянки в користуванні СФГ Карпенко М.І. від використання якої останній незаконно отримував вигоду, свідчить про завдання збитків ОСОБА_1 , тобто власнику цієї ділянки. При цьому, за змістом приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду чи порушення прав власника земельної ділянки. Посилання суду першої інстанції на відсутність доказів здійснення позивачем робіт, спрямованих на оброблення саме спірної земельної ділянки, ОСОБА_1 вважає безпідставним, оскільки іншої земельної ділянки у власності він не має. Неприйняття судом інформації органу статистики врожайності сільськогосподарських культур, скаржник вважає хибним, оскільки ним надано докази саме про середньостатистичну врожайність та ціну сільськогосподарських культур по Вільнянському району Запорізької області.

Учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 5,500 га, розташована на території Привільненської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, кадастровий номер 2321587000:02:004:0049 (а.с. 5).

З копії розписки від 11 грудня 2013 року, складеної ОСОБА_1 , вбачається, що позивач отримав кошти у сумі 20000 грн. як авансовий платіж за користування СФГ Карпенко І.М. земельною ділянкою за 2014-2017 роки (а.с. 53).

Встановлено також, що постановою Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 18 червня 2019 року скасовано, та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до СФГ Карпенко М.І. про визнання договору оренди недійсним та зобов`язання повернути земельну ділянку (а.с. 89-91).

При цьому, зі змісту вищезазначеної постанови вбачається, що Запорізький апеляційний суд відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору оренди від 09 вересня 2009 року недійсним, виходив з того, що вказаний договорі є неукладеним, при цьому, вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не може бути задоволена, оскільки не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.

Постанова Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року набрала законної сили, тому, з урахуванням положень частини 4 статті 82 ЦПК України, встановлені у ньому обставини доказуванню не підлягають.

Учасниками справи визнається, що земельну ділянку СФГ Карпенко М.І. повернуло ОСОБА_1 04 вересня 2019 року.

У разі якщо на виконання неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що діями відповідача щодо користування належною йому земельною ділянкою без достатньої правової підстави протягом 2017-2019 років позивачу завдано збитки у розмірі 276446,71 грн.

За приписами ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Визначаючи розмір збитків, які протягом останніх трьох років (2017-2019) отримувало СФГ Карпенко М.І. ОСОБА_1 послався на інформаційні данні ГУ статистики у Запорізькій області щодо урожайності сільськогосподарських культур по Вільнянському району (пшениця озима, соняшник, ячмінь ярий, ячмінь озимий) та щодо середніх цін реалізації сільськогосподарської продукції по Вільнянському району (пшениця, ячмінь, соняшник) (а.с. 9-11).

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято вищенаведені докази як належні для визначення розміру заподіяних ОСОБА_1 , збитків, оскільки зазначений розрахунок, який позивачем отримано шляхом множення розміру земельної ділянки на показник середньої врожайності сільськогосподарських культур у Вільнянському районі та на середню ціну відповідної культури у відповідному році, є абстрактним.

Крім того, ОСОБА_1 також не доведено, яку саме культуру вирощувало СФГ Карпенко М.І. та в який період. Разом з тим, в матеріалах справи міститься довідка СФГ Карпенко М.І. , з якої вбачається, що з 2019 року земельна ділянка за кадастровим номером 2321587000:02:004:0049 не оброблялась (а.с. 59).

Заявляючи до стягнення з СФГ Карпенко І.М. кошти у розмірі 34256 грн., які складаються з вартості дизельного палива, використаного для проведення робіт (10296 грн.); вартості насіння соняшника (12960 грн.); вартість оренди техніки та оплати услуг працівника (11000 грн.), ОСОБА_1 зазначив, що зазначені кошти ним було витрачено з наміром самостійно обробляти земельну ділянку, проте 11 травня відповідач умисно знищив рослини посіяного соняшника.

За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження наведених обставин ОСОБА_1 , надано копії фіскальних чеків про придбання палива, рахунок на оплату насіння гібриду соняшника, покупцем у якому зазначена ОСОБА_2 , та розрахунок із переліком робіт та їх вартості, складений ОСОБА_1 (а.с. 13-15).

Дослідивши вищезазначені докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх неналежність, оскільки з них неможливо встановити обставини, на які посилається ОСОБА_1 , зокрема, укладення договорів підряду на виконання сільськогосподарських робіт на спірній земельній ділянці, договорів оренди відповідної техніки, факту вчинення будь-яких дій щодо обробітку ділянки.

Крім того, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні також будь-які докази на підтвердження знищення СФГ Карпенко І.М. сходів соняшника у 2018 році на земельній ділянці.

Вірним також є висновок суду першої інстанції, що заявлені ОСОБА_1 кошти у розмірі 2015,40 грн., як витрати, понесені при розгляді цивільної справи № 314/3112/16-ц про визнання договору оренди недійсним, відносяться до судових витрат, та не можуть бути відшкодовані при розгляді іншої цивільної справи.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000 грн. колегія суддів зазначає наступне.

За правилами статтями 23, 1167 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 5, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Проте, за матеріалами справи вбачається, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому самого факту моральної шкоди, так і її розміру в сумі 20000 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року по цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 11 березня 2021 року.

Головуючий:

Судді: