Постанова

від 10.02.2021 по справі 135/1104/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 135/1104/18

провадження № 61-2591св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - начальник відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчук Сергій Ігорович,

стягувач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року у складі судді Дєдова С. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2019 року у складі колегії суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірними дій начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - Відділ примусового виконання рішень) Калинчука С. І. під час виконання виконавчого провадження № 34351262 з виконання виконавчого листа № 211/447/12, виданого 01 червня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 1 543 878,77 грн, визнання недійсними, скасування звітів про оцінку майна, зобов`язання вчинити дії.

Скарга обгрунтована тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень перебуває зведене виконавче провадження № 37234147, до складу якого входить виконавче провадження № 34351262.

08 серпня 2018 року боржник отримав повідомлення начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. від 06 серпня 2018 року № 9739/02.1-25/8, відповідно до якого згідно зі звітом від 01 серпня 2018 року, виготовленим суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю Експертно-консалтинговий центр (далі - ТОВ Експертно-консалтинговий центр ), оціночна вартість арештованого майна боржника ОСОБА_1 , а саме: гаража з майстернею літ. Г (літ. Г-1 , літ. г ), загальна площа 422,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 971006605106, у м. Ладижині в Садівничому товаристві Протон (далі - СТ Протон ) на АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 (запис про право власності № 153822790) та земельної ділянки площею 0,1 га у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0515, цільове призначення: для індивідуального садівництва, на 01 серпня 2018 року становила 803 637,00 грн, з яких 140 000,00 грн - вартість земельної ділянки.

Заявник не погодився з результатами цієї оцінки та вважав, що дії державного виконавця з проведення оцінки належного йому майна у зведеному виконавчому провадженні № 37234147 є неправомірними внаслідок непідвідомчості цього провадження Відділу примусового виконання рішень, оскільки воно підвідомче Ладижинському міському відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - Ладижинський міський відділ). Державний виконавець не мав права передавати цьому суб`єкту оціночної діяльності матеріали для складення звіту про оцінку майна до постановлення судового рішення за результатами судового розгляду поданої ОСОБА_1 23 липня 2018 року скарги щодо оскарження низки постанов державного виконавця Калинчука С. І. у виконавчому провадженні № 34351262.

Дії державного виконавця з проведення оцінки належного боржнику майна у зведеному виконавчому провадженні № 37234149 є неправомірними, оскільки їх дія поширюється на майно, що є у спільній сумінісній власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 1/2 часткою кожного у цьому майні. Отже, державний виконавець, не мав права звертати стягнення на 1/2 частину належного ОСОБА_4 майна, яка не є боржником у виконавчому провадженні.

Ознайомившись зі звітами про оцінку земельних ділянок і гаража, заявник заперечував результати оцінки, вважає їх заниженими і такими, що не відповідають дійсній вартості нерухомого майна й об`єктивним цінам, які склалися на ринку нерухомості станом на момент оцінки. Оцінка проведена без технічної документації.

Заявник вважав неправомірною постанову начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. від 30 липня 2018 року про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні, оскільки державний виконавець 27 липня 2018 року направив вимогу № 9087/2.1.-28/8 про надання боржником у строк до 03 серпня 2018 року ксерокопії технічного паспорта на нерухоме майно № 971006605106 - гаража з майстернею літ. Г (літ. Г-1 , літ. г ), загальна площа 422,5 кв. м у АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 , а також ксерокопії свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Ладижинської ради народних депутатів 29 березня 2000 року. Вказану вимогу боржник отримав 31 липня 2018 року. На її виконання 03 серпня 2018 року боржник на адресу відділу направив лист з інформацією про знаходження усієї технічної документації у приміщеннях, які перебувають на збереженні у представника стягувача ОСОБА_5 , тому запропоновано повернути вказані документи боржнику для передання їх державному виконавцю. Однак, порушуючи законні права боржника та сприяючи стягувачу з метою стягнути з ОСОБА_1 додаткові витрати, державний виконавець, не дивлячись на встановлений ним же строк для надання технічної документації - 30 липня 2018 року призначив експерта - фізичну особу - підприємця ОСОБА_6 для участі у виконавчому провадженні та зобов`язав його виготовити технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна № 971006605106.

З огляду на викладене заявник вбачає підстави для зупинення передання вказаного нерухомого майна на реалізацію, оскільки він не погоджується з результатами оцінки цього майна та вчиненням державним виконавцем усіх процесуальних дій щодо нього.

Просив суд визнати неправомірними дії начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. з проведення оцінки майна: земельної ділянки площею 0,2261 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0380, та прийняття за основу звіту про незалежну оцінку від 30 липня 2018 року, виготовленого ТОВ Експертно-консалтинговий центр ; визнати недійсним та скасувати цей звіт; визнати неправомірними дії начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. з проведення оцінки майна: земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0515, цільове призначення для індивідуального садівництва, та прийняття за основу звіту про незалежну оцінку від 01 серпня 2018 року, виготовленого ТОВ Експертно-консалтинговий центр ; визнати недійсним та скасувати зазначений звіт; визнати неправомірними дії начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. з проведення оцінки нерухомого майна: гаража з майстернею літ. Г (літ. Г-1 , літ. г ) загальною площею 422,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 971006605106, за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 , та прийняття за основу звіту; визнати неправомірними дії начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. від 30 липня 2018 року про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року, яка залишена без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2019 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо:

- визнання неправомірними дій начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. з проведення оцінки майна: земельної ділянки площею 0,2261 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0380, та прийняття за основу звіту про незалежну оцінку від 30 липня 2018 року, виготовленого ТОВ Експертно-консалтинговий центр ;

- визнання недійсним та скасування звіту від 30 липня 2018 року, виготовленого ТОВ Експертно-консалтинговий центр , з проведення оцінки майна: земельної ділянки площею 0,2261 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 0510600000:07:002:0380;

- визнання неправомірними дій начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. з проведення оцінки майна: земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0515, цільове призначення для індивідуального садівництва, та прийняття за основу звіту про незалежну оцінку від 01 серпня 2018 року, виготовленого ТОВ Експертно-консалтинговий центр ;

- визнання недійсним та скасування звіту від 01 серпня 2018 року, виготовленого ТОВ Експертно-консалтинговий центр , з проведення оцінки майна: земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 0510600000:07:002:0515, цільове призначення для індивідуального садівництва;

- визнання неправомірними дій начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. з проведення оцінки нерухомого майна: гаража з майстернею літ. Г (літ. Г-1 , літ. г ) загальною площею 422,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 971006605106, за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 , та прийняття за основу звіту про незалежну оцінку від 01 серпня 2018 року, виготовленого ТОВ Експертно-консалтинговий центр ;

- визнання недійсним та скасування звіту від 01 серпня 2018 року, виготовленого ТОВ Експертно-консалтинговий центр , з проведення оцінки нерухомого майна гаража з майстерненю літ. Г (літ. Г-1 , г ), загальною площею 422,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 971006605106, за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 ;

- визнання неправомірними дій начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. від 30 липня 2018 року про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні.

Відмовивши у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності. Боржник не наділений правом самостійно визначати вартість арештованого майна. Не погоджуючись із результатами оцінки нерухомого майна в оскаржуваних звітах, заявник не надав доказів звернення до державного виконавця із заявами щодо їх рецензування. Матеріали справи не містять доказів того, що оскаржувані звіти про оцінку нерухомого майна неякісні або необ`єктивні. За відсутності доказів неправомірності та протиправності дій державного виконавця щодо проведення у рамках виконавчого провадження оцінки нерухомого майна суди дійшли висновку, що державний виконавець під час виконання виконавчого документа діяв у межах повноважень, встановлених Законом України Про виконавче провадження . Суд першої інстанції оцінив як неналежні докази роздруківки із сайту dom .ria.com оголошень із продажу нерухомості, надані заявником на підтвердження заниженої оцінки належного йому майна. Оскільки Закон України Про виконавче провадження містить виключний перелік підстав, за наявності яких державний виконавець зобов`язаний зупинити вчинення виконавчих дій, доводи заявника про неправомірність дій державного виконавця щодо оцінки майна боржника до ухвалення судового рішення за результатами судового розгляду іншої скарги ОСОБА_1 , є необґрунтованими. Також заявник не надав доказів того, що майно, щодо якого здійснена оцінка, є спільною сумісною власністю подружжя і дружині заявника ОСОБА_4 належить 1/2 його частина. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оцінене в рамках виконавчого провадження № 34351262 майно належить тільки боржнику ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки виконавче провадження № 34351262 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу виведене з примусового виконання зведеного виконавчого провадження № 37234147 та перебуває на виконанні Відділу примусового виконання рішень, законних підстав передання його на виконання іншому органу державної виконавчої служби законодавством не передбачено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити у справі нове рішення про задоволення скарги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди застосували статтю 58 Закону України від 21 квітня 1999 року Про виконавче провадження (далі - Закон N 606-XIV), тобто у редакції, не чинній на момент виникнення спірних правовідносин, що призвело до незаконного висновку суду щодо рецензування звіту про оцінку майна. Чинною нормою матеріального права, а саме частиною п`ятою статті 57 Закону України від 02 червня 2016 року Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404- VIII ) , не передбачено проведення рецензування звіту про оцінку майна, - визначено право сторін, які не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, оскаржити їх у судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, не навів мотивів, чому він не врахував доводи апеляційної скарги, чим порушив пункт 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України.

Суди необгрунтовано оцінили як неналежні докази роздруківки із сайту dom.ria .com з оголошеннями про продаж нерухомого майна, оскільки відповідно до Національного стандарту № 1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав від 10 вересня 2003 року № 1440, Національного стандарту № 2 Оцінка нерухомого майна від 28 жовтня 2004 року № 1442, Методики оцінки майна від 10 грудня 2003 року № 1891, оцінювач при проведенні оцінки конкретного об`єкта обирає базу оцінки та конкретний метод оцінки майна. Порівняльний підхід застосовується для визначення вартості об`єктів нерухомого майна, що оцінюються, шляхом зіставлення цін нещодавніх продажів подібних об`єктів нерухомого майна на ефективно функціонуючому відкритому ринку, де купують і продають порівняльну власність добровільні покупці та продавці, приймаючи при цьому незалежні рішення. Зокрема, вибір нерухомого майна для порівняння здійснюється оцінювачем з оголошень, розміщених у засобах масової інформації та в інтернет-ресурсах.

Суд першої інстанції безпідставно послався на ухвалу Гайсинського районного суду від 12 жовтня 2018 року у справі № 135/948/18, вважаючи встановленими певні обставини, оскільки згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню лише обставини, які встановлені рішенням суду, а не судовим рішенням, яким є ухвала суду.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, неправильно застосував статтю 24 Закону України Про виконавче провадження , пункт 4 розділу І, пункт 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), оскільки вказані норми містять імперативні положення щодо місця вчинення виконавчих дій та визначають, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами ДВС, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюється їхня функція, належить стягувачу. Зведене виконавче провадження № 37234147, до складу якого входило виконавче провадження № 34351262, втратило свій правовий статус у зв`язку із поверненням виконавчого листа стягувачу ОСОБА_7 . З огляду на те, що відділам примусового виконання рішень Управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підвідомчі рішення, за якими сума зобов`язання становить від десяти до двадцяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті, неправильними є висновки судів щодо законності виконання виконавчого листа № 211/447/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 1 543 878,77 грн Відділом примусового виконання рішень. У частині п`ятій статті 19 Закону № 1404-VIIIне передбачено обов`язку боржника подавати клопотання про передання виконавчого провадження за підвідомчістю.

Дійшовши висновку, що правом на передання матеріалів виконавчого провадження із одного органу державної виконавчої служби до іншого наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову, що є його дискреційними повноваженнями, суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини справи, не встановив зміст спірних правовідносин та порушив частину другу статті 451 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції не мотивував підстави відхилення вимог скарги щодо усунення порушення шляхом передання виконавчого провадження за підвідомчістю.

Також суди неправильно застосували норми матеріального права: статті 370, 371 ЦК України, статті 60, 69, 70 СК України, частину шосту статті 48 Закону № 1404- VIII та порушили статтю 443 ЦПК України. Суди не надали оцінки тому, що державний виконавець не звертався до суду з поданням щодо визначення частки боржника ОСОБА_1 у спільній сумісній власності подружжя.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2019 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Бойко С. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2019 року без змін.

Зазначив, що постанови про передання матеріалів виконавчого провадження з одного відділу в інший мають окремий спосіб оскарження, однак у визначеному законом порядку не оскаржувалися, тобто є законними.

Державний виконавець не є суб`єктом оціночної діяльності, не має спеціальних знань, досвіду та фаху з питань проведення оцінки об`єктів нерухомого майна, не проводить оцінку арештованого майна, тому не може з об`єктивних причин надати відповідь на ті питання, що не входять до його компетенції.

Під час здійснення виконавчого провадження № 34351262 заступник начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчук С. І. керувався вимогами законодавства та не допустив порушення законних прав ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у провадженні Відділу примусового виконання рішень перебуває виконавче провадження № 34351262 з виконання виконавчого листа № 211/447/12, виданого 01 червня 2012 року Ладижинським міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 155 394,93 євро та 3 433,60 грн судового збору.

19 вересня 2012 року заступник начальника відділу державної виконавчої служби Береза A. B. в рамках виконавчого провадження виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання зазначеного виконавчого листа. На підставі постанови начальника Відділу примусового виконання рішень від 15 березня 2013 року про передання матеріалів виконавчого провадження вони були витребувані з Ладижинський міського відділу для подальшого примусового виконання у Відділі у межах зведеного виконавчого провадження, оскільки на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень станом на 15 березня 2013 року перебувало виконавче провадження № 35840533 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 коштів у розмірі 8 500 000,00 грн.

Начальник Відділу примусового виконання рішень Калинчук С. І. під час здійснення примусового виконання виконавчого листа № 211/447/12 у виконавчому провадженні № 34351262 здійснював виконавчі дії, спрямовані на проведення оцінки майна боржника: земельної ділянки площею 0,2261 га, розташованої у АДРЕСА_3 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0380; земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0515, цільове призначення для індивідуального садівництва; гаража з майстернею літ. Г (літ Г-1 , літ. г ) загальною площею 422,5 кв. м, реєстраційний номер об `єкта нерухомого майна 971006605106,за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_3 (номер запису про право власності 915382279).

12 липня 2018 року державний виконавець Калинчук С. І. у виконавчому провадженні № 34351262, що входить до складу зведеного виконавчого провадження № 37234147, виніс постанову про призначення для участі у виконавчому провадженні суб `єкта оціночної діяльності - суб `єкта господарювання - ТОВ Еспертно-консалтинговий центр .

30 липня 2018 року державний виконавець виніс постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні - фізичну особу - підприємця ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6 ).

31 липня 2018 року ФОП ОСОБА_6 виготовив технічний паспорт на виробничу будівлю гаража з майстернею.

30 липня 2018 року ТОВ Еспертно-консалтинговий центр виготовило звіт про грошову оцінку земельної ділянки площею 0,2261 га, розташованої у АДРЕСА_3 , кадастровий номер 0510600000:07:002:0380, згідно з яким вартість земельної ділянки становить 189 924,00 грн на дату складення звіту; 01 серпня 2018 року - звіт про грошову оцінку гаража з майстернею літ. Г (літ. Г-1 , літ. г ) загальною площею 422,5 кв. м та відповідної земельної ділянки, за яким вартість цього нерухомого майна на 01 серпня 2018 року становила 803 637,00 грн.

Також суди встановили, що державний виконавець Калинчук С. І. у виконавчому провадженні № 34351262, яке входить до складу зведеного виконавчого провадження № 37234147, подав заявку на реалізацію вказаного арештованого нерухомого майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції Українисудові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України ).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції .

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України Про виконавче провадження .

Відповідно до Законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" державна виконавча служба є органом, на який покладено примусове виконання рішень в Україні.

Верховний Суд зазначає, що виконавчі дії у цій справі вчинялися ДВС протягом 2012-2018 років, тому до правовідносин застосовуються Закон № 606-XIV та Закон № 1404-VIII з урахуванням часу вчинених виконавчих дій.

Відповідно до пункту 6 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-XIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Щодо виконання виконавчого документа Відділом примусового виконання рішень

Відповідно до статті 17 Закону № 606-XIV (тут і далі редакція на час вчинення виконавчих дій) примусове виконання рішеньздійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 606-XIV виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України Спори про місце здійснення виконавчих дій між органами державної виконавчої служби не допускаються (частини сьома, восьма статті 20 Закону № 606-XIV).

Відповідно до статті 33 Закону № 606-XIV у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкриті у кількох органах державної виконавчої служби, об`єднання виконавчих проваджень у зведене здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

У разі якщо в органі ДВС відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження, крім випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (пункт 3.8 Інструкції від 02 квітня 2012 року № 512/5 ).

Виконання зведеного виконавчого провадження розпочинається постановою про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виноситься постанова, копія якої зберігається у зведеному виконавчому провадженні. Виконавчі провадження щодо одного боржника об`єднуються у зведене виконавче провадження або приєднуються до зведеного виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання (пункт 3.8.1 Інструкції від 02 квітня 2012 року № 512/5 ).

З огляду на викладене, право вибору місця виконання належить стягувачу, проте за умови об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження місце виконання може бути змінене.

Суди встановили, що 19 вересня 2012 року заступник начальника ВДВС Ладижинського міського управління юстиції Береза A. B. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа.

На підставі постанови начальника Відділу примусового виконання рішень від 15 березня 2013 року матеріали виконавчого провадження витребувані з ВДВС Ладижинського міського управління юстиції для передання для подальшого примусового виконання Відділом примусового виконання рішень у межах зведеного виконавчого провадження, оскільки на примусовому виконанні у цьому Відділі станом на 15 березня 2013 року перебувало виконавче провадження № 35840533 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 коштів у розмірі 8 500 000,00 грн.

Оскільки зведене виконавче провадження № 37234147, до складу якого входило виконавче провадження № 34351262, втратило свій правовий статус у зв`язку з поверненням виконавчого листа стягувачу ОСОБА_7 на підставі постанови заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Калинчука С. І. від 06 червня 2017 року, за відсутності заяви стягувача ОСОБА_2 про передання виконавчого провадження № 34351262 до Ладижинського міського відділу для подальшого виконання, суди дійшли обгрунтованого висновку про продовження виконання виконавчого провадження № 34351262 Відділом примусового виконання рішень.

Щодо поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на оцінене майно

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Схоже за змістом положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з частиною шостою статті 48 Закону 1404-VIII стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до частини третьої статті 50 Закону № 1404-VIII у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця (частина перша статті 443 ЦПК України).

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (частини перша, друга статті 56 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону № 1404-VIII) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Із матеріалів справи відомо, що постановою про арешт майна від 12 липня 2017 року начальник Відділу примусового виконання рішень Калинчук С. І. наклав арешт на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, земельні ділянки, житловий будинок, що належать боржнику ОСОБА_1 (а. с. 10-11).

Суди встановили, що оцінене майно належить тільки боржнику ОСОБА_1 , на це майно не поширюється режим права спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області відкрито провадження у справі № 135/1682/16 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та відділу примусового виконання рішень про поділ майна подружжя, визнання права власності та зняття з нього арешту.

Верховний Суд зазначає, що системний аналіз зазначених вище норм закону дає підстави стверджувати, що виконавець звертається до суду про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у разізвернення стягнення на об`єкт нерухомого майна. Тобто визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є обов`язковою передумовою для звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна.

Доводи касаційної скарги, що майно, на яке накладено арешт відповідно до статей 60, 69, 70 СК України належить дружині боржника є необґрунтованими та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій державного виконавця у виконавчому провадженні.

З урахуваням встановлення судом належності майна боржнику, суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що відсутнє судове рішення на спростування тверджень ОСОБА_1 про належність майна і його дружині.

Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 135/1682/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, заступника начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Калинчука С. І., ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та державного підприємства Сетам Міністерства юстиції України про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на майно, виключення його з акта опису та звільнення з-під арешту, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсними протоколів проведення торгів, визнання недійсними актів про проведені електронні торги відкрито провадження.

За таких обставин немає підстав стверджувати про порушення прав боржника.

Щодо оскарження дій суб`єкта оціночної діяльності, визнання недійсними та скасування звітів про оцінку нерухомого майна

Суди встановили, що 12 липня 2018 року державний виконавець Калинчук С. І. у виконавчому провадженні № 34351262, що входить до складу зведеного виконавчого провадження № 37234147, виніс постанову про призначення для участі у виконавчому провадженні суб `єкта оціночної діяльності - суб `єкта господарювання - ТОВ Еспертно-консалтинговий центр .

30 липня 2018 року державний виконавець виніс постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні - фізичну особу - підприємця ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6 ).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIIIвиконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до пункту 15 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Експертом або спеціалістом може бути будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов`язаний надати письмовий висновок, а суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем. Експерт або спеціаліст зобов`язаний надавати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності (частини перша - третя статті 20 Закону № 1404- VIII ) .

Звертаючись до суду зі скаргою, заявник посилався на те, що дії державного виконавця з визначення вартості спірного нерухомого майна є неправомірними, а результати оцінки цього майна - заниженими і такими, що не відповідають реальному стану нерухомого майна та об`єктивним цінам, що склалися на ринку нерухомості в цей час.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 1404-VIII визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 8 розділу ІІ Інструкції (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 27 березня 2018 року) для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача. У постанові про призначення експерта або спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, перекладача зазначаються питання, на які ці особи повинні надати письмовий висновок (звіт), або з якої мови слід здійснити переклад, або вид та характеристика майна, яке необхідно ідентифікувати, оцінити тощо, строки здійснення відповідних дій.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України Про оцінку майна майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до частини п`ятої статті 57 Закону № 1404- VIII виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Згідно зі статтею 58 Закону № 606-XIV, яку суд першої інстанції застосував до правовідносин у цій справі, державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем. У разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна.

Суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 не надав доказів, що звертався із заявами про рецензування оскаржуваних звітів про оцінку майна. Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком, оскільки не виклав мотиви на спростування цього висновку.

Верховний Суд зазначає, що посилання суду першої інстанції на статтю 58 Закону N 606-XIV є безпідставним, оскільки на час призначення державним виконавцем для участі у виконавчому провадженні суб`єкта оціночної діяльності Закон N 606-XIV втратив чинність.

Відповідно до статті 57 Закону1404- VIII боржник у цій справі оскаржив відповідні дії державного виконавця та результати визначення вартості майна.

Верховний Суд зазначає, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Тому, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання рішення суду, то відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIIIтака оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Вирішуючи питання щодо оскарження боржником рішення державного виконавця та результати оцінки майна, Верховний Суд взяв до уваги правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/44440/16, провадження № 11-1200апп18., та врахував особливості регулювання судового контролю за виконанням судових рішень у ЦПК України та КАС України.

Оцінивши доводи касаційної скарги в цій частині та висновки судів, Верховний Суд зазначає, що посилання на статтю 58 Закону N 606- XIV та вказівка на не надання боржником доказів звернення із заявами про рецензування оскаржуваних звітів про оцінку майна, не вплинуло на результат розгляду скарги, оскільки боржник не надав переконливі і достатні докази на спростування висновку про оцінку майна, не спростував правомірність дій державного виконавця щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості майна боржника.

Щодо доводів касаційної скарги, що встановлені ухвалою суду обставини не мають преюдиційного значення

Суд першої інстанції взяв до уваги, що ухвалою Гайсинського районного суду від 12 жовтня 2018 року у справі №135/948/18 відмовлено у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними та скасування постанов про поновлення вчинення виконавчих дій від 09 липня 2018 року у виконавчому провадженні № 34351262; про арешт майна боржника від 12 липня 2018 року у виконавчому провадженні № 34351262; про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 12 липня 2018 року.

Згідно зі статтею 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Ухвала суду є видом судового рішення ( частина перша статті 258 ЦПК України ), тому встановлені ухвалою суду обставини мають преюдиційне значення для розгляду іншої справи.

Суд обгрунтовано взяв до уваги встановлені в іншій справі обставини щодо правомірності дій державного виконавця, які мають значення для вирішення цієї скарги.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги щодо законності судових рішень та дійшов висновку, що доводи касаційної скарги у світлі конкретних обставин справи, на які надано відповідь у мотивувальній частині цієї постанови, а також інші доводи, які не потребують детальної відповіді, оскільки не впливають на висновки, викладені Верховним Судом, а також правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є статочною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко