Постанова

від 17.02.2021 по справі 623/1198/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 623/1198/18

провадження № 61-4441св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЮГ-М ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 жовтня 2018 року у складі судді Бєссонової Т. Д. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЮГ-М (далі - ТОВ Агрофірма ЮГ-М ) про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,5016 га на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, контур № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер 6322883000:05:000:0061.

20 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма ЮГ-М укладений договір оренди, згідно з яким позивач передав вказану земельну ділянку відповідачу у користування строком на 15 років. Відповідно до пункту 39 договору оренди сторони передбачили, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається за умови письмового попередження заінтересованої у цьому сторони за два місяці до початку польових робіт, але не пізніше 10 січня поточного року.

03 січня 2018 року позивач направив на адресу ТОВ Агрофірма ЮГ-М лист з повідомленням про розірвання договору.

05 лютого 2018 року позивач отримав відповідь товариства про відмову у поверненні земельної ділянки.

ОСОБА_1 , вважаючи договір оренди розірваним, просив витребувати із незаконного володіння ТОВ Агрофірма ЮГ-М належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,5016 га, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, контур НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер № 6322883000:05:000:0061.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 жовтня 2018 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року, у позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у пункті 39 договору оренди землі сторони погодили не підставу, а процедуру, за умови дотримання якої договір оренди може бути розірваний. Суди дійшли висновку, що наслідком односторонньої відмови від договору, як правило, не є автоматичне його припинення, оскільки інша сторона має право оспорити односторонню відмову від договору в суді, який може визнати її неправомірною (правомірною) і визнати на вимогу однієї зі сторін договір розірваним із застосуванням відповідних правових наслідків до винної сторони. Крім того, рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 вересня 2017 року № 623/1149/17, яке набрало законної сили, у позові ОСОБА_1 до ТОВ Агрофірма ЮГ-М про розірвання договору оренди землі від 20 грудня 2006 року на підставі пункту 39 цього договору відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суди неправильно застосували статтю 31 Закону України Про оренду землі (тут і надалі - Закон № 161-XIV в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) та частину третю статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вказані норми матеріального права передбачають можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, якщо умовами договору встановлено право односторонньої відмови від нього.

Суди не врахували, що позивач виконав пункт 39 договору оренди землі та листом за два місяці до початку польових робіт попередив відповідача про розірвання договору оренди. Розірвання договору в односторонньому порядку є підставою для припинення користування земельною ділянкою. Оскільки відповідач відмовляється повертати позивачу належну йому земельну ділянку, у позивача виникло право на витребування його майна із чужого незаконного володіння.

Вирішуючи спір, суди помилково вважали встановленою обставиною висновок суду Ізюмського міськрайонного суду Харківської області у рішенні від 20 вересня 2017 року про те, що згідно з пунктом 39 договору сторони погодили не підставу, а процедуру, за умови дотримання якої договір оренди може бути розірвано в односторонньому порядку. Підстав для розірвання укладеного між сторонами договору немає. Наведене є правовою оцінкою обставин, встановлених судом, посилання на яку, згідно з пунктом 7 частини першої статті 82 ЦПК України, є не обов`язковим.

Суди дійшли неправильного висновку, що пункт 39 договору оренди землі не містить підстав його розірвання в односторонньому порядку, тому не може застосовуватися без врахування пунктів 37 та 38 цього договору. В пункті 39 договору сторони погодили процедуру, за умови дотримання якої договір оренди може бути розірваний в односторонньому порядку і яка не є тотожною підставам припинення права користування земельною ділянкою. Суди не врахували висновків Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц.

Системний аналіз положень статей 525, 651 ЦК України та статті 31 Закону № 161-XIV дає підстави дійти висновку про те, що законодавець допускає можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору. Встановивши, що на виконання пункту 39 договору оренди землі позивач направив відповідачу письмове попередження про розірвання цього договору, яке відповідач отримав, суди безпідставно відмовили у позові, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції також зазначив, що оскільки позивач добровільно за договором оренди передав належну йому земельну ділянку відповідачу, то відсутні підстави для застосування статті 387 ЦК України та витребування майна з чужого незаконного володіння. У постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 420/557/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що сам факт односторонньої відмови позивача від договору оренди земельної ділянки згідно з частиною третьою статті 651 ЦК України призводить до розірвання спірного договору, а в разі незгоди відповідача на припинення правовідносин щодо договорів оренди землі в односторонньому порядку таке право позивача підлягає захисту шляхом звернення до суду із позовом про витребування майна (земельної ділянки).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач не визнає його право на розірвання договору оренди в односторонньому порядку та не повертає земельну ділянку, на що суди не звернули увагу. При ухвалені оскаржуваних судових рішень суди не врахували, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2019 року від ТОВ Агрофірма ЮГ-М до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначило, що доводи касаційної скарги необґрунтовані, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними й обґрунтованими, ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та не порушенням норм процесуального права.

Позивач не враховував, що технологія вирощування сільськогосподарських культур передбачає початок польових робіт, якими розпочинається цикл польових робіт під новий врожай кожного сільськогосподарського року. У період з 04 вересня до 06 вересня 2017 року на земельній ділянці № НОМЕР_2 площею 4,5016 га, кадастровий номер 6322883000:05:000:0061, орендованій згідно зі спірним договором, здійснено оранку - польові роботи, якими розпочався цикл сільськогосподарських робіт з вирощування сільськогосподарських культур врожаю 2018 року. Повідомлення позивачем відповідача про одностороннє розірвання договору оренди у січні 2018 року відбулося з порушенням строків, передбачених у пункті 39 договору оренди. Отже, встановлену у пункті 39 договору оренди процедуру його розірвання в односторонньому порядку позивач не дотримав. Також у заяві від 03 січня 2018 року позивач не навів підстав, передбачених договором або законом, для розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку.

Відмовивши у позові про витребування майна із чужого незаконного воолодіння, суди обґрунтовано послалися на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 вересня 2017 року у справі № 623/1149/17.

Від розірвання договору в односторонньому порядку необхідно відрізняти односторонню відмову від договору, однак позивач помилково ототожнює ці поняття. Спірний договір не передбачає право орендодавця відмовитися від договору, водночас у заяві від 03 січня 2018 року позивач зазначив не про повну відмову від договору, а про його розірвання в односторонньому порядку, не дотримуючись процедури розірвання та не зазначаючи підстави такого розірвання. Розірвання договору в односторонньому порядку здійснюється за рішенням суду та можливе тільки у випадках, якщо таке розірвання передбачено договором або законом, за наявності визначених договором або законом підстав для цього та за умови дотримання встановленої процедури розірвання.

Для односторонньої відмови від правочину достатньо заяви однієї сторони. Відмову від договору необхідно відрізняти від розірвання договору. Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України договір може бути розірвано або за домовленістю сторін або на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду. Отже, частина третя статті 651 ЦК України, на яку посилається позивач у касаційні скарзі, до спірних правовідносин не застосовується, оскільки ця норма передбачає саме односторонню відмову від договору, водночас позивач надіслав відповідачу заяву про розірвання договору в односторонньосу порядку, яка обґрунтована змістом пункту 39 спірного договору.

Підстава, на якій відповідач отримав належну позивачу земельну ділянку в оренду, не відпала, тому відповідно до частини другої статті 1212 ЦК України цю земельну ділянку не може бути витребувано у відповідача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ХР № 022781, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 4,5016 га, контур НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6322883000605:000:0061, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області.

20 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма ЮГ-М укладений договір оренди, відповідно до якого ТОВ Агрофірма ЮГ-М прийняло земельну ділянку у платне користування строком на 15 років.

Договір оренди зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельним ресурсам 10 грудня 2007 року № 040767200097.

12 грудня 2007 року сторони підписали акт приймання-передачі земельної ділянки.

Згідно з пунктом 39 договору оренди розірвання договору в односторонньому порядку допускається за умови письмового попередження заінтересованої сторони за два місяці до початку польових робіт, але не пізніше 10 січня поточного року.

03 січня 2018 року позивач направив на адресу ТОВ Агрофірма ЮГ-М листа, в якому повідомив про розірвання договору оренди в односторонньому порядку та просив повернути належну йому земельну ділянку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і заінтересованою стороною дотримано порядок його розірвання, він відповідно є розірваним в порядку, визначеному договором.

Суди встановили, що у пункті 37 договору оренди землі сторони передбачили припинення дії договору у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 38 договору оренди землі дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішення суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається лише за умови письмового попередження заінтересованої в цьому сторони, за 2 місяці до початку польових робіт, але не пізніше 10 січня поточного року (пункт 39 договору).

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон № 161-XIV .

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 1, 13 Закону № 161-XIV).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 Закону № 161- XIV договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Тлумачення положення частини четвертої статті 31 Закону № 161- XIV дає підстави стверджувати, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц, провадження № 61-6268св18, від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц, провадження № 61-19304св18, від 24 січня 2019 року у справі № 388/1253/15-ц, провадження № 61-26231св18, від 17 липня 2019 року справа № 388/1251/15-ц, провадження № 61-12233св18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 623/3418/16-ц, провадження № 61-33241св18.

Встановивши, що 03 січня 2018 року позивач направив ТОВ Агрофірма ЮГ-М заяву, якою повідомив про розірвання в односторонньому порядку договору оренди землі від 20 грудня 2006 року, що відповідає законодавству та умовам цього договору, місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, помилково виходив з відсутності підстав для розірвання договору і, відповідно, для задоволення позову про витребування спірної земельної ділянки.

Висновки судів про те, що в пункті 39 договору оренди землі від 20 грудня 2006 року сторони погодили не підставу, а процедуру, за умови дотримання якої цей договір може бути розірвано в односторонньому порядку, тому підстав для розірвання укладеного між сторонами договору немає, є необґрунтованими та суперечать правовим висновкам Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладеним у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц, провадження № 61-19304св18 та від 23 жовтня 2019 року у справі № 623/3418/16-ц, провадження № 61-33241св18.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач у період з 04 вересня 2017 року до 20 квітня 2018 року провів польові роботи на спірній земельній ділянці.

Посилання судів на те, що з 04 вересня 2017 року до 20 квітня 2018 року ТОВ Агрофірма ЮГ-М розпочато польові роботи на спірній земельній ділянці, що свідчить про недотримання позивачем передбаченої пунктом 39 договору процедури його розірвання, є безпідставним, оскільки заяву про розірвання договору в односторонньому порядку ОСОБА_2 направив відповідачу 03 січня 2018 року, тобто не пізніше 10 січня поточного року, як це передбачено пунктом 39 договору оренди землі від 20 грудня 2006 року. Тому початок польових робіт в попередньому 2017 році не має правового значення для вирішення цього спору. Доказів початку польових робіт в поточному (щодо подання заяви) 2018 році, менш ніж через два місяці після її подання, матеріали справи не містять. Факт отримання заяви позивача відповідач не заперечив.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що після отримання ТОВ Агрофірма ЮГ-М його заяви від 03 січня 2018 року договір оренди землі від 20 грудня 2006 року є розірваним відповідно до пунктів 37, 39 цього договору, статті 31 Закону № 161-XIVта частини третьої статті 651 ЦК України. Оскільки ТОВ Агрофірма ЮГ-М не повернуло об`єкт оренди і продовжує користуватися ним без правової підстави, то позивач просив витребувати належну йому на праві власності земельну ділянку з чужого незаконного володіння ТОВ Агрофірма ЮГ-М з підстав, передбачених статтями 387, 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України, як нормами глави 83 ЦК України суд має встановити так звану абсолютну безпідставність набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідні правові висновки викладені у постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року, справа № 310/5835/13-ц, провадження № 61-46496св18.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону № 161-XIV у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Умови повернення орендарем земельної ділянки орендодавцю після припинення дії договору визначені сторонами у пункті 21 укладеного між ними договору оренди землі від 20 грудня 2006 року.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, та з`ясувавши, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладене заявлена позивачем вимога про витребування земельної ділянки на підставі статті 387 ЦК України є необґрунтованою, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України, частина перша статті 34 Закону № 161-XIV .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку з наведених вище підстав.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, то сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 370,11 грн за подання позовної заяви, 2 055,00 грн - апеляційної скарги та 2 740,00 грн - касаційної скарги, а всього - 6 165,11 грн необхідно стягнути на його користь з відповідача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЮГ-М про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЮГ-М повернути ОСОБА_1 на умовах, визначених договором оренди землі від 20 грудня 2006 року, земельну ділянку площею 4,5016 га, кадастровий номер 6322883000:05:000:0061, яка розташована на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, контур НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ЮГ-М на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 6 165 (шість тисяч сто шістдесят п`ять) грн 11 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко