Ухвала

від 11.03.2021 по справі 120/1506/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні адміністративного позову

м. Вінниця

11 березня 2021 р. Справа № 120/1506/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

24.02.2021 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 01.03.2021 позовну заяву залишено без руху.

Крім того, 09.03.2021 позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Іллінецькій міській раді вчиняти будь-які дії щодо передачі у приватну власність чи оренду земельної ділянки площею 1,1364 га, за кадастровим номером 0521210100:03:000:0464, яка розташована на території Іллінецької міської ради Вінницької області, за межами с. Неменка, до набрання рішенням законної сили.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, заявник зазначає, що Іллінецька міська рада порушила процедуру розгляду його заяви та підготувала лист-відповідь про відмову у наданні дозволу на розробку проектної документації, що є незаконним, адже розгляд заяви повинен був здійснюватися на пленарних засіданнях міської ради, а відповідь повинна бути прийнята у формі рішення на черговій сесії міської ради. Заявник вважає, що міська рада незаконною відмовою намагається передати зазначену земельну ділянку конкретній особі. Тому, оскільки Іллінецька міська рада є єдиним власником вказаної земельної ділянки та має усі правомочності для її відчуження з метою подальшого унеможливлення виконання рішення суду.

Таким чином, на думку позивача існує необхідність у забезпеченні позовної заяви заявника шляхом заборони Іллінецькій міській раді вчиняти будь-які дії щодо передачі у приватну власність чи оренду земельної ділянки площею 1,1364 га, за кадастровим номером 0521210100:03:000:0464, яка розташована на території Іллінецької міської ради Вінницької області, за межами с. Неменка, до набрання рішенням законної сили.

Визначаючись щодо заяви про забезпечення позову, суд виходить із наступного.

За правилами частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 154 КАС України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

Таким чином, розгляд заяви про забезпечення позову у судовому засіданні здійснюється виключно у разі, якщо матеріали адміністративної справи та заяви про забезпечення позову перешкоджають можливості об`єктивного розгляду заяви без участі сторін.

Проте, у даному випадку, дослідивши матеріали позовної заяви та заяву про забезпечення позову, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву без повідомлення учасників справи.

Так, розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступного висновку.

Положеннями частини 1 статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, або до якого буде подано адміністративний позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду, у разі задоволення позову. Для задоволення судом поданого позивачем клопотання про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України.

Так, положення статті 150 КАС України передбачають, що передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є клопотання сторони, в тому рахунку, із зазначенням очевидних ознак можливості заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Тобто, у випадку звернення позивача з клопотанням про забезпечення позову він повинен обґрунтувати причини звернення з таким клопотанням. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Згідно з частиною 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

У відповідності до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч. 2 ст. 151 КАС України).

В силу приписів частини 1 статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

За своєю правовою природою інститут забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися в суд, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом (правовий висновок викладено у п. 30 постанови Верховного Суду від 20.03.2019 в справі № 826/14951/18).

Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Слід зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04. 2019 у справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Підсумовуючи наведене, суд враховує, що при вирішенні питання про забезпечення позову необхідно здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З матеріалів поданої заяви, вбачається, що позивач належним чином не обґрунтував необхідності забезпечення заявленого позову та не вказав, яким чином невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, також не обґрунтував ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Так, посилаючись на необхідність заборони Іллінецькій міській раді вчиняти дії щодо передачі у власність бажаної позивачем земельної ділянки, заявник фактично вказує на те, що відсутність заходів забезпечення позову може спричинити порушення його законного права на приватизацію земельної ділянки.

В контексті даної спірної ситуації суд вказує, що відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадянина з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадянина проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є одним з початкових етапів визначеної законом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок державної та комунальної власності.

Водночас, виходячи з приписів статей 116, 118 Земельного кодексу України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у багатьох рішеннях Верховного Суду, зокрема у постанові 27.02.2018 в справі № 545/808/17, постанові від 26.02.2019 в справі № 826/5737/16 та постанові від 17.04.2019 в справі № 461/8315/17.

Отже, той факт, що заявник звернувся до Іллінецької міської ради з клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сам по собі не вказує на наявність у нього переважного права на приватизацію цієї ділянки та жодним чином не свідчить про існування певних обтяжень щодо неї.

В цьому контексті суд враховує, що як заявник, так і будь-який громадянин України має рівне право на отримання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації. Тому на стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні підстави вважати пріоритетним право заявника щодо набуття у власність бажаної для нього земельної ділянки.

До того ж, суд вважає за необхідне зазначити, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення позову. Чинне законодавство передбачає можливий захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення порушених прав заявника, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.

Також з поданої заяви вбачається, що основною підставою для забезпечення позову є твердження заявника про очевидність ознак протиправності рішень та дій Іллінецької міської ради.

При цьому суд звертає увагу, що встановлення ознак протиправності рішення та дій суб`єкта владних повноважень є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи можливий предмет позову, що на цій стадії судового процесу є неприпустимим.

Між тим, позивач у поданій заяві не аргументував нагальності та терміновості вжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, зміст заяви про забезпечення адміністративного позову не дозволяє дійти переконливого висновку про існування обставин, які згідно положень статті 150 КАС України є підставою для забезпечення позову, оскільки позивачем не наведено жодних належних та достатніх доводів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В той же час, вивчивши матеріали поданої заяви, суд доходить висновку, що встановлення Іллінецькій міській раді заборони вчиняти дії щодо передачі у власність бажаної позивачем земельної ділянки, буде неспівмірним із позовними вимогами заявника та може зумовити ситуацію, при якій порушуватимуться права та інтереси ширшого кола осіб, що не співвідноситься з правом (інтересом), про захист яких просить заявник, та буде формою втручання у дискреційні повноваження органу державної влади.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, суд вказує, що вирішення цієї заяви на даному етапі розгляду справи безпосередньо стосується вирішення спору по суті спірних правовідносин, що, в свою чергу, є неприпустимим.

За таких обставин, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 9, 150, 151, 154, 243, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Комар Павло Анатолійович