Постанова

від 04.03.2021 по справі 462/2199/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/2199/19 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М.

Провадження № 22-ц/811/2617/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар - Жукровська Х.І.,

з участю представника апелянта адвоката Геш І.Ю., відповідачів приватного виконавця Баірової Н.М. та Худзія Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною каргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Геш Івана Юрійовича на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Гедз Б.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Наталії Михайлівни, Державного підприємства СЕТАМ , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання електронних торгів недійсними, скасування свідоцтва про право власності та вилучення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на майно, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2019 року позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Геш І.Ю., звернулась в суд з указаним позовом та просила визнати незаконними електронні торги, проведені ДП Сетам 24.01.2019 року по реалізації нерухомого майна (лот №313819), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності ОСОБА_2 на кв. АДРЕСА_2 , видане 27.02.2019 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дерев`янко Л.М. та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №30477497 від 27.02.2019 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликалась на те, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області перебувало виконавче провадження по виконанню рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08.09.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Фольксбанк заборгованості за кредитним договором від 05.12.2007 року в розмірі 127601,89 доларів США, що еквівалентно 980365,32 грн., судових витрат та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, на підставі якого 24.01.2011 року видано виконавчий лист №2-1222/10. 08.05.2018 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 25.05.2018 року в межах даного виконавчого провадження винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, проведено опис та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , належну ОСОБА_1 , з метою подальшого реального виконання рішення суду. Згідно повідомлення ДП Сетам від 30.01.2019 року, 24.01.2019 року відбулися торги по реалізації предмета іпотеки. Як вбачається із свідоцтва № НОМЕР_1 , виданого 27.02.2019 року та витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Дерев`янком Л.М., право власності на вищезгадану квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 . Позивач вважає, що електронні торги від 24.01.2019 року по реалізації нерухомого майна (лот №313819), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , проведені ДП Сетам всупереч вимогам підпункту 1 пункту 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 03.06.2014 р. № 1304-VI, згідно якого, протягом дії цього Закону, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника за умови, що у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв.м. для квартири.

Так, квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 76,60 кв.м., належна на праві власності ОСОБА_1 перебувала в іпотеці ВАТ Електронбанк , правонаступником якого є ПАТ ВіЕс Банк , як забезпечення по валютному зобов`язанні, згідно іпотечного договору № 8263 від 05.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. Згідно довідок з місця проживання про склад сім`ї і прописку, виданих ЛКП Граніт від 18.06.2018 року, 25.02.2019 року та акту від 14.06.2018 року ОСОБА_1 разом із своєю сім`єю проживає за адресою: АДРЕСА_1 . А згідно акту ТОВ Мрія від 09.08.2018 року, ОСОБА_1 не проживає за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_3 з 2007 року. Зазначає, що іншого нерухомого майна у ОСОБА_1 немає.

Тому позивач вважає, що примусова реалізація предмету іпотеки по валютному зобов`язанні, при відсутності іншого житла та за умови постійного проживання у ньому боржника та іпотекодавця є порушенням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки така реалізація заборонена на час дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 03.06.2014 року № 1304-VI та відповідно до ч. 2 ст. 16, ч. 3 ст. 215 ЦК України є недійсним правочином. Просила позов задовольнити та застосувати наслідки недійсності правочину.

Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львов від 10 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішення адвокатом Геш І.Ю. в інтересах позивачки ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

Вважає судове рішення незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, таким, де суд надає перевагу одним доказам та не звертає увагу на інші, а також таким, що суперечить судовій практиці, визначеній Верховним Судом з аналогічних правовідносин.

В обґрунтування вимог покликається на те, що позовні вимоги ґрунтуються на тих підставах, що правочин, вчинений відповідачами суперечить Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті та є недійсним, оскільки примусова реалізація предмету іпотеки по валютному зобов`язанні, при відсутності іншого житла та за умови постійного проживання в ньому боржника та іпотекодавця, є прямим порушенням ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки таке заборонено на час дії Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті і відповідно до ч.2 ст. 16, ч.3 ст. 215 ЦК України є недійним правочином.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.07.2017 року, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 є єдиним власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 76,6 кв.м. та іншого нерухомого майна у ОСОБА_1 не має. Дана квартира перебувала в іпотеці ВАТ Електронбанк , правонаступником якого є ПАТ ВіЕс Банк як забезпечення по валютному зобов`язанні, згідно іпотечного договору №8263 від 05.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Новосад О.П.

На підтвердження того факту, що апелянт постійно проживала без реєстрації у АДРЕСА_1 , подано довідку з місця проживання про склад сім`ї і прописки від 25.02.2019 року. Згідно даної довідки, яка видана ЛКП Граніт , окрім списку зареєстрованих осіб за вказаною адресою, вказано і особи, які проживають без реєстрації. Підставою для надання такої довідки слугував акт про проживання особи без реєстрації від 14.06.2018 року, де сусіди апелянта зазначили, що така постійно проживає за вказаною адресою.

Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року та постановити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

У відзивах на апеляційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Баірова Н.М. та ОСОБА_2 зазначають, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такого не спростовують. Підстави для скасування рішення відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення . До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 76,60 кв.м., належна на праві власності ОСОБА_1 перебувала в іпотеці ВАТ Електронбанк , правонаступником якого є ПАТ ВіЕс Банк , як забезпечення по валютному зобов`язанню, згідно іпотечного договору № 8263 від 05 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П.

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області перебувало виконавче провадження № 56353836 по виконанню рішення Залізничного районного суду м. Львова від 08 вересня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ ВіЕс Банк заборгованості за кредитним договором № KF458867 від 05 грудня 2007 року в розмірі 127 601,89 доларів США, що еквівалентно 980 365,32 грн., судових витрат та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, на підставі якого 24 січня 2011 року видано виконавчий лист № 2-1222/10. Виконавче провадження №56353836 відкрито 08 травня 2018 року.

24 січня 2019 року відбулися торги по реалізації предмета іпотеки, що підтверджується копією протоколу № 384334 проведення електронних торгів по лоту № 313819, а саме: трикімнатної квартири, загальною площею 76, 6 кв.м., житловою площею 50, 2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , стартова ціна 1 028 300 грн., ціна продажу 1 028 300 грн., переможець - ОСОБА_2 , якому 27 лютого 2019 року видано свідоцтво №230, за яким зареєстровано право власності на цю квартиру.

З довідки № 2736 з місця проживання про склад сім`ї і прописки, виданої ЛКП Граніт від 30 липня 2018 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровано двоє осіб: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Копією паспорта ОСОБА_1 підтверджується її місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 . Наведене підтверджено відповіддю заступника директора департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 01-17/02/4491 від 22 липня 2019 року, з якої убачається, що вказана у паспорті адреса є її місцем реєстрації з 20 лютого 1997 року по теперішній час.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 48 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Згідно із частиною першою статті 50 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ураховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.

Відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Згідно із усталеним підходом суду касаційної інстанції, для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (постанови Верховного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 336/198/16-ц (провадження № 61-1185св18) та від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18 (провадження № 61-86св20).

Отже, проведення прилюдних торгів з порушенням є підставою для визнання цих торгів недійсними лише за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

У пунктах 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу і така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами 1-3 та частинами 5, 6 статті 203 ЦК, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина 1 статті 215 цього Кодексу). Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Апеляційний суд вірно вказував, що до предмета доказування в даній справі належало дотримання порядку проведення прилюдних торгів, а саме встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим порядком, а саме: правил які визначають процедуру підготовки, проведення електронних торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувану та боржнику про дату, час та місце проведення електронних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення електронних торгів (розділ 5); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 7) . Разом із тим порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом про ВП 1999, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст. ст. 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статей 55, 85 цього Закону) .

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Зазначений Закон унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Зі змісту статті 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті убачається, що необхідною умовою застосування цього Закону є, зокрема, те що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

З матеріалів справи убачається, що позивачка знала про існування рішення суду про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, а відтак і виконавчого провадження, отримувала, зокрема, постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності, ознайомлена зі звітом про оцінку майна, проте дії (бездіяльність) державного виконавця щодо призначення та проведення оцінки, а в подальшу передачі на реалізацію майна, яке продано на прилюдних торгах, у встановленому законом порядку не оскаржувала.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального і процесуального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що вона була зареєстрована в предметі іпотеки, та використовувала його як місце свого постійного проживання, на час проведення електронних торгів.

Щодо наявності у власності відповідача іншого нерухомого житлового майна, за місцем знаходження якого вона має зареєстроване місце проживання, колегія суддів виходить з такого.

Як убачається з матеріалів справи, станом на момент укладення договору іпотеки реалізованої на оспорюваних торгах квартири, ОСОБА_1 була співвласницею (розмір частки ј) квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка була відчужена нею після ухвалення 08 вересня 2010 року Залізничним районним судом м. Львова рішення про стягнення з неї боргу за кредитним договором від 05 грудня 2007 року № № KF 45867.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінка позивачки в частині відчуження своєї частки у житлі, яке є відмінним від предмета іпотеки, після виникнення у неї заборгованості за кредитним договором, на думку колегії суддів, свідчить про її недобросовісність, яка вчинена лише з умисною метою унеможливлення звернення стягнення на предмет іпотеки, та є лише імітацією в очах стороннього спостерігача щодо фактичного місця проживання в предметі іпотеки. В такий спосіб, позивачка намагалась уникнути виконання рішення суду, як завершальної стадії судового процесу, та від сплати заборгованості за кредитом.

Окрім цього, як встановлено судом першої інстанції, позивачка є суб`єктом Закону України Про засади запобігання і протидії корупції (який втратив чинність у зв`язку із прийняття Закону України Про запобігання корупції ), відтак на неї, відповідно до пункту 6 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , дія цього Закону не поширюється.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 756/9904/15 (провадження № 61-10066св20).

Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, відсутні підстави для застосування положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , а доводи апеляційної скарги у частині поширення мораторію на спірну квартиру суперечать таким обставинам.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання електронних торгів недійсними.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування оскаржуваного судового рішення та цієї постанови достатніми.

Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Геш Івана Юрійовича - залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 березня 2021 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.