Постанова

від 11.03.2021 по справі 583/3904/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 583/3904/18

провадження № 61-2713 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Саєнко Богдан Олександрович;

відповідач - ОСОБА_2 ;

представник відповідача - адвокат Розторгуєва Валентина Борисівна;

третя особа - Чупахівська селищна об`єднана територіальна громада Охтирського району Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2019 року у складі судді Ковальової О. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 08 січня 2020 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Чупахівська селищна об`єднана територіальна громада Охтирського району Сумської області, про скасування рішення та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з випискою із протоколу № 2 від 21 березня 1995 року засідання правління АПО ім. Щорса Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області його батьку - ОСОБА_3 виділено у користування земельну ділянку, площею 0,13 га, біля урочища Берестина для збільшення присадибної ділянки до середнього розміру, прийнятого статутом колгоспу - 0,56 га.

Відповідно до виписки із протоколу № 6 від 22 травня 1997 року засідання правління САТЗТ ім. Щорса Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області ОСОБА_3 додатково біля урочища Берестина надано у користування земельну ділянку, площею 0,44 га, та збільшено загальний розмір земельної ділянки до 1 га.

Вказував, що за життя ОСОБА_3 державний акт на земельну ділянку, площею 0,44 га, не отримував, але все життя нею користувався.

Після смерті ОСОБА_3 усе майно успадкувала його мати, ОСОБА_4 , яка склала заповіт від 16 жовтня 2014 року, за яким після її смерті він успадкував будинок АДРЕСА_1 , та землі, що використовувалися його сім`єю поблизу будинка біля урочища Берестина .

Вказував, що з 22 травня 1997 року по день звернення до суду його сім`я безперервно, постійно користувалася земельною ділянкою, площею 1 га, біля урочища Берестина та сплачувала податок на землю, на якій упродовж багатьох років він вирощував на присадибній ділянці плодово-ягідні дерева, зерно та займався огородництвом.

На початку 2017 року між ним та ОСОБА_2 почали виникати суперечки щодо користування земельною ділянкою, площею 0,44 га, та йому стало відомо, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ № 726519 від 30 серпня 2002 року у приватну власність ОСОБА_2 надано земельну ділянку, площею 2,72 га, на території Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На вказану земельну ділянку відповідач розробила технічну документацію та отримала кадастровий номер 5920385400:01:001:0698.

Вказував, що за списком громадян, яким надано земельні ділянки в приватну власність для ведення сільськогосподарського товарного виробництва із земель колишнього КСП ім. Щорса саме на території Лантратівської сільської ради, ОСОБА_2 земельна ділянка не надавалась, а тому вважав, що у порушення вимог законодавства до її державного акту була незаконно включена земельна ділянка, якою з 1997 року користувалася його сім`я.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії РЗ № 726519 від 30 серпня 2002 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 , на земельну ділянку, загальною площею 2,72 га, кадастровий номер 5920385400:01:001:0698, як незаконний; визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,44 га біля урочища Берестина на території Чупахівської селищної об`єднаної територіальної громади поблизу домоволодіння АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 2,72 га, кадастровий номер 5920385400:01:001:0698 за ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що батьки позивача, а згодом і сам позивач, не набули у встановленому законом порядку права на земельну ділянку, площею 0,44 га, біля урочища Берестина Охтирського району Сумської області у складі належної відповідачу земельної ділянки, площею 2,72 га, кадастровий номер 5920385400:01:001:0698.

Позивачем не доведено, що батько за життя, як працівник сільськогосподарського підприємства, отримав у встановленому законом порядку спірну земельну ділянку. Із архівних копій рішень засідання правління АПО ім. Щорса Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області від 21 березня 1995 року № 2 та САТЗТ ім. Щорса Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області від 22 травня 1997 року № 6 про виділення ОСОБА_3 земельних ділянок для збільшення ділянки до 1 га в саду біля урочища Берестина неможливо встановити точне місцезнаходження та межі спірної земельної ділянки, щодо якої позивач просив застосувати набувальну давність.

Суд встановив, що після смерті батька позивача право користування спірною земельною ділянкою не перейшло в установленому законом порядку до матері позивача, оскільки доказів на підтвердження цих обставин суду не надано. Право позивача на належне матері майно виникло після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому до складу спадкового майна спірна земельна ділянка не увійшла.

Посилання позивача на те, що його родина тривалий час понад 15 років користувалася спірною земельною ділянкою, не свідчить про порушення його прав ОСОБА_2 , яка отримала державний акт на землю 30 серпня 2002 року, тобто, задовго до смерті матері позивача, а також існування у останнього права користування спірною земельною ділянкою. Порушень законодавства при видачі відповідачу державного акту на спірну земельну ділянку судом не встановлено.

Судом враховано, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки, яка передана у постійне користування ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Охтирської районної державної адміністрації від 22 січня 2003 року № 24 Про внесення змін та доповнень до розпорядження № 361 від 29 серпня 2002 року , яке позивачем не оспорено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 08 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, на підставі належних та допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Позивачем не надано жодного доказу щодо встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що була виділена його батьку ОСОБА_3 та одержання останнім документа, що посвідчує його право власності чи користування, або укладання відповідного договору оренди на спірну земельну ділянку, що передбачено вимогами статей 22, 23, 24 ЗК України 1990 року, чинного на час виділення ОСОБА_3 земельних ділянок. Також у матеріалах справи відсутнє і рішення сільської Ради народних депутатів про надання батьку позивача спірної земельної ділянки.

Батько позивача за життя своє право на спірну земельну ділянку, площею 0,44 га, не оформив у встановленому законом порядку, а тому і будь-якого права на неї на час смерті не набув. Після смерті батька позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружина і мати позивача - ОСОБА_4 також у порушення вимог чинного земельного законодавства право користування земельною ділянкою не оформила, а тому на час смерті не набула ані права власності, ані права користування спірною земельною ділянкою. До складу спадкового майна після смерті матері позивача спірна земельна ділянка не увійшла. Отже, ані батьки позивача, ані сам позивач не набули у встановленому законом порядку права на земельну ділянку, площею 0,44 га, біля урочища Берестина Охтирського району Сумської області.

Також судом встановлено, що на підставі розпорядження голови Охтирської районної державної адміністрації від 29 серпня 2002 року № 361 ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка, площею 2,72 га, на території Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом від 30 серпня 2002 року серії РЗ № 726519. Розпорядженням голови Охтирської районної державної адміністрації від 22 січня 2003 року № 24 Про внесення змін та доповнень до розпорядження № 361 від 29 серпня 2002 року розпорядження від 29 серпня 2002 року № 361 доповнено додатком № 5 - списком безпідставно пропущених громадян, яким передано земельні ділянки в приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земель колишнього КСП ім. Щорса на території Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області. Саме в цьому списку громадян, яким надано земельні ділянки в приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земель колишнього КСП ім. Щорса на території Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області під номером ділянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 зазначено ОСОБА_2 . Також в цьому списку зазначені номера сертифікатів на земельну ділянку № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , що підтверджують право відповідача на земельну ділянку. На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про те, що розпорядженням голови Охтирської районної державної адміністрації від 29 серпня 2002 року № 361 відповідачу не надавалась у приватну власність земельна ділянка, площею 2,72 га, на території Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 січня 2020 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 583/3904/17 із Охтирського міськрайонного суду Сумської області.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі встановили обставини справи, дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову на підставі доказів, наданих відповідачем у порушення вимог ЦПК України.

Вказував, що розпорядженням голови Охтирської районної державної адміністрації від 29 серпня 2002 року № 361 ОСОБА_2 у приватну власність земельна ділянка, площею 2,72 га, не виділялася, а отже державний акт від 30 серпня 2002 року серії РЗ № 726519 на право приватної власності на землю, виданий на ім`я ОСОБА_2 , містить завідомо недостовірну інформацію.

Суд першої інстанції безпідставно та незаконно констатував, що орган правосуддя позбавлений можливості встановити факт існування земельної ділянки, площею 0,44 га, біля урочища Берестина , до якої він просив застосувати набувальну давність, зокрема, її точне місцезнаходження та межі, та не врахував пояснення свідків з цього питання, які обізнані щодо розташування спірної ділянки.

Встановивши, що з 1997 року спірну земельну ділянку постійно використовувала у своїй діяльності сім`я ОСОБА_6 , тобто, більше 15 років, суди дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову про визнання права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю та скасування державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до рішення засідання правління АПО ім. Щорса Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області від 21 березня 1995 року № 2 батьку позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 0,13 га, біля урочища Берестина для збільшення присадибної ділянки до середнього розміру, прийнятого статутом колгоспу, 0,56 га (а. с. 11-13, т. 1).

Відповідно до рішення засідання правління САТЗТ ім. Щорса Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області від 22 травня 1997 року № 6 ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 0,44 га, для збільшення ділянки до 1 га в саду біля урочища Берестина (а. с. 14-16, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_5 , виданим виконкомом Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області, актовий запис № 15 (а. с. 18, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_6 , виданим виконкомом Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області, актовий запис № 03 (а. с. 19, т. 1).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 червня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1194, витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, після смерті матері ОСОБА_4 позивач отримав у власність спадщину за заповітом, яка складається з житлового будинку з надвірними та побутовими спорудами по АДРЕСА_1 (а. с. 20, 21 22, т. 1).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 червня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1197, витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, після смерті матері ОСОБА_4 позивач отримав у власність спадщину за заповітом, яка складається з приватної земельної ділянки, площею 0,4016 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 5920385400:02:001:5608, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 23, 24, 25, т. 1).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 червня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1199, витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, після смерті матері ОСОБА_4 позивач отримав у власність спадщину за заповітом, яка складається з приватної земельної ділянки, площею 2,3348 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 5920385400:01:001:0117, яка знаходиться на території Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області (а. с. 26, 27, 28, т. 1).

Судами встановлено, що на підставі розпорядження голови Охтирської районної державної адміністрації від 29 серпня 2002 року № 361 ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка, площею 2,72 га, на території Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 30 серпня 2002 року серії РЗ № 726519 (а. с. 32, т. 1).

Крім того ОСОБА_2 у приватній власності має земельну ділянку, площею 2,3353 га, кадастровий номер 5920385400:01:001:0696, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельну ділянку, площею 0,3903 га, кадастровий номер 5920385400:01:001:0697, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельну ділянку, площею 0,3903 га, кадастровий номер 5920385400:01:001:0699, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельну ділянку, площею 2,3265 га, кадастровий номер 5920385400:01:001:0698, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, державними актами на право приватної власності на землю серії Р2 № 679559 від 30 серпня 2002 року, серії Р3 № 726519 від 30 серпня 2002 року (а. с. 77-94).

Розпорядженням голови Охтирської районної державної адміністрації від 22 січня 2003 року № 24 Про внесення змін та доповнень до розпорядження № 361 від 29 серпня 2002 року доповнено розпорядження № 361 від 29 серпня 2002 року додатком № 5 зі списком безпідставно пропущених громадян, яким передано земельні ділянки в приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земель колишнього КСП ім. Щорса на території Лантратівської сільської ради, в якому під № 346 та № 347 зазначено ОСОБА_2 (а. с. 95-98, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Правові підстави набуття права власності або користування на земельну ділянку до 01 січня 2002 року визначалися Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ (далі - ЗК України 1990 року), який був чинним на час виділення ОСОБА_3 земельних ділянок.

Правові підстави набуття права власності або користування на земельну ділянку після 01 січня 2002 року визначені положеннями ЗК України.

Статтею 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України 1990 року право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара (частини перша-третя статті 56 ЗК України 1990 року).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, чинного на час відкриття спадщини після смерті матері позивача ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною другою цієї статті встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень,

підприємств торгівлі тощо) (частина третя статті 122 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що ОСОБА_1 не доведено позовних вимог, що є його процесуальним обов`язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.

Позивачем не надано жодного доказу щодо встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що була виділена його батьку ОСОБА_3 , та одержання останнім документа, що посвідчує його право власності чи користування, або укладання відповідного договору оренди на спірну земельну ділянку.

Також у матеріалах справи відсутнє і рішення сільської Ради народних депутатів про надання батьку позивача спірної земельної ділянки.

Суди виходили із того, що батько позивача за життя своє право на спірну земельну ділянку, площею 0,44 га, не оформив у встановленому законом порядку, а тому і будь-якого права на неї на час смерті не набув.

Після смерті батька позивача - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , його дружина і мати позивача - ОСОБА_4 також у порушення вимог чинного земельного законодавства своє право користування земельною ділянкою не оформила, а тому на час смерті не набула ані права власності, ані права користування спірною земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що у суді апеляційної інстанції позивач не заперечував, що до спадкового майна, яке успадковане ним після смерті матері і на яке він отримав свідоцтва про право на спадщину, спірна земельна ділянка не входить.

Тому суди правильно виходили із того, що батьки позивача, а згодом і сам позивач, не набули у встановленому законом порядку права на земельну ділянку, площею 0,44 га, біля урочища Берестина Охтирського району Сумської області.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Так, частиною першою статті 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правові висновки про особливості набуття права власності на майно у такий спосіб, як набувальна давність, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх зазначених умов у сукупності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18)).

Зазначені висновки узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав .

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Можна підсумувати, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18)).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що посилання ОСОБА_1 на те, що його родина тривалий час понад 15 років користувалася спірною земельною ділянкою, не свідчить про порушення його прав ОСОБА_2 , яка отримала державний акт на землю 30 серпня 2002 року, а також існування у останнього права користування спірною земельною ділянкою. Позивач не звертався до Лантратівської сільської ради Охтирського району Сумської області із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки, площею 0,44 га, на підставі вимог статті 119 ЗК України, тому підстави вважати порушеним, невизнаним або оспорюваним його право на користування чи володіння спірною земельною ділянкою немає. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (стаття 89 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що розпорядженням голови Охтирської районної державної адміністрації від 29 серпня 2002 року № 361 ОСОБА_2 у приватну власність земельна ділянка, площею 2,72 га, не виділялася, а отже державний акт від 30 серпня 2002 року серії РЗ № 726519 на право приватної власності на землю, виданий на ім`я ОСОБА_2 , містить завідомо недостовірну інформацію, є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі розпорядження голови Охтирської районної державної адміністрації від 29 серпня 2002 року № 361 відповідачу передана у приватну власність земельна ділянка, площею 2,72 га, на території Лантратівської сільської ради Охтирського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом від 30 серпня 2002 року серії РЗ № 726519.

Розпорядженням голови Охтирської районної державної адміністрації від 22 січня 2003 року № 24 Про внесення змін та доповнень до розпорядження № 361 від 29 серпня 2002 року розпорядження від 29 серпня 2002 року № 361 доповнено додатком № 5 - списком безпідставно пропущених громадян, яким передано земельні ділянки у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земель колишнього КСП ім. Щорса на території Лантратівської сільської ради. У цьому списку громадян, яким надано земельні ділянки в приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земель колишнього КСП ім. Щорса на території Лантратівської сільської ради під номером ділянки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 зазначено ОСОБА_2 . Також у цьому списку зазначені номера сертифікатів на земельну ділянку № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 , що підтверджує право ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович