Постанова

від 16.03.2021 по справі 690/328/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/439/21Головуючий по 1 інстанції Справа № 690/328/20 Категорія: 304090000 Линдюк В. С. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

Суддів Василенко Л.І., Карпенко О.В.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк ;

відповідач - ОСОБА_1 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу - позивач Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк

розглянувши в м. Черкаси у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року, постановлене під головуванням судді Линдюка В.С. у Ватутінському міському суді Черкаської області 24.12.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

3.08.2020 року АТ КБ ПриватБанк звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги банк обґрунтовує тим, що між сторонами 29.04.2010 року укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Для користування кредитними коштами відповідач ОСОБА_1 отримала кредитну картку з кредитним лімітом станом на 15.06. 2010 року у 250 гривень, який в подальшому неодноразово змінювався, максимальний розмір ліміту станом на 31.01. 2017 року становив 3 200 грн.

Своїм підписом у заяві відповідач ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

Позивач АТ КБ ПриватБанк вказує, що свої зобов`язання до договором виконав в повному обсязі, оскільки надав відповідачу ОСОБА_1 можливість розпорядитись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31.05.2020 року утворилася заборгованість у розмірі 12 497,78 грн., з яких: 8 408,14 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4 039,64 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 50 грн. - пеня.

Позивач вказує, що на даний час відповідач ОСОБА_1 продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ ПриватБанк .

Тому позивач АТ КБ ПриватБанк просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість за кредитним договором б/н від 29.04.2010 року в розмірі 12497,78 грн. станом на 31.05.2020 року та судові витрати в розмірі 2102,00 грн.

Заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ ПриватБанк через представника Крилову О.Л. оскаржило рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу через суд першої інстанції 28.01. 2021 року.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту в повному обсязі, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Скаржник посилається, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки, зокрема, і відсоткова ставка. Також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що відповідач ОСОБА_1 висловила згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчила, що я згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та банком договір про надання банківських послуг. Я ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані мені у письмовому вигляді… .

Відповідач після отримання картки, за умовами укладеного з банком договору, здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Активація нею картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору.

В апеляційній скарзі зазначається, що у виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, отримання нею коштів через банкомати, а отже, й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

Таким чином, скаржник вказує, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.

В апеляційній скарзі представник банку зазначає, що суд першої інстанції оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.

Відмовляючи у стягненні заборгованості по кредиту, суд першої інстанції допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки, вказує скаржник.

В апеляційній скарзі представник АТ КБ ПриватБанк - Крилова О.Л. просить скасувати заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ ПриватБанк в повному обсязі.

Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу банку не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany , заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року Varela Assalino contre le Portugal , заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).

Представник банку в апеляційній скарзі просить провести розгляд справи за участі представника позивача, викликавши представника позивача в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи за участі представника позивача, вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін згідно вимог процесуального законодавства.

Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, посилаючись , що в анкеті-заяві відповідача ОСОБА_1 , підписаної нею 29.04.2010 року, не лише відсутні будь-які відмітки про її бажання оформити на своє ім`я платіжну картку Універсальна певного виду та встановити кредитний ліміт на ній у певному розмірі, а також не вказано процентну ставку та умови відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Суд першої інстанції вказав, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком посилання на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, прийшов до висновку, що довідка про умови та кредитування з використанням картки Універсальна , яка підписана відповідачем ОСОБА_1 15.06.2010 року, не може поширюватися на правовідносини сторін, які виникли з 29.04.2010 року, оскільки стосується договору SAMDN55000034356811, а не № б/н від 29.04.2010 року.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ ПриватБанк з метою отримання банківських послуг у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 29.04.2010 року. Своїм підписом у заяві відповідач ОСОБА_2 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

Згідно копії анкети-заяви ОСОБА_1 29.04.2010 року вбачається, що в ній, крім анкетних даних особи та місця її проживання, її соціального статусу, вказано, що відповідач бажає оформити пенсійну картку, а також, що дана заява разом із Умовам та Правилами надання банківських послуг разом складають договір про надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг у ПАТ КБ ПриватБанк .

Водночас, у даній анкеті-заяві відсутні будь-які відмітки про бажання ОСОБА_1 оформити на своє ім`я платіжну картку Універсальна певного виду, з подальшим встановленням на ній кредитного ліміту у певному розмірі.

Згідно наданого банком суду розрахунку вбачається, що станом на 31.05.2020 року утворилася заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед банком у розмірі 12 497,78 грн., з яких: 8 408,14 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4 039,64 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 50 грн. - пеня.

Позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 12497, 78 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти згідно ч. 1 статті 1048 ЦК України.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним відповідно до ст. 1055 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 29 квітня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім простроченого тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за нарахованими відсотками та пеню.

Представник позивача, обґрунтовуючи право грошової вимоги, у тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.04.2010 року, посилався на копію довідки про умови кредитування з використанням картки Універсальна, 55 днів пільгового періоду (а. с. 28), а також Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 29-54), як невід`ємні частини спірного договору.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що довідка про умови кредитування з використанням картки Універсальна 55 днів пільгового періоду , яка підписана відповідачем ОСОБА_1 15.06.2010 року, якою визначено розміри комісій, штрафів та пені за порушення грошових зобов`язань, а також відсоткової ставки за використання кредитних коштів ПАТ КБ ПриватБанк стосується договору SAMDN55000034356811, а не № б/н від 29.04.2010 року, на що посилається позивач.

Таким чином, позивачем не доведено того факту, що довідка про умови кредитування з використанням картки Універсальна 55 днів пільгового періоду має пряме відношення до підписаної відповідачем ОСОБА_1 заяви № б/н від 29.04.2010 року.

Вищевказані Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, що долучені до позовної заяви на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині щодо вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, є безпідставними, спростовуються висновками суду та вимогами закону, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин 29.04.2010 року до моменту звернення до суду із вказаним позовом 03.08.2020 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, що і було зазначено районним судом.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.

Отже, слід дійти висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, що і було зазначено судом першої інстанції, з чим і погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Приймаючи до уваги вище викладене, апеляційний суд погоджується, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для стягнення на користь банку заборгованості за простроченими відсотками у сумі 4039,64 грн. та заборгованості по нарахованій пені - 50 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про повне задоволення вимог банку є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження належними доказами, тому не підлягають задоволенню в частині вимог щодо стягнення прострочених відсотків та штрафів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII Про захист прав споживачів (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XI I споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН вказано, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

За вказаних обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ ПриватБанк дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, що і було зазначено судом першої інстанції.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з?ясування змісту кредитного договору.

Суд першої інстанції вірно вказав, що у заяві-анкеті ОСОБА_1 , яка підписана нею 29.04.2010 року, не лише відсутні будь-які відмітки про її бажання оформити на своє ім`я платіжну картку Універсальна певного виду та встановити кредитний ліміт на ній у певному розмірі, а також не вказано процентну ставку та умови відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 29 квітня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою.

З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе відзначити, що згідно даних розрахунку заборгованості - заборгованість за поточним тілом кредиту відповідача становить - 0,00 грн., а у вказаних Умовах правилах надання банківських послуг та і в Анкеті-заяві відсутнє поняття прострочене тіло .

Таким чином, навіть у разі доведення позивачем факту отримання відповідачем кредитних коштів, користування кредитною карткою, в силу відсутності боргу у вказаний позивачем період, що підтверджено випискою по рахунку відповідача, суд не вбачає підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту, оскільки як зазначалося вище, згідно даних розрахунку заборгованості - заборгованість безпосередньо за поточним тілом кредиту відповідача становить - 0,00 грн.

Вказана позиція підтверджується правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 (№ 61-8855св20).

Інші доводи апеляційної скарги не містять доказів, які б слугували підставою для задоволення вимог апеляційної скарги та вимог банку щодо повного задоволення позовних вимог банку та стягнення всієї суми заборгованості, яку визначив позивач, пред`являючи позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги скаржника фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором № б/н від 29 квітня 2010 року, але доводи банку не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та наданих банком доказах, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нелюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволення позовних вимог банку, тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги, які не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

З вищевикладеного вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводів апеляційної скарги банку.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка подавала скаргу, оскільки рішення суду залишено без змін, тому судові витрати не переглядалися апеляційним судом.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк -залишити без задоволення.

Заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка її подавала.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді Л.І. Василенко

О.В. Карпенко