Постанова

від 10.03.2021 по справі 910/12078/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2021 р. Справа№ 910/12078/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Сірик Д.О.

від відповідача: Джулай З.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2020 (повний текст складено та підписано 26.11.2020)

та на додаткове рішення господарського суду Київської області від 09.12.2020 (повний текст складено та підписано 18.12.2020)

у справі № 910/12078/20 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл"

про стягнення 461 169,72 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2020 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Сільпо Рітейл про стягнення заборгованості в розмірі 461169,72 гривень, з яких: 409017,22 гривень заборгованість за спожиту теплову енергію, 32721,38 гривень інфляційних втрат, 19431,12 гривень 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив оплату за спожиту теплову енергію за період з грудня 2015 року по травень 2018 року. Позивач вказує, що право вимоги до відповідача набув на підставі договору цесії від 11.10.2018 № 601-18, укладеного з Публічним акціонерним товариством Київенерго .

Відповідачем у відзиві на позов було заявлено про застосування позовної давності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.08.2020 позовну заяву передано за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням господарського суду Київської області від 16.11.2020 у справі № 910/12078/20 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з відсутністю первинних документів, складених саме постачальником послуг Публічним акціонерним товариством Київенерго , які підтверджують факт бездоговірного, як зазначає позивач, споживання ПрАТ Сільпо Рітейл теплової енергії у спірний період, встановити обсяг спожитої теплової енергії, її вартість, а відповідно і наявність боргу у спірний період, судом вбачається неможливим.

Додатковим рішенням господарського суду Київської області від 09.12.2020 заяву Приватного акціонерного товариства Сільпо Рітейл про витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства виконавчого органу Київради на користь приватного акціонерного товариства Сільпо Рітейл 15 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу. При цьому судом досліджено питання співмірності із обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт та з урахуванням всіх аспектів і складності суд дійшов висновку, що вартість та об`єм наданих адвокатом послуг є завищеними, а тому частково задовольнив заяву відповідача.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів, позиції інших учасників справи

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі та відмовити відповідачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували порядок визначення обсягів та вартості отриманої теплової енергії; відповідач був обізнаний про зміну постачальника теплової енергії та про наявну заборгованість; відповідачем фактично визнано заборгованість за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року, що вбачається з його відзиву на позовну заяву; відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності, що також свідчить про фактичне визнання ним пред`явлених вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, як законні та обґрунтовані.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2021 справу № 910/12078/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 за клопотанням скаржника поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Київської області від 16.11.2020 та додаткового рішення господарського суду від 09.12.2020 у справі №910/12078/20, відкрито апеляційне провадження у цій справі та призначено розгляд апеляційної скарги на 24.02.2021.

У судовому засіданні 24.02.2021 оголошено перерву до 10.03.2021, про що представники були повідомлені під розписку.

Явка представників сторін

У судове засідання 10.03.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив їх відхилити.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 601-18, укладеного між Публічним акціонерним товариством Київенерго та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго , останньому було відступлено право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб підприємців (далі по тексту споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497554936,91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів (п. 1.1 договору цесії).

Згідно з п. 1.2 договору цесії перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору.

За положеннями п. 1.3 договору цесії, з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов`язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов`язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором

В пункті 2.1 договору цесії зазначено, що в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497554936,91 грн, новий кредитор прийняв 497554936,91 грн боргових зобов`язань кредитора перед ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , що становить частину суми боргового зобов`язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі № 910/7807/18.

Згідно з додатком № 1 до договору цесії позивач прийняв право вимоги до відповідача на суму 409017,22 гривень.

Листом від 08.04.2019 № 1/5-510340 позивача повідомив відповідача, що на підставі укладеного з ПАТ Київенерго договору про відступлення права вимоги від 11.10.2018 № 601-18, він набув право вимоги до ПрАТ Сільпо Рітейл про стягнення заборгованості в розмірі 409017,22 гривень, за спожиту до 01.05.2018 теплову енергію на підставі договору № 710080-01 від 01.10.2015, укладеного між приватним акціонерним товариством Сільпо Рітейл та ПАТ Київенерго , у зв`язку з чим просив сплатити обліковану суму боргу у розмірі 409017,22 гривень новому кредитору.

Залишення відповідачем зазначеної вимоги і стало підставою для звернення КП Київтеплоенерго з позовом у даній справі.

Також судом встановлено, що позивач вказує на те, що між постачальником та відповідачем не укладався договір постачання теплової енергії, при цьому зі змісту листа № 1/5-510340 від 08.04.2019, що позивач посилався на те, що сума боргу утворилася на підставі укладеного між Приватним акціонерним товариством Сільпо Рітейл та ПАТ Київенерго договору № 710080-01 від 01.10.2015. Однак, такого договору позивачем не надано.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що позивачу було відомо про порушення його прав ще до грудня 2015 року, оскільки договір на постачання теплової енергії у спірний період не укладався, а право власності на нежитлові приміщення відповідачем набуто до грудня 2015 року.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Згідно із частиною першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори й інші правочини.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516, ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Частиною першою статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Приписами частини шостої статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно з пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/1762/19, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у даній справі, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 зі справи № 910/6652/17, від 12.07.2018 зі справи № 910/6654/17, від 12.10.2018 зі справи № 910/30728/15).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач є власником нежитлових приміщень загальною площею 1027, 70 кв.м по вул. Щербакова, 56/7, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.02.2008.

На підтвердження факту надання послуг з теплопостачання, а також наявності заборгованості відповідача, позивачем надано корінці нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, акт прийняття теплового вузла обліку споживача до роботи, акт обстеження, відомості обліку споживання теплової енергії, а також облікові картки за спірний період.

За таких обставин, посилання місцевого господарського суду на відсутність належних доказів обґрунтованості позовних вимог є безпідставним.

До того ж, відсутність укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем договору у вигляду єдиного документу не звільняє споживача від обов`язку оплатити надані йому послуги з теплопостачання. Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16.

Щодо позовної давності

Чинним процесуальним законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Відповідачем у відзиві на позов було заявлено про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказів неможливості вчасного звернення з відповідним позовом матеріали справи не містять.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.

Інститут позовної давності покликаний також сприяти сталості цивільних відносин.

Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості з відповідача за спожиту теплову енергію за період з листопада 2015 року по травень 2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з позовом у цій справі 14.08.2020, тобто поза межами трирічної позовної давності для вимог щодо стягнення боргу за спожиту теплову енергію разом з інфляційними втратами та 3 % річних, які є складовою частиною боргу, за період з листопада 2015 року по березень 2017 року. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В той же час, вимоги щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію з урахуванням інфляційної складової та 3 % річних за період з листопада 2017 року по квітень 2018 року включно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. За розрахунком суду розмір основного боргу за даний період складає 137 005, 25 грн, трьох процентів річних - 2 038, 19 грн, інфляційних втрат - 8 714, 58 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Відповідач звернувся до господарського суду Київської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив суд стягнути з позивача 50 000,00 гривень витрат на правову допомогу.

Позивач подав свої заперечення на заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі, оскільки заявлена до стягнення сума понесених судових витрат на правничу правову допомогу є неспівмірною зі складністю справи, виконанням адвокатом відповідача робіт (наданих послуг) та витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.

Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху . ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем надано суду в копіях: договір про надання юридичних послуг від 11.05.2018 № 02, укладений між Адвокатським об`єднанням Джентіум (виконавець) та ПрАТ Сільпо Рітейл (замовник), додаток від 11.05.2018 № 1 до договору, додаткову угоду від 16.09.2020 до договору, акт надання послуг від 17.11.2020 № 20997146, звіт про надані послуги від 17.11.2020 до акту, платіжне доручення від 18.11.2020 № 6342538.

Згідно п.п. 1.1., 1.2. договору замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором надає завдання, а виконавець зобов`язується відповідно до завдання замовника надавати йому за плату юридичні послуги в обсязі та на умовах, визначених цим договором. Завдання замовника можуть надаватися виконавцеві в усній, письмовій формі або ж по електронній пошті. Перелік послуг, що надаються виконавцем, відображається в акті наданих послуг та звіті виконавця.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили перелік послуг, які надаються виконавцем.

Вартість послуг, що надаються на підставі цього договору, визначається залежно від обсягу послуг з урахуванням вартості години надання послуг юристами, залученими до надання послуг. Вартість години надання послуг адвокатом відповідної посади, встановлюється у відповідному додатку до договору. Загальна вартість послуг (ціна договору) є сумою вартості всіх послуг, наданих на виконання цього договору, вказаних в актах наданих послуг. Вартість послуг, наданих виконавцем, вказується в акті наданих послуг. Вказаний акт складається виконавцем та надається замовнику протягом 7 (семи) робочих днів з моменту закінчення надання послуг. Замовник повинен підписати акт наданих послуг чи надати мотивовану відмову від його підписання не пізніше 3-х робочих днів з моменту надання замовнику виконавцем такого акту (п.п. 4.1., 4.2.).

У відповідності до додатку № 1 до договору сторони домовились, що вартість послуг, передбачених п. 2.1. договору, визначається з урахуванням таких розцінок - вартість однієї години надання послуг адвокатом або помічником адвоката згідно посад становить: керуючий партнер - 3000 грн без ПДВ; партнер - 1000 грн без ПДВ; помічник адвоката - 300 грн без ПДВ.

Додатковою угодою від 16.09.2020 сторони погодили, що вартість послуг із супроводження судової справи у суді першої інстанції у справі №910/12078/20 складає 50 000 грн, у т.ч. ПДВ 8 333,23 гривень.

17.11.2020 виконавцем та замовником підписано акт надання послуг №20997146, в якому зафіксовано, що виконавцем були виконані роботи із супроводження судової справи у суді першої інстанції у справі №910/12078/20 на суму 50000 гривень.

Також 17.11.2020 сторонами підписано звіт про надані послуги до акту № 20997146 з деталізованим переліком наданих послуг, відповідно до якого: аналіз позовної заяви по справі № 910/12078/20 - 10000 гривень; оформлення відзиву на позовну заяву - 10000 гривень; оформлення відповіді на письмові пояснення позивача - 10000 гривень; оформлення додаткових пояснень щодо компенсації правової допомоги та клопотання - 5000 гривень; участь у двох судових засіданнях - 15000 гривень.

Згідно платіжного доручення від 18.11.2020 № 6342538 відповідач на користь виконавця перерахував 50000 гривень із призначенням платежу За послуги зг. акту № 20997146 від 17.11.2020.

Представництво ПрАТ Сільпо Рітейл здійснювалось адвокатом Джулай Зоряною Володимирівною, повноваження якої підтверджуються довіреністю від 21.09.2020 № 1507-2011-20, та яка відповідно до свідоцтва від 31.05.2017 серії ІФ № 001173 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідач заявив до стягнення з позивача 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Однак такі витрати в сумі 50 000 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг, з урахуванням часу здійснення представництва у суді першої інстанції, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

При цьому, суд не вбачає виправданим вартість кожної з наданих адвокатом послуг перелічених у звіті про надані послуги до акту №20997146, адже вартість таких послуг є занадто завищеною та необґрунтованою. А саме необґрунтованою є сума таких послуг як аналіз позовної заяви по справі №910/12078/20, оформлення відзиву на позовну заяву, оформлення відповіді на письмові пояснення позивача, вартість кожної складає 10000 гривень та оформлення додаткових пояснень щодо компенсації правової допомоги та клопотання, вартість якої становить 5 000 гривень, адже матеріали вказаних заяв не містять великої кількості документів, на дослідження та оформлення яких адвокат витратив би значну кількість часу та зусиль.

Також, суд зазначає, що наведена у звіті вартість послуг адвоката за представництво інтересів відповідача під час участі у двох судових засіданнях загальним розміром 15 000 гривень є необґрунтованою, адже загальна тривалість двох судових засідань становила 48 хвилин, що вочевидь не відповідає критерію розумності та є занадто завищеною.

Між тим, як вірно зауважив позивач у своїх запереченнях, яке саме клопотання було оформлено відповідачем, у звіті не конкретизовано, адже з матеріалів справи не вбачається, що відповідач звертався до суду із будь-яким клопотанням про здійснення процесуальних дій.

Судом не вбачається також виправданим присудження до відшкодування за рахунок позивача такої послуги як оформлення відповіді на письмові пояснення позивача, оскільки надання відповідачем пояснень здебільшого пов`язані із інтересами відповідача та вчинення такої дії є його правом.

Водночас, справа не потребувала значних витрат часу, на підготовку вказаних вище документів, з огляду на загальні вимоги, які ставляться до адвоката, а саме, наявності у нього повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи. А також підготовка та оформлення заяв по суті справи не передбачала вивчення великої кількості нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню і застосуванню адвокатом, розглядувана справа потребувала лише наявності базових знань у сфері цивільного та господарського законодавства України.

Отже, досліджуючи питання співмірності із обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, суд оцінив обсяг наданих адвокатом послуг з урахуванням всіх аспектів і складності справи та дійшов висновку, що вартість наданих адвокатом послуг є завищеною.

Враховуючи, що позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню в частині стягнення 147 758, 02 грн, керуючись критерієм розумності розміру адвокатських витрат суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи у суді першої інстанції має бути зменшений до 5 000,00 гривень.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною другою цієї статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що судове рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права (ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України) та з порушенням процесуального права (ст.ст. 73,76 ГПК України).

Судові витрати

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а прийняте у справі рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення в частині позовних вимог про стягнення 147 758, 02 грн, судові витрати за розгляд позову, апеляційної скарги підлягають пропорційному розподілу на підставі ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 16.11.2020 у справі №910/12078/20 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" 147 758, 02 грн.

В цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл" (08132, Київська обл. Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 33870708) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка 5, ідентифікаційний код юридичної особи 40538421) 137 005, 25 грн основного боргу, 2 038, 19 грн трьох процентів річних, 8 714, 58 грн інфляційних втрат та 2 216, 37 грн судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 16.11.2020 у справі № 910/12078/20 залишити без змін.

Додаткове рішення господарського суду Київської області від 09.12.2020 у справі № 910/12078/20 скасувати в частині стягнення з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл" 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині додаткове рішення господарського суду Київської області від 09.12.2020 у справі № 910/12078/20 залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл" (08132, Київська обл. Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 33870708) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка 5, ідентифікаційний код юридичної особи 40538421) 3 324, 56 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Київської області видати накази.

Матеріали справи № 910/12078/20 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 15.03.2021.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова