Постанова

від 26.01.2021 по справі 911/3293/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2021 р. Справа№ 911/3293/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 26.01.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен"

на рішення Господарського суду Київської області

від 04.04.2019 (повне рішення складено 16.04.2018)

у справі № 911/3293/16 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство", Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

до Товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен", Іванківської сільської ради Бориспільського району

про визнання недійсними рішення та договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен" та Іванківської сільської ради Бориспільського району про визнання недійсними рішення Іванківської сільради № 771-20-5 від 28.12.2007 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) ТОВ "База відпочинку "Борисфен" під розміщення бази відпочинку в межах с. Іванків Бориспільського району Київської області" та договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008.

Позов мотивовано тим, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду, Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення не надавалось та відповідні рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування про зміну цільового призначення не приймались, ДП "Бориспільське лісове господарство" погодження про можливість вилучення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення третім особам не надавалось.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2016 у справі №911/3293/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017, позовні вимоги прокурора задоволено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2017 зазначені судові рішення скасовані, справа направлена на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

При цьому суд касаційної інстанції вказав на необхідність при новому розгляді справи встановити початок перебігу строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, характеру спірних правовідносин, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду Київської області від 19.03.2018 у справі № 911/3293/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю з посиланням на закінчення позовної давності для пред`явлення цього позову.

Постановою Верховного Суду від 22.11.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 та рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2018 у справі № 911/3293/16 скасовано, справу № 911/3293/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді спору вказівок Вищого господарського суду України не виконали, моменту з якого почався відлік строку позовної давності не встановили, як і не встановили, коли саме позивачі - Державне підприємство "Бориспільське лісове господарство" та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства дізнались або могли дізнатись про порушення свого права.

Як зазначив Верховний Суд, суди мали встановити коли позивачі дізнались про порушення свого права спірним рішенням Іванківської сільради № 771-20-5 від 28.12.2007, яке є предметом розгляду у даній справі, та відповідно з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави. При цьому, посилання судів на те, що ДП "Бориспільський лісгосп" було відомо про порушення його права користування з 2003 року, про що свідчить підпис директора Бориспільського держлісгоспу Паламарчука Б. Ф. на схемі землекористування до будівельного паспорту № 254/03 від 2003 року, не є правомірним, оскільки ця схема і будівельний паспорт виготовлялись на замовлення ТОВ "Інвесттехнопром" (попереднього користувача земельної ділянки) і стосуються земельної ділянки площею 2,8 га.

Крім того, як зауважив суд касаційної інстанції, судами достеменно не встановлено, яка саме частина земельної ділянки, наданої у користування ТОВ "База відпочинку "Борисфен", накладається на землі лісгоспу. За висновками судів попередніх інстанцій факт накладення земельної ділянки встановлювався на підставі листа ДП "Бориспільський лісгосп" № 128 від 08.04.2016, з якого вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 3220884001:01:043:0020, площею 2,0022 га накладається на землі лісгоспу в кварталі 35 Старівского лісництва орієнтовною площею 0,63 га. Поряд з цим в матеріалах справи є лист ДП "Бориспільський лісгосп" б/н від 16.05.2017, в якому зазначено, що земельна ділянка, кадастровий номер 3220884001:01:043:0020, накладається на землі лісгоспу в кварталі 35 Старівского лісництва орієнтовною площею 0,24 га.

Під час нового розгляду, рішенням Господарського суду Київської області від 04.04.2019 у справі № 911/3293/16 позов задоволено повністю: визнано недійсним рішення Іванківської сільської ради Бориспільського району № 771-20-5 від 28.12.2007 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) ТОВ "База відпочинку Борисфен" під розміщення бази відпочинку в межах с. Іванків Бориспільського району Київської області"; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 21.04.2008, укладений між Іванківською сільською радою Бориспільського району (код ЄДРПОУ 04363550) та ТОВ "База відпочинку Борисфен" (код ЄДРПОУ 35126113).

За рішенням суду присуджено до стягнення з Іванківської сільської ради Бориспільського району на користь прокуратури Київської області 1378,00 грн судового збору за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641.

За рішенням суду присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку Борисфен" на користь прокуратури Київської області 1378,00 грн судового збору за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно того, що прокурором доведено належними та допустимим доказами, що земельна ділянка, кадастровий номер 32208840001:01:043:0020, площею 2,0022 га, накладається на землі лісгоспу площею 0,5799. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що при передачі в оренду спірної земельної ділянки Іванківською сільською радою змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, у зв`язку з чим рішення ради №71-20-5 від 28.12.2007 прийняте, а договір оренди земельної ділянки укладено, в супереч нормам Земельного кодексу України та Лісового кодексу України. Місцевий господарський суд також вказав, що позовна заява подана з дотриманням термінів позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен" звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати повністю, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що:

- при зверненні з позовом у даній справі до суду, прокурором не були вказані причини, з яких позивач-1 та позивач-2 не мають право самостійно звертатись з позовом до суду, у зв`язку з чим, відповідач-1 вважає, що прокурор не має повноважень щодо представлення інтересів позивачів;

- прокурором не надано належних доказів накладення спірної земельної ділянки на землі лісгоспу;

- позивач-2 не надав правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що унеможливлює висновки про порушення його прав.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, перший заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури подав відзив, у якому визнає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та просить залишити апеляційну скаргу ТОВ База відпочинку Борисфен без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Прокурор наголошує на тому, що Іванківська сільська рада, приймаючи оскаржуване рішення та уклавши оспорюваний договір оренди земельної ділянки, діяла всупереч вимог статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування , статті 19 Конституції України та не в інтересах територіальної громади.

Як вбачається з матеріалів справи, відзивів на апеляційну скаргу від Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство", Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Іванківської сільської ради Бориспільського району не надходило, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання 26.01.20210 представники позивача -2 та відповідачів не з`явились про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Також в матеріалах справи містяться конверти з копіями ухвал суду апеляційної інстанції, зокрема,від 12.10.2020, 30.11.2020 та 15.12.2020, яка надсилалась Товариству з обмеженою відповідальністю База відпочинку Борисфен за адресою, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, та яка зазначається апелянтом в усіх процесуальних документах: 08335, Київська область, Бориспільський район, с. Іванків, вул. Піщана, 43, причинами повернення зазначено адресат відсутній за вказаною адресою та за закінченням терміну зберігання .

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Слід звернути увагу на ті обставини, що ТОВ База відпочинку Борисфен не повідомляло суд про зміну поштової адреси або адреси для листування та не зверталось до суду з клопотанням про направлення поштової кореспонденції на іншу адресу, ніж та, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що відповідач-1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання та обізнаний про розгляд його апеляційної скарги у Північному апеляційному господарському суді, а не отримання поштової кореспонденції учасником справи не залежить від волевиявлення суду.

У свою чергу, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Північного апеляційного господарського суду у справі №911/3293/16 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників позивача-2 та відповідачів, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, рішенням Іванківської сільської ради Бориспільського району № 771-20-5 від 28.12.2007 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) ТОВ "База відпочинку "Борисфен" під розміщення бази відпочинку з організацією зони спортивно-оздоровчого призначення в межах с. Іванків Бориспільського району Київської області та надано ТОВ "БВ Борисфен" земельну ділянку загальною площею 2,002 га на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) під розміщення бази відпочинку з організацією зони спортивно-оздоровчого призначення в с. Іванків.

Іванківською сільською радою Бориспільського району (орендодавець) та ТОВ "База відпочинку "Борисфен" (орендар) 21.04.2008 було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко JI.I. (зареєстрований в реєстрі за №1532) та зареєстрований у Бориспільському райвідділі КРФ ДП "ЦДЗК", про що в Державному реєстрі земель зроблено запис від 26.06.2008 №040832300003 (Договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку площею 2,0022 га з кадастровим номером: 3220884001:01:043:0020, яка розташована на території Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Згідно пункту 2.2.1. договору земельна ділянка є землею Державної власності і відноситься до категорії земель - землі рекреаційного призначення.

На запит Бориспільської місцевої прокуратури від 16.06.2016 №34-8395вих-16 стосовно спірної земельної ділянки Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства повідомило, що не надавало погодження на вилучення чи зміну цільового призначення земельних ділянок.

Згідно інформації ДП "Бориспільський лісгосп" від 08.04.2016 №128 земельна ділянка з кадастровим номером 3220884001:01:043:0020 площею 2,0022 га накладається на землі лісгоспу в кварталі 35 Старівского лісництва орієнтованою площею 0,63 га.

Згідно викопіювання з матеріалів лісовпорядкування 1990 року, наданих ДП "Бориспільське лісове господарство", зазначена земельна ділянка накладалась на землі лісового фонду, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років.

За інформацією ВО "Укрдержліспроект" земельна ділянка знаходиться у межах лісництва та використовується для ведення лісового господарства.

Разом з тим, у постанові від 22.11.2018 №911/3293/16 Верховний Суд, зокрема, зазначив, наступне:

" 6.17. Крім того, судами достеменно не встановлено яка саме частина земельної ділянки, наданої у користування ТОВ "База відпочинку "Борисфен", накладається на землі лісгоспу. За висновками судів попередніх інстанцій факт накладення земельної ділянки встановлювався на підставі листа ДП "Бориспільський лісгосп" № 128 від 08.04.2016, з якого вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 3220884001:01:043:0020, площею 2,0022 га накладається на землі лісгоспу в кварталі 35 Старівского лісництва орієнтовною площею 0,63 га Поряд з цим в матеріалах справи є лист ДП "Бориспільський лісгосп" б/н від 16.05.2017, в якому зазначено, що земельна ділянка, кадастровий номер 3220884001:01:043:0020, накладається на землі лісгоспу в кварталі 35 Старівского лісництва орієнтовною площею 0,24 га."

Як вбачається з матеріалів справи, з доводами прокурора про те, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, категорично не погоджується відповідач-1, у зв`язку з чим заявляв у суді апеляційної інстанції клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.

Так, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 призначено у справі №911/3293/16 судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне запитання:

1. Чи є порушення меж (або накладання) земельних ділянок, а саме: земельної ділянки за кадастровим номером 3220884001:01:043:0020, площею 2,0022 га, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен" на земельну ділянку Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" в кварталі 35 Старівського лісництва відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки?

Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, що знаходиться за адресою: 03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6.

За результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, експертом складено висновок №20973/19-41 від 29.11.2019, відповідно до якого надати висновок на поставлене питання не вбачається можливим, оскільки на дослідження не надані координати повторних точок (кутів) меж земельної ділянки ДП Бориспільське лісове господарство в кварталі 35 Старівського лісництва, щодо якої на вирішення експертизи поставлено питання.

У заяві вх. № 09.1-13/25614/19 від 27.12.2019 (а.с. 182-186, том 6) відповдіач-1 зазначає, що саме з вини ДП Бориспільське лісове господарство в розпорядження експерта не було надано затребуваних останнім додаткових матеріалів, що унеможливлює виконання вказівок пункту 6.17 постанови Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №911/3293/16. В силу цього, факт накладення орендованої відповідачем-1 земельної ділянки на земельну ділянку позивача-1, на думку ТОВ База відпочинку Борисфен є недоведеним, а отже твердження прокурора про несанкціоноване вилучення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду - безпідставне.

Колегія суддів звертає увагу відповідача-1 на ті обставини, що він не був позбавлений можливості подати до суду висновок експертизи, виготовлений на його замовлення.

Разом з тим, оскільки відповіді на поставлене судом питання експертом не надано, суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами та поданими сторонами доказами.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання вказівок Верховного Суду Бориспільською місцевою прокуратурою скеровано запит до КДП "Київгеоінформатика" з метою встановлення точної площі накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення.

Крім того, прокурором долучено до матеріалів справи лист ПП "Норд інвест плюс" від 03.04.2019 із зведеним планом земельної ділянки з кадастровим номером 32208840001:01:043:0020 загальною площею 2,0022 га, з якого вбачається накладання частини вказаної ділянки площею 0,5799 на землі лісогосподарського призначення.

Таким чином, прокурором доведено належними та допустимим доказами те, що земельна ділянка, кадастровий номер 32208840001:01:043:0020, площею 2,0022 га накладається на землі лісгоспу площею 0,5799 га.

Стосовно доводів апелянта про те, що прокурором безпідставно представлені інтереси позивачів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Згідно з частиною 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор може представляти інтереси держави у суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до указу Президента України№459/2011 від 13.04.2011 Про державну інспекцію сільського господарства України та положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого цим же указом є Держсільгоспінпекція України.

Проте, вищевказаними законодавчими та нормативно-правовими актами України не передбачено повноважень вказаного органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі на звернення до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянко державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Прокурор зазначає, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду у ДП Бориспільське лісове господарство , зміна їх цільового призначення та передача в оренду, порушує права та інтереси держави в особі Українського народу використовувати спірну земельну ділянку, у зв`язку з чим керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Бориспільське лісове господарство , як лісокористувача.

За вказаних обставин, апеляційний господарський суд вважає помилковими посиланнями відповідача-1 на відсутність у прокурора процесуальної дієздатності та повноважень для представництва інтересів держави в суді.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, право користування спірними земельними лісовими ділянками посвідчується матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент винесення спірного рішення) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Судом встановлено, що Державним підприємством "Бориспільське лісове господарство" погодження про можливість вилучення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у кварталі 35 відповідачу 2 не надавалось.

При передачі в оренду Іванківською сільською радою спірної земельної ділянки змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення.

Відповідно до пункту 2 статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до частини третьої статті 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Доказів погодження у встановленому законодавством порядку зміни цільового призначення земельної ділянки не надано.

Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, рішення Іванківської сільської ради №71-20-5 від 28.12.2007 прийняте всупереч нормам Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, а тому є неправомірним.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з`ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання недійсними рішення Іванківської сільської ради Бориспільського району № 771-20-5 від 28.12.2007 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) ТОВ "База відпочинку Борисфен" під розміщення бази відпочинку в межах с. Іванків Бориспільського району Київської області" та Договору оренди земельної ділянки від 21.04.2008 є обґрунтованими.

Верховний Суд у своїй постанові від 22.11.2018 №911/3293/16, зокрема, зазначив, наступне:

" 6.14. Судами попередніх інстанцій при новому розгляді спору вказівок Вищого господарського суду України не виконали, моменту з якого почався відлік строку позовної давності не встановили, як і не встановили коли саме позивачі - Державне підприємство "Бориспільське лісове господарство" та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства дізнались або могли дізнатись про порушення свого права.

6.15. При цьому посилання судів на те, що ДП "Бориспільський лісгосп" було відомо про порушення його права користування з 2003 року, про що свідчить підпис директора Бориспільського держлісгоспу Паламарчука Б. Ф. на схемі землекористування до будівельного паспорту № 254/03 від 2003 року, не є правомірним, оскільки ця схема і будівельний паспорт виготовлялись на замовлення ТОВ "Інвесттехнопром" (попереднього користувача земельної ділянки) і стосуються земельної ділянки площею 2,8 га.

6.16. Суди мали встановити, коли позивачі дізнались про порушення свого права спірним рішенням Іванківської сільради № 771-20-5 від 28.12.2007, яке є предметом розгляду у даній справі, та відповідно з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави."

Відповідно до статті 361 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор. Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

За твердження прокурора, про існування спірних правовідносин йому вперше стало відомо із звернення народного депутата Міщенка С.Г. від 01.03.16 до органів прокуратури з відповідним листом-клопотанням про захист прокурором порушеного права власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення.

За наслідками опрацювання інформації зазначеного звернення від ДП "Київське лісове господарство" отримано лист № 128 від 08.04.16 та матеріали лісовпорядкування, з яких встановлено, що територія земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 3220884001:01:043:0020 накладається на землі лісового фонду і вказаною установою не надавалась згода на їх вилучення.

Від Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства отримано інформацію № 04-36/1300 від 17.06.16 про ненадання погодження на вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Також прокурором опрацьовувались дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та документація, надана ВО "Укрдержліспроект".

Таким чином, саме за результатами комплексного опрацювання вищевказаних документів прокурором встановлено підстави для звернення з відповідним позовом до суду.

Прокурор також зауважує, що Іванківська сільська рада є відповідачем у даній справі і навіть якщо їй було відомо про накладення даної земельної ділянки на землі лісового фонду то малоймовірно, що даний факт було повідомлено іншим особам.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що, що саме з моменту отримання Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства листа (16.06.2016 №34-8395вих.16) про надання інформації стосовно того, чи надавалась управлінням згода на вилучення земельних ділянок із кадастровим номером 3220884001:01:043:0020 зі складу земель лісового фонду та чи надавалася згода на зміну цільового призначення, почався перебіг позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом 06.10.2016.

Отже, позовна заява подана з дотриманням термінів позовної давності.

Судом першої інстанції також обґрунтовано відхилено доводи відповідача проте, що ДП "Бориспільське лісове господарство" у повній мірі володіло інформацією про стан своїх майнових прав, зокрема про факт накладання на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладення договору оренди, про що свідчать подані прокурором документи, а саме викопіювання з матеріалів лісовпорядкування 1990 року (планшет №1) та планово-картографічні матеріали лісовпорядкування за 2003 та 2014 роки, оскільки планшет №1 та планово-картографічні матеріали лісовпорядкування за 2003 роки стосуються земельної ділянки площею 2,8 га. Навіть якщо припустити, що ДП "Бориспільське лісове господарство" дізнався (чи міг дізнатися) про факт накладення з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування у 2014 році, то строк позовної давності не є пропущеним.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач-2 не надав правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що унеможливлює висновки про порушення його прав, колегія суддів визнає безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельним лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Таким чином, право користування спірними земельними ділянками посвідчується матеріалами лісовпорядкування, які долучено до матеріалів позовної заяви.

Крім того, слід звернути увагу апелянта на ті обставини, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства утворилось у зв`язку з перетворенням Київського обласного управління лісового та мисливського господарства (яке утворено 13.07.2007) та є його правонаступником, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1364 від 28.12.2011 Про утворення територіальних органів Державного агентства лісових ресурсів та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України .

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі є законними та обґрунтованими.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в оскаржуваному рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2019 у справі № 911/3293/16 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а, отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку "Борисфен" на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2019 у справі № 911/3293/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2019 у справі № 911/3293/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/3293/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 15.03.2021.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка