Ухвала

від 03.03.2021 по справі 922/5/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/5/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 (колегія суддів у складі: головуючий Склярук О.І., Гетьман Р.А., Терещенко О.І.)

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1

до 1.Харківської міської ради 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 3.Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Юпіт"

про визнання недійсним договору, скасування рішення та повернення майна

за участю:

відповідача 1, 2: Скидан М.А. (самопредставництво)

прокурора: Збарих С.М. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 (далі-прокурор) звернувся до суду до Харківської міської ради (далі-відповідач-1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі-відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Юпіт" (далі-відповідач-3), згідно якого просив визнати:

- незаконним та скасувати рішення 7-ої сесії відповідача-1 7-ого скликання від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" в частині п.33 додатку до рішення (далі-Рішення);

- недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.12.2016 № 5424-В-С, який укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3 (далі-договір);

- зобов`язати відповідача-3 повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення першого поверху №1, № 6, загальною площею 30,8 кв.м. та Ѕ частин місць загального користування приміщень № 3,4,5,7, площею 10,5 кв.м., загальною площею 41,3 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "А-1", розташовані за адресою: м.Харків, вулиця Чоботарська, будинок 15/17, загальною вартістю 109 850,00 грн. (далі - Приміщення);

- скасувати запис від 21.01.2017 № 18802000 про проведену державну реєстрацію права власності на Приміщення за відповідачем-3.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення та договір є недійсними, оскільки вони вчинені з порушенням вимог законодавства, що є порушенням прав та інтересів територіальної громади міста Харкова, тому Приміщення підлягають поверненню, а запис права власності на нього за відповідачем-3 - скасуванню.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.06.2020 (суддя Шарко Л.В.), в позові відмовлено повністю.

2.2. Свій висновок суд мотивував тим, що прокурор не довів порушення з боку відповідачів-1 та 2 під час прийняття Рішення та укладення договору, що виключає підстави для задоволення позову.

2.3. Оскарженою постановою Східного апеляційного господарського суду вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

2.4. Апеляційний суд виходив з того, що відповідачі 1, 2 недотрималися процедури розпорядження комунальною власністю, що є порушенням вимог законодавства та підставою для задоволення позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційних скаргах відповідач-1 та відповідач-2 просять скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. В обґрунтування касаційних скарг відповідач-1 та відповідач-2 посилалися на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявники касаційних скарг вказують, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 16 2 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.10, ч.1, ч.3 ст.11, абзацу 1 ч.1 ст.18 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", та рішень відповідача-1 від 23.12.2011 № 565/11, від 21.06.2017 № 691/17, якими затверджені програми приватизації на певні роки, у подібних правовідносинах.

3.3. Подані відповідачем-3 письмові пояснення від 26.10.2020 до касаційної скарги відповідача-1 не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою відповідача-1 виходячи із наступного.

3.4. Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

3.5. Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

3.6. Отже оскільки подані відповідачем-3 пояснення не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги відповідача-1, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак відповідачем-3 не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подані пояснення залишаються без розгляду.

4. Мотивувальна частина

4.1. Касаційні скарги з посиланням на приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України мотивовані тим, що у даному спорі та за даних обставин відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 цього кодексу (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відтак згідно пункту 3 частини другої статті 287 вказаного кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

4.2. Перевіривши доводи, викладені у касаційних скаргах та судову практику Верховного Суду щодо питання застосування норми права, про які скаржниками зазначено у касаційних скаргах, колегія суддів зазначає, що висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна було викладено у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 922/5/20 за касаційними скаргами відповідача-1 та відповідача-2 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2020, відкритого з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Подібного висновку про закриття касаційного провадження дійшов Верховний Суд в ухвалі від 06.10.2020 у справі № 922/64/20, за участю Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, тобто тих саме сторін та у подібних правовідносинах, що і у справі, яка переглядається.

Також постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021, до якої зупинялося провадження у справі №922/5/20, було закрито касаційне провадження за подібних правових підстав, дана справа розглядалась за участю Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

4.3. Правових підстав для відступу від сформованих Верховним Судом висновків, які викладені у вище перелічених постановах, колегія суддів не вбачає.

4.4. Щодо наведеної скаржниками у касаційних скаргах такої, за їх доводами, підстави касаційного оскарження, як неправильне застосування норм матеріального права щодо відсутності висновку Верховного Суду про застосування рішень відповідача-1 від 23.12.2011 № 565/11, від 21.06.2017 № 691/17, якими затверджені програми приватизації на відповідні роки, слід зазначити, що такі рішення відповідача-1 не регулюють спірні правовідносини, оскільки такі правовідносини врегульовані нормами права, які були застосовані судом апеляційної інстанції, тому посилання на них не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення.

З подібних міркувань виходив суд касаційної інстанції закриваючи касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 у справі № 922/64/20.

4.5. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

4.6. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

4.7. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.8. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як вказано вище, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

4.9. За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами відповідача-1 та відповідача-2 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2020.

4.10. Сплачені скаржниками суми судового збору за подання касаційних скарг в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягають, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 922/5/20, закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

Ю.Я. Чумак