Рішення

від 23.02.2021 по справі 910/1753/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2021 Справа № 910/1753/20

За позовом Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав";

до Громадської організації "Українська агенція з авторських та суміжних прав" (відповідач 1);

Norwegian Performing Right Society (TONO) (відповідач 2);

про визнання правочину недійсним.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: не з`явилися;

Від відповідача 1: Мельник В. А., адвокат, довіреність № 19 від 04.01.2021;

Від відповідача 2: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" звернулось Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (відповідач 1) та The Norwegian Performing Rights Society (TONO) (відповідач 2), в якому просить визнати недійсним договір про заміну сторони до договору про взаємне представництво інтересів від 01.09.2014 укладеного між позивачем та відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що колишній керівник позивача перевищив повноваження передавши безоплатно на користь відповідача-1 права і обов`язки за Договором про взаємне представництво прав The Norwegian Performing Rights Society (TONO).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 року відкрито провадження у справі № 910/1753/20 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 17.09.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2021 відкладено підготовче засідання до 10.11.2020.

У судовому засіданні 10.11.2020 оголошено перерву до 08.12.2020 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 закрито підготовче засідання та призначено справу № 910/1753/20 до судового розгляду по суті на 19.01.2021.

У судовому засіданні 19.01.2021 оголошено перерву в слуханні справи по суті до 23.02.2021.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 23.02.2021 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях на позовну заяву.

Від позивача 05.02.2021 року надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач 2 у судове засідання 23.02.2021 своїх повноважних представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Будь яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду від відповідача 2 не надходили.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Між ДО УААСП та The Norwegian Performing Right Society (TONO) 01.09.2014 було укладено договір про взаємне представництво інтересів, за умовами якого сторони надають одна одній право на всі види публічного використання, надання дозволів та/або заборону на використання об`єктів авторського права, що входять до репертуару кожної зі сторін, на території, що визначена в ст. 6 Договору про взаємне представництво інтересів.

04.06.2018 TONO, Агентством (ДО УААСП) і Організацією (ГО УААСП) укладено Договір від 04.06.2018, за умовами якого:

- сторони погодилися замінити одну із сторін Договору про взаємне представництво інтересів від 01.09.2014 (з урахуванням усіх додаткових угод), а саме, передати ГО УААСП усі права та обов`язки ДО УААСП за Договором від 01.09.2014 (пункт 1 Договору від 04.06.2018);

- після підписання сторонами Договору від 04.06.2018 ГО УААСП стає стороною Договору від 01.09.2014 і є повним правонаступником ДО УААСП відносно його прав та обов`язків за Договором від 01.09.2014 (пункт 2 Договору від 04.06.2018);

- TONO надає свою згоду на заміну ДО УААСП як сторони у Договорі від 01.09.2014 на ГО УААСП (пункт 4 Договору від 04.06.2018);

- сторони погодилися, що всі подальші виплати, належні TONO та/або ГО УААСП з Договором від 01.09.2014, повинні здійснюватися з банківських реквізитів/на банківські реквізити ГО УААСП (пункт 5 Договору від 04.06.2018);

- Договір від 04.06.2018 вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до закінчення терміну дії Договору від 01.09.2014 відповідно до його умов (пункт 6 договору від 04.06.2018).

Позивач просить визнати Договір від 04.06.2018 недійсним, оскільки заміна Агентства на Організацію була проведена без жодних умов з боку позивача та без жодної оплати Організацією; підстави для підписання Договору від 04.06.2018 у тексті даного договору відсутні, як і відсутні будь-які письмові погодження Агентства і Товариства, угоди чи листи, в яких би містилися обґрунтування щодо необхідності та доцільності виходу позивача з первісного договору.

Разом з тим, заміна сторони у договорі не є відступленням права вимоги і не передбачає оплату стороною якою заміняють іншу сторону такої заміни.

Крім того, Товариство, підписавши Договір від 04.06.2018, фактично надало свою згоду на заміну сторони у Договорі від 01.09.2014, відтак обов`язку надавати погодження на таку заміну окремо немає.

Що ж до листувань, або укладення угод, або зазначення у Договорів від 04.06.2018 обґрунтувань необхідності заміни сторони у договорі, то такого обов`язку чинне законодавство України не передбачає.

Крім того, Агентство вказує про те, що станом на 04.06.2018 не відбувалося жодних змін ні в управлінні, ані в роботі позивача, відсутні рішення загальних зборів авторів щодо виходу з Договору від 01.09.2014, відсутні будь-які керівні рішення Міністерства економічного розвитку України чи Кабінету Міністрів України, відсутні будь-які зміни у статуті Агентства.

Проте станом на день підписання Договору від 04.06.2018 статут Агентства не містив обов`язкового отримання дозволу генеральним директором Агентства на укладення вказаного договору у загальних зборів авторів, Міністерства економічного розвитку України чи Кабінету Міністрів України.

Аналізуючи статут Агентства, діючий на час здійснення ОСОБА_1 повноважень виконуючого обов`язки генерального директора, позивач зазначає таке:

- відповідно до мети та предмета діяльності щодо колективного управління майновими правами в межах повноважень, одержаних на підставі укладених письмових договорів із об`єктами авторського права і (або) суміжних прав, на території України та за її межами, Агентство укладає з організаціями інших країн, які здійснюють колективне управління майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, договори про взаємне представництво інтересів (пункт 3.3.7 статуту); позивачу нічого не відомо про надані повноваження від суб`єктів авторського права і суміжних прав щодо безумовної уступки укладеного раніше із Товариством Договору від 01.09.2014 на користь іншої громадської організації; за відсутності таких повноважень керівник Агентства порушив вказаний пункт статуту;

- у пункті 5.2 Статуту зазначені зобов`язання Агентства, які повинен був забезпечити керівник організації, зокрема, це забезпечення заходів з удосконалення організації діяльності Агентства; свідомий вихід з Договору від 01.09.2014, на підставі якого позивач отримував доходи - прямо суперечить зазначеному зобов`язанню;

- згідно з пунктом 6.8 статуту Агентство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Судом встановлено, що відповідно до розділу 6 "Майно Агентства" статуту позивача:

- майно Агентства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 6.1 статуту);

- майно Агентства становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Агентства (пункт 6.2 статуту);

- джерелами формування майна Агентства є: майно, у тому числі кошти, передані Уповноваженим органом управління; продукція, вироблена Агентством у результаті господарської діяльності; доходи від власної господарської діяльності, а також роялті; кредити банків та інших кредиторів; доходи від цінних паперів та депозитів; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; безоплатні або благодійні внески, пожертвування підприємств, організацій та громадян; інші джерела, не заборонені законодавством (пункт 6.3 статуту);

- відчуження, у тому числі реалізація та придбання транспортних засобів, надання в оренду, списання основних фондів, що є державною власністю і закріплені за Агентством на праві господарського відання, здійснення застави цілісного майнового комплексу Агентства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, передача в іпотеку здійснюються за погодженням з Уповноваженим органом управління в порядку, установленому законодавством; одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану (пункт 6.4 статуту);

- Агентство в повному обсязі володіє правом власності на створену ним інформацію (пункт 6.5 статуту);

- збитки, завдані Агентству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами, державними органами чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону (пункт 6.6 статуту);

- Агентство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до законодавства та мети своєї діяльності (пункт 6.7 статуту);

- Агентство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом (пункт 6.8 статуту).

З аналізу наведеного розділу статуту вбачається, що до переліку майна Агентства не відноситься отримане позивачем за Договором від 01.09.2014 право на використання творів і збір винагороди за таке використання.

Слід зазначити, що пунктом 7.4 статуту Агентства встановлено, що генеральний директор відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, укладає за погодженням з директором управління договори про управління авторськими та суміжними правами, договори з іноземними авторськими та іншими аналогічними організаціями з управління правами на об`єкти авторського права та суміжних прав, договори на збирання та виплату винагороди авторам та іншим правовласникам.

Так, станом на день підписання Договору від 04.06.2018 ОСОБА_1 виконував обов`язки генерального директора. Враховуючи, що ОСОБА_1 займав посаду в.о. генерального директора, він мав повноваження, передбачені статутом Агентства, на підписання Договору від 04.06.2018 від імені Агентства.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої і третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою і третьою статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Абзацами шостим - восьмим пункту 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв`язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

З матеріалів справи вбачається, що Договір від 04.06.2018 від імені Агентства підписано уповноваженою на те особою, положення статуту щодо укладення такого виду договорів дотримані, у зв`язку з чим підстав для визнання такого правочину недійсним немає, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236 - 238, 240 та 241 ГПК України, господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.03.2021 р.

Суддя О.В. Мандриченко