Постанова

від 25.02.2021 по справі 909/1001/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 909/1001/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГПУ - Гребеник І.А. (прокурор),

позивача - не з`явився,

відповідача - Глинка Р.А. (адвокат), Красюк Н.І. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 (судді: Желік М.Б. (головуючий), Орищин Г.В., Галушко Н.А.)

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2020 (суддя Шкіндер Н.А.)

за позовом заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Долинської міської ради Івано-Франківської області

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Долинського нафтогазовидобувного управління "Долинанафтогаз"

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 2 496 070,32 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Калуської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом в інтересах держави в особі Долинської міської ради Івано-Франківської області (долі - Рада, Позивач) до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Долинського нафтогазовидобувного управління "Долинанафтогаз" (далі ПАТ "Укрнафта", Відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 2 496 070,32 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідач використовує земельну ділянку територіальної громади Долинської міської ради площею 29,3876 га без правовстановлюючих документів, зокрема, без поновлення дії договору оренди землі, внаслідок чого, за період 01.01.2019 до 31.07.2019 бюджет міста не отримав 2 496 070,32 грн.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі №909/1001/19, позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 496 070,32 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що Позивач як власник спірної земельної ділянки мав обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за її використання, однак не зміг їх реалізувати внаслідок неоформлення між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

2.3. При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, Прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо представництва інтересів держави в суді в особі позивача.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням і постановою господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.

3.3. Також скаржник наголошує, що суди повно та всебічно не дослідили зібрані у справі докази.

3.4. Крім того, на думку скаржника, у даному випадку, необхідно відступити від висновку щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України, статті 21 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

3.5. Прокурор та Позивач у відзивах на касаційну скаргу заперечують проти її задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Предметом позову у даній справі є вимога Прокурора про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2 496 070,32 грн безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.

Необхідність захисту інтересів держави в особі територіальної громади міста Долина обґрунтована бездіяльністю Позивача, що полягає у невжитті самостійних заходів щодо стягнення заборгованості, незважаючи на ненадходження до місцевого бюджету значних коштів від оренди земельних ділянок територіальної громади міста.

4.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

4.4. Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

4.5. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

4.6. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

4.7. Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

4.8. Водночас у розумінні положень пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

4.9. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

4.10. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

4.11. "Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.

4.12. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

4.13. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

4.14. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

4.15. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

4.16. Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звернувся.

4.17. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьої та четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

4.18. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18.

4.19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43)".

4.20. За змістом статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

4.21. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

4.22. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

4.23. Проте, ухвалюючи судове рішення у справі по суті спору, суд першої інстанції не встановлював обставин представництва прокурором інтересів держави в особі Позивача. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, обмежившись загальним посиланням на обґрунтування і наведення Прокурором підстав звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Ради, не надав оцінки обставинам здійснення Прокурором такого представництва, не встановив наявність/відсутність у цьому випадку законних підстав для представництва інтересів держави в особі Ради, не дослідив чи вжито Прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню Прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, а також обставин наявності/відсутності бездіяльності компетентного органу, в особі якого заявлено позов, виходячи із того, що така бездіяльність має місце у разі, якщо компетентний орган упродовж розумного строку після отримання повідомлення не звернувся до суду з позовом в інтересах держави; причин, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення Прокурора з відповідним позовом до суду, суд також не з`ясував і в судовому рішенні їх не зазначив.

В контексті зазначеного, суди мали б надати оцінку наявному у матеріалах справи єдиному повідомленню Прокурора №09.32-01/67-2150вих-19 від 12.09.2019 про звернення до суду з даним позовом, яке було адресовано Позивачу, врахувавши при цьому, що відповідно до вихідних даних зазначених на позовній заяві (№09.32-01/67-2149вих-19 від 12.09.2019) вона була подана одночасно з таким повідомленням.

4.24. Водночас суд першої інстанції зазначеного не зробив, а суд апеляційної інстанції зазначеної помилки не виправив, обмежившись лише формальним зазначенням, що Прокурор надав докази дотримання вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру щодо повідомлення уповноваженого на захист інтересів держави органу про намір звернутись з позовом до суду.

4.25. Разом з тим, вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції і, як наслідок, взагалі унеможливлюють здійснення касаційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, оскільки оцінка викладених вище обставин є необхідною для правильного вирішення спору по суті, адже недотримання процедури, передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

4.26. З урахуванням наведеного підстава для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (щодо підстав представництва Прокурором інтересів держави в суді) знайшла свої підтвердження, що є підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

4.27. Судова колегія звертає увагу, що невиконання Прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності на момент подання позову підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

4.28. Водночас, якщо суд установить відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву Прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати і в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

5.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.01.2020 у справі №909/1001/19 скасувати.

3. Справу №909/1001/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак