Постанова

від 03.03.2021 по справі 500/2167/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2167/20 пров. № А/857/310/21 №А857/313/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.,

за участю представника позивача Алексенка С.Л.,

за участю представника відповідача Тістечка Ю.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року, прийняте суддею Мандзій О.П. о 12 годині 28 хвилині у місті Тернополі, повний текст складений 23.11.2020 року та додаткове рішення від 04 грудня 2020 року, повний текст складений 04.12.2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Пуск і наладка до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, -

встановив:

ТзОВ Пуск і наладка (надалі - позивач) звернулося з позовом до Галицької митниці Держмитслужби (наалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості №UA209000/2020/600013/2 від 27.02.2020 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідно до приписів ст.53 МК України митний орган має право запитувати додаткові документи в разі виявлення під час митного оформлення розбіжностей в документах, перелік яких визначений ч.2 даної статті. Подані декларантом позивача до митного оформлення документи: рахунок-проформа №74 від 18.02.2020 року (а.с.10) та рахунок-фактура (інвойс) №73 від 21.02.2020 року (а.с.11) за назвою і змістом відповідає вимогам п.3 ч.2 ст.53 МК України.

Митна вартість імпортованого товару, що вказана декларантом у митній декларації визначена за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.

Суд покликався на правові висновки Верховного Суду, згідно з якими посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення ст.53 МК України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Суд критично поставився до того, що відповідачем за основу для обрахунку митної вартості товару взято інформацію згідно з митною декларацією №UA100070/2019/813794 від 18.12.2019 року, оскільки з такої неможливо належним чином ідентифікувати товар, який імпортувався, щоб визначити чи порівнюються ідентичні або подібні (аналогічні) товари. Також відповідач безпідставно залишив поза увагою той факт, що позивачем імпортовано товар з Російської Федерації, а на підставі митної декларації №UA100070/2019/813794 від 18.12.2019 року - з Китайської Народної Республіки.

Покликання митного органу на те, що декларант погодився з рішенням про коригування та оформив митну декларацію не заслуговують на увагу суду, оскільки у спірних правовідносинах позивачу право на оскарження до суду рішення про коригування митної вартості товарів гарантовано положеннями Конституції України та нормами МК України.

Додатковим рішенням від 04 грудня 2020 року заяву представника ТзОВ Пуск і наладка про вирішення питання про судові витрати задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби на користь ТзОВ судові витрати, пов`язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 3000 грн.

Задовольняючи частково заяву, суд виходив з того, що заявлені позивачем до відшкодування 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Галицької митниці Держмитслужби становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період провадження в суді, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу на зазначені вище судові рішення. Вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що під час автоматизованого контролю із застосуванням системи управління ризиками автоматизованою системою митного оформлення Інспектор згенеровано форми митного контролю та визначено перелік необхідних до виконання митних процедур.

Скаржник вказує, що позивачем документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні, тому митний орган попросив надати такі документи: якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару ; страхові документи та документи, що містять відомості про вартість страхування. За відсутності таких - надати копію митної декларації країни відправлення, висновок щодо вартісних характеристик, підготовлений спеціальною експортною організацією. Однак, позивачем надано лише копію митної декларації країни відправлення, переклад зовнішньоекономічного договору, рахунок - проформу №74 від 18.02.2020 року та рахунок - фактуру (інвойс) №73 від 21.02.2020 року. Відтак, на думку апелянта, декларантом на вимогу додатково не були надані документи, які підтверджують складові митної вартості.

Також зазначає, що позивач самостійно визначив митну вартість товару з урахуванням оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, таким чином, погодився із визначеною митним органом митною вартістю товару, відтак спір фактично вичерпано і немає підстав для скасування рішення (маються покликання на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах 24.04.2018 року у справі №814/1980/16 та від 30.10.2018 року у справі №816/2396/17).

З приводу оскарження додаткового рішення звертає увагу на те, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю даної справи, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг) в тому числі з огляду на предмет спору у справі незначної складності.

Вважає, що надане платіжне доручення від 04.08.2020 року №681 не є належним доказом понесення судових витрат, оскільки таке не містить зазначення належного та повного призначення платежу.

Просить скасувати рішення та додаткове рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову та в задоволенні заяви про вирішення питання про судові витрати, пов`язані з розглядом справи на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено, що ТзОВ Пуск і наладка зареєстроване 06.09.1995 року як юридична особа, з основним видом економічної діяльності - виробництво електричного освітлювального устаткування (а.с.32-33).

Між ТзОВ Пуск і наладка та ООО Чернятинский стекольний завод 03.04.2019 року укладено договір поставки продукції №03/04/01 (а.с.22-24) та узгоджено в протоколі погодження цін на продукцію (а.с.25). Додатковою угодою №1 від 19.12.2019 року строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року (а.с.26). Специфікацією №3 від 18.02.2020 року сторони визначили найменування, кількість продукції, ціну за одиницю продукцію та загальну суму у розмірі 421426,20 RUB, а також визначено форму оплати: передоплата 50% суми вказаної в специфікації та інші 50% суми покупець зобов`язаний оплатити протягом 30 календарних днів з моменту отримання партії товару і підписання товарної накладної (а.с.27).

ТзОВ Пуск і наладка , на підставі виставленого ООО Чернятинский стекольний завод рахунку №74 від 18.02.2020 року (а.с.10), 20.02.2020 року перераховано аванс у розмірі 50% від загальної вартості товару у розмірі 210713,10 RUB (а.с.14). Повна оплата, інші 50% суми в розмірі 210713,10 RUB, здійснено позивачем 11.03.2020 року (а.с.15).

Відповідно до рахунку-фактури (інвойс) №73 від 21.02.2020 року ТОВ Пуск і наладка придбано вироби для оснащення електричних освітлювальних приладів: ковпак 1594/у - 4200 шт.; ковпак 1595/у -1890 шт.; розсіювач ПТ-04 - 6900 шт.; розсіювач шар-скло прозорий Бочонок - 1728 шт.; розсіювач шар-скло прозорий Їжак - 1152 шт.; розсіювач ПТ-23 - 324 шт.; розсіювач шар-скло прозорий Кільце - 576 шт., загальною вартістю 421426,20 RUB (а.с.11).

Уповноваженою особою позивача 24.02.2020 року було подано до митного оформлення митну декларацію №UA209220/2020/004151. У вказаній митній декларації заявлено до митного оформлення товар - вироби для оснащення електричних освітлювальних приладів, за основним методом - ціною договору у розмірі 421426,20 RUB (а.с.7).

Одночасно із митною декларацією надано ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний метод її визначення, зокрема: пакувальний лист від 21.02.2020 року (а.с.12); рахунок-проформа №74 від 18.02.2020 року (а.с.10); рахунок-фактура (інвойс) №73 від 21.02.2020 року (а.с.11); автотранспортна накладна №080584 від 21.02.2020 року (а.с.9); сертифікат про походження товару №0091000107/8829537 від 21.02.2020 року (а.с.13); банківський платіжний документ від 20.02.2020 року (а.с.14); довідка про транспортні витрати №17 від 24.02.2020 року (а.с.16); договір-замовлення на виконання транспортних послуг №1 від 18.02.2020 року (а.с.17); копія митної декларації країни відправлення №10102032/210220/0001702 від 21.02.2020 року (а.с.18); прайс-лист від 19.02.2020 року (а.с.19); калькуляція (а.с.20); лист від 24.02.2020 року (а.с.21); договір поставки продукції №03/04/01 від 03.04.2019 року (а.с.22-24); протокол погодження цін від 03.04.2019 року (а.с.25); додаткова угода №1 від 19.12.2019 року (а.с.26); специфікація №3 від 18.02.2020 року (а.с.27).

Під час автоматизованого контролю, автоматизованою системою митного оформлення Інспектор було згенеровано форми митного контролю: 105-2 Контроль правильності визначення митної вартості товарів ; 106-2 Витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів . Також, автоматизованою системою митного оформлення Інспектор проінформовано: По наступних товарах можливе заниження митної вартості товару (а.с.52).

Посадовою особою підрозділу митного оформлення направлено до спеціалізованого підрозділу - відділу аналізу митної вартості та роботи з ціновою інформацією запит №19 від 24.02.2020 року щодо правильності визначення митної вартості товарів (а.с.53).

Також, митним органом 24.02.2020 року розпочато процедуру консультацій із декларантом шляхом формування електронного повідомлення про необхідність надання відповідно до ч.2 ст.53 МК України додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити необхідні для ідентифікації ввезеного товару; страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі відсутності вище зазначених документів, відповідно до ч.3 ст.53 МК України надати (за наявності): копію митної декларації країни відправлення, висновок щодо вартісних характеристик, підготовлений спеціалізованою експертною організацією (а.с.54).

На вимогу митного органу уповноваженою особою позивача додатково надано (а.с.55) копію митної декларації країни відправлення №10102032/210220/0001702 від 21.02.2020 року, переклад зовнішньоекономічного договору; рахунок-проформу №74 від 18.02.2020 року; рахунок-фактуру (інвойс) №73 від 21.02.2020 року. Також, листом від 26.02.2020 уповноважена особа декларанта повідомила митницю про те, що додаткові документи, що підтверджують числове значення складової митної вартості товару, документи для підтвердження класифікації товару та країни походження надані із митною декларацією; додаткових документів надано не буде (а.с.56).

За результатами розгляду поданої митної декларації №UA209220/2020/004151 від 24.02.2020 року та доданих до неї документів, в тому числі рахунку-фактури (інвойс) №73 від 21.02.2020 року, прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2020/600013/2 від 27.02.2020 року, яким визначено митну вартість імпортованого товару за резервним методом визначення митної вартості товарів згідно ст.64 МК України у розмірі 701585,47 RUB (а.с.6).

Зазначено, що митна вартість імпортованого товару не може бути визнана за ціною договору щодо товару, який імпортується, у зв`язку з тим, що заявлена митна вартість є нижчою, ніж рівень вартості аналогічних товарів митне оформлення яких вже здійснено. На вимогу митного органу декларантом не було подано додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість згідно ч.2 ст.53 МК України, а саме: інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, якщо здійснювалось страхування, страхові документи, та додаткових документів відповідно до ч.3 ст.53 МК України, а саме: каталоги, специфікації виробника товару, висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями. В результаті проведеної консультації з декларантом дійшли згоди про неможливість визначення митної вартості згідно з положеннями ст.58 МК України. Другорядні методи не були застосовані через відсутність достатньої інформації про ціну угоди щодо ідентичних та подібних товарів. Метод на основі віднімання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про ціни ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, що продаються на території України, а також про складові компоненти, що можуть бути виділені із ціни. Метод на основі додавання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про вартість всіх витрат, що зараховуються до ціни товару. За результатом проведеної консультації з декларантом, відповідно до положень ч.4 ст.57 МК України, дійшли згоди про неможливість визначення митної вартості згідно з положеннями ст.59-63 МК України. Митна вартість товарів визначена за резервним методом визначення митної вартості згідно ст.64 МК України.

За основу для обрахунку митної вартості даного товару взято інформацію щодо вартості згідно митної декларації №UA100070/2019/813794 від 18.12.2019 року на рівні 0,82 дол. США/кг, що на момент подання митної декларації становить 52,7962 RUB/кг (а.с.59-60).

Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частина 1, 2 статі 51 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 3 статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 826/8228/16.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зі змісту приписів розділу ІІІ ( Митна вартість товарів та методи її визначення ) МК України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09 липня 2020 року (справа №804/5445/17), від 31 березня 2020 року (справа №809/1858/16).

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що митна вартість ввезеного товару визначена Товариством за першим методом - за ціною договору.

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з указаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 7 травня 2020 року у справі № 1.380.2019.001625.

Частинами 4-5 статті 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що декларантом позивача до митного оформлення подано рахунок-проформа №74 від 18.02.2020 року (а.с.10) та рахунок-фактура (інвойс) №73 від 21.02.2020 року (а.с.11) за назвою і змістом відповідає вимогам п.3 ч.2 ст.53 МК України.

Крім того, представлено договір поставки продукції №03/04/01 від 03.04.2019 року (а.с.22-24) разом з додатками до нього - протоколом погодження цін від 03.04.2019 року (а.с.25), додатковою угодою №1 від 19.12.2019 року (а.с.26) та специфікацією №3 від 18.02.2020 року (а.с.27).

Наданий банківський платіжний документ від 20.02.2020 року про перерахування авансу у розмірі 50% від загальної вартості товару у розмірі 210713,10 RUB (а.с.14) передбачений п.4 ч.2 ст.53 МК України.

Також митному органу надано документи зазначені в п.6 ч.2 ст.53 МК України - довідка про транспортні витрати №17 від 24.02.2020 року (а.с.16) та договір-замовлення на виконання транспортних послуг №1 від 18.02.2020 року (а.с.17).

Рахунок-фактура (інвойс) №73 від 21.02.2020 року як документ, який супроводжує переміщувані через митний кордон України товари й інші предмети, вказує їх вартість та дозволяє ідентифікувати такі, містить інформацію про дату продажу, назву та артикули ввезених товарів, назви та реквізити фірм продавця і покупця, скріплені підписом представника продавця.

В свою чергу відповідач не надав суду жодного належного доказу, який би спростував зміст рахунку-фактури (інвойс) №73 від 21.02.2020 року, щодо підтвердження чи не підтвердження обставини відчуження позивачу продавцем імпортованого товару та отримання або не отримання від позивача коштів за вказаний товар.

Верховний Суд у постанові від 08.10.2019 року у справі №803/776/17 дійшов до висновку про те, що рахунок - фактура є фактично розрахунково платіжним документом, передбачає встановлення певних сум до оплати покупцеві за товар, що поставляється. При цьому, декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 Митного кодексу України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Щодо рахунку-проформи №74 від 18.02.2020 року, то суд звертає увагу на те, що такий документ за своєю суттю є комерційним документом, який містить відомості про кількість, ціну та вартість товару, але не є розрахунковим документом, бо не містить вимоги про сплату зазначеної в ньому суми, тому не виступає платіжним документом. У міжнародній практиці рахунок-проформа є товаросупровідним документом і на відміну від рахунку-фактури, одержувач рахунку-проформи не зобов`язаний оплачувати зазначену в ньому суму, відповідно і той, хто його складає, нічого не отримує. Рахунок-проформа може підтверджувати замовлення й обидві сторони документують умови майбутньої угоди або ціну чи кількість продукту та погоджуються з ними.

Покликання апелянта на відсутність платіжного документа про сплату рахунку не заслуговує на увагу суду з огляду на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20.02.2018 року за результатом розгляду справи №809/1884/16, згідно якого посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Апеляційний суд враховує також позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 липня 2019 року у справі №1140/3242/18, де суд відхилив доводи митного органу про відсутність документів, що підтверджують оплату товару, як підставу виникнення сумнівів щодо митної вартості товару, оскільки у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості. Згідно з частиною сьомою статті 58 МК України платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що автоматизована система аналізу та управління ризиками (АСАУР) це сукупність програмно-інформаційних комплексів, які забезпечують функціонування системи управління ризиками під час митного контролю та оформлення товарів і транспортних засобів. Основними напрямками контролю АСАУР є достовірність декларування, правильність визначення митної вартості, країни походження та класифікації товарів згідно з УКТЗЕД, дотримання заходів нетарифного регулювання, та ін. Основне завдання АСАУР полягає в тому, щоб на підставі всіх діючих профілів здійснити оцінку ризику митної декларації, яка прийнята до митного оформлення та видати повідомлення із вказівками необхідних заходів.

Спрацювання системи є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 квітня 2019 року (справа №809/784/16), від 25 лютого 2020 року (справа №260/718/19), від 24 березня 2020 року (справа №826/11012/16).

Крім того, рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок формування, ведення такої, отримання інформації, а також порядок використання даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Як зазначено у оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару за основу для обрахунку митної вартості ввезеного позивачем товару взято інформацію щодо вартості згідно ЕМД UA100070/2019/813794 від 18.12.2019 року на рівні 0,82 дол США/кг, що на момент подання ЕМД становить 58,1 RUB/кг.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).

Саме таке регулювання спірних правовідносин було покладено в основу правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 8 лютого 2019 року у справі №825/648/17 та у постанові від 09 вересня 2020 року (справа №400/3133/18).

Відповідно до ЕМД UA100070/2019/813794 від 18.12.2019 року ввезено товар, який за параметрами, характеристиками та країною походження не відповідає товару ввезеному позивачем, тоді як скаржник не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, а з огляду на те, що імпорт товару здійснено з різних країн (Російська Федерація/Китайська Народна Республіка), формування ціни на імпортовані товари є різним, що відповідачем не враховано.

При цьому у оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а тому таке рішення не може вважатись обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України з урахуванням правової позиції висловленої Верховним Судом у постанові від 08.02.2019 року у справі №825/648/17.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що самостійне визначення митним органом митної вартості ввезеного товару за ЕМД № UA100070/2019/813794 від 18.12.2019 року, не може бути категоричною підставою для визначення митної вартості у спірних правовідносинах.

Також суд звертає увагу, що не наведення у рішенні про коригування митної вартості обґрунтувань розрахунку скоригованої митної вартості, розглядається Верховним Судом як самостійна підстава для скасування таких рішень у постановах від 21 грудня 2018 року (справа №815/1670/17), від 10 червня 2020 року (справа №1.380.2019.004752).

З приводу покликання апелянта на те, що позивач самостійно визначив митну вартість товару з урахуванням оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, таким чином, погодився із визначеною митним органом митною вартістю товару, відтак спір фактично вичерпано і немає підстав для скасування рішення апеляційний суд бере до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 520/4501/19 про те, що частиною восьмою статті 55 МК України встановлено право, а не обов`язок декларанта на підтвердження заявленої митної вартості в позасудовому порядку; відмова декларанта від такого права та подання нової митної декларації зі сплатою митних платежів у встановленому митним органом розмірі без оформлення відповідної фінансової гарантії не може слугувати підставою для позбавлення його права на судове оскарження рішення про коригування митної вартості. Відмова ж декларанту у праві на судове оскарження була б порушенням його права на справедливий суд, гарантованого, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом при ухваленні постанови від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, де зазначено, що реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

З приводу оскарження додаткового рішення, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2020 року між позивачем та адвокатським об`єднанням Твій адвокат укладено договір про надання правової допомоги №35 (а.с.37).

Умовами вказаного договору визначено у п.2.2, що адвокатське об`єднання бере на себе виконання наступних дій з надання правничої допомоги, серед яких, підготовка процесуальних документів та представництво інтересів клієнта в судових органах усіх інстанцій у адміністративній справі по оскарженню рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2020/600013/2 від 27.02.2020 року Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з п.4.3 за надання правової допомоги, відповідно до даного договору, клієнт сплачує адвокатському об`єднанню гонорар в розмірі 5000,00 грн.

На підтвердження факту надання правової допомоги за договором №35 від 29.07.2020 року, сторонами 19.11.2020 року складено акт виконаних робіт на загальну суму 5000,00 грн., а саме:

проведення попереднього аналізу справи та консультування клієнта 29.07.2020 року тривалістю 1 год., вартістю 500,00 грн.;

підготовка позовної заяви про скасування рішення про коригування митної вартості, ксерокопіювання та завірення копій, подання до суду тривалістю 4 год., вартістю 2000,00 грн.;

участь в судовому засіданні 22.09.2020 року тривалістю 1 год., вартістю 500,00 грн.;

підготовка відповіді на відзив відповідача тривалістю 2 год., вартістю 1000,00 грн.;

участь в судовому засіданні 20.10.2020 року тривалістю 1 год., вартістю 500,00 грн.;

участь в судовому засіданні 17.11.2020 року тривалістю 1 год., вартістю 500,00 грн.

Гонорар за надання правової допомоги за договором №35 від 29.07.2020 року позивачем оплачено платіжним дорученням №681 від 04.08.2020 року на суму 5000,00 грн. (а.с.36).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки такі послуги, як проведення попереднього аналізу справи та консультування клієнта, а також підготовка позовної заяви про скасування рішення про коригування митної вартості, ксерокопіювання та завірення копій, подання до суду, охоплюються загальною діяльністю адвокатського бюро та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. Не потребувало затрат часу 2 год. (1000,00 грн.) і підготовка відповіді на відзив, оскільки такі категорії справ є типовими, у цій категорії справ є усталена судова практика.

В свою чергу, враховуючи той факт, що адвокатом було проведено певну роботу з підготовки позовної заяви, яку враховано судом при вирішенні справи, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу щодо складання позовної заяви і подання її до суду, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 3000 грн., як вірно зазначено судом першої інстанції.

Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року та додаткове рішення від 04 грудня 2020 року у справі № 500/2167/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 17.03.2021 року.