Постанова

від 15.03.2021 по справі 542/814/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 542/814/18 Номер провадження 22-ц/814/532/21Головуючий у 1-й інстанції Стрельченко Т. Г. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Абрамов П.С., Бондаревська С.М.,

секретар Зеленська О.І.,

за участю представника відповідача Іванової Т.М., представника позивача Петрушанко О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Укрсельхозпром

на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року, постановлене суддею Стрельченко Т.Г. (повний текст складено 16 грудня 2020 року),

у справі за позовом ОСОБА_1 (правонаступник позивача ОСОБА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Укрсельхозпром (далі - ТОВ ВКФ Укрсельхозпром ) про визнання договору міни земельних ділянок недійсним, повернення земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

18.06.2018 ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом, уточнивши його заявою від 13.08.2019,до ТОВ ВКФ Укрсельхозпром про визнання недійсним, укладеного від її імені за довіреністю ОСОБА_3 27.09.2002 договору міни земельної ділянки площею 4,13 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, яка належала їй, позивачці, на земельну ділянку площею 0,125 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що вказаний договір укладений під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б пункту 15 Перехідних положень ЗК України, тоді як в оспорюваному договорі належна їй земельна ділянка сільськогосподарського призначення обміняна на нерівнозначну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку. Крім того, вказаний договір не відбувся, вона не одержала сам договір міни та земельну ділянку, на яку було здійснено обмін. Про порушене право дізналася 27.02.2017.

Тому просила поновити строк позовної давності, визнати недійсними вказаний договір міни та державний акт на право приватної власності на землю серії ПЛ №210670 від 07.02.2008 на ім`я відповідача на земельну ділянку площею 4,13 га, зобов`язати відповідача передати їй вказану земельну ділянку.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14.12.2020 залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ./а.с.31 т.2/

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 27.09.2002, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми Укрсельхозпром та ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Гула В.Л., зареєстрованого в реєстрі за №2591.

Визнано недійсним Державний акт серії ПЛ №210670 від 07.02.2008 на право власності ТОВ ВКФ Укрсельхозпром на земельну ділянку площею 4,13 га, що знаходиться на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми Укрсельхозпром повернуто із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , як спадкоємиці померлої ОСОБА_2 , земельну ділянку площею 4,13 га, яка розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стягнуто з ТОВ ВКФ Укрсельхозпром на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 408,00 грн.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що відповідно до пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України виключення щодо заборони відчуження земельних ділянок в термін до 01.01.2005 стосується лише договорів міни, за якими відбувається обмін однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу такого ж цільового призначення. Оскільки відповідно до оспорюваного позивачкою договору проведено обмін не рівнозначних, як за своїм призначенням, так і за розміром земельних ділянок, тому відповідно до ст.48 ЦК УРСР позовні вимоги є обґрунтованими.

Крім того, про необізнаність позивачки щодо укладення спірного договору міни та таким чином щодо порушення її права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення свідчить відсутність реєстрації її права на обміняну земельну ділянку площею 1,125 га, передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка згідно договору міни земельних ділянок від 27.09.2002 належить ТОВ ВКФ Укрсельхозпром на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 №170383, виданого Ювілейною селищною радою 26.09.2002.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не порушила правила позовної давності та не пропустила строк звернення до суду з позовом про визнання договору міни земельних ділянок недійсним.

Відповідач оскаржив рішення в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зазначає, що згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України в редакції, чинній на час укладення договору міни (12.08.2003) дозволено, як виняток, обмін земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку, відповідно до закону. Тому вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами внаслідок укладення договору міни, не суперечать вказаній нормі, а тому підстави для визнання договору недійсним - відсутні.

Посилається на неврахування судом першої інстанції позиції Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №227/1506/18, відповідно до якої встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Заперечує висновок районного суду щодо недійсності договору міни в розумінні ст.48 ЦК УРСР, яка діяла на час укладення оспорюваного договору, оскільки він відповідає нормам закону, укладений в рамках діючого на той час законодавства, ніяких заборон на укладення міни земельних ділянок, законом передбачено не було, після укладення договору цільове призначення земельної ділянки не змінювалося. Тому стверджує про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору міни недійсним.

Не погоджується з висновком районного суду щодо необізнаності позивачки про укладення спірного договору міни, посилаючись на те, що реєстрація права власності на обміняну земельну ділянку є особистим правом позивача, а причини, за яких вона не здійснила реєстрацію свого права - судом не встановлено. Звертає увагу на відсутність у матеріалах справи інформації про те, за ким на даний час зареєстровано право власності на обміняну земельну ділянку площею 0,125 га.

Доводить, що позивач надала ОСОБА_3 нотаріально посвідчене доручення та від моменту видачі його до 2017 року мала об`єктивну та реальну можливість дізнатися про укладений 27.09.2002 договір міни земельних ділянок. Доказів протилежного позивачем не надано.

Заперечує належність, достовірність та достатність показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як доказів необізнаності позивачки про оспорюваний договір міни, оскільки вказані свідки не були учасниками або свідками подій 2002 року, а дані їм показання відносяться до відомостей, які містять їх власні судження та не ґрунтуються на реальних подіях.

Вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, що позивачка не порушила правила позовної давності та не пропустила строк звернення до суду з позовом про визнання договору міни земельних ділянок недійсним. Зазначає, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів поважності причин пропуску строку для звернення в суд із позовом про визнання договору міни земельних ділянок недійсним. При цьому звертає увагу, що позивач не просила визнати причину пропуску строку звернення до суду з даним позовом поважною; надала доручення ОСОБА_3 на укладення оспорюваного договору; не підтвердила факту укладення та наявності змін до договору оренди земельної ділянки; тривалий час не проявляла цікавість до ніби то належної їй земельної ділянки, яка перебувала в оренді. Тому, за наявності заяви про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції повинен був застосувати строк позовної давності при розгляді даної справи та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Звертає увагу на не застосування судом положень ст.216 ЦК України та реституції шляхом повернення відповідачу земельної ділянки площею 0,125 га.

Вважає, що суд діяв упереджено, не врахував об`єктивні причини неприбуття представника відповідача до суду в судове засідання 14.12.2020 та виніс судове рішення також за відсутності правонаступника позивача - ОСОБА_1 , яка заявою від 14.12.2020 просила її позовні вимоги залишити без розгляду.

18.02.2021 до апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому з підстав, попередньо викладених у позові, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги, наполягаючи на її задоволенні. Представник позивача ОСОБА_7 заперечила проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення районного суду - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно Державного акту на право власності на землю серії II-ПЛ №001209, виданого 05.08.2002, ОСОБА_2 належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 4,13 га, яка розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується довідкою відділу у Новосанжарському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.02.2018 №71/173-18./а.с.10 т.1/

Згідно доручення від 06.09.2002, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Новіковою Н.І. по р.№2977, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником у всіх компетентних установах та організаціях по питанню купівлі-продажу, міни і на умовах і за ціну на його розсуд та ведення всіх справ щодо належних їй земельних ділянок, незалежно від місця їх знаходження./а.с.68 т.1/

27 вересня 2002 року ТОВ ВКФ Укрсельхозпром та ОСОБА_3 , який діє на підставі вказаного доручення від імені ОСОБА_2 , уклали договір міни земельних ділянок, за яким ТОВ ВКФ Укрсельхозпром належну йому земельну ділянку площею 0,125 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , обміняло на земельну ділянку площею 4,13 га, що знаходиться на території Малоперещепинської сілської ради Новосанжарського району Полтавської області, що належить ОСОБА_2 . Указаний договір міни посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Гула В.Л. по р.№2591./а.с.8 т.1/

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №210670, виданого 07.02.2008 ТОВ ВКФ Уксельхозпром на підставі договору міни земельних ділянок від 27.09.2002 №2591, ВАВ №054474, товариство є власником земельної ділянки площею 4,13 га, що розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва./а.с.66 т.1/

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 ./а.с.89, т.2/

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що 16.03.2020 складено актовий запис №21 згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ./а.с.7 т.2/

Після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заведена спадкова справа №121/2020 від 09.07.2020. Подана заява про прийняття спадщини від ОСОБА_1 , а також надійшла заява про відмову від прийняття спадщини від ОСОБА_8 , АТ КБ ПриватБанк . Свідоцтво про право на спадщину не видавалося, що підтверджується інформацією, наданою Новосанжарською державною нотаріальною конторою за вих.№1024/01-16 від 02.10.2020./а.с.232-234 т.1/

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із того, що відповідно до оспорюваного договору проведено обмін нерівнозначних земельних ділянок, як за своїм призначенням, так і за розміром, тому відповідно до ст.48 ЦК УРСР та п.15 Перехідних положень ЗК України позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання договору недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню разом із похідними вимогами про визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку за ТОВ ВКФ Укрсельхозпром та її повернення із чужого незаконного володіння.

Районний суд дійшов висновку, що строк звернення до суду із цим позовом позивачем дотримано, оскільки про порушене право позивачу стало відомо 27.02.2018 коли їй було направлено копію оскаржуваного договору.

Апеляційний суд із висновками суду першої інстанції погоджується. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди із рішенням суду та переоцінки доказів.

За змістом статей 110, 111 ЗК України в редакції, яка діяла на момент укладення договору міни, на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку.

Відповідно до ст.241 ЦК УРСР, в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору, за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Статтею 242 ЦК УРСР встановлено, що до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін.

Статтею 24 ЦК УРСР встановлено, що до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін.

Відповідно до ст.48 ЦК УРСР, яка діяла на час укладення договору міни, недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених в постановах від 05.11.2014 у справі №6-172цс14 та від 11.02.2015 у справі №6-5цс15, виключення щодо заборони відчуження земельних ділянок в термін до 01.01.2005 стосується лише для договорів міни, за якими відбувається обмін однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу також цільового призначення.

Із матеріалів справи убачається та не заперечується відповідачем, що згідно умов договору міни земельних ділянок від 27 вересня 2002 року, ОСОБА_2 обміняла належну їй земельну ділянку площею 4,13 га, що знаходиться на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , на земельну ділянку площею 0,125 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд .

З огляду на встановлені фактичні обставини справи та норми права, якими вони врегульовані, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання договору міни недійсним через його невідповідність чинному на момент укладення правочину законодавству.

Доводи апеляційної скарги, що згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України в редакції, чинній на час укладення договору міни дозволено, як виняток, обмін земельної ділянки сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку, колегією суддів відхиляються як такі, що ґрунтується на довільному тлумачення норм права на власну користь.

Із наведених підстав апеляційним судом відхиляються доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору міни в розумінні ст.48 ЦК УРСР, оскільки такі доводи зводяться до заперечень висновків суду першої інстанції, які ґрунтуються на законі.

Не впливають на правильність висновків суду першої інстанції посилання відповідача в апеляційній скарзі на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.05.2019 у справі №227/1506/18, оскільки предметом позову в межах вказаної справи, був договір міни, за умовами якого відбувся обмін земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто земельними ділянками з однаковим цільовим призначенням, позаяк у межах даної справи предметом розгляду є законність обміну за договором міни земельних ділянок із відмінним цільовим призначенням.

Також не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України (ст. 71 ЦК Української РСР) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналогічна норма була закріплена в ст.76 ЦК Української РСР.

Із матеріалів справи убачається та правильно установлено судом першої інстанції, що про порушене право позивачу стало відомо з моменту отримання копії договору міни земельних ділянок згідно листа відділу у Новосанжарському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.02.2018 №71/173-18./а.с. 10 т.1/

Твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, що позивач, надавши ОСОБА_3 нотаріально засвідчене доручення, мала об`єктивну та реальну можливість дізнатися про укладений 27.09.2002 договір міни земельних ділянок, колегією суддів відхиляються. Оскільки уповноваження позивачем на вчинення від її імені певних дій іншою особою не може свідчити про ознайомленість довірителя із фактом укладення правочину, датою його вчинення, його змістом та існування її волевиявлення на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені.

При цьому апеляційний суд приймає до уваги, що за змістом такого доручення ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 не конкретно на укладення оспорюваного правочину стосовно відчуження земельної ділянки площею 4,13 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, а бути її представником у всіх компетентних установах та організаціях по питанню купівлі-продажу, міни і на умовах і за ціну на його розсуд та ведення всіх справ щодо належних їй земельних ділянок, незалежно від місця їх знаходження. А тому, з огляду на обсяг повноважень представника та відсутність доказів повідомлення останнім ОСОБА_2 про укладення договору, саме з дати отримання ОСОБА_2 спірного договору слід відраховувати строк позовної давності.

Заперечення відповідача щодо належності, достовірності та достатності показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , як доказів необізнаності позивачки про оспорюваний договір міни, апеляційним судом до уваги не приймаються.

При цьому апеляційний суд враховує, що показання свідків, попереджених про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, оцінюються судом в сукупності з іншими доказами, а відповідачем, в порушення ст.81 ЦПК України не надано суду доказів на спростування викладених свідками обставин, а також на підтвердження, що позивачу було достеменно відомо про існування спірного договору до вказаного моменту.

Стосовно доводів апеляційної скарги про застосування до спірних правовідносин положень ст.216 ЦК України та реституції шляхом повернення відповідачу земельної ділянки площею 0,125 га, колегія суддів зазначає, що в силу принципу диспозитивності цивільного процесу, розгляд справи здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Питання щодо повернення земельної ділянки сільськогосподарського призначення позивачу, про що наявні позовні вимоги, районним судом вирішено. Питання про повернення земельної ділянки площею 0,125 га не заявлялося в суді першої інстанції, як і не надано доказів державної реєстрації права на неї іншими ніж відповідач особами.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема упередженість районного суду до відповідача, який з об`єктивних причин не забезпечив участь представника в судове засідання 14.12.2020 та виніс судове рішення також за відсутності правонаступника позивача - ОСОБА_1 , яка заявою від 14.12.2020 просила її позовні вимоги залишити без розгляду, колегією суддів відхиляються. По-перше, причини неявки представника юридичної особи відповідача, що зумовлені погіршенням погодних умов та віддаленістю місцезнаходження суду не є поважними, оскільки в порядку ст.212 ЦПК України, за клопотанням сторони, учасники справи мають право брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. По-друге, у матеріалах справи наявні дві заяви позивача від 10.12.2020 про розгляд справи за відсутності позивача та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі./а.с.26 т.2/; та від 14.12.2020 - про залишення позовних вимог без розгляду та ухвалою суду від 14.12.2020 уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 від 05.11.2020 - залишено без розгляду./а.с.30,32 т.2/

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення районного суду є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Укрсельхозпром - залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17.03.2021.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді П.С. Абрамов

С.М. Бондаревська