Постанова

від 21.07.2021 по справі 542/814/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 542/814/18

провадження № 61-6221св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (правонаступник позивача ОСОБА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми Укрсельхозпром про визнання договору міни земельних ділянок недійсним, повернення земельної ділянки із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми Укрсельхозпром на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року, ухвалене суддею Стрельченко Т. Г., та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Бондаревської С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 14 жовтня 2001 року вона уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою Укрсельхозпром (ТОВ Укрсельхозпром ) договір оренди земельної ділянки площею 4,13 гектара, яка розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У жовтні 2017 року при з`ясуванні причин несплати орендної плати вона довідалася, що 27 вересня 2002 року ОСОБА_3 , якого вона не уповноважувала, від її імені уклав з ТОВ Укрсельхозпром договір міни земельних ділянок, відповідно до якого вона обміняла належну їй земельну ділянку площею 4,13 га на земельну ділянку площею 0,125 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Посилаючись на пункт 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, ОСОБА_2 вказувала на те, що договір міни укладений у період мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тому просила визнати цей договір та акт про право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ТОВ Укрсельхозпром , недійсними та повернути зазначену земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено ОСОБА_1 .

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 27 вересня 2002 року, укладений між ТОВ Укрсельхозпром та ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 . Визнано недійсним державний акт від 07 лютого 2008 року на право власності ТОВ Укрсельхозпром на земельну ділянку площею 4,13 га, що знаходиться на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району. Зобов`язано ТОВ Укрсельхозпром повернути ОСОБА_1 , як спадкоємиці померлої ОСОБА_2 , вказану земельну ділянку. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що за оспореним договором міни проведено обмін нерівнозначних за призначенням та розміром земельних ділянок, тому цей договір підлягає визнанню недійсним. Крім того, суди послалися на те, що ОСОБА_2 не зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 0,125 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , чим підтверджується її необізнаність про укладення договору міни.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2021 року до Верховного Суду ТОВ Укрсельхозпром подало касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 15 березня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову. Заявник посилався на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилалася на законність та обґрунтованість судових рішень та просила залишити їх без змін, а касаційну скаргу ТОВ Укрсельхозпром - без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, установлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 4,13 га, яка розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Дорученням від 06 вересня 2002 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником у всіх компетентних установах та організаціях по питанню купівлі-продажу, міни на умовах і за ціну на його розсуд та ведення всіх справ щодо належних їй земельних ділянок, незалежно від місця їх знаходження.

27 вересня 2002 року ТОВ Укрсельхозпром та ОСОБА_3 , який діяв на підставі вказаного доручення, від імені ОСОБА_2 уклали договір міни земельних ділянок, за яким ТОВ Укрсельхозпром обміняло належну йому земельну ділянку площею 0,125 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на земельну ділянку ОСОБА_2 , площею 4,13 га, розташовану на території Малоперещепинської сілської ради Новосанжарського району Полтавської області. Указаний договір міни посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу.

В подальшому, 07 лютого 2008 року ТОВ Укрсельхозпром отримало державний акт про право власності на спірну земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину, є її дочка - ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 78 ЗК України (тут і далі в редакції станом на час укладення оспорюваного договору) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує (частини перша та друга статті 241 ЦК України 1963 року, тут і далі в редакції станом на час укладення оспорюваного договору).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Згідно з пунктом 15 розділу X Перехідні положення ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15 розділу X Перехідні положення ЗК України, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потреб до внесення змін у ЗК України 06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Суд доходить висновку, що на заявників як на фізичних осіб було покладено тягар нездатності органів влади дотриматися встановлених ними самими цілей та кінцевих строків. З огляду на непереконливість підстав щодо вибору найбільш обмежувальної альтернативи з доступних органам влади, а не менш обмежувальних заходів, Суд вважає, що тягар, покладений на заявників, є надмірним (§ 147). З огляду на зазначені міркування та ненадання Урядом достатніх аргументів для обґрунтування заходів, застосованих до землі заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників (§ 148) .

Тлумачення пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України в редакції станом на час укладення оспорюваного договору, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Зміни до пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України щодо поширення мораторію на відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) на випадки міни земельних ділянок внесені Законом України від 06 жовтня 2004 року № 2059-IV Про внесення змін до Земельного кодексу України , тобто після укладення ТОВ Укрсельхозпром та ОСОБА_2 договору міни земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ураховуючи відсутність законодавчо встановленої заборони здійснювати обмін земельної ділянки на інше рухоме чи нерухоме майно на момент укладення оспорюваного договору та беручи до уваги практику ЄСПЛ у подібних правовідносинах, договір міни земельної ділянки на іншу земельну ділянку, укладений 27 вересня 2002 року між ТОВ Укрсельхозпром та ОСОБА_2 , слід вважати таким, що відповідав чинним на момент укладення договору вимогам ЦК України 1963 року та ЗК України.

Подібні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 390/1153/17 (провадження № 61-14979св18), від 21 січня 2020 року у справі № 227/1505/18 (провадження № 61-46973св18), від 01 жовтня 2020 року у справі № 390/1671/18 (провадження № 61-3564св20), від 12 листопада 2020 року у справі № 398/1684/18 (провадження № 61-17560св19), від 10 березня 2021 року у справі № 325/1272/17 (провадження № 61-36849 св18).

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про заборону укладення договору міни земельної ділянки в зв`язку з дією мораторію на її відчуження прийнятий із неправильним застосуванням норм матеріального права.

При цьому обставини справи судами встановлені правильно, наявним доказам дана належна правова оцінка, проте норми, що регулюють спірні правовідносини, застосовані неправильно, тому касаційний суд вважає за можливе ухвалити своє рішення, не передаючи справу на новий розгляд, про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

За викладених обставин доводи, наведені в касаційній скарзі ТОВ Укрсельхозпром , колегія суддів вважає обґрунтованими та достатніми для скасування ухвалених у справі судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 402, 409 , 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми Укрсельхозпром задовольнити.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О.С. Ткачук