Рішення

від 17.03.2021 по справі 643/17880/19

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/17880/19

Провадження № 2/643/443/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2021 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді - Задорожної А.М.,

за участі секретаря судових засідань - Тугайбей В.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

позивача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Федоровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, у якій після уточнення просила суд позбавити останнього батьківських прав стосовно їх неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати у розмірі 23 965, 80 грн, збільшити раніше встановлений розмір аліментів та стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 на користь позивача у розмірі 3500 гривень щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, стягнути з відповідача на її користь судовий збір за позовну вимогу про позбавлення батьківських прав.

Свій позов мотивувала тим, що перебувала з відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 30.08.2002, актовий запис про шлюб №1482. Під час шлюбу у них народилася дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова 13.10.2011 шлюб між сторонами було розірвано. Дитина після розірвання шлюбу по теперішній час проживає з матір'ю та знаходиться на її повному утриманні. Відповідач у справі ухиляється від виконання обов'язків по вихованню дитини, а саме: обов`язку піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та обов`язку забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти. Позивач не перешкоджає спілкуванню батька з дитиною. Розвитком, вихованням, лікуванням дитини займається виключно позивач. При цьому, відповідач подорожує за кордон, тобто може дозволити собі відпочинок, його матеріальний стан є задовільним, у зв`язку з чим позивач, просить збільшити раніше встановлений судом розмір аліментів. Також, позивач понесла додаткові витрати на утримання сина, які складаються із оплати навчання дитини протягом 2 років у Комп`ютерній академії ШАГ, оплата навчання у фізико-математичному ліцеї, оплата відпочинку, оплата спортивних занять у секції айкідо, оплата лікування дитини та вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй половину розміру суми додаткових витрат, а саме 23 965, 80 грн.

Позивач, представник позивача у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали, просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання протягом всього часу слухання цивільної справи не з`являвся, про час та місце розгляду справи сповіщався своєчасно та належним чином, за адресами його реєстрації та фактичного місця проживання, яку він особисто зазначив у своїй заяві суду від 14.01.2020 (а.с.76 т.1). Однак, поштову кореспонденцію, направлену на вказану ним адресу, не отримував, вона поверталася до суду з поміткою адресат відсутній . Також, суд зазначає, що позивачем на адресу реєстрації відповідача направлялася заява про зміну позовних вимог (а.с.75 т.1), оскільки їй відомо, що він особисто отримує всю поштову кореспонденцію, яка надходить на його ім`я та для ТОВ Тепло-Поліс , відповідно до вимог, викладених у заяві на ім`я начальника відділення зв`язку №170 м. Харкова (а.с.58 т.1).

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4,7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судом встановлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_2 (а.с.13 т.1).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.10.2011 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.14 т.1).

ОСОБА_2 змінила ім`я на ОСОБА_2 , про що 22.02.2017 складено відповідний актовий запис №16 у Московському районному у м. Харкові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (а.с.10 т.1).

Неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання та актом обстеження умов проживання (а.с.9, 37 т.1).

На підставі рішення Московського районного суду м. Харкова з ОСОБА_3 стягувалися аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16.02.2017 зменшено розмір аліментів у звьязку із зміною сімейного стану та стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/6 частини всіх вдів заробітку щомісячно (а.с.21 т.1).

Згідно розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_3 , згідно виконавчого листа по справі №643/1718/13-ц від 29.04.2013 Московського районного суду м. Харкова про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.09.2012 і до досягнення дитиною повноліття, заборгованість по аліментам за період з 20.09.2012 та станом на 01.08.2016 складає 38410, 19 грн. (а.с.25 т.1).

Згідно довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців від 03.06.2019 наявна заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.06.2019 у сумі 99347, 17 грн за період з 20.09.2012 (а.с.27 т.1).

Згідно інформації КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №198 ХМР №231 від 09.10.2019 ОСОБА_4 відвідував комунальний заклад Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №198 ХМР За час перебування дитини у закладі (зі слів вихователя ОСОБА_10 ) батько ОСОБА_3 до дитячого садка не приходив. Сина приводила та забирала, вирішувала питання щодо виховання хлопчика мама ОСОБА_2 . Вона ж здійснювала оплату за харчування дитини у закладі (а.с.40 т.1).

Згідно відповіді Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №142 ХМР Харківської області №01-31/570 від 11.10.2019, мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , піклувалася успіхами у навчанні дитини, брала участі у його вихованні. З батьком ОСОБА_4 класний керівник не знайома. Вихованням сина ОСОБА_3 ніколи не займався, навчанням не цікавився (а.с.41 т.1).

Згідно інформаційного листа КЗ Харківський фізико-математичний ліцей №27 ХМР Харківської області №695/01-24/19 від 29.10.2019 ОСОБА_4 навчається у фізико-математичному ліцеї №27 з 01.09.2018 по теперішній час. За інформацією наданою класним керівником, вона не знайома з батьком ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Він за час навчання ОСОБА_4 у ліцеї ніколи не цікавився навчанням та вихованням свого сина, не відвідував батьківські збори та не спілкувався у телефонному режимі із класним керівником та учителями щодо питань навчання та виховання сина. Мати, ОСОБА_2 періодично відвідує ліцей, бере участь у батьківських зборах, спілкується в індивідуальному порядку із класним керівником, учителями з приводу навчання і виховання сина. Матір`ю також здійснюються витрати, пов`язані із харчуванням, навчанням сина у ліцеї, оплатою додаткових освітніх послуг, які надаються її сину навчальним закладом (а.с.45 т.1).

Згідно інформації КНП Міська дитяча поліклініка № 13 ХМР №891 від 15.10.2019, при відвідуванні поліклініки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , спостерігається у закладі з 20.11.2007. Згідно з записами в Ф.112 на прийомах в поліклініці ОСОБА_4 був у супроводі матері або бабусі. Батько дитини до лікаря-педіатра з дитиною не звертався (а.с.42 т.1).

Згідно довідки, наданої спортивним клубом Комбіт Айкідо вбачається, що ОСОБА_4 відвідує вказаний спортивний клуб. Приводить і забирає його мати ОСОБА_2 , а також приймає активну участь в спортивному житті дитини. З ОСОБА_3 тренер не знайомий (а.с. 44).

Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей ХМР Харківської області № 734 від 26.11.2019, підтверджено доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.52-54 т.1).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позовну заяву ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав та стягнення додаткових витрат не підтримує, оскільки з 2008 року кожен місяць купував для сина необхідні продукти, одежу та інші необхідні для дитини товари. Допомагати перестав, коли ОСОБА_2 стала проживати з іншим чоловіком і була вагітна від нього, але фактично перебувала в шлюбі з відповідачем. Він не хотів травмувати психіку свого сина та доказувати, що він є його батьком, а не той чоловік. Про наявність заборгованості по сплаті аліментів дізнався з Реєстру боржників , жодних вимог від виконавчої служби не отримував. Після чого оформив позику на підприємстві та повністю розрахувався з боргом по аліментам. На даний час він має ще двох дітей 2015 року народження та 2017 року народження, так як діти малі, вони постійно потребують догляду. На даний час у нього із заробітної плати утримується 50% в рахунок сплати аліментів та позика. За кордоном він не відпочиває, авто не має. Іншого доходу не має, утримує свою сім`ю з двома дітьми та хворою на онкологію матір. З додатковими витратами не згоден, оскільки вважає, що це є рішенням лише ОСОБА_2 , у нього фінансової можливості не має. Весь час хотів виховувати сина ОСОБА_4 , однак ОСОБА_2 робила все, щоб я для нього був поганим, тому він взяв паузу у стосунках до того часу, коли син сам захоче поговорити з ним та почути його пояснення (а.с. 99-100 т.1).

З відповіді на відзив та пояснень позивача у судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_3 не приходив навідати сина, або подивитись в яких умовах проживає його дитина. Однак, приходив щоб вивезти набуте у шлюбі майно та посваритися, у присутності дитини. Позивач ніколи не намагалася обмежувати спілкування колишнього чоловіка з дитиною. Навіть якщо і хотіла б, у цьому не було потреби, оскільки останній не виявляв бажання приймати участь у житті дитини. Він жодного разу не намагався не те, щоб побачитися з дитиною, а навіть спробувати дізнатися про її життя, привітати з Днем народження, на відміну від його родичів, які весь час підтримували з нею зв`язок і цікавилися життям ОСОБА_4 . Що стосується грошової допомоги, то ОСОБА_3 три рази давав їй суму, яку вони обговорювали, останній раз гроші передала його мати і сказала, що більше не має. Як стало відомо пізніше позивачу, ОСОБА_3 сказав, що більше грошей давати не буде, бо вважає, що вона їх витрачає не на дитину, а на себе, хоча це не відповідає дійсності, оскільки вона намагається дати сину найкраще, піклується про його майбутнє. Саме тому він навчається у одному із найкращих ліцеїв України, вчиться на комп`ютерних курсах, займається спортом. ЇЇ син обдарована дитина, тому вона прикладає всі зусилля, щоб таланти сина розвивались. Що стосується відсутності змоги надавати матеріальну допомогу сину, то відповідач являється засновником ТОВ Тепло-Поліс ЛТД , яка є лідером на ринку наданих ними послуг і отримує щорічні дивіденди з доходу від діяльності, крім того, відповідач має на праві приватної власності земельні ділянки та не зданий у експлуатацію приватний будинок в межах Харківської області, де він проживає із своєю сім`єю.

Таким чином, дослідивши відзив на позовну заяву відповідача, відповідь на відзив позивача, а також письмові докази, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , який проживає окремо від свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідомо нехтує батьківськими обов`язками по відношенню до дитини, батьком якої записаний у свідоцтві про народження, зокрема, свідомо не цікавиться його щоденним життям, вихованням, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не займається матеріальним забезпеченням.

Також, судом встановлено з аналізу досліджених доказів, що відповідач ОСОБА_3 протягом тривалого часу, починаючи з 2011 року, тобто з часу розлучення з матір`ю дитини, не проявляє щодо сина батьківської турботи та піклування, тому свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по його вихованню та утриманню, що виявилося у тому, що, проживаючи окремо від нього, взагалі не спілкується з ним, не здійснює належного догляду, не турбується про його здоров`я та побут.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_3 не спроможний забезпечити своєму сину ОСОБА_4 належного піклування, утримання, допустивши заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 99374, 17 грн, та виховання.

Зазначені факти підтверджено в судовому засіданні також поясненнями свідка ОСОБА_12 , яка пояснила, що з ОСОБА_2 знайома близько 15 років, часто спілкується, оскільки 2 рази в неділю надає уроки англійської мови її сину. Батька дитини бачила останній раз років 13-14 назад. Їй відомо, що батько з дитиною не спілкується, допомоги не надає, ОСОБА_4 взагалі не знає як виглядає батько і йому не цікаво з ним спілкуватися, оскільки він його не знає.

В судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_15 , яка є матір`ю позивача та пояснила, що дитині не було і року, коли ОСОБА_3 забрав свої речі. Вже 13 років вона його не бачила. З сином останній не намагається спілкуватися та проводити час, допомоги не надає. Вона з чоловіком допомагає доньці та онуку.

В судовому засіданні з`ясовано думку дитини ОСОБА_4 , який пояснив, що свого батька ОСОБА_3 він не знає взагалі, не бачив його з дитинства. Батько допомоги не надає, не цікавиться його життям, здоров`ям та не займається його вихованням. Він не хоче спілкуватися з батьком, оскільки не знайомий з ним і для нього це чужа людина.

Відтак, з огляду на вище викладене, судом встановлено факт винної поведінки відповідача, тобто факт свідомого ухилення батька неповнолітньої дитини ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов`язків, свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, оскільки він не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, його здоров`я, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на фізичний розвиток сина, як складову виховання, не спілкується з ним в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, оскільки проживає окремо та не надає дитині доступу до культурних та інших цінностей, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу і психологічного стану, оскільки не бажає виконувати своїх батьківських обов`язків та не виконує їх.

До вказаного висновку суд прийшов, проаналізувавши наведені вище докази на відповідність їх критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається (ч.1 ст.81 ЦПК України), в судовому засіданні досліджено кожний доказ, що міститься в матеріалах цивільної справи і відповідає вимогам належності, допустимості і достовірності.

Судом забезпечено учасникам справи принцип процесуальної рівності сторін і надано можливість кожній стороні довести ті обставини, на які вона посилається.

Разом з тим, суд констатує факт, що відповідач ОСОБА_3 жодного разу не з`явився у судове засідання, хоча про час, дату і місце повідомлявся належним чином. Постійно надавав заяви про перенесення розгляду справи через проведення карантину у зв`язку з короновірусом та рекомендаціями МОЗ України. Підтвердження того, що він хворіє, перебував чи перебуває на лікуванні, суду надано не було, окрім, за весь час слухання цивільної справи з 31.10.2019, однієї довідки лабораторії Аналітика від 12.11.2020, згідно якої у ОСОБА_3 виявлено показник ПЛР: РНК Короновірус COVID-19 (SARS-CoV-2) (а.с.208 т.1).

Суд вважає це умисним та безпідставним затягуванням розгляду цивільної справи та оцінює як свідоме небажання виправити свою поведінку щодо виховання дитини ОСОБА_4 .

Вказаний висновок суду ґрунтується також на висновках, що викладені в постановах Верховного Суду, які суд враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Так, у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №209/2821/15-ц (провадження №61-2357св18), від 21.11.2018 у справі №201/6232/17 (провадження №61-41214св18) визначено поняття ухилення батьків від виконання своїх обов`язків та зазначено про необхідність встановлення судом доведеності факту винної поведінки відповідача у спорі вказаної категорії.

Верховним Судом роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Така поведінка відповідача ОСОБА_3 не змінилася і за час судового розгляду справи про позбавлення його батьківських прав, тобто вказана обставина свідчить про те, що поведінку батька у кращу сторону змінити неможливо, і у його діях наявна відсутність бажання виконувати обов`язки батька відносно свого сина ОСОБА_4 , тобто вина.

Позбавлення батьківських прав, які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Верховним Судом роз`яснено, що так як позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка має серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини, встановлені статтею 166 СК України, то позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" зазначається, що "хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини".

У рішенні по справі "Хант проти України" п. 54 зазначено, що суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden") і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат психологічного розвитку неповнолітньої дитини.

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, зокрема, щодо невиконання батьком обов`язків щодо належного піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її підготовку до самостійного життя, які регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України, Конвенцією про права дитини від 20.11.89 року, що ратифікована Постановою ВР України N 789-XII від 27.02.91 року, і є частиною національного законодавства України.

Так, відповідно до ст.ст.51, 52 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Статтею 3 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці Конвенції зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки батьків…, які відповідають за неї за законом…

Держави-учасниці Конвенції забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї… (ст. 9 Конвенції про права дитини).

Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (ч. 2 ст. 3 СК України).

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину (ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 150 СК України).

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. 155 СК України).

Статтею 164 СК України передбачений вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.

Так, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України).

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України за N 3 від 30.03.2007 року (з наступними змінами) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 7 ст. 7 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст. 171 СК України).

Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, якою передбачено, що держави-учасниці Конвенції забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.96 року, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

У зв`язку із цим, за своїм віком та достатньою зрілістю, у дитини, ОСОБА_4 , у судовому засіданні було з`ясування думку щодо спірних правовідносин.

З врахуванням вищенаведеного, суд прийшов до обґрунтованого переконання, що права неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на належне піклування з боку батька ОСОБА_3 про фізичний і духовний розвиток дітей - порушені.

З наведених підстав суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав підлягає задоволенню, не зважаючи на те, що застосування цього заходу є крайньою мірою впливу на свідомість дитини, однак перед усім, в даному випадку, вона забезпечує захист прав дитини.

Рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 ґрунтується на оцінці особистості відповідача, його поведінці та відношенні до свого сина ОСОБА_4 , а також, забезпечення інтересів дитини.

Таким чином, аналіз норм сімейного законодавства, законодавства про охорону прав дитини, міжнародного законодавства, рішень ЄСПЛ дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Саме такий правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 року у справі №300/908/17.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення додаткових витрат, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Згідно з вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Аналіз відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що було ратифіковано Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27.02.91 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Пунктом 2 ст. 27 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР N 789-XII від 27.02.91 р. визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Крім того, вирішуючи такий спір, суд враховує, що дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року по справі "Хант проти України").

Суд критично ставиться до посилань відповідача про те, що він не погоджується з сплатою за курси навчання сина, оскільки вважає, що це було особистим бажанням та рішенням позивачки, без погодження цього питання з ним, оскільки участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батька (матері), а у відповідності до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Суд погоджується з вимогою позивача щодо стягнення з відповідача вартості навчання дитини у Харківському фізико-математичному ліцеї №27 в період з 2018 по 2019 роки в розмірі 3 486, 00 гривень, так як це необхідно для розвитку дитини та здобуття освіти, а також сплата навчання підтверджена квитанціями №19137886 від 28.09.2018, №0.0.1120105887.1 від 28.08.2018, 1-1188К від 19.12.2018, №0.0.1536545158.1 від 27.11.2019, №0.0.1348394821.1 від 10.05.2019, №0.0.1292406784.1 від 12.03.2019, №18 від 24.10.2019 всього на суму 6 972, 00 гривень (а.с. 69-73 т.1).

Також стягненню з відповідача підлягають додаткові витрати вартості навчання дитини у Комп`ютерній академії ШАГ в період навчання з 2018 по 2019 роки в розмірі 13 485,00 гривень, так як це необхідно для розвитку інтелектуальних здібностей дитини та здобуття освіти, а також сплата навчання підтверджується довідкою вказаного учбового закладу №7 від 07.10.2019 на суму 26 970, 00 гривень (а.с. 43 т.1).

Також стягненню з відповідача підлягають додаткові витрати на лікування дитини у розмірі 1 074, 81 гривень, що підтверджується Консультаційним висновком спеціаліста від 27.11.2019 та копіями чеків №129552 від 27.11.19, №276725 від 28.11.19, №0000024165 від 29.11.2019, №0000024125 від 28.11.2019, №0000024126 від 28.11.19, №0000024275 від 03.12.19, №0000024240 від 02.12.19, №0000024396 від 06.12.19, №10:322010 від 08.12.19 на суму 2 149, 61 гривень (а.с. 62-63 т.1).

Також стягненню з відповідача підлягають додаткові витрати на санаторно-курортне лікування дитини у ДП Клінічний санаторій курорт Березівські мінеральні води у розмірі 3 780, 00 гривень, оплата якого підтверджується квитанцією №147 від 11.05.2018 на суму 7 560, 00 гривень, оскільки вищевказані додаткові витрати пов`язані з лікуванням та оздоровленням дитини (а.с. 68 т.1).

Також стягненню з відповідача підлягають додаткові витрати на відвідування спортивної секції і заняття айкідо дитиною у розмірі 1 240, 00 гривень, оплата яких підтверджується чеками №036508519452 від 10.09.2019, №037125976645 від 10.10.2019, №037764903057 від 10.11.2019, №038410041461 від 10.12.2019 на суму 2 480, 00 гривень (а.с. 64-67 т.1).

В частині стягнення з відповідача суми сплачених благодійних внесків у розмірі 1800 гривень, суд відмовляє, оскільки це є бажанням позивача і не впливає на розвиток інтелектуальних чи фізичних особливостей дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Згідно з ч.1 ст.192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

При визначенні розміру аліментів суд також має враховувати положення ст. 182 СК України, стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Разом з тим, судом встановлено, що з відповідача стягнуто аліменти на утримання дитини за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17.04.2012.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16.02.2017 зменшено розмір аліментів у зв`язку зі зміною сімейного стану ОСОБА_3 та стягнуто з останнього на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку щомісячно (а.с.21 т.1).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05.04.2017 апеляційна скарга ОСОБА_2 відхилена. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16.02.2017 залишено без змін (а.с.22 т.1).

Судом враховано матеріальний стан платника аліментів, недоведеність позивачем наявності у нього нерухомого майна, збільшення розміру його заробітку та наявність інших видів доходу, інших змін майнового характеру платника аліментів, що впливають на змогу сплачувати аліменти у більшому, ніж у вже визначеному розмірі, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині збільшення розміру аліментів на користь позивача на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позову заявлено три вимоги: одна вимога немайнового характеру (про позбавлення батьківських прав) і дві вимоги майнового характеру (про збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат). Позивач при поданні позову до суду першої інстанції сплатив судовий збір за позовну вимогу про позбавлення батьківських прав у розмірі 768 грн. 40 коп.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, та стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп. та з відповідача на користь держави судові витрати у розмірі 908 грн. 00 коп за подання позовної вимоги в частині стягнення додаткових витрат, оскільки в цій частині позов задоволено частково.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 142, 197-198, 200, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, на підставі ст. ст. 150, 164, 165, 166, 167, 171 СК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_2 додаткові витрати на дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 23 065 (двадцять три тисячі шістдесят п`ять) гривень 81 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , в доход держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, - відмовити.

Копію рішення суду після набрання законної сили направити Московському районному у місті Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце фактичного мешкання: АДРЕСА_4 .

Суддя: А.М. Задорожна