Постанова

від 17.03.2021 по справі 916/683/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/683/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Аленіна О.Ю., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Земляк А.В.,

за участю представників:

від Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" - Кобба Д.В.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" - участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн"

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020, прийняте суддею Невінгловською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 29.10.2020,

у справі №916/683/20

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн"

про стягнення 1 110 336,65 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 р. Публічне акціонерне товариство "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 1110336,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем вартості майна, придбаного останнім у позивача на підставі укладених між сторонами договорів купівлі-продажу №33 від 05.02.2019 та №34 від 05.02.2019.

В подальшому позивачем було подано заяву про зміну підстав позову №01/391 від 22.06.2020 (вх.№16366/20 від 24.06.2020), яка ухвалою місцевого господарського суду від 05.08.2020 була прийнята до розгляду.

В редакції заяви про зміну підстав позову №01/391 від 22.06.2020 (вх.№16366/20 від 24.06.2020) позивач просив стягнути з відповідача на його користь 1110336,65 грн заборгованості, що складається із заборгованості за простим векселем серії АА 2213125 від 05.02.2019 на суму 17364,65 грн та заборгованості за простим векселем серії АА 0509040 від 05.02.2019 на суму 1092972 грн.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 18.03.2020 відкрито провадження у справі №916/683/20.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 у справі №916/683/20 (суддя Невінгловська Ю.М.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" на користь Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" 1110336,65 грн заборгованості та 16655,05 грн судового збору.

Судове рішення мотивоване доведеністю факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" прийнятих на себе зобов`язань за договорами купівлі-продажу №33 від 05.02.2019 та №34 від 05.02.2019, яке полягає у несплаті останнім на користь Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" вартості майна, придбаного відповідачем на підставі вищенаведених договорів. При цьому місцевий господарський суд зауважив на тому, що позивач у поданій ним заяві про зміну підстав позову в процесі обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, з урахуванням чого Господарський суд Одеської області самостійно здійснив правову кваліфікацію останніх та дійшов висновку про нікчемність укладених між сторонами додаткових договорів від 05.02.2019, якими було передбачено вексельну форму розрахунку.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 у справі №916/683/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції помилково не врахував, що, визначаючись з характером спірних правовідносин, останній не має права самостійно змінювати підстави позову, оскільки відповідно до положень процесуального закону вказане право належить виключно позивачу, у зв`язку з чим Господарський суд Одеської області змінив не лише правове обґрунтування позовних вимог, а також і фактичні обставини позову, поданого Публічним акціонерним товариством "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт", як векселедержателем, з метою захисту свого права на отримання грошових коштів за простими векселями серії АА 2213125 від 05.02.2019 на суму 17364,65 грн та серії АА 0509040 від 05.02.2019 на суму 1092972 грн. Водночас апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що місцевий господарський суд дійшов висновку про нікчемність укладених між сторонами додаткових договорів від 05.02.2019, вийшовши при цьому за межі позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу №01/1 від 04.01.2021 (вх.№3843/20/Д2 від 12.01.2021) Публічне акціонерне товариство "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, позивач зауважує на тому, що суд першої інстанції, не виходячи за межі позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо нікчемності підписаних сторонами додаткових договорів від 05.02.2019 внаслідок недотримання вимог закону про їх нотаріальне посвідчення та надав правильну правову оцінку спірним правовідносинам на підставі положень договорів купівлі-продажу №33 від 05.02.2019 та №34 від 05.02.2019 без урахування внесених нікчемними додатковими договорами змін щодо форми проведення розрахунків.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Аленіна О.Ю., Бєляновського В.В. від 22.12.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 11.01.2021 справу №916/683/20 призначено до розгляду на 17.02.2021 о 13:00.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 17.02.2021 шляхом постановлення протокольної ухвали було вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 у справі №916/683/20 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України та оголошено у вказаному судовому засіданні перерву до 11:00 год 01.03.2021.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бєляновського В.В. за розпорядженням керівника апарату суду №16 від 24.02.2021 було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/683/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/683/20 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Аленіна О.Ю., Поліщук Л.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у визначеному складі суддів справу №916/683/20 прийнято до свого провадження.

В подальшому у судовому засіданні 01.03.2021 Південно-західним апеляційним господарським судом було оголошено перерву до 9:30 год 17.03.2021, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу.

У судовому засіданні 17.03.2021 представник Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" проти задоволення апеляційної скарги висловив заперечення; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.91, 92).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 05.02.2019 між Публічним акціонерним товариством "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1 якого Продавець передає у власність (продає), а Покупець приймає у власність (купує) будівлі та споруди бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, "Полімер" база відпочинку (район "Центральний"), будинок б/н, загальною площею 371,4 кв.м, розташовані на земельній ділянці площею 0,2164 га (кадастровий номер земельної ділянки: 5110300000:02:028:0105), що належить Продавцю на праві особистої приватної власності і яку Продавець передає у власність Покупцю одночасно з зазначеними будівлями та спорудами бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на підставі окремого договору.

Згідно з пунктом 8 вказаного договору продаж за домовленістю сторін вчиняється за 17364,65 грн. Розрахунки за придбані будівлі та споруди бази відпочинку "Полімер" здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця № НОМЕР_1 в ПАТ КБ "Акордбанк" (МФО 380634) в день підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Факт повного розрахунку за вказані будівлі та споруди бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " підтверджується актом приймання-передачі, в якому зазначено, що сторони не мають претензій одна до одної, що свідчить про повний розрахунок між ними.

Пунктом 13 вищенаведеного договору передбачено, що відповідальність та права сторін, не передбачені в цьому договорі, регулюються чинним законодавством.

Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на придбані будівлі та споруди бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " виникає у Покупця з моменту державної реєстрації цього права (пункт 15 зазначеного договору).

Даний договір 05.02.2019 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукинюк К.П. та зареєстрований в реєстрі за №33.

05.02.2019 між Публічним акціонерним товариством "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу, за умовами пунктів 1, 2 якого Продавець передає у власність (продає), а Покупець приймає у власність (купує) земельну ділянку площею 0,2164 га (кадастровий номер земельної ділянки: 5110300000:02:028:0105), розташовану за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, вид використання - для розміщення та реконструкції бази відпочинку "Полімер" під оздоровчий готельний комплекс з громадським центром. Земельна ділянка набувається із земель приватної власності без змін її меж та цільового призначення.

У пункті 5 вищезазначеного договору узгоджено, що продаж за домовленістю сторін вчиняється за 1092972 грн. Розрахунки за придбану земельну ділянку здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця № НОМЕР_1 в ПАТ КБ "Акордбанк" (МФО 380634) в день підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Факт повного розрахунку за вказану земельну ділянку підтверджується актом приймання-передачі, в якому зазначено, що сторони не мають претензій одна до одної, що свідчить про повний розрахунок між ними.

В силу абзацу 3 пункту 8 вказаного договору Покупець зобов`язаний, зокрема, сплатити за земельну ділянку ціну, встановлену цим договором.

На земельній ділянці, яка є предметом цього договору, розташовані будівлі та споруди бази відпочинку "Полімер", що належать Продавцю на праві особистої приватної власності і які Продавець передає у власність Покупцю одночасно з зазначеною земельною ділянкою на підставі окремого договору (пункт 10 даного договору).

Пунктом 16 вищенаведеного договору визначено, що право власності у Покупця на зазначену в договорі земельну ділянку виникає згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України з моменту державної реєстрації цього права у встановленому чинним законодавством України порядку.

Вказаний договір 05.02.2019 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукинюк К.П. та зареєстрований в реєстрі за №34.

Відповідач грошові кошти за вищезазначеними договорами купівлі-продажу на користь позивача не перерахував, що підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Акордбанк" №07-08/136 від 06.03.2020.

В подальшому між Публічним акціонерним товариством "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" було укладено додаткові договори до вищенаведених договорів купівлі-продажу, а саме:

-додатковий договір б/н від 05.02.2019 до договору купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", згідно з яким сторони домовились застосувати вексельну форму розрахунку до укладеного між ними 05.02.2019 договору купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукинюк К.П. та зареєстрованого в реєстрі за №33, при цьому з моменту видачі Покупцем простого векселю грошові зобов`язання за вказаним договором купівлі-продажу припиняються, проте виникають грошові зобов`язання з оплати виданого векселю; даний додатковий договір набирає чинності з моменту його підписання;

-додатковий договір б/н від 05.02.2019 до договору купівлі-продажу земельної ділянки 5110300000:02:028:0105, відповідно до якого сторони домовились застосувати вексельну форму розрахунку до укладеного між ними 05.02.2019 договору купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер: 5110300000:02:028:0105), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукинюк К.П. та зареєстрованого в реєстрі за №34, а також про те, що з моменту видачі Покупцем простого векселю грошові зобов`язання за вказаним договором купівлі-продажу припиняються, натомість виникають грошові зобов`язання з оплати виданого векселю; вказаний додатковий договір набирає чинності з моменту його підписання.

05.02.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" на підставі зазначених додаткових договорів б/н від 05.02.2019 було видано простий вексель серії АА 2213125 від 05.02.2019 на суму 17364,65 грн та простий вексель серії АА 0509040 від 05.02.2019 на суму 1092972 грн зі строком платежу "за пред`явленням", які за відповідними актами приймання-передачі були передані відповідачем позивачу, при цьому згідно з вказаними актами з дати їх підписання зобов`язання Покупця щодо оплати вартості земельної ділянки та будівель і споруд бази відпочинку "Полімер" за договорами купівлі-продажу №33 від 05.02.2019 та №34 від 05.02.2019 вважаються виконаними у повному обсязі і належним чином.

Оригінали простих векселів серії АА 2213125 від 05.02.2019 на суму 17364,65 грн та серії АА 0509040 від 05.02.2019 на суму 1092972 грн були надані Публічним акціонерним товариством "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду для огляду у судовому засіданні, яке відбулося 01.03.2021.

17.06.2020 Публічне акціонерне товариство "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" засобами поштового зв`язку, а саме: листом з описом вкладення №6770108481899 від 17.06.2020, надіслало відповідачу вимогу №01/385 від 17.06.2020 про сплату грошових коштів за простими векселями серії АА 2213125 від 05.02.2019 та серії АА 0509040 від 05.02.2019 в строк до 12:00 год 22.06.2020, до якої було додано копії даних простих векселів, між тим зазначена вимога повернулася позивачу неврученою у зв`язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" від отримання поштового відправлення, про що свідчить роздруківка з офіційного Інтернет-сайту "Укрпошта" про відстеження поштового відправлення з ідентифікатором №6770108481899. Факт звернення позивача з вищенаведеною вимогою 17.06.2020 відповідачем не заперечується.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 1110336,65 грн, які відповідно до заяви Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" про зміну підстав позову №01/391 від 22.06.2020 (вх.№16366/20 від 24.06.2020) є заборгованістю за простими векселями серії АА 2213125 від 05.02.2019 та серії АА 0509040 від 05.02.2019.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" прийнятих на себе зобов`язань за договорами купівлі-продажу №33 від 05.02.2019 та №34 від 05.02.2019, яке полягає у несплаті останнім на користь Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" вартості майна, придбаного відповідачем на підставі вищенаведених договорів. При цьому суд першої інстанції зауважив на тому, що позивач у поданій ним заяві про зміну підстав позову №01/391 від 22.06.2020 (вх.№16366/20 від 24.06.2020) в процесі обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, з урахуванням чого Господарський суд Одеської області самостійно здійснив правову кваліфікацію останніх та дійшов висновку про нікчемність укладених між сторонами додаткових договорів від 05.02.2019, якими було передбачено вексельну форму розрахунку.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, проте вважає помилковим наведене місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України унормовано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Суд апеляційної інстанції вбачає, що за своєю юридичною природою договори №33 від 05.02.2019 та №34 від 05.02.2019 є договорами купівлі-продажу.

Згідно з приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 Цивільного кодексу України).

Отже, як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладені в письмовій формі та нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу №33 від 05.02.2019 та №34 від 05.02.2019 стали належною підставою виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

При цьому з матеріалів справи вбачається, що після укладення вищенаведених договорів №33 від 05.02.2019 та №34 від 05.02.2019 сторони шляхом підписання додаткових договорів б/н від 05.02.2019 узгодили внесення змін до вказаних договорів купівлі-продажу, а саме: передбачили застосування вексельної форми розрахунків.

В силу статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Проте, як вбачається з наявних у матеріалах справи копій підписаних сторонами додаткових договорів б/н від 05.02.2019, останні всупереч наведеної вище норми не посвідчені нотаріально.

За умовами частин першої, другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно з частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо нікчемності додаткових договорів б/н від 05.02.2019 в силу статті 220 Цивільного кодексу України у зв`язку недодержанням сторонами приписів статей 654, 655 Цивільного кодексу України щодо необхідності нотаріального посвідчення договорів про внесення змін до договорів купівлі-продажу земельної ділянки та інших об`єктів нерухомого майна.

Колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта про те, що Господарський суд Одеської області дійшов висновку про нікчемність укладених між сторонами додаткових договорів від 05.02.2019, вийшовши при цьому за межі позовних вимог, адже даний висновок місцевого господарського суду було викладено внаслідок дослідження останнім кола обставин, які входять до предмету доказування у даній справі, та, відповідно, за результатами надання оцінки наявним у матеріалах справи доказам на предмет їх доказового значення, що свідчить про виконання судом завдань господарського судочинства та не може вважатися виходом за межі позовних вимог.

Між тим, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що нікчемність вищезазначених договорів зумовлює відсутність правових підстав для надання оцінки розрахункам між сторонами із застосуванням вексельної форми та безпосередньо самим векселям серії АА 2213125 від 05.02.2019 та серії АА 0509040 від 05.02.2019, оскільки правочини, на підставі яких було видано (передано) вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених статтями 215-236 Цивільного кодексу України, із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів, проте визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд.

Саме таку правову позицію викладено у абзаці 2 пункту 8 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 08.06.2007 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов`язаних з обігом векселів".

Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язання за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особами (статті 163 Господарського кодексу України та 194 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Отже, вексель - це цінний папір, який представляє собою безумовне письмове боргове зобов`язання векселедавця, що надає векселедержателю безспірне право після перебігу строку виконання зобов`язання вимагати від векселедавця або акцептанта (особи, яка зобов`язується сплатити за векселем) сплати грошової суми, що вказана у векселі.

Векселі можуть бути простими та переказними. В основі поділу векселів на прості та переказні лежить розрізнення їх за суб`єктом, що здійснює оплату.

Простий вексель - це письмове безумовне зобов`язання векселедавця сплатити відповідну грошову суму пред`явнику векселя чи особі, яка вказана у векселі, або тому, кого вона вкаже, а також законному пред`явнику після збігу встановленого терміну або за вимогою. В обігу простого векселя беруть участь дві особи - векселедавець (він же і платник) і векселедержатель.

Статтею 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі передбачено, що простий вексель містить: назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; безумовне зобов`язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж; зазначення дати і місця видачі простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

В силу статті 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі до простих векселів застосовуються такі самі положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11-20); строку платежу (статті 33-37); платежу (статті 38-42); права регресу у разі неплатежу (статті 43-50, 52-54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59-63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74). До простого векселя також застосовуються такі положення: положення, які стосуються переказного векселя, який підлягає оплаті за адресою третьої особи або у місцевості, іншій, ніж місце проживання трасата (статті 4 і 27); застереження про відсотки (стаття 5); розбіжності щодо суми, яка підлягає оплаті (стаття 6); наслідки підпису відповідно до умов, зазначених у статті 7; наслідки підпису особи, яка діє без повноважень або з перевищенням своїх повноважень (стаття 8); і положення, які стосуються бланкового переказного векселя (стаття 10). До простого векселя також застосовуються такі положення: положення щодо забезпечення авалем (статті 30-32); у випадку, передбаченому в останньому абзаці статті 31, якщо в авалі не зазначено, за кого він даний, вважається, що він даний за векселедавця простого векселя.

Особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов`язань у господарській діяльності, регламентовані Законом України "Про обіг векселів в Україні".

За умовами частин першої, другої статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, фінансових векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" унормовано, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем .

За таких обставин, помилковим є висновок Господарського суду Одеської області про те, що наведене Публічним акціонерним товариством "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" у заяві про зміну підстав позову №01/391 від 22.06.2020 (вх.№16366/20 від 24.06.2020) нормативне обґрунтування позовних вимог нормами вексельного законодавства не регулює спірні правовідносини, натомість правову оцінку правовідносинам між сторонами необхідно надати на підставі умов укладених між сторонами договорів купівлі-продажу №33 від 05.02.2019 та №34 від 05.02.2019.

Згідно зі статтями 16, 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній із них є бланковим. З огляду на викладене суди під час розгляду вимог осіб, у яких знаходиться вексель, мають перевіряти, чи є позивач останнім набувачем прав за векселем по безперервному ряду індосаментів (абзаци 1, 2 пункту 7 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 08.06.2007).

Як зазначалося вище, 05.02.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" було видано простий вексель серії АА 2213125 від 05.02.2019 на суму 17364,65 грн та простий вексель серії АА 0509040 від 05.02.2019 на суму 1092972 грн зі строком платежу "за пред`явленням", які за відповідними актами приймання-передачі були передані відповідачем позивачу.

Колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду за результатами огляду оригіналів простих векселів серії АА 2213125 від 05.02.2019 на суму 17364,65 грн і серії АА 0509040 від 05.02.2019 на суму 1092972 грн, наданих позивачем у судовому засіданні 01.03.2021, було встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" є законним векселедержателем.

Вказані векселя містять всі обов`язкові реквізити, перелічені в Уніфікованому законі; не містять виправлень, пошкоджень; підписані уповноваженою особою (директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн"), його підпис скріплений печаткою підприємства відповідача; написи про передачу прав на вексель іншій особі на зазначених цінних паперах відсутні.

Законний векселедержатель не зобов`язаний доводити наявність і дійсність своїх прав за векселем, вони вважаються наявними та дійсними. Доведення протилежного - обов`язок особи, якій пред`явлено вимогу за векселем (абзац 7 пункту 7 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 08.06.2007).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17.05.2018 у справі №904/1169/17, зобов`язання за векселем є дійсними, якщо його складено з дотриманням вимог статей 75, 77 Уніфікованого закону та статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні".

Простий або акцептований переказний вексель строком платежу "за пред`явленням" підлягає оплаті в день його належного пред`явлення до платежу. Держатель такого векселя повинен пред`явити його до платежу протягом одного року від дати складення, якщо векселедавець не скоротив або не встановив більш тривалий строк. Зазначені строки можуть бути скорочені індосантами (стаття 34 Уніфікованого закону). Строк для пред`явлення відраховується з дати складання векселя. Якщо у векселі строком "за пред`явленням" вказано, що він не може бути пред`явлений до платежу раніше визначеної дати, строк для його пред`явлення до платежу відраховується з цієї дати (абзаци 1-3 пункту 16 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 08.06.2007).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Уніфікований закон не вирішує питання про те, що саме слід розуміти під пред`явленням векселя та не встановлює такої конкретної процедури, однак під пред`явленням цілком розумно вважати подію, яка вказує на те, що вимога платежу та векселедержатель стали відомі платнику або ж повинні були стати такими за умови належної та відповідної чинному законодавству поведінки платника.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 20.06.2018 у справі №904/8715/17 та від 13.05.2019 у справі №904/65/18.

З матеріалів справи вбачається, що 17.06.2020, тобто з пропуском однорічного строку від дати складення простих векселів серії АА 2213125 від 05.02.2019 та серії АА 0509040 від 05.02.2019, Публічне акціонерне товариство "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" засобами поштового зв`язку, а саме: листом з описом вкладення №6770108481899 від 17.06.2020, надіслало відповідачу вимогу №01/385 від 17.06.2020 про сплату грошових коштів за вказаними векселями в строк до 12:00 год 22.06.2020, до якої було додано копії даних простих векселів, між тим зазначена вимога повернулася позивачу неврученою у зв`язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" від отримання поштового відправлення, про що свідчить роздруківка з офіційного Інтернет-сайту "Укрпошта" про відстеження поштового відправлення з ідентифікатором №6770108481899. Факт звернення позивача з вищенаведеною вимогою 17.06.2020 відповідачем не заперечується.

В абзаці 4 пункту 16 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 08.06.2007 визначено, що у разі непред`явлення до платежу переказного векселя в установлені строки його держатель втрачає права за ним стосовно індосантів, векселедавця, а також інших зобов`язаних за векселем осіб, за винятком акцептанта, а при непред`явленні до платежу простого векселя - за винятком векселедавця (статті 53, 78, Уніфікованого закону). Такі самі наслідки настають, якщо вексель зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи пред`явлення не пред`явлено до платежу в день, коли він мав бути оплачений, або протягом двох наступних робочих днів (статті 38, 53, 78 Уніфікованого закону).

За вексельним законодавством виникають зобов`язання як прямих боржників, так і боржників у порядку регресу. Прямі боржники - це векселедавець простого векселя та акцептант переказного векселя. Вимоги до зазначених осіб , а також до авалістів за них (за їх наявності) можуть бути пред`явлені як у строк платежу, так і протягом усього строку вексельної давності незалежно від наявності протесту. При цьому підставою для заявлення вимог до прямих боржників є сам вексель, що знаходиться у кредитора (абзаци 1, 2 пункту 18 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 08.06.2007).

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 08.06.2007 визначено, що відповідно до абзацу 1 статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються через три роки, які обчислюються від дати настання строку платежу. Такий строк застосовується як щодо позову векселедержателя, так i щодо позовних вимог, пред`явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, iндосантами, авалiстами та іншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслідок виконання ними вексельного зобов`язання. Аналогічно суди повинні вирішувати спори за участю векселедавця простого векселя (стаття 78 Уніфікованого закону). Перебіг трирічного строку на пред`явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі. Встановлені статтею 70 Уніфікованого закону строки для пред`явлення позовних вимог за векселем є присiчними, вони не можуть бути змінені за угодою сторін i не підлягають зупиненню або відновленню. Суд застосовує ці строки незалежно від заяви сторони. Після їх закінчення припиняється дія матеріального права вимоги платежу від зобов`язаних за векселем осіб.

Таким чином, колегія суддів враховує, що, пропустивши строк для пред`явлення векселя до оплати, держатель векселя позбавляється можливості здійснити протест векселя, а разом з нею - і своїх прав щодо всіх зобов`язаних за векселем осіб, крім векселедавця, а також можливості набуття векселем статусу виконавчого документа, оскільки таким може стати тільки опротестований вексель.

Враховуючи те, що прості векселі серії АА 2213125 на суму 17364,65 грн та серії АА 0509040 на суму 1092972 грн видані 05.02.2019, то вони підлягали пред`явленню до 05.02.2020 і саме з цієї дати починається перебіг трирічного строку вексельної давності для пред`явлення векселедержателем позовних вимог до векселедавця простого векселя, а тому не можуть бути визнані обґрунтованими доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності на звернення з відповідними вимогами.

Пропуск строку пред`явлення векселя тягне за собою ще один негативний наслідок: векселедержатель не може стягнути санкції у вигляді відсотків за прострочення платежу, які нараховувалися б, якби вексель було пред`явлено до платежу і не сплачено. Цей висновок випливає з того, що кредитор, який не пред`явив вексель до оплати, вважається таким, що прострочив зобов`язання із застосуванням до нього наслідків, передбачених статтею 613 Цивільного кодексу України, що узгоджується з абзацом п`ятим пункту 20 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 08.06.2007). Одним з таких наслідків і є звільнення боржника від обов`язку сплати відсотків.

Водночас векселедержатель у разі непред`явлення векселя до оплати в установлений для платежу строк не втрачає можливості звернутися до суду з вимогою до векселедавця, при цьому звернутися необхідно протягом трьох років з дати настання строку платежу.

Отже, непред`явлення позивачем оригіналів простих векселів у встановлений строк не звільняє відповідача від виконання грошових зобов`язань, що виникли між сторонами, стосовно платежу за векселем, тобто векселедавець не звільняється від свого обов`язку зі сплати суми векселів.

За таких обставин, враховуючи викладені вище норми права та беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження недійсності виданих скаржником векселів серії АА 2213125 від 05.02.2019 на суму 17364,65 грн та серії АА 0509040 від 05.02.2019 на суму 1092972 грн, а також доказів виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань зі сплати грошових коштів за вказаними векселями, що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд, хоча і з інших підстав, але погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" на користь Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "Гемопласт" грошових коштів у загальній сумі 1110336,65 грн.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції і не впливають на їх правильність.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 у справі №916/683/20 не повністю відповідає вказаним вище вимогам, у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а тому підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 у справі №916/683/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 у справі №916/683/20 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Медлаб Дистрибьюшн".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.03.2021.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя Л.В. Поліщук