Постанова

від 23.02.2021 по справі 911/2372/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа№ 911/2372/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 23.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Су-Гарант"

на рішення Господарського суду Київської області

від 10.03.2020 (повний текст складено - 30.03.2020)

у справі №911/2372/19 (суддя - Ярема В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Служба охорони Стелс-1"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Су-Гарант"

про стягнення 228 574, 76 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Служба охорони Стелс-1" (надалі - позивач, ТОВ "Служба охорони Стелс-1") звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз СУ-Гарант" (надалі - відповідач, ТОВ "Союз СУ-Гарант") про стягнення 135 272, 07 грн боргу, 7 812, 33 грн інфляційних втрат, 3 089, 87 грн 3% річних та 36 274, 14 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, передбачених умовами договору №438-12/17/Р від 06.12.2017 про надання послуг з виїзду наряду групи реагування на об`єкт, на якому спрацювали засоби охоронно-тривожної сигналізації (надалі - Договір), в частині повної оплати за отримані послуги.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.03.2020 у справі №911/2372/19 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 135 272, 07 грн боргу, 36 054, 82 грн пені, 3 070, 49 грн 3% річних та 2 615, 97 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, а розмір заявлених до стягнення коштів відповідає фактичним обставинам справи. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач сплатив грошові кошти за отримані послуги.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені та 3% річних. Однак, за перерахунком суду, арифметично правильний розмір заявленої до стягнення суми пені складає 36 054, 82 грн, а розмір заявлених до стягнення 3% річних складає 3 070, 49 грн.

Водночас, при перевірці розміру заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат судом першої інстанції встановлено, що за визначені позивачем періоди обрахунку мала місце дефляція або розмір інфляційних втрат дорівнював одиниці, що свідчить про необґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, а отже в цій частині відмовлено в задоволенні зазначених вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2020 у справі №911/2372/19 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач не був залучений судом першої інстанції до розгляду спору у цій справі, оскільки всі процесуальні документи направлялись на юридичну адресу відповідача, проте останній перебуває за іншою, фактичною адресою, про що позивач навмисно не повідомив суд.

Скаржник вважає, що співпраця в рамках даного Договору навіть не почалася, оскільки позивач не приступив до свого виконання та, відповідно жодних дій щодо виконання умов Договору не вчинив. При цьому, скаржник не заперечує сплату авансу за послуги у розмірі 5 500, 00 грн, проте зазначає, що жодного Акту здавання-приймання виконаних послуг не підписував, через відсутність факту надання цих послуг. Місцевий господарський суд вказаного не врахував, не дослідив бухгалтерської документації позивача, оскільки за наявності надання послуг за Договором, в бухгалтерському обліку позивача мав наростаючим підсумком щоквартально відображатись факт дебіторської заборгованості.

На думку скаржника, документи щодо бухгалтерського обліку позивачем до суду не подавались, так як у останнього відсутні дані по дебіторській заборгованості ТОВ "Союз СУ-Гарант".

З огляду на викладене, скаржник в прохальній частині апеляційної скарги просить суд в порядку забезпечення доказів витребувати у позивача щоквартальну фінансову звітність - Баланс, починаючи з першого кварталу 2019 року по перший квартал 2020 року включно.

Водночас, скаржник просить на підставі ст. 333 Господарського процесуального кодексу України здійснити поворот виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2020 у справі №911/2372/19, стягнувши з позивача грошові кошти у розмірі 154 963, 36 грн, які було стягнуто з відповідача приватним виконавцем за платіжною вимогою №628247475/1 від 17.08.2020.

Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, з обґрунтуванням причин такого пропуску.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Союз Су-Гарант" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І.

Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення.

Відкрито апеляційне провадження у справі №911/2372/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Союз Су-Гарант" на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2020 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.12.2020.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Водночас зазначеною вище ухвалою, зупинено дію оскаржуваного рішення до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду цієї справи.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не подав.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 розгляд справи №911/2372/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Союз Су-Гарант" відкладено на 12.01.2021.

У зв`язку з перебуванням головуючої судді Зубець Л.П. на лікарняному, розгляд апеляційної скарги ТОВ "Союз Су-Гарант" на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2020 у справі №911/2372/19, призначений на 12.01.2021 не відбувся.

По виходу головуючої судді Зубець Л.П. з лікарняного, для здійснення подальшого розгляду даної справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2021 справу №911/2372/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Союз Су-Гарант" на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2020 призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.02.2021.

У судове засідання 23.02.2021 з`явилися представники відповідача, позивач представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

У судовому засіданні 23.02.2021 представники відповідача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили суд оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю та, на підставі ст. 333 ГПК України здійснити поворот виконання рішення, стягнувши з позивача грошові кошти у розмірі 154 963, 36 грн.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 23.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 06.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз СУ-Гарант", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Служба охорони Стелс-1", як виконавцем, укладено договір про надання послуг з виїзду наряду групи реагування на об`єкт, на якому спрацювали засоби охоронно-тривожної сигналізації №438-12/17/З (Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується забезпечувати негайний виїзд наряду групи реагування (ГР) виконавця на об`єкт, що знаходиться під спостереженням на пульті централізованого нагляду (ПЦН) замовника, на якому спрацювали засоби охоронно-тривожної сигналізації (ОТС) для встановлення причини такого спрацювання.

Згідно з п. 1.2. Договору перелік об`єктів замовника, стосовно яких виконавцем здійснюються заходи реагування та період реагування, вказані в розрахунку-дислокації об`єктів замовника, що є невід`ємною частиною цього договору. Періодом реагування вважається час з моменту прийняття об`єкту під спостереження на ПЦН замовника до його зняття із спостереження власником або орендарем об`єкту.

Сума вартості послуг виконавця за цим договором визначається сторонами на основі розрахунку-дислокації об`єктів замовника та розрахунку вартості послуг виконавця, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1. Договору).

Пунктом 2.2. Договору визначено, що оплата за цим договором здійснюється замовником щомісячно до 15-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги, шляхом перерахування замовником грошових коштів у сумі вартості послуг, визначеної у розрахунку вартості послуг виконавця, на розрахунковий рахунок виконавця на підставі рахунку-фактури та Акту здавання-приймання, наданих виконавцем послуг.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. Договору цей договір набирає чинності з момент його укладення та є чинним протягом 12 місяців. Договір вважається поновленим на строк, встановлений у п. 5.1. цього договору, на тих же умовах, якщо жодна з сторін, не менше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору, письмово не заявить про його припинення або переукладення.

Як стверджує позивач, останнім належно виконувалися договірні обов`язкіи щодо надання відповідачу послуг загальною вартістю 140 772, 07 грн, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копії актів надання послуг: №7420 від 31.01.2018 на суму 11 447, 07 грн; №7421 від 28.02.2018 на суму 6 825, 00 грн; №7513 від 31.03.2018 на суму 6 825, 00 грн; №7514 від 30.04.2018 на суму 6 825, 00 грн; №7515 від 31.05.2018 на суму 6 825, 00 грн; №7516 від 30.06.2018 на суму 6 825, 00 грн; №10294 від 31.07.2018 на суму 6 825, 00 грн; №13965 від 31.08.2018 на суму 6 825, 00 грн; №15312 від 30.09.2018 на суму 6 825, 00 грн; №16739 від 31.10.2018 на суму 6 825, 00 грн; №18636 від 30.11.2018 на суму 6 825, 00 грн; №18637 від 31.12.2018 на суму 6 825, 00 грн; №4485 від 31.01.2019 на суму 6 825, 00 грн; №4958 від 28.02.2019 на суму 6 825, 00 грн; №4959 від 31.03.2019 на суму 6 825, 00 грн; №11716 від 30.04.2019 на суму 6 825, 00 грн; №11717 від 31.05.2019 на суму 6 825, 00 грн; №11718 від 30.06.2019 на суму 6 825, 00 грн; №11719 від 31.07.2019 на суму 6 825, 00 грн; №11887 від 31.08.2019 на суму 6 475, 00 грн.

До того ж, позивачем сформовано рахунки на оплату послуг за вищевказані місяці, копії яких разом з доказами надіслання відповідачу вказаних актів і рахунків наявні в матеріалах справи.

Водночас, на підтвердження обставин надання відповідачу послуг за Договором позивач надав перелік виїздів мобільних груп на об`єкти відповідача із зазначенням адрес та дат виїзду, роздруківку телефонних дзвінків та рапорт виїздів за спрацюванням сигналізації.

Втім, як зауважив позивач, відповідач взяті на себе за Договором зобов`язання з оплати отриманих послуг виконав не в повному обсязі, останнім була здійснена оплата послуг на суму 5 500, 00 грн, що зарахована позивачем частково в погашення вартості послуг згідно акту №7420 від 31.01.2018.

На підтвердження обставин часткової сплати відповідачем коштів за отримані послуги позивачем надано копію платіжного доручення №53 від 26.12.2017 та виписку по рахунку за період з 06.12.2017 по 14.01.2020.

Решта вартості наданих позивачем послуг, за доводами останнього, відповідачем не сплачена, внаслідок чого у нього виникла заборгованість загалом у сумі 135 272, 07 грн, з вимогою про стягнення, зокрема, якої позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зі змісту договору №438-12/17/З від 06.12.2017 випливає, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а отже між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 63 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось вище, пунктом 2.2. Договору передбачено, що оплата за цим договором здійснюється замовником щомісячно до 15-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому надавались послуги шляхом перерахування замовником грошових коштів у сумі вартості послуг, визначеної у розрахунку вартості послуг виконавця, на розрахунковий рахунок виконавця на підставі рахунку-фактури та акту здавання-приймання, наданих виконавцем послуг.

З огляду наведеного, підписання відповідачем Договору без будь-яких зауважень чи заперечень щодо його змісту свідчить про погодження відповідача з умовами укладеного правочину та отримання вказаних у ньому послуг, що відповідно, з урахуванням відсутності претензій зі сторони відповідача щодо надання позивачем послуг за цим Договором, породжує для відповідача обов`язок по оплаті отриманих послуг у повному обсязі у передбачені договором строки.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання умов Договору щодо надання відповідачу послуг у період з січня 2018 року по серпень 2019 року на загальну суму 135 272, 07 грн, позивачем надані акти надання послуг №7420; №7421; №7513; №7514; №7515; №7516; №10294; №13965; №15312; №16739; №18636; №18637; №4485; №4958; №4959; №11716; №11717; №11718; №11719; №11887, однак вказані акти відповідачем не підписані.

Умовами Договору сторони погодили, що первинним документом який підтверджує факт надання послуг є акти здавання-приймання послуг, які складені позивачем у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 та містить перелік та вартість наданих послуг.

Слід зазначити, що матеріали справи містять опис вкладення у цінний лист від 21.08.2019, що підтверджує направлення позивачем на адресу відповідача зазначених вище актів разом із рахунками на оплату.

При цьому, будь-яких заперечень з боку відповідача щодо наданих позивачем послуг, зауважень щодо визначених у актах послуг, а також мотивованої відмови матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене вище, апеляційний господарський суд вважає належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 76-77 ГПК України, подані позивачем акти наданих послуг, а відтак не вбачає підстав для задоволення поданного скаржником клопотання про витребування доказів у позивача, а саме щоквартальної фінансової звітності - Баланс, починаючи з першого кварталу 2019 року по перший квартал 2020 року включно.

В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надавши оцінку поданим позивачем доказам, дослідивши зміст актів надання послуг, з огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів у спростування обставини наведених у позові, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено факт надання відповідачу послуг за Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки відповідач взяті на себе грошові зобов`язання не виконав, вартість отриманих за Договором послуг не сплатив, а розмір відповідно заявлених до стягнення коштів відповідає фактичним обставинам справи та є арифметично правильним, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 135 272, 07 грн боргу підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Згідно із ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Матеріали справи не містять доказів розірвання Договору у судовому поряду.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання, позивач просив господарський суд першої інстанції стягнути з відповідача 7 812, 33 грн інфляційних втрат, 3 089, 87 грн 3% річних та 36 274, 14 грн пені, нарахованих на заборгованість за надані послуги за період з січня 2018 року по серпень 2019 року щомісячним наростаючим підсумком.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Частиною 1 ст. 230, частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що замовник несе відповідальність за несвоєчасну оплату послуг виконавця вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день затримки.

Водночас, відповідно до ст. ст. 612, 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи законодавчі приписи та встановлений Договором момент виникнення у відповідача обов`язку по оплаті послуг, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що право на нарахування пені у позивача виникло з 16-го числа кожного чергового місяця у заявленому періоді, відтак позивачем в порушення законодавчих вимог до періоду розрахунку пені включено дні, коли боржник не вважався таким, що прострочив.

До того ж, оскільки більш тривалого строку нарахування пені, ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України, умовами Договору не передбачено, розрахунок пені позивачем здійснено поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З огляду на викладене суд першої інстанції здійснив перерахунок пені, перевірений судом апеляційної інстанції, в межах заявленого позивачем періоду наростаючим та спадаючим підсумками: з 16.02.2018 по 15.03.2018 на 5 947,07 грн боргу; з 16.03.2018 по 15.04.2018 на 12 772,07 грн боргу; з 16.04.2018 по 15.05.2018 на 19 597,07 грн боргу; з 16.05.2018 по 15.06.2018 на 26 422,07 грн боргу; з 16.06.2018 по 15.07.2018 на 33 247,07 грн боргу; з 16.07.2018 по 15.08.2018 на 40 072,07 грн боргу; з 16.08.2018 по 16.08.2018 на 46 897,07 грн боргу; з 17.08.2018 по 15.09.2018 на 40 950,00 грн боргу; з 16.09.2018 по 16.09.2018 на 47 775,00 грн боргу; з 17.09.2018 по 15.10.2018 на 40 950,00 грн боргу; з 16.10.2018 по 16.10.2018 на 47 775,00 грн боргу; з 17.10.2018 по 15.11.2018 на 40 950,00 грн боргу; з 16.11.2018 по 16.11.2018 на 47 775,00 грн боргу; з 17.11.2018 по 15.12.2018 на 40 950,00 грн боргу; з 16.12.2018 по 16.12.2018 на 47 775,00 грн боргу; з 17.12.2018 по 15.01.2019 на 40 950,00 грн боргу; з 16.01.2019 по 16.01.2019 на 47 775,00 грн боргу; з 17.01.2019 по 15.02.2019 на 40 950,00 грн боргу; з 16.02.2019 по 16.02.2019 на 47 775,00 грн боргу; з 17.02.2019 по 15.03.2019 на 40 950,00 грн боргу; з 16.03.2019 по 16.03.2019 на 47 775,00 грн боргу; з 17.03.2019 по 15.04.2019 на 40 950,00 грн боргу; з 16.04.2019 по 16.04.2019 на 47 775,00 грн боргу; з 17.04.2019 по 15.05.2019 на 40 950,00 грн боргу; з 16.05.2019 по 16.05.2019 на 47 775,00 грн боргу; з 17.05.2019 по 15.06.2019 на 40 950,00 грн боргу; з 16.06.2019 по 16.06.2019 на 47 775,00 грн боргу; з 17.06.2019 по 15.07.2019 на 40 950,00 грн боргу; з 16.07.2019 по 16.07.2019 на 47 775,00 грн боргу; з 17.07.2019 по 15.08.2019 на 40 950,00 грн боргу; з 16.08.2019 по 16.08.2019 на 47 775,00 грн боргу; з 17.08.2019 по 03.09.2019 на 40 950,00 грн боргу.

Оскільки арифметично правильний розмір заявленої до стягнення суми пені, обрахований судом першої інстанції в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням норм Закону та обставин справи, складає 36 054,82 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача 36 274,14 грн пені є частково обґрунтованою у розмірі 36 054,82 грн, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказані законодавчі приписи, а також встановлене судом першої інстанції безпідставне включення позивачем до періодів розрахунку 3% річних та інфляційних втрат днів, коли боржник не вважався таким, що прострочив, місцевий господарський суд правомірно здійснивв обрахунок відповідних сум коштів: з 16.02.2018 по 15.03.2018 на 5 947,07 грн боргу; з 16.03.2018 по 15.04.2018 на 12 772,07 грн боргу; з 16.04.2018 по 15.05.2018 на 19 597,07 грн боргу; з 16.05.2018 по 15.06.2018 на 26 422,07 грн боргу; з 16.06.2018 по 15.07.2018 на 33 247,07 грн боргу; з 16.07.2018 по 15.08.2018 на 40 072,07 грн боргу; з 16.08.2018 по 15.09.2018 на 46 897,07 грн боргу; з 16.09.2018 по 15.10.2018 на 53 722,07 грн боргу; з 16.10.2018 по 15.11.2018 на 60 547,07 грн боргу; з 16.11.2018 по 15.12.2018 на 67 372,07 грн боргу; з 16.12.2018 по 15.01.2019 на 74 197,07 грн боргу; з 16.01.2019 по 15.02.2019 на 81 022,07 грн боргу; з 16.02.2019 по 15.03.2019 на 87 847,07 грн боргу; з 16.03.2019 по 15.04.2019 на 94 672,07 грн боргу; з 16.04.2019 по 15.05.2019 на 101 497,07 грн боргу; з 16.05.2019 по 15.06.2019 на 108 322,07 грн боргу; з 16.06.2019 по 15.07.2019 на 115 147,07 грн боргу; з 16.07.2019 по 15.08.2019 на 121 972,07 грн боргу; з 16.08.2019 по 03.09.2019 на 128 797,07 грн боргу.

Оскільки розмір заявлених до стягнення 3% річних, обрахований судом з урахуванням вказаних вище обставин, складає 3 070,49 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача 3 089,87 грн 3% річних також судом першої інстанції частково задоволено у розмірі 3 070,49 грн.

Водночас, при перевірці розміру заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат місцевим господарським судом встановлено, що за визначені позивачем періоди обрахунку мала місце дефляція або розмір інфляційних втрат дорівнював одиниці, що свідчить про необґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 812, 33 грн інфляційних втрат, а отже правомірно відмовлено у задоволенні зазначеної вимоги.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у даній справі обґрунтовані, документально не підтверджені, а отже, з урахуванням перерахунку суду, підлягають частковому задоволенню.

Щодо заяви скаржника про поворот виконання рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 333 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

В рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011 у справі №1-25/2011 вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав, у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала. Як наголошено в рішенні Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З урахуванням того, що за наслідками розгляду справи судом апеляційної інстанції залишено без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення заявленої відповідачем вимоги щодо повороту виконання рішення суду.

Щодо посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки його не було повідомлено про розгляд справи.

Відповідно до приписів ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Статтею 242 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок вручення судових рішень.

Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Пунктами 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Системний аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України та Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Су-Гарант" (ідентифікаційний код - 39943205) вбачається, що зазначене товариство зареєстроване за адресою: 09800, Київська область, Тетіївський район, м. Тетіїв, вул. Островського, 19, на яку, відповідно, місцевим господарським судом направлялись всі процесуальні документи.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що направлення процесуальних документів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача є достатнім для того, щоб вважати повідомлення останнього належним.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2020 у справі №911/2372/19 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Су-Гарант" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України , покладаються на скаржника (ТОВ "Союз Су-Гарант").

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Су-Гарант" на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2020 у справі №911/2372/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2020 у справі №911/2372/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз Су-Гарант".

4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2020 у справі №911/2372/19, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2020.

5. Матеріали справи №911/2372/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 18.03.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк