Постанова

від 16.03.2021 по справі 200/6411/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року справа №200/6411/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В. секретар судового засідання Антонюк А.С., за участю представника відповідача Пономарьова А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (повний текст складено 04 грудня 2020 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/6411/20-а (суддя І інстанції - Троянова О.В.) за позовом Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.01.2020 року №0000080517, -

У С Т А Н О В И В:

07 липня 2020 року позивач, Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.01.2020 року №0000080517 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 111450,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 55725,00 грн., нарахованих на підставі акту перевірки №383/05-99-05-17/34032208 від 17.12.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що відповідачем за результатами проведеної перевірки, встановлено порушення норм Податкового кодексу, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності за червень 2019 року на суму 111 450 грн. 14.01.2020 року було складено спірне податкове повідомлення-рішення про донарахування зазначеної суми з податку на додану вартість та нарахування штрафу у сумі 55 725,00 грн. Зазначив, що при виконанні господарських операцій ним не було допущено порушень, первинні документи повністю відображають виконання умов договору між позивачем та ТОВ «ВейтонКомпані» . Використання відповідачем інформації про наявність кримінального провадження щодо контрагента позивача у акті перевірки вважає протиправним, оскільки вину у вчиненні протиправних дій не доведено.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 200/6411/20-а позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 14.01.2020 року №0000080517 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 111 450,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 55725,00 грн., нарахованих на підставі акту перевірки №383/05-99-05-17/34032208 від 17.12.2019 року.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що перевіркою з питань достовірності формування та віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальником ТОВ «Вейтон-Компані» за червень 2019 року встановлено за аналізом даних ЄРПН, що у контрагента відсутні необхідні матеріально-технічні і трудові можливості для реального постачання послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач, Державнепідприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» , зареєстроване з 10.04.2006 року, ЄДРПОУ 34032208, перебуває на обліку у ГУ ДПС у Донецькій області (Мар`їнське управління, Вугледарська ДПІ). (а.с. 140-141)

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області (ЄДРПОУ 43142826) - суб`єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

14.01.2019 року ГУ ДПС у Донецькій області на підставі акта перевірки №383/05-99-05-17/34032208 від 17.12.2019 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000080517, яким на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 і пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України збільшено податкові зобов`язання на суму 111 450 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 55 725 грн. за зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 167 175 грн. (а.с. 35)

Підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень слугувало наступне.

17.12.2019 року ГУ ДПС у Донецькій області складено акт №383/05-99-05-17/34032208 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» з питань достовірності формування та віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником: ТОВ «Вейтон-Компані» за червень 2019 року, яким встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 85.2 ст.85, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, п. 5 розділу ІІІ, пп.1 п. 4 розділу V Порядку заповнення подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності, а саме: занижено суму податкового кредиту у податковій звітності 111 450 грн. (а.с. 15-34)

Позивачем подано ДПС України скаргу від 28.01.2020 року №207, в якій просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0000080517 від 14.01.2020 року. (а.с. 36-38)

ДПС Україниприйнято рішення від 31.03.2020 року №11603/6/99-00-08-05-02-06, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення №0000080517 від 14.01.2020 року, а скаргу без задоволення. (а.с. 36-40)

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначє наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) , податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 41.3 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У пункті 83.1 статті 83 ПК України зазначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

А недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Перевіряючи висновки перевірки та, як наслідок, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на предмет його відповідності положенням ч.2 ст. 2 КАС України, в розрізі господарських операцій позивача та його контрагентів у перевіряємому періоді, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, предметом діяльності Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» за кодом КВЕД, в тому числі є05.10 Добування кам`яного вугілля (основний); 86.90 Інша діяльність у сфері охорони здоров`я; 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом; 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 55.20 Діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; 55.90 Діяльність інших засобів тимчасового розміщування; 56.29 Постачання інших готових страв; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Так, між Позивачем, як Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЙТОН КОМПАНІ» (ЄДРПОУ 42132141), як Виконавцем, укладено Договір №151Т на виконання послуг за процедурою закупівлі відкритих торгів №UA-2019-02-13-000081-а від 09 квітня 2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 41-43).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЙТОН КОМПАНІ» (ЄДРПОУ 38245764) зареєстровано 14.05.2018 року номер запису: 10651020000027437, не перебуває в стані припинення та основний вид діяльності за кодом КВЕД є33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Виконавецьприймає на себе обов`язки по виконанню послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки (капітальний ремонт гідростійки ДМ18.01.000, гідродомкрата пересування ДМ16.02.000, гідродомкрата 1КД90.14.02.000-01), а замовник зобов`язаний прийняти та оплатити виконані послуги у передбачений цим договором термін.

Як зазначено в п. 1.2 Договору, найменування, кількісні характеристики, ціна і вартість послуг визначаються у Додатку «Специфікація» .

Пунктом 2.1 ремонт обладнання здійснюється на підприємствах виконавця за адресою: обл. Дніпропетровська, м. Павлоград, вул. Промислова, 1/5. Транспортування обладнання на підприємство виконавця здійснюється транспортом виконавця.

Відповідно до п. 2.2 Договору обладнання, яке підлягає ремонту, повинно бути передано замовником та прийнято виконавцем, шляхом підписання сторонами акт прийому передачі у ремонт гірничошахтного устаткування.

Пунктом 3.5 зазначено, що обладнання вважається переданим замовнику з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі з ремонту та фактичної передачі обладнання замовнику.

Пунктом 3.6 визначено, що виконавець надає замовнику оригінали наступних документів: рахунок; податкову накладну у електронному вигляді; ремонтний паспорт; документ, що підтверджує якість виконаних робіт; акт непридатності для капітального ремонту; акт прийому-передачі з капітального ремонту; акт виконаних робіт; дефектний акт; товарно-транспортну накладну.

Відповідно до п. 5.1 Договору загальна ціна послуг складає 18 317 388 грн., в т.ч. ПДВ 3 052 898,00 грн.

Підпунктом 5.1.1 визначено, що замовник зобов`язується зробити оплату послуг з капітального ремонту протягом 15 банківських днів після підписання акту виконаних робіт. (а.с. 41-43)

Відповідно до акту прийому-передачі від 15 квітня 2019 року Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЙТОН КОМПАНІ» прийняло для ремонту наступне обладнання: гідро стійка ДМ18.01.000 в кількості 20 шт. (інв. №80372, 80373, 80374, 80375, 80376, 80377, 80378, 80379, 80399, 80400, 80401, 80402, 80403, 80404, 80405, 80406, 80407, 80408, 80409, 80410), гідродомкрат пересування ДМ16.02.000 в кількості 10 шт. (інв. №80372, 80373, 80374, 80375, 80376, 80377, 80378, 80379, 80399, 80400) відповідно до договору №151Т від 09.04.2019 року. (а.с. 47)

Відповідно до товарно-транспортної накладної №12 від 15 квітня 2019 року відправлено зазначене обладнання за Договором №151Т від 09.04.2019 року. (а.с. 48)

Відповідно до акту прийому-передачі від 14 квітня 2019 року Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЙТОН КОМПАНІ» прийняло для ремонту наступне обладнання: гідродомкрат пересування ДМ16.02.000 в кількості 10 шт. (інв. №80401, 80402, 80403, 80404, 80405, 80406, 80407, 80408, 80409, 80410) відповідно до договору №151Т від 09.04.2019 року. (а.с. 51)

Відповідно до товарно-транспортної накладної №15 від 14 квітня 2019 року відправлено зазначене обладнання за Договором №151Т від 09.04.2019 року. (а.с. 52)

Відповідно до акту здавання з капітального ремонту від 14 червня 2019 року до договору №151Т від 09.04.2019 року про те, що з капітального ремонту видано гідростійку ДМ18.01.000 у кількості 5 шт., та гідродомкрат пересування ДМ16.02.000 у кількості 10 шт. (а.с. 53)

Відповідно до акту №14/06-1 здачі прийняття виконаних робіт до договору №151Т від 09.04.2019 року виконавцем були проведені роботи з капітального ремонту гідростійки ДМ18.01.000 у кількості 5 шт., та гідродомкрат пересування ДМ16.02.000 у кількості 10 шт. на загальну суму 668 701,50 грн, у т.ч. ПДВ 111 450,25 грн. Додатково зазначено, що претензій по об`єму, якості та строкам виконаних робіт немає. (а.с. 54)

Відповідно до накладної-вимоги від 16.06.2019 року зазначене обладнання було прийнято на дільницю №1 позивача.

Згідно акту комісії Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» у червні 2019 року після ремонту були отримані і монтовані на секціях механізованої крепі гідро стійки у кількості 5 шт., і гідродомкрати у кількості 10 шт. на секціях механізованої крепі. (а.с. 56)

Державним підприємством «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» подано податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2019 року та заявлено у податковий кредит у рядку 64 операцію за вищезазначеним договором, де обсяг постачання (без податку на додану вартість) - 557 251,25 грн., сума податку на додану вартість за основною ставкою - 111 450,25 грн. (а.с. 60)

Крім того, Державним підприємством «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» подано податковому органу податкову накладну від 14.06.2019 року №3, в якій зазначено про капітальний ремонт гідростійки ДМ18.01.000 у кількості 5 шт. на суму 248 285,25 грн. сума ПДВ - 49 657,05 грн., та капітальний ремонт гідродомкрату пересування ДМ16.02.000 у кількості 10 шт. на суму 308 966 грн. сума ПДВ - 61 793,20 грн. (а.с. 61)

Крім того, Державним підприємством «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» подано податковому органу податкову накладну від 30.06.2019 року №250, відповідно до якої позивачем заявлено суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість у сумі 4 729 283,56 грн., загальна сума податку на додану вартість - 788 213,92 грн., серед яких зазначено податкову накладну від 14.06.2019 року №3. (а.с. 62-63)

Факт оплати підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням №2893 від 19 серпня 2020 року про сплату коштів в розмірі 2 601 989,10 грн. та платіжним дорученням №868 від 16 травня 2019 року про сплату коштів в розмірі 370 759,20 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЙТОН КОМПАНІ»за цільовим призначенням «оплата за кап. Ремонт гідро стійок згідно договору №151Т від 09.04.2019 року. (а.с. 112-113)

Посилання податкового органу на відсутність документів, що підтверджують якість придбаного товару, жодним чином не доводить факту відсутності господарських операцій в момент їх вчинення, оскільки ці документи жодним чином не впливають на право платника податків включати понесені у зв`язку із цим витрати до складу валових витрат. Більше того, вказані документи не містять відомостей про учасників та умови господарської операції, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції з поставки, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку та в обов`язковому порядку законодавством не передбачені.

Крім того, суд зазначає, що частиною 1 статті 268 Господарського кодексу України встановлено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Згідно з частиною 4 статті 268 Господарського кодексу України постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом аналізу вказаних норм слідує, що якість товару, який поставляється повинен засвідчити саме постачальник, а не покупець.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про безтоварність господарських операцій внаслідок відсутності належних доказів якості наданих послуг, з огляду на те, що сертифікати якості не являються первинними документами, на підставі яких платник формує витрати та податковий кредит.

Суд звертає увагу, що ТТН не відносяться до обов`язкових документів податкової звітності, передбаченої Податковим законодавством. Самі ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника, як учасників транспортного процесу. Відсутність ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій з їх поставки та не може ставити під сумнів здійснення господарської операції, якщо наявні інші документи, які підтверджують фактичне виконання договірних відносин.

В контексті викладеного, суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15 жовтня 2019 року у справі №802/1921/16-а (адміністративне провадження №К/9901/40808/18).

Щодо доводів відповідача стосовно того, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень Генеральною прокуратурою України здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні за №42017000000004297 від 17.11.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205, ч.2 ст.209, ч.3 ст. 212 КК України, де, відповідно досудовим розслідуванням встановлено, що групою осіб, зокрема ТОВ «ВЕЙТОН КОМПАНІ» , проведено незаконні операції, направлені на ухилення від сплати податків до державного бюджету та подальшу легалізацію (відмивання) отриманих таким шляхом коштів, незаконними послугами якого користувався, зокрема, позивач, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В ході судового розгляду відповідачем не надано до суду вироків суду за результатами вказаних кримінальних провадження ані щодо контрагентів позивача, ані щодо позивача по даній справі.

Водночас, суд наголошує, що посилання контролюючого органу на кримінальне провадження, відкрите за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 205 КК України відносно контрагента позивача не підтверджується документально та не містить встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі №808/2360/17, від 05.06.2018 року по справі №809/1139/17.

Щодо решти тверджень відповідача про певні недоліки в первинних документах, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судом було встановлено, що вони є реальними та підтверджуються матеріалами справи.

При цьому, суд зазначає, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків через діяння осіб, що перебувають поза межами його впливу. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Одночасно, платнику необхідно застосовувати розумну обережність при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

У даній справі відповідачем не надано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як, від пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів до позивача від його контрагентів після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за надані послуги (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. На час укладання договору, що не спростовується контролюючим органом, контрагенти позивача були належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, тобто мали достатній об`єм правоздатності для укладення спірних угод.

Посилання відповідача на певне недотримання податкового законодавства контрагентами позивача є неприйнятними.

Законодавством України, зокрема Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв`язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами. Зокрема, зазначено, що платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо такий платник не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Аналогічна правова позиція щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності платника податків міститься в усталеної практиці Верховного суду, зокрема в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року в справі №816/809/17.

Посилання відповідача на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС Податковий блок та податкової інформації щодо контрагентів позивача є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Інформація з баз даних АІС Податковий блок та податкова інформація, що надана іншими контролюючими органами, щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, вона носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а, від 27.03.2018 року в справі №816/809/17, від 14.08.2018 року в справі №815/3479/17.

Посилання відповідача на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та його контрагентами, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд визнає, що у будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року в справі №803/2094/15, від 20.12.2018 року в справі №815/4992/16.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідно обов`язкових до застосування, правових висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 31.01.2011 року у справі №21-47а10, від 09.09.2008 року у справі №21-500во08, від 01.06.2010року у справі №21-573 чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов`язань суб`єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

В акті перевірки відсутні посилання та докази контролюючого органу щодо узгоджених дій позивача з його контрагентом, які б вказували на вчинення умисного порушення податкового законодавства, так само як і відсутні докази того, що Позивач міг знати про можливі порушення, які могли вчинятися його контрагентом.

Крім того, відповідачем не надано суду актів перевірок контрагента позивача, де б податковим органом були вставлені відповідні порушення.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ).

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд наголошує на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко протии України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом. Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем обґрунтовані позовні вимоги щодо протиправності прийнятого контролюючим органом оскаржуваного рішення, з огляду на що, податкове повідомлення-рішення від 14.01.2020 року №0000080517 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 200/6411/20-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 200/6411/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 19 березня 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко