Постанова

від 17.03.2021 по справі 306/1549/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 306/1549/15-ц

провадження № 61-19120 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи :

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

відповідачі: ОСОБА_3 , Тибавська сільська рада Свалявського району Закарпатської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 -

на постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року

у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Фазикош Г. В., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що вони у порядку спадкування після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є співвласниками житлового будинку

та земельної ділянки АДРЕСА_1 . Власником сусіднього житлового будинку в„– 39

є ОСОБА_3 . Рішенням Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 20 квітня 2010 року ОСОБА_3 було надано дозвіл

на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну

ділянку, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування його житлового будинку в„– 39 . Рішенням Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 14 липня 2011 року ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів,

які посвідчують право власності на вищевказану земельну ділянку,

площею 0,1120 га. На підставі цього рішення сільської ради від 14 липня

2011 року ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності

на земельну ділянку від 07 травня 2012 року серії ЯК № 328763.

Позивачі вважали, що ОСОБА_3 самовільно зайняв частину земельної ділянки, яка належала померлій ОСОБА_5 , а тепер їм у порядку спадкування, оскільки межі його земельної ділянки згідно з оспорюваним державним актом від 07 травня 2012 року серії ЯК № 328763 накладаються на межі їх земельної ділянки відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 21 листопада 1996 року, виданого на ім`я ОСОБА_5 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1120 га,

у АДРЕСА_2 від 07 травня 2012 року серії ЯК № 328763, виданий на ім`я ОСОБА_3 , недійсним.

У ході розгляду справи 29 вересня 2015 року позивачі збільшили позовні вимоги та просили суд визнати частково недійсним рішення Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 20 квітня

2010 року в частині надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 . Крім того, просили суд визнати частково недійсним рішення Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 14 липня 2011 року у частині передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,1120 га, для будівництва

та обслуговування житлового будинку за вищевказаною адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 13 вересня 2016 року у складі судді Вінер Е. А., з урахуванням додаткового рішення цього суду від 01 листопада 2016 року, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано частково недійсним рішення Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 20 квітня 2010 року в частині надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення технічної документації

із землеустрою на земельну ділянку, площею 0,15 га, для будівництва

та обслуговування будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано частково недійсним рішення Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 14 липня 2011 року

в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки у приватну власність, площею 0,1120 га, для будівництва та обслуговування житлового

будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1120 га, у АДРЕСА_2 від 07 травня 2012 року серії ЯК № 328763, виданий на ім`я

ОСОБА_3 .

Рішення районного суду мотивовано тим, що у порушення вимог статей 120, 122, 198 ЗК України з позивачами, як власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,

які є землекористувачами земельної ділянки за вказаною будівлею,

не погоджено проєкту відведення земельної ділянки, площею 0,1120 га,

за адресою: АДРЕСА_2 , яка виділена ОСОБА_3 . Тибавська сільська рада Свалявського району Закарпатської області при прийнятті відповідних рішень вказані обставини не перевірила, не переконалася, що виділена ділянка ОСОБА_3 є вільною від будь-яких забудов, не здійснила реальні заміри земельної ділянки для уникнення спору між суміжними землекористувачами. У зв`язку з цим видача державного акту на право власності на земельну ділянку від 07 травня

2012 року серії ЯК № 328763, площею 0,1120 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на ім`я ОСОБА_3 призвело до незаконного позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на оформлення своїх спадкових прав на земельну ділянку після смерті ОСОБА_5 .

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2017 року зупинено провадження у вищевказаній справі № 306/1549/15-ц до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 306/2513/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішень Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року поновлено апеляційне провадження у справі № 306/1549/15-ц.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_3 і Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області задоволено. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 13 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2016 року № 10-06/16 та вимог статей 116, 120, 122, 125, 152, 158 ЗК України дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивачів оспорюваними рішеннями сільської ради та державним актом про право власності на земельну ділянку, який виданий ОСОБА_3 .

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_3 було подано заяву про застосування строку позовної давності. Позивачі просили суд визнати частково недійсним рішення сільської ради від 20 квітня 2010 року та від 14 липня 2011 року, а також державний акт на право власності на землю, що виданий ОСОБА_3 07 травня 2012 року, проте з позовом до суду звернулися у липні 2015 року. Отже, позов подано з пропуском строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України. При цьому позивачі не ставили питання про поновлення строку позовної давності, не зазначали, коли саме довідалися або могли довідатися про порушення свого права і судом першої інстанції не надано жодного обґрунтування підстав відхилення клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись

на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палити Касаційного цивільного суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Свалявського районного суду Закарпатської області.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палити Касаційного цивільного суду від 05 березня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання частково рішень сільської ради недійсними та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку недійснимпризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про пропуск позивачами строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, так як не врахував, що оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку було видано відповідачу 17 липня

2012 року, в якому, як підстава його видачі, є оспорювані рішення сільської ради від 20 квітня 2010 року та від 14 липня 2011 року. Тобто позивачам стало відомо про існування оспорюваних рішень сільської ради з оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 липня

2012 року, а з позовом до суду вони звернулися 08 липня 2015 року, тобто

з дотриманням строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України. При цьому апеляційний суд погодився із висновками районного суду про порушення прав позивачів оспорюваними рішеннями сільської ради

та державним актом про право власності на земельну ділянку, що виданий ОСОБА_3 , але порушене право позивачів не захистив.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної

скарги - безпідставними. З матеріалів справи вбачається, що позивачам було відомо про існування оспорюваних рішень сільської ради від 20 квітня 2010 року та від 14 липня 2011 року, а також державного акту на його право власності на землю від 07 травня 2012 року, проте до суду вони звернулися лише у липні 2015 року. Крім того, позивачі постійно проживають на суміжній земельній ділянці, а тому були обізнані з наявними межами його земельної ділянки, яка починаючи з 1997 року є незмінною, огороджена металевою сіткою з відповідними металевими опорами та її щорічне оброблення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Тибавської сільської ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області від 16 червня 1995 року ОСОБА_5 , мешканці АДРЕСА_1 , надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки у розмірі 0,1650 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

08 серпня 1996 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповідала своєму

сину - ОСОБА_2 вітальню та веранду, а внуку ОСОБА_6 - спальню, прихожу та кладову у житловому будинку у АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

21 листопада 1996 року на підставі рішення Тибавської сільської

ради народних депутатів Свалявського району Закарпатської області

від 16 червня 1995 року на ім`я ОСОБА_5 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, згідно з яким ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,30 га, для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства на території Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області.

На підставі рішення Свалявського районного суду Закарпатської області

від 28 жовтня 2011 року у справі № 2-1009/2011 за ОСОБА_2 було визнано право на отримання свідоцтва про право власності на частину житлового будинку у розмірі двох кімнат: вітальні та веранди у АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (т. 1, а. с. 8 ,9).

Рішенням Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 20 квітня 2010 року ОСОБА_3 було надано дозвіл

на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування його жилого будинку

в„– 39 .

Рішенням Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 14 липня 2011 року ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на вищевказану земельну ділянку, площею 0,1120 га.

На підставі цього рішення сільської ради від 14 липня 2011 року ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку

від 07 травня 2012 року серії ЯК № 328763 (т. 1, а. с. 5).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи

від 07 червня 2016 року № 10-06/16, проведеної на підставі ухвали Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року за клопотанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , фактична (на час проведення експертизи) конфігурація, геометричні параметри та площа земельної ділянки ОСОБА_5 не відповідає державному акту на право приватної власності на земельну ділянку від 21 листопада 1996 року.

Фактична (на час проведення експертизи) конфігурація, геометричні параметри та площа земельної ділянки ОСОБА_3 не відповідають показникам, які зазначені у державному акті на право власності на земельну ділянку від 07 травня 2012 року. По спільній межі суміжних земельних ділянок виявлено часткове накладання земельної ділянки № НОМЕР_1 на земельну ділянку № НОМЕР_2 . По цій самій межі суміжних земельних ділянок виявлено часткове накладання земельної ділянки № НОМЕР_2 на земельну ділянку № НОМЕР_1 . Часткове захоплення присадибної ділянки ОСОБА_5 (зараз - ділянки № НОМЕР_2 ) ОСОБА_3 має місце (т. 1, а. с. 105-115).

13 вересня 2016 року ОСОБА_3 подав заяву про застосування строку позовної давності (т. 1, а. с. 148).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня

2020 року № 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив лише з того, що

позов є обґрунтованим, проте позивачі пропустили строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, про застування якого заявлено ОСОБА_3 . При цьому позивачі не заявляли клопотання про поновлення строку позовної давності, не зазначали, коли саме довідалися або могли довідатися про порушення свого права.

З такими висновками апеляційного суду Верховний Суд не погоджується.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови

у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2010 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача

у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Апеляційний суд установив, що права позивачів порушено, але за заявою ОСОБА_3 про застосування позовної давності відмовив у задоволенні позову через пропуск позивачами строку позовної давності.

Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, відмовити у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності можна лише за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які

з об`єктивних, незалежних від позивача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасно подати позов, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Верховний Суд зауважує, що закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення строку позовної давності поважними. Як правило,

це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням доводів

та поданням належних і достовірних доказів, так і від інших учасників справи. Водночас незаявлення такого клопотання не є підставою для автоматичної відмови в позові, оскільки для дослідження поважності пропуску строку позовної давності достатньо й пояснення позивача, а не письмової заяви.

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_3 подав заяву про застосування строку позовної давності 13 вересня 2016 року (т.1, а. с. 148), тобто під час розгляду справи у день, коли ухвалено судове рішення по суті. Із журналу судового засідання вбачається, що позивач ОСОБА_1 висловив свою позицію щодо позовної давності (т.1, а. с. 153), проте апеляційний суд на неї не відреагував.

Як уже зазначалося, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України

у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Отже, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою , і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.

Апеляційний суд застосував наслідки спливу позовної давності за заявою ОСОБА_3 . Проте позивачі заявили декілька позовних вимог, а саме до ОСОБА_3 про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, а також до Тибавської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання частково рішень сільської

ради недійсними. При цьому стороною за вимогою про визнання частково рішень сільської ради недійсними, а саме Тибавська сільська рада Свалявського району Закарпатської області клопотання про застосування строку позовної давності не заявляла.

За таких обставин, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню

з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець