Постанова

від 17.03.2021 по справі 757/31348/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/31348/15-ц

провадження № 61-4172св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Суханової Є. М., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 10 серпня 2010 року між Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк та ОСОБА_3 укладено договір про відкриття кредитної лінії. З урахуванням внесених змін до договору позичальник отримав кредит на суму 25 000 000 грн з процентною ставкою 16 % річних на строк до 04 березня 2012 року.

10 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк були укладені договір застави майнових прав до договору банківського вкладу (депозиту) № 16П та договір поруки № 16П. Відповідно до якого він мав солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання зобов`язань позичальника за повернення кредитних коштів. Відповідно до договору застави він передав банку в заставу майнові права за договором банківського вкладу в сумі 4 000 000,00 доларів США, що були внесені на рахунок банку. Надалі сума застави була зменшена до 3 200 000,00 доларів США.

Оскільки позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, він, як поручитель, відповідно до укладеного з ним договору поруки, 14 березня 2012 року подав до банку заяву, в якій просив сплатити заборгованість за кредитом за рахунок коштів, які зберігались у банку на депозитному рахунку. Оскільки він повністю сплатив заборгованість, то звернувся до ОСОБА_3 з позовом про стягнення вказаної суми в порядку регресу.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року у справі № 757/17997/14-ц за його позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу в порядку регресу позов задоволено. Стягнуто на його користь з ОСОБА_3 25 174 863,39 грн та 3 % річних, що становить 1 762 930, 5 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 травня 2015 року вказане рішення суду в частині стягнення 3 % річних скасовано. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року залишено без змін.

Однак ОСОБА_3 рішення суду не виконує, борг не повертав, тому позивач просив стягнути з ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_3 , як солідарного боржника 25 174 863,39 грн, оскільки кошти, отримані в кредит, стали об`єктом спільної сумісної власності подружжя і тому відповідач має нести солідарну з чоловіком відповідальність за зобов`язанням.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в порядку регресу відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив, із того, що отримані у кредит кошти не були використані на потреби сім`ї, тому відсутні підстави покладати відповідальність за вказаним зобов`язанням у порядку регресу на дружину позичальника - ОСОБА_2 .

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року за нововиявленими обставинами, мотивуючи вимоги тим, що під час розгляду справи йому не було відомо про те, що кредитні кошти використанні в інтересах сім`ї, а саме: 28 липня 2011 року ОСОБА_2 придбала земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на вказаній земельній ділянці також знаходиться об`єкт незавершеного будівництва (приватного житлового будинку) готовність якого складає 34 %.

Заявник вважав, що наведені обставини підтверджують придбання об`єктів нерухомості у період отримання кредитних коштів за кредитним договором від 10 серпня 2010 року, що має суттєве значення для вирішення питання використання кредитних коштів ОСОБА_3 на потреби сім`ї.

Короткий зміст рішень судів першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року у складі судді Писанця В. А. заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено.

Скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня

2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 25 174 863,39 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що інформація, отримана на запит адвоката Горбаля В. М. 29 червня 2017 року від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, що 28 липня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 придбані земельна ділянка та об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 8 007 647,00 грн, є нововиявленою обставиною для цієї справи.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 не було відомо про те, що кредитні кошти використанні в інтересах сім`ї. В основу рішення від 21 жовтня 2016 року покладено висновок про використання кредитних коштів не в інтересах сім`ї, що суперечить не лише дійсним обставинам справам, з урахуванням нововиявлених обставин, а й змісту презумпції спільності майна подружжя, відповідно до якої, вважається, що кожен з подружжя діє за згодою другого та виключно в інтересах сім`ї.

Враховуючи встановлені судом обставини, на підставі статей 190, 368, 541, 543 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 60, 61, 63, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), суд дійшов висновку про задоволення заяви про перегляд рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року та задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в порядку регресу як із солідарного боржника.

Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва

від 10 липня 2019 року залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до статті 540 ЦК Україниякщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що вказана норма СК України, хоча й містить положення про виникнення обов`язків у другого з подружжя, однак не кваліфікує ці обов`язки як солідарні, тому до відносин щодо зобов`язань подружжя повинні застосовуватись приписи статті 540 ЦК України про часткові зобов`язання, а не стаття 541 ЦК України про солідарні зобов`язання. Тобто, статтею 540 ЦК України встановлена презумпція, за якою будь-які зобов`язання із множинністю осіб є частковими, при чому з рівністю розміру часток, крім випадків, коли згідно зі статтею 541 ЦК України вони вважаються солідарними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року увідкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оціни тому, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається таким, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Суд першої інстанції в рішенні Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року дійшов висновку про використання кредитних коштів не в інтересах сім`ї, що суперечить не лише дійсним обставинам справам, з урахуванням нововиявлених обставин, а й змісту презумпції спільності майна подружжя, відповідно до якої, вважається, що кожен з подружжя діє за згодою другого та виключно в інтересах сім`ї.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, скасував судове рішення першої інстанції не з підстав того, що кредитні кошти, отримані ОСОБА_3 , були використані не в інтересах сім`ї, а з підстав відсутності солідарного обов`язку ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , пославшись при цьому на висновки Верховного Суду, щодо солідарних зобов`язань у справах про страхування, відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, про розірвання інвестиційних договорів, а не із сімейних правовідносин, тобто з інших правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 (провадження № 61-6203св19), від 17 грудня 2018 року у справі № 276/1182/15-ц (провадження №61-1777св17), від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц (провадження №61-30034св18), від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17 (провадження №61-25286св18), від 04 квітня 2018 року у справі № 753/16042/15-ц (провадження №61-10694св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Доводи позивача, який подав відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вона просила залишити оскаржувану постанову без змін, оскільки така прийнята при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 серпня 2010 року між ПАТ ВТБ Банк та ОСОБА_3 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 16П, до якого надалі вносились зміни. З урахуванням всіх змін до договору ОСОБА_3 отримав кредит розміром 25 000 000,00 грн строком до 04 березня 2012 року із встановленою процентною ставкою 16 % річних. Цього саме дня між ОСОБА_1 та банком були укладені договір застави майнових прав до договору банківського вкладу (депозиту) № 16П та договір поруки № 16П, відповідно до якого позивач мав солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання зобов`язань позичальника ( ОСОБА_3 ) за повернення кредитних коштів.

Відповідно до договору застави ОСОБА_1 передав банку в заставу майнові права за договором банківського вкладу в сумі 4 000 000,00 доларів США, що були внесені на рахунок банку. Надалі сума застави була зменшена до 3 200 000,00 доларів США (т. 1, а.с. 10-19).

Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_3 у строк, встановлений кредитним договором, не виконав.

ОСОБА_1 як солідарний боржник, виконав зобов`язання ОСОБА_3 перед банком самостійно, сплативши банку кошти у сумі 25 174 863,39 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу в порядку регресу задоволено. Стягнуто на його користь з ОСОБА_3 25 174 863,39 грн та 3 % річних, що становить 1 762 930,15 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 травня 2015 року скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року в частині стягнення 3 % річних. В іншій частині рішення Печерського районного суду містаКиєва від 24 листопада 2014 року залишено без змін.

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, оскільки ОСОБА_3 рішення суду не виконує, а тому позивач просив стягнути з ОСОБА_2 , яка є дружиною ОСОБА_3 , як солідарного боржника 25 174 863,39 грн, оскільки кошти, отримані в кредит, стали об`єктом спільної сумісної власності подружжя і тому відповідач має нести солідарну відповідальність за зобов`язанням.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в порядку регресу відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року залишено без змін (т. 2, а.с. 130-132).

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року (т. 2, а.с. 143-150).

Заява мотивована тим, 29 червня 2017 року № 05707-11319 на запит адвоката Горбаля Н. В. Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради повідомив, що 28 липня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 придбані земельна ділянка по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:82:102:0039, та об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0979 га, кадастровий номер 8000000000:82:102:0039. Загальна вартість вказаних об`єктів нерухомого майна за двома договорами складає 8 007 647,00 грн. Обидва правочини вчинялись за згодою чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (т. 2 а.с.180).

У Департаменті земельних ресурсів був зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:102:0039, від 03 лютого 2012 року № 02-7-01804 на ім`я ОСОБА_2 .

На вказаній земельній ділянці також знаходиться об`єкт незавершеного будівництва (приватного житлового будинку), готовність якого складає 34 %.

Заявник вважав, що наведені обставини підтверджують придбання об`єктів нерухомості у період отримання кредитних коштів за кредитним договором від 10 серпня 2010 року, що є істотними для справи, оскільки вони повністю спростовують висновки Печерського районного суду міста Києва щодо невикористання кредитних коштів ОСОБА_3 на потреби сім`ї.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другою статті 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (частина четверта статті 423 ЦПК України ).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга статті 423 ЦПК України ). Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Перелік підстав, визначених статтею 423 ЦПК України для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Встановлено, що у липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року.

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з підстав відсутності солідарного обов`язку ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 . Частина четверта статті 65 СК Українисвідчить, що вказана норма СК України, хоча й містить положення про виникнення обов`язків у другого з подружжя, однак не кваліфікує ці обов`язки як солідарні, тому до відносин щодо зобов`язань подружжя повинні застосовуватись приписи статті 540 ЦК України про часткові зобов`язання, а не правила статті 541 ЦК України про солідарні зобов`язання

Разом з тим суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що підставою перегляду будь-якого судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами є те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та відповідно, не могли надати суду дані про неї.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі Правєдная проти Росії від 18 листопада 2004 року зазначив, що одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що, якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним.

Отже, істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це, передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду у даній цивільній справі, у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи.

Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювались судом у процесі розгляду справи.

У абзаці першому та третьому пункту п`ятого постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами судам роз`яснено, що процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

29 червня 2017 року № 05707-11319 на запит адвоката Горбаля Н. В. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради повідомив, що 28 липня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 придбані земельна ділянка на АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:82:102:0039, та об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0979 га, кадастровий номер 8000000000:82:102:0039. Загальна вартість вказаних об`єктів нерухомого майна за двома договорами складає 8 007 647,00 грн. Обидва правочини вчинялись за згодою чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (т. 2 а.с.180).

Судами також встановлено, що сукупний дохід ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за період з першого кварталу 1998 року по третій квартал 2011 року становить 851 964,70 грн, з яких ОСОБА_2 отримала дохід у розмірі 46 405,21 грн, а ОСОБА_3 - 805 559 грн 49 коп.

Проте не зазначено й судом не проаналізовано, що перешкоджало отримати таку інформацію під час судового розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в порядку регресу.

Неналежне виконання сторонами своїх процесуальних обов`язків, у тому числі неподання суду усіх доказів, збирання нових доказів після розгляду справи, на думку колегії суддів, не є нововиявленими обставинами, а тому і не можуть привести до перегляду судового рішення із зазначених підстав.

Суд апеляційної інстанції зазначених обставин та вимог закону не врахував, та не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року.

Водночас, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи є доводи заяви, на які посилався заявник, нововиявленими обставинами для перегляду рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року.

У зв`язку з наведеним, оскаржувану постанову апеляційного суду не можна вважати законною й обгрунтованою.

З урахуванням вимог частини 3 статті 400 ЦПК України скасуванню підлягає й рішення районного суду, оскільки ним належним чином не обґрунтовано наявність нововиявлених обставин.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк