Постанова

від 17.03.2021 по справі 161/13850/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 161/13850/18

провадження № 61-172св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Західпласт ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року у складі судді Кирилюк В. Ф. та постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Західпласт (далі - ПП Західпласт ) про зобов`язання видати трудову книжку, стягнути компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, утриманий єдиний соціальний внесок.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що він у період з січня 2011 року до 01 грудня 2017 року працював на посаді менеджера в ПП Західпласт . У дні звільнення з роботи ПП Західпласт не провело з ним повний розрахунок та не видало трудову книжку.

Лише 21 липня 2018 року ПП Західпласт виплатило йому компенсацію за невикористані 122 день щорічної відпустки у розмірі 19 962,50 грн, після того, як із цієї суми компенсації було утримано 3 600,00 грн податку на доходи фізичних осіб, 5 000,00 грн єдиного соціального внеску та 600,00 грн військового збору.

ОСОБА_1 вважає, що ПП Західпласт неправильно утримало єдиний соціальний внесок на грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: зобов`язати ПП Західпласт видати йому належним чином оформлену трудову книжку; стягнути з ПП Західпласт 7 665,60 грн компенсації за невикористану відпустку за 2011-2012 роки, 24 343,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2017 року до 20 липня 2018 року та 5 000,00 грн утриманого єдиного соціального внеску.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП Західпласт про зобов`язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду для вирішення трудового спору.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПП Західпласт про стягнення компенсації за невикористану відпустку задоволено частково.

Стягнуто з ПП Західпласт на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 48 календарних днів щорічної основної відпустки за 2011 та 2012 роки у розмірі 4 989,60 грн.

У іншій частині вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не здійснив з позивачем повний розрахунок за невикористані дні щорічної відпустки за 2011-2012 роки, тому з відповідача підлягає стягненню компенсація за невикористані дні щорічної відпустки з урахуванням вимог частини першої статті 75 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позовні вимоги про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими, однак позивач пропустив строк звернення до суду для вирішення трудового спору, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, тому в задоволенні позову необхідно відмовити з цієї підстави.

Відповідач правомірно здійснив утримання єдиного соціального внеску з виплат, здійснених позивачу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи й дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційні скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо видачі трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення незаконно утриманої із виплаченої компенсації за невикористану відпустку суми єдиного соціального внеску, і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, а в іншій частині рішення суду першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги чинного законодавства України, оскільки стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є триваючим правопорушенням.

Крім того, календарною датою, з якої розпочинається обчислення тримісячного строку для звернення до суду, є 20 липня 2018 року, закінчується вказаний строк 20 жовтня 2018 року, а позов до суду ОСОБА_1 подав 29 серпня 2018 року, що свідчить про дотримання тримісячного строку звернення з позовом до суду.

Також суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що єдиний соціальний внесок нараховується та сплачується за рахунок підприємства, а не працівника, його нарахування та сплата не повинні зменшувати заробітної плати працівника.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПП Західпласт зазначило, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року і витребувано із Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу № 161/13850/18.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 з січня 2011 року до 01 грудня 2017 року працював на посаді менеджера в ПП Західпласт .

02 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПП Західпласт із вимогою про повернення йому належним чином оформленої трудової книжки та не пізніше наступного дня з моменту отримання цієї вимоги проведення виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2012 року до 2017 року включно.

21 липня 2018 року ПП Західпласт повідомило ОСОБА_1 про те, що підприємством було нараховано йому компенсацію за невикористану відпустку за 122 дні в розмірі 19 962,50 грн після утримання 3 600,00 грн податку на доходи фізичних осіб, 5 000,00 грн єдиного соціального внеску та 600,00 грн військового збору, а також виплачено компенсацію за три дні затримки проведення розрахунку при звільненні в розмірі 159,70 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядаються в касаційному порядку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною першою статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина першої статті 117 КЗпП України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що відповідач не здійснив з ним повного розрахунку належних йому при звільненні сум, що є підставою сплатити йому середній заробіток за весь час затримки.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що така вимога є обґрунтованою, проте позивач дізнався про порушення свого права 02 грудня 2017 року - на наступний робочий день після його звільнення 01 грудня 2017 року, а до суду звернувся лише 29 серпня 2018 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду для вирішення трудового спору.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (провадження № 6-116цс15) та від 06 квітня 2016 року (провадження № 6-409цс16), невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та дата фактичного проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлений статтею 223 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цього строку, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів та наданих сторонами доказів та не врахував, що закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступним днем після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум.

У справі, що переглядається, судами встановлено і не спростовано матеріалами справи, що повний розрахунок по заробітній платі ПП Західпласт з позивачем не проведено. Звільнивши ОСОБА_1 01 грудня 2017, ПП Західпласт лише 21 липня 2018 року повідомило його про те, що підприємством було нараховано йому компенсацію за невикористану відпустку за 122 дні в розмірі 19 962,50 грн.

Викладене свідчить про передчасний висновок апеляційного суду про залишення рішення суду першої інстанції без змін в частині відмови у задоволенні позовної вимоги зобов`язання видати трудову книжку і про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення утриманого єдиного соціального внеску з наступних підстав.

Порядок нарахування та сплати єдиного соціального внеску регулюється Законом України від 08 липня 2010 року Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 цього Закону платниками єдиного соціального внеску є роботодавці.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено базу нарахування єдиного соціального внеску. Такий внесок нараховується на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітні плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати та суми винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Перелік виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний соціальний внесок, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170. Компенсація за невикористані дні відпустки до цього переліку не входить.

У зв`язку з цим висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з виплаченої позивачу суми компенсації за невикористану відпустку єдиного соціального внеску є правильними.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судом першої інстанцій, а суд апеляційної інстанції на ці порушення уваги не звернув, то справу в частині позовних вимог про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року скасувати в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства Західпласт про видачу трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, і в цій частині справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк